Провадження № 11-сс/803/473/24 Справа № 202/21116/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
21 лютого 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,(в режимі відеоконференції)
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі, матеріали з кримінального провадження №12023040000000913 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
підозрюваного за ч.3 ст. 332 КК України,
Ухвалою слідчого судді від 12 лютого 2024 року застосовано стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 10 квітня 2024 року включно, та визначено заставу в сумі 2 001 508 грн.
Своє рішення слідчий суддя мотивував обґрунтованою підозрою стосовно ОСОБА_7 та встановив наявність ризику, що останній може переховуватися від суду та слідства, знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають значення для досудового розслідування; спливати на свідків у кримінальному провадженні, а також слідчий суддя врахував обставини зазначені в ст. 178 КПК України, тому дійшов висновку про необхідність застосування виключного запобіжного заходу. Визначаючи заставу слідчий суддя зазначив про виключність випадку тому зазначив про необхідність обрання розміру більшого ніж передбачено п. 2 ч.5 ст. 182 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_7 домашній арешт.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовані тим, що підозра необгрунтована, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено групою осіб. При цьому ризики теж надумані, і ОСОБА_7 не переховувався, не впливав на свідків, досудове розслідування триває пів року в якому проведені слідчі дії. Застава визначена слідчим суддею теж необгрунтована, так як у ОСОБА_7 було вилучено лише 6 тис. дол. США. В той же час ОСОБА_7 раніше не притягувався до відповідальності, має міцні зв'язки, на утримані дружину, яка є інвалідом 3 групи, має постійне місце реєстрації та проживання, займається адвокатською діяльністю.
В апеляційному суді захисник та підозрюваний підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Прокурор в апеляційному суді заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу слідчого судді, та матеріали клопотання, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду оскарженої ухвали встановлено, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону застосувавши до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Так, згідно до матеріалів клопотання слідчим відділенням поліції ГУ НП України в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄРДР за №12023040000000913 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.(а.с.15)
12 лютого 2024 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 332 КК України.(а.с.134-141)
Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, апеляційним судом встановлено таке.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, що долучені до клопотання, а саме протоколами допиту свідка; протоколами огляду речей, а саме мобільного телефону свідка; протоколом огляду грошових коштів від 28.09.2023; протоколом про проведення негласної слідчої розшукової дії №55/15/Д/З-8386т від 20.09.2023; протоколом про проведення негласної слідчої розшукової дії №55/15/Д/З-8388т від 21.09.2023; протоколом про проведення негласної слідчої розшукової дії №55/15/Д/З-8389т від 27.09.2023; протоколом про проведення негласної слідчої розшукової дії №55/15/Д/З-8390т від 29.09.2023; протоколом огляду грошових коштів від 05.10.2023; іншими матеріалами кримінального провадження, були враховані слідчим суддею, і вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих йому злочинів.
За наведених обставин, доводи сторони захисту, щодо недоведеності кваліфікації злочинів - є безпідставними.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на наступне.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, посилання сторони захисту на відсутність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст. 177 КПК України, переховування ОСОБА_7 апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки на даний час він підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, а санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна. Крім цього, відповідно до матеріалів клопотання ОСОБА_7 повідомляв, що займається теж оформленням для себе документів щоб мати можливість виїхати за межі країни. Підозрюваний ОСОБА_7 , хоча має дружину, місце реєстрації та проживання, працює, однак ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, не можна визнавати недоведеним.
Наявність ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст. 177 КПК України, що ОСОБА_7 може знищити, сховати або пошкодити, речі та документи, які мають значення для кримінального провадження, підтверджується тим, що досудове розслідування ще триває та органом слідства не проведено всіх слідчих дій на отримання доказів.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України - впливу на свідка у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України, процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України, оскільки покази свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування.
За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги про відсутність ризиків є безпідставними, так як наявність ризиків є доведеною.
Таким чином, приймаючи рішення про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя в повній мірі дотримався вимог кримінального процесуального закону, врахував усі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу та обрав останньому винятковий у вигляді тримання під вартою, встановивши, що більш м'які запобіжні заходи, зазначені у ст. 176 КПК України, не зможуть забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, та саме такий вид унеможливить здійснити ОСОБА_7 дії, передбачені п.п. 1-3 ч.1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Дані про особу ОСОБА_7 зазначені в апеляційній скаргі мають місце, але враховуючи обґрунтованість підозри та наявність ризиків не дають підстав для відмови у задоволенні клопотання слідчого.
Стосовно розміру застави, то апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді.
Так, як зазначено в ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали при застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
В п.3 ч. 5 ст. 182 КПК України закріплені межі розміру застави залежно від ступеня тяжкості вчиненого особою злочину, зокрема розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Разом з тим, визначаючи розмір застави, слідчий суддя дотримано обставини, встановлені ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст. 182 цього Кодексу та позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. Тому, з урахуванням матеріалів клопотання, тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу підозрюваного, суспільний резонанс у даному кримінальному провадженні, стадію досудового розслідування, наявність ризиків, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про можливість визначення підозрюваній застави в розмірі 661 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, в разі внесення якої забезпечить виконання підозрюваною покладених на неї обов'язків.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стосовно ОСОБА_7 підозрюваного за ч.3 ст. 332 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4