26 лютого 2024 року № 640/3782/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, Офісу Генерального прокурора, Закарпатської обласної прокуратури
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження (відповідач-1) від 23.12.2021 №38 дп-21 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури;
- визнати протиправним та скасувати наказ Офісу Генерального прокурора (відповідач-2) від 24.01.2022 №4дк;
- зобов'язати Закарпатську обласну прокуратуру (відповідач-3) поновити позивача на посаді прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Закарпатської обласної прокуратури;
- стягнути з Закарпатської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звільнення є незаконним та таким, що не узгоджується із чинним законодавством, з огляду на обставини незаконності та неправомірності прийнятого суб'єктом владних повноважень наказу про звільнення позивача з займаної посади. Зазначає, що на момент передачі цінностей, що були на митниці не мали статусу речових доказів. Після проведення відповідного огляду та визнання цього ж дня їх речовими доказами уся відповідальність за збереження таких речових доказів та забезпечення умов зберігання відповідно до вимог Порядку покладено на слідчого або особу, якій такі речові докази передано на відповідальне зберігання.
Позивач також зазначив, що відповідальність за забезпечення схоронності речових доказів, їх обліку та перевірку умов зберігання несе орган досудового розслідування, оскільки це прямо передбачено у Порядку, а не прокурор у кримінальному провадженні.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Зазначає, що у липні-серпні 2020 року перебував майже весь час у відпустці, лікарняному та відряджені, у зв?язку із чим не брав участі в організації роботи очолюваного ним відділу.
Представником відповідача-1 надано до суду відзив, в якому останній заперечував проти задоволення адміністративного позову та просив відмовити в його задоволенні. Відзив обґрунтовано тим, що доводи позивача є хибними та непідтвердженими.
У судовому засіданні представник відповідача-1 просив у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача-2 та відповідача-3 також заперечували проти задоволення позовних вимог, оскільки рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення на прокурора дисциплінарного стягнення приймаються виключно відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, спірний наказ прийнято обґрунтовано та у відповідності до приписів чинного законодавства.
У судовому засіданні представник відповідача-2 та відповідача-3 просили у задоволенні позову відмовити.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 07.02.2022 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2022 відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу по суті на 02.08.2022.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2022 задоволено клопотання представника Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження про участь в режимі відеоконференції у судовому засіданні по адміністративній справі №640/3782/22.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2022 вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/3782/22 до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2023 адміністративну справу №640/3782/22 прийнято до провадження, призначено підготовче судове засідання на 08.08.2023.
08.08.2023 адміністративна справа №640/3782/22 знята з розгляду у зв'язку з перебуванням судді у відпустці. Наступне судове засідання призначено на 14.09.2023.
14.09.2023 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив закінчити підготовче засідання та перейти до розгляду справи по суті на 31.10.2023.
31.10.2023 у судове засідання прибули сторони.
Суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Рішенням Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 23.12.2021 №38дп-21 притягнуто прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
На підставі рішення Офісом Генерального прокурора видано наказ від 24.01.2022 №4дк про звільнення позивача з посади в органах прокуратури за неналежне виконання службових обов?язків (п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»).
Приводом для ухвалення оскаржуваного рішення став висновок за результатами службового розслідування стосовно прокурорів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_6 та дисциплінарна скарга керівника Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_7 про ніби-то вчинення дисциплінарного проступку прокурорами ОСОБА_8 та ОСОБА_1 .
На твердження скаржника під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні прокурори ОСОБА_1 та ОСОБА_8 усупереч вимог КПК України та рішенню суду безпідставно вилучили тютюновмісні вироби з території митного складу та передали на відповідальне зберігання фізичній особі, порушивши порядок зберігання речових доказів, внаслідок чого місце їх зберігання на теперішній час не встановлено.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями відповідачів, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюється Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Статтею 43 вищевказаного Закону передбачено підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону №1697-VII, прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: 1) невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків; 2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення; 3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень; 4) порушення встановленого законом порядку подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; 6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики; 7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку; 8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення; 9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.
