26 лютого 2024 р. № 400/5552/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Устинова І.А. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаСлужби безпеки України, вул. Володимирська, 33,м. Київ,01001,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Служби безпеки України (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови провести позивачу нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення у розмірі 46 336,77 грн за період з 30.06.2009 по 31.07.2017;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення у розмірі 46336,77 грн за період з 30.06.2009 по 31.08.2017.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що індексацію нараховано та виплачено 27.04.2023 на виконання відповідачем рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі № 400/5453/21, а не у день звільнення з служби (31.08.2017). З огляду на вказане позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, відтак звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 18.05.2023 було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19.07.2023 суд закрив провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2023 скасовано ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 і направлено справу на продовження розгляду.
Ухвалою від 08.11.2023 суддею Устиновим І.А. прийнято до свого провадження справу № 400/5453/21, постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що нарахування позивачу середнього заробітку за час затримки виплати йому індексації є безпідставним, оскільки норми Кодексу законів про працю не поширюються на військовослужбовців. Крім того, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2022 у справі № 400/3895/22 вже розглянуто питання щодо нарахування позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при виплаті індексації з 30.06.2009 по 31.08.2017 і задоволено позов. На думку відповідача метою позову у даній справі з повторним стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені є бажання отримати фінансову користь. Крім того, відповідач зазначає, що ст. 117 КЗпП зазначала змін і розрахунок середнього заробітку за час затримки має бути не більше 6 місяців.
Відповідно до ст.262 КАС України справа розглядається без проведення судового засідання в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Суд дослідив матеріали справи та встановив наступне.
Позивач проходив військову службу у Службі безпеки України в період з 25.12.1995 року по 31.08.2017 року та перебував на грошовому забезпеченні у Фінансово-економічному управлінні Служби безпеки України.
Наказом Голови Служби безпеки України (по особовому складу) від 21.08.2017 року №980-ос позивача звільнено з військової служби в запас Служби безпеки України за п.п. “а” п. 61, п.п. “г” п. 62 та п. 88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 року №1262/2007 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року по справі № 400/5453/21 (яке набрало законної сили 09.03.2022 року) визнано протиправними дії Служби безпеки України щодо відмови провести ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 року по 31.08.2017 року; зобов'язано Службу безпеки України провести ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 року по 31.08.2017 року.
На виконання вищезазначеного рішення відповідачем 03.08.2022 проведено виплату в сумі 7384,06 грн та 27.04.2023 проведено виплату в сумі 46336,77 грн індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 року по 31.08.2017 рок з розрахунку базового місяця січень 2008).
Позивач 04.05.2023 звернувся до відповідача з заявою про виплату йому середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 року по 31.08.2017 року в сумі 46 336,77 грн, однак відповіді на час звернення з позовом недотримав.
Позивач вважаючи бездіяльність позивача щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки виплати індексації за період з з 30.06.2009 року по 31.08.2017 року по день фактичного розрахунку в сумі 46 336,77 грн, звернувся до суду з даним позовом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Так, ст. 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
В силу норми ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі № 400/5453/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними дії Служби безпеки України щодо відмови провести ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 року по 31.08.2017 року; зобов'язано Службу безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074) провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 року по 31.08.2017 року; в задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено через передчасність.
За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Згідно зі ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
У цій справі позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на індексацію грошового забезпечення, що встановлено рішенням Миколаївського окружного адміністративного03.02.2022 у справі № 400/5453/21, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.06.2099 по день фактичного розрахунку.
При цьому військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації, але не більше шести місяців.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 100).
Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Згідно з п. 7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 27.04.2023, а не при виключенні останнього із списків частини 31.08.2017, то строк затримки розрахунку складає 3 роки і 7 місяців.
Разом з тим, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 01.09.2017 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 01.03.2018 року (181 день).
Відповідно до довідки про нарахування грошового забезпечення, виданої СБУ, середня сума за 24 місяці складає 12 699,49 грн, тобто за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 25 398,98 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 416,38 грн (за останні 2 місяці - 25 398,98 грн / 61 календарний день за останні два повні місяці - липень, червень).
Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку становить 181 календарний день. Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 75 364,78 грн (416,38 грн х 181 календарний день).
Відтак позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за несвоєчасний розрахунок при звільненні грошового забезпечення середній заробіток за шість місяців з дня його виключення зі списків особового складу відповідача у розмірі 75 364,78 грн підлягають задоволенню, а в іншій частині ні (за весь час затримки розрахунку).
Суд відхилив посилання відповідача, що за рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.10.2022 у справі 400/3994/22 вже розглянуто питання щодо нарахування позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при виплаті індексації з 30.06.2009 по 31.08.2017, оскільки зазначеним рішенням на користь позивача зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ, а не середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позов належить задовольнити частково.
Вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати звіт відповідно до ст.382 КАС України в розумінні норм КАС України не є позовною вимогою, а є правом суду зобов'язати або не зобов'язувати суб'єкта владних повноважень, на якого покладені певні обов'язки, надати у встановленому судом строк звіт про виконання судового рішення. У суду немає підстав вважати, що рішення суду відповідачем не буде виконуватись.
Правові підстави допустити рішення до негайного виконання відсутні, оскільки ст. 371 КАС України містить вичерпний перелік рішень, до яких рішення зобов'язального характеру (якими є позовні вимоги по даній справі) не відноситься.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Служба безпеки України (вул. Володимирська, 33,м. Київ,01001 00034074) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України (вул. Володимирська, 33, Київ, 01001, ЄДРПОУ 00034074) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку з 01.09.2017 року по 01.03.2018 року.
3. Зобов'язати Службу безпеки України (вул. Володимирська, 33, Київ, 01001, ЄДРПОУ 00034074) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку з 01.09.2017 року по 01.03.2018 року у сумі 75 364,78 грн (сімдесят п'ять тисяч триста шістдесят чотири гривні 78 копійок).
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя І. А. Устинов