Справа № 136/371/24
27 лютого 2024 року м. Липовець
Суддя Липовецького районного суду Вінницької області Шпортун С.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеною позовною заявою до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів.
Вирішуючи питання про прийняття судом позову до розгляду та відкриття провадження у справі, крім іншого, суддя має перевірити додержання усіх передумов для такого звернення.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач не зазначила підтвердження про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав на виконання п.10. ч.3 ст.175 ЦПК України.
Разом з цим, судом встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до суду із вимогами до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, які їй було призначено за рішенням суду до ОСОБА_2 , зокрема цивільні справи: № 136/1955/21 (провадження № 2/136/410/21), № 136/735/22 (провадження № 2/136/204/22), № 136/1732/23 (провадження № 2/136/366/23).
Судом встановлено, що підставами вказаних позовів було те, що рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 28.10.2008 присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на її, ОСОБА_1 , користь аліменти в твердій грошовій сумі по 150 грн.щомісячно, починаючи стягнення з 23.06.2008 протягом строку інвалідності. Позивач вказувала, що з 1997 року вона перебувала на диспансерному обліку як особа, що має ІІІ групу інвалідності, однак з 01.04.2012 їйвстановлено ІІ групу інвалідності довічно, у зв'язку із загостренням захворювання, що тягне за собою постійне медикаментозне лікуваннята вживання постійно медичних препаратів. Відповідач офіційно працевлаштований, отримує дохід у20 000 грн. щомісячно та періодично отримує кошти як член духовного оркестру, сімейний стан відповідача також є фактом зміни матеріального достатку, оскільки з 1997 році відповідач перебуває у шлюбіз ОСОБА_3 , яка на сьогоднішній день отримує пенсію за віком і працює у школі-інтернаті. Предметом таких позовів зазначено зміну розміру аліментів визначених за рішенням суду.
За наслідками розгляду справ позивачеві було відмовлено в задоволені позову.
Зазначені рішення суду були предметом перегляду апеляційною інстанцією востаннє 31.01.2024, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 21 грудня 2023 року залишено без змін.
Судом встановлено, що обставини наведені у позові в цивільній справі № 136/1732/23 (провадження № 2/136/366/23) та докази, які були до нього додані повністю покладено в основу даного позову №136/371/24 (провадження №2/136/75/24), до позову додані ті ж докази, яким суд першої та апеляційної інстанції давав вже оцінку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Вказані положення спрямовані на запобігання випадкам розгляду і вирішення тотожних цивільних справ. Дана норма є заходом на шляху недопущення винесення судами суперечливих та взаємовиключних судових рішень.
Разом з тим, Верховний Суд України в постанові від 21.10.2015 року N 6-1133цс15 роз'яснив, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного зі згаданих вище чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.
Отже, предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Окрім цього, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року по справі № 640/5563/19, адміністративне провадження №К/9901/28601/19 (ЄДРСРУ № 85742683).
Судом встановлено, що позивач звернулась до суду з позовом до того ж відповідача, із тих же підстав та предметом позову, незважаючи на ті обставини, що є рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Зазначена правова позиція на думку суду не відповідає принципу правової визначеності і праву на справедливий судовий розгляд.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточного характеру судового рішення. Цей принцип наголошує, що жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення лише через те, що вона переслідує мету домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру" (рішення у справі "Пономарьов проти України" - заява N 3236/03, п. 40).
Принцип правової визначеності вимагає, що при розгляді будь-яких справ суди не повинні ставити під сумнів законність ухвалення судових рішень, які набрали законної сили.
З огляду на викладене, вказані обставини свідчать про неможливість відкриття провадження в справі за заявленим позивачем позовом та є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 186, 260 ЦПК України, суд,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 15-ти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Світлана ШПОРТУН