Нормами статті 44 Закону №1697-VII закріплено, що дисциплінарне провадження здійснюється відповідним органом.
У відповідності до ч. 1 ст. 45 Закону №1697-VII, дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Стаття 46 Закону №1697-VII регламентує порядок відкриття дисциплінарного провадження та проведення перевірки дисциплінарної скарги.
Після відкриття дисциплінарного провадження член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки (ч. 4 ст. 46 Закону №1697-VII).
Відповідно до ч. 6, 10, 11 ст. 46 Закону №1697-VII, під час здійснення перевірки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, має право ознайомлюватися з документами, що стосуються предмета перевірки, отримувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян, громадських об'єднань необхідну для проведення перевірки інформацію. Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, має право надавати пояснення або відмовитися від їх надання стосовно себе.
Член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення.
Висновок та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, та мають бути отримані його членами не пізніш як за п'ять днів до засідання, на якому такий висновок розглядатиметься.
Згідно ч. 1, 2 ст. 47 Закону №1697-VII, розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, має бути надіслано не пізніш як за десять днів до дня проведення засідання.
До повідомлення про час та місце проведення засідання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, яке надсилається прокурору, додаються копія дисциплінарної скарги та висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора.
Вимогами ст. 48 Закону №1697-VII передбачений порядок прийняття рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у дисциплінарному провадженні стосовно прокурора.
Так, відповідно до ч. 1, 3, 4, 6 ст. 48 Закону №1697-VII, відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, приймає рішення в дисциплінарному провадженні більшістю голосів від свого загального складу. Перед прийняттям рішення відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, за відсутності прокурора, стосовно якого здійснюється провадження, і запрошених осіб обговорює результати розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора.
При прийнятті рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення.
Рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.
Рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, викладається в письмовій формі, підписується головуючим і членами відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, які брали участь у розгляді висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку, і оголошується на засіданні цього органу. Рішення у дисциплінарному провадженні має містити:
1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду прокурора, який притягається до дисциплінарної відповідальності;
2) обставини, встановлені під час здійснення провадження;
3) мотиви, з яких відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, ухвалила рішення;
4) суть рішення за наслідками розгляду із зазначенням виду дисциплінарного стягнення в разі його накладення;
5) порядок і строк оскарження рішення.
Згідно п.1 ч.1 ст.49 Закону №1697-VII, на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, зокрема, догана.
VI. Оцінка суду
Предметом розгляду цієї справи є правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади.
Пунктами 1, 5, 6, 7 частини першої статті 43 Закону №1697-VII передбачено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків; вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики; порушення правил внутрішнього службового розпорядку.
При цьому, притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом (частина друга статті 43).
Відповідно до статті 44 та частини першої статті 45 Закону №1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів (далі- КДКП). Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Згідно з частиною четвертою статті 48 Закону №1697-VII рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.
Частиною першою статті 49 зазначеного Закону обумовлено, що на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.
За правилами пунктів 4, 5 частини першої статті 77 Закону №1697-VII КДКП розглядає дисциплінарні скарги про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснює дисциплінарне провадження, за результатами якого за наявності підстав, передбачених цим Законом, приймає рішення про накладення на прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора.
Із викладеного слідує, що підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення є, з-поміж іншого, вчинення ним дій, що порочать звання прокурора або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики. Органом, який в силу закону наділений повноваженнями щодо здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора та притягнення до дисциплінарної відповідності, є КДКП.
За правилами частини першої статті 50 Закону №1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.
Генеральний прокурор у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення КДКП приймає рішення про застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора регіональної чи місцевих прокуратур дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування їх на посаді прокурора. Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України (пункт 4 частини першої, частина друга статті 9 Закону № 1697-VII).
Судом встановлено, що рішенням Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 23.12.2021 №38 дп-21 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з органів прокуратури за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктом 1 частини першої статті 43 Закону 1697-VII.
Разом із тим, підставою для прийняття цього рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури стали обставини допущення позивачем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності, а також грубе порушення правил прокурорської етики.
Не погодившись з указаним рішенням, позивач оскаржив його у судовому порядку.
