27 лютого 2024 року № 320/10851/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації
про зобов'язання вчинити певні дії,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації щодо зменшення ОСОБА_1 розміру виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 16.08.2021 до розміру 221 грн., припинення її з 16.10.2021 та щодо відмови у наданні (подовженні) щомісячної адресної допомоги відповідно до поданої заяви від 07.12.2021 на наступний шестимісячний період;
-зобов'язати управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації поновити ОСОБА_1 , щомісячну адресну допомогу, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», в розмірі 442 грн., починаючи з 16.08.2021 з вирахуванням раніше призначеної допомоги;
-зобов'язати управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації після виконання пункту 4 позовної заяви автоматично призначити ОСОБА_1 , допомогу на проживання відповідно до пункту 3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №332.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позову позивачка зазначає, що вона перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Солом'янської районної державної адміністрації в місті Києві як внутрішньо переміщена особа (далі- ВПО) та отримувач адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. На підставі її заяви про продовження виплат, відповідач не продовжив виплату грошової допомоги. Вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для відмови позивачці в призначенні адресної допомоги на новий строк, оскільки як на час подання заяви, так і на подальші шість місяців на території України Кабінетом Міністрів України було запроваджено карантин.
Відповідач своїм правом на відзив не скористався.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 06.04.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою та обліковується в Управлінні соціального захисту населення Солом'янської районної державної адміністрації в місті Києві як ВПО з 21.11.2014, оновлену довідку ВПО оформлено відповідно до чинного законодавства від 24.11.2016 №1001.
Довідка з урахуванням змін, внесених до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод переміщених осіб» Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24.12.2015 №921-VIII, який набув чинності 13.01.2016, з 03.03.2016 діє безстроково.
Заяви на отримання адресної допомоги для покриття витрат на проживання згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (із змінами) подавалися позивачкою особисто що півроку з листопада 2014 до управління соціального захисту населення Солом'янської РДА у місті Києві.
Трудові відносини в місті Києві позивачка почала з 06.08.2014, безперервно працювала до 15.06.2021.
З впровадженням карантинних заходів з запобігання поширенню коронавірусної хвороби в 2020 році відповідач не подовжував автоматично виплати і вимагав подавати письмові звернення і додатки особисто.
Позивачка вимушено надсилала заяви поштою з повідомленням про вручення до відповідача. В заявах вказувалося про відсутність змін, що впливають на подовження виплат, та до заяв додавалися: заповнена форма заяви на отримання соціальної допомоги, копії паспорту та довідки ВПО, довідка з місця роботи, форми ОК-7 про страховий стаж.
15.06.2021 позивачка припинила трудові відносини.
07.12.2021 позивачкою було надіслано черговий пакет документів щодо надання соціальної допомоги на покриття витрат на проживання.
На початку 2022 року позивачка дізналася, що АТ«Ощадбанк» автоматично списав надмірно виплачені кошти з рахунку за період після припинення трудових відносин без попереднього повідомлення позивачки та виплати на новий період не було призначено. Тобто письмової відповіді з причинами відмови надання (подовження) допомоги на свою заяву від 07.12.2021, позивачка не отримала.
Позивачкою було направлено звернення через Урядовий контактний центр до Київської міської державної адміністрації від 12.09.2022, у відповіді Управління соціального захисту населення Солом'янської районної державної адміністрації в місті Києві від 23.09.2022 позивачці відмовлено у виплаті вказаної соціальної допомоги.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у призначенні щомісячної адресної допомоги як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг - протиправними, позивачка звернулась з позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статі 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі також Закон №1706).
Частиною першої статті 1 Закону №1706, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (частина друга статті 1 Закону №1706).
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 4 Закону №1706).
Відповідно до частин другої, третьої статті 7 Закону №1706, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
За приписами частини першої статті 9 Закону №1706, внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання.
VI. Оцінка суду
Механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога), визначає Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №505 (далі також - Порядок №505 у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №505, грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
Відповідно до абзацу першого та шостого пункту 3 Порядку №505, грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім'ї (далі - уповноважений представник сім'ї) у таких розмірах: для працездатних осіб - 442 гривні на одну особу (члена сім'ї).
Якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, розмір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представника сім'ї або інформацією, поданою компетентним органом.
Згідно з абзацом десятим пункту 3 Порядку №505, особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається, крім осіб, які після припинення виплати грошової допомоги втратили працездатність.
Відповідно до пункту 6 Порядку №505, грошова допомога не призначається у разі, коли: будь-хто із членів сім'ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану; будь-хто з членів сім'ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Положення абзацу другого пункту 6 не поширюється на сім'ї, до складу яких входять військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації (крім осіб, які набули право власності на зазначене житлове приміщення, придбане за рахунок державних коштів, після початку проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях).
Грошова допомога не призначається на члена сім'ї: який перебуває на повному державному утриманні в будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, психоневрологічному інтернаті, будинку-інтернаті для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, спеціальному будинку-інтернаті системи соціального захисту населення; який перебуває на повному державному утриманні в школі-інтернаті, закладі спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) профілю; який відбуває покарання в місцях позбавлення волі.
Пунктом 7 Порядку №505 визначено, що якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за особами з інвалідністю I групи або дітьми з інвалідністю віком до 18 років, або особами з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги, та студентів денної форми навчання), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.