Наказом керівника обласної прокуратури від 06.07.2021 №45 призначено службове розслідування щодо можливого використання ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_10 своїх службових повноважень або службового статусу та пов?язаних з цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб під час організації, здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №120190700300000380 від 05.02.2019.
Підставою для проведення службового розслідування став рапорт прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування ОСОБА_11 від 05.07.2020.
3а результатами проведеного службового розслідування складено висновок від 13.08.2021, згідно з яким встановлено неналежне виконання службових обов?язків позивачем, що виразилося у недотриманні своїх функціональних обов?язків, порушенні ч. 2 ст. 19 Конституції України, вимог Закону України «Про прокуратуру», п. 2 Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст.37 КПК України при організації та проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні №120190700300000380 внесене до Єдиного реєстру досудового розслідування 05.02.2019.
До Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів 20.08.2021 надійшла також дисциплінарна скарга керівника Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_12 про вчинення прокурором відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Закарпатської обласної прокуратури позивачем дисциплінарного проступку.
В ході розгляду висновку та дослідження матеріалів дисциплінарного провадження, органом встановлено, що 05 лютого 2019 року Ужгородським відділу поліції Головного управління поліції Національної поліції в Закарпатській області (далі - ГУНП в Закарпатській області) на підставі повідомлень Закарпатської митниці ДФС внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120190700300000380 та №120190700300000381 про вчинення кримінальних правопорушень за частиною четвертою статті 358 КК України.
З матеріалів кримінальних проваджень вбачається, що 26 та 28 січня 2019 року в зоні митного контролю митного поста «Ужгород» під час митної перевірки супровідних листів митних органів Словаччини, виявлено ознаки їх перевезення тютюновмісних виробів для електричного нагрівання загальною вартістю 21 951 тис. гривень.
Керівництвом прокуратури Закарпатської області 18 червня 2020 року на підставі частини п?ятої статті 36 КПК України проведення досудового розслідування у зазначених кримінальних провадженнях доручено слідчому управлінню ГУНП в Закарпатській області.
В цей же день визначено групу прокурорів, до якої включено - ОСОБА_1 (старший групи), ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Матеріали кримінальних проваджень скеровано органу досудового розслідування лише 01 липня 2020 року, слідчим вони прийняті до провадження 08 липня 2020 року.
Водночас, незважаючи на судові рішення (постанови Ужгородського міськрайонного суду від 06 лютого 2020 року, залишені без змін постановами Закарпатського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у справах №308/3878/19 та №308/3880/19, якими визначено, що вказана тютюнова продукція підлягають передачі Ужгородському ВП ГУНП в Закарпатській області), 19 та 23 червня 2020 року позивачем підписано та скеровано до Закарпатської митниці листи з вимогою передати прокуратурі Закарпатської області на зберігання зазначені вироби.
За усною вказівкою позивача як старшого групи прокурорів, прокурор ОСОБА_13 30 червня 2020 року вилучив з території митного складу Закарпатської митниці зазначені вироби, обмежившись лише підписанням підготовлених митним органом відповідних актів прийому-передачі.
У цей же день, ОСОБА_8 також актом прийому-передачі, передав ФОП ОСОБА_14 на відповідальне зберігання вилучені тютюнові вироби.
Однак, вказаний суб?єкт господарювання не був внесений до Єдиного державного реєстру місць зберігань, з огляду на це не міг зберігати речові докази у види тютюнових виробів.
Надалі, 06 липня 2020 року, ФОП ОСОБА_14 перевіз вилучене майно до іншого складського приміщення, яке належить ФОП ОСОБА_15
11 липня 2020 року слідчим Матвійчуком В.О. за участі прокурора Сливича В.І. та ФОП ОСОБА_14 проведено огляд тютюновмісних виробів і того самого дня зазначене майно визнано речовим доказом.
Поряд з цим, слідчий відмовився приймати речові докази на зберігання та у порушення пунктів 10, 12 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов?язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого 130 постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року №1104 (далі - Порядок №1104) зберігання речових доказів належним чином їх не облікував, про що ОСОБА_16 (з його слів) доповів позивачу, яким жодних заходів до збереження та обліку речових доказів не вжив.
Зазначені речові докази не були обліковані ні в ГУНП в Закарпатській області, ні в Книзі обліку речових доказів прокуратури Закарпатської області.
Клопотання про накладення арешту на зазначене майно подано прокурором Сливичем В.І. до Ужгородського міськрайонного суду лише 16 липня 2020 року, а не на наступний робочий день, як передбачено статтею 167 КПК України.
При цьому питання щодо повернення майна власнику у зв'язку з пропущеними строками звернення до суду із клопотанням про накладення арешту ні слідчим, ні прокурором не ініціювалось.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05 серпня 2020 року на тимчасово вилучене майно накладено арешт.
12 липня 2020 року матеріали досудових розслідувань №120190700300000380 тa №120190700300000381 об?єднано в одне провадження.
Моніторингом Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що слідчий Матвійчук В.О. під своїм цифровим ключем, безпідставно та за відсутності мотивованої постанови, вніс зміни до фабули кримінального провадження, а саме про те, що до вчинення злочину причетні службові особи, які надають брокерські послуги, а також змінив правову кваліфікацію з частини четвертої статті 358 на частину другу статті 364 КК України, що залишилось поза увагою позивача.
Під час перевірки речових доказів встановлено, що ФОП ОСОБА_14 21 грудня 2020 року передав ввірене йому майно - тютюновмісні вироби, невстановленій особі, яка представилась співробітником слідчого управління ГУНП в Закарпатській області, про що склав відповідний акт прийому-передачі.
За вказаним фактом слідчим управлінням ГУНП в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування за частиною першою статті 388 КК України.
Таким чином, старшим групи прокурорів - позивачем не дотримано вимоги пункту 18 Порядку №1104, згідно з яким зберігання речових доказів у вигляді тютюнових виробів здійснюється у місцях зберігання, відомості про місцезнаходження яких внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання, які усупереч рішенню суду безпідставно вилучено прокурорами з території митного складу та передано на зберігання фізичній особі.
Комісія вважає, що позивач під час забезпечення прокурорського нагляду у формі процесуального керівництва міг обрати інші варіанти своєї поведінки щодо забезпечення збереження речових доказів вартістю 21 951 тис. грн.
Зокрема: направити превентивний лист до Закарпатської митниці щодо необхідності посилення збереження тютюновміоних виробів для електричного нагрівання; знайти належного суб?єкта зберігання речових доказів перед цим оформити відповідний договір зберігання; використати повноваження передбачені частиною шостою статті 100 КПК України, а саме речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом; направити відповідний лист до органу досудового розслідування для організації виконання ухвали суду про передачу речових доказів.
Водночас, позивачем прийнято рішення про особисте отримання та передачу речових доказів суб?єкту господарської діяльності.
Таким чином, позивач, як старший групи прокурорів у кримінальному провадженні, порушив вимоги статей 2, 7, 9, 28, 219 КПК України, пунктів 1, 3 розділу IV Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генерального прокурора від 28 лютого 2019 року №51, тобто вчинив дисциплінарний проступок, відповідальність за який передбачено пунктом 1 частини першої статті 43 Закону №1697-VII - неналежне виконання службових обов?язків, і наявні підстави для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.
Наказом Генерального прокурора від 24.01.2022 №4-дк на підставі рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 23.12.2021 №38дп-21 та від 12.01.2022 №5дп-22 прокурор відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Закарпатської обласної прокуратури позивач звільнений з посади в органах прокуратури за неналежне виконання службових обов'язків.
У судовому засіданні позивач пояснив, що матеріали кримінального провадження №120190700300000380 від 05.02.2019 після зміни 18.06.2020 підслідності у зв?язку з неефективним здійсненням досудового розслідування попереднім слідчим підрозділом скеровано до органу досудового розслідування 01.07.2020. Зазначив, що ним та прокурором Сливичем В.І. вимоги Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов?язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 №1104, не порушувався.
Матеріальні цінності (тютюнові вироби