Згідно з абзацом восьмим пункту 12 Порядку №505, виплата грошової допомоги може бути поновлена, якщо протягом місяця з місяця припинення її виплати уповноважений представник сім'ї повідомив уповноваженому органу про зміну обставин, які вплинули на припинення виплати грошової допомоги.
З наведених норм Порядку №505 слідує, що щомісячна адресна допомога призначається внутрішньо переміщеним особам на сім'ю для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою уповноваженого представника сім'ї з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців, та може бути призначена за заявою уповноваженого представника сім'ї на наступний шестимісячний строк.
Порядком №505 визначений вичерпний перелік підстав, з яких щомісячна адресна допомога не призначається або її виплата припиняється.
Також комплексний аналіз положень Порядку №505 дає суду підстави дійти висновку, що абзацом десятим пункту 3 Порядку №505 визначена заборона у призначенні допомоги саме працездатній особі, яка не працевлаштована (безробітна).
Отже, грошова допомога не призначається тільки тим особам, які продовжують перебувати у статусі не працевлаштованої (безробітної) особи. Водночас, у разі, якщо така особа працевлаштувалася і її статус не суперечить пунктам 2-7, 12 Порядку №505, то вона знову набуває право на призначення щомісячної адресної допомоги, яке реалізується шляхом звернення до уповноваженого органу із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги та необхідними документами.
Зазначений підхід відповідає нормам Порядку №505, також відповідає меті надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, яка полягає в тому, що така допомога протягом послідових шестимісячних періодів надається всім внутрішньо переміщеним особам або сім'ям внутрішньо переміщених осіб, які працевлаштувалися на новому місці проживання та не є власниками житлового приміщення/частини житлового приміщення, розташованих в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану, та у будь-кого з членів сім'ї не має на депозитному банківському рахунку (рахунках) коштів у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Таким чином, Порядком №505 не встановлено жодного обмеження права особи звернутись після працевлаштування з заявою про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. У випадку такого звернення працевлаштованої особи органи соціального захисту населення повинні розглянути заяву і призначити грошову допомогу, якщо відсутні обставини, що виключають таке призначення, передбачені пунктом 6 Порядку №505.
Окрім того, Порядок №505 не містить правових обмежень для повторного, через певний проміжок часу, звернення за допомогою внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №333/3750/17.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачка є внутрішньо переміщеною особою та обліковується в Управлінні соціального захисту населення Солом'янської районної державної адміністрації в місті Києві як ВПО з 21.11.2014, оновлену довідку ВПО оформлено відповідно до чинного законодавства від 24.11.2016 №1001.
З 16.05.2021 позивачка не працює. Отже, позивачка є не працевлаштованою особою та відповідно не має право на отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IXстаттю 15 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 35, ст. 290; 2011 р., № 25, ст. 189) доповнено пунктом 1-2 такого змісту: "Установити, що визначений частиною першою статті 6 цього Закону строк виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, яким вона була призначена раніше, продовжується без подання необхідних документів на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з подальшим проведенням перерахунку розміру виплаченої державної соціальної допомоги на підставі заяви та необхідних документів, поданих після закінчення терміну дії зазначених заходів".
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 роу № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 року №392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 року №641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., №63, ст. 2029).
На час звернення позивачки до суду, в Україні на підставі постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 09.12.2020 №1236 у редакції постанови від 27.05.2022 діють карантинні обмеження з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Крім того указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (далі - Указ №64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Вказаний строк продовжено указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Отже, дії відповідача щодо припинення виплати позивачці грошової допомоги, є протиправними.
Таким чином, за заявою позивачки від 16.08.2021 відповідач повинен був призначити позивачці щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
При цьому, суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.06.2014 (остаточне26.09.2014) у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та 71378/1) зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми Закону №1706 та Порядку №505, якими регулюються спірні відносини, враховуючи, що інших підстав для відмови у призначенні допомоги позивачці не зазначено, суд дійшов висновку про протиправність дій Управління щодо відмови в призначенні позивачці щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за її заявою від 16.08.2021.
При цьому, що стосується обраного позивачкою способу захисту порушених прав шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд зазначає таке.
У розумінні статті 2 та частини четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, а також шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої, пункту 4 частини другої, частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (ратифікована 17.07.1997, набрала чинності для України 11.09.1997) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Окрім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі №П/811/1015/16, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи зобов'язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
За приписами частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини, у рішенні від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04)підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява №36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPine v. theCzechRepublic), пункт 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, пункт 67, від 11.06.2009). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPine v. theCzechRepublic), пункт 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (ToscutaandOthers v. Romania), пункт 38).
Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Таким чином, з урахування зазначеного, оскільки судом встановлено протиправність відмови відповідача у призначенні позивачці щомісячної адресної допомоги, як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за її заявою від 16.08.2021, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивачки, є зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачці відповідну допомогу за її заявою від 16.08.2021.
При цьому, визначений судом спосіб захисту порушеного права є ефективним способом захисту в межах спірних правовідносин, який виключає подальше звернення позивачки до суду за їх захистом.
Водночас суд вважає, що таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом виконавчої влади певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Водночас, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено, що відповідач не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування.
Натомість, позивачкою надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог, а наведені ним доводи не спростовані відповідачем.
У підсумку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
VIII. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 1073,60 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за її заявою від 16.08.2021.
Зобов'язати управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37485511, місцезнаходження: 03186, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 40) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) щомісячну адресну допомогу, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», починаючи з 16.08.2021.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37485511, місцезнаходження: 03186, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 40) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 27.02.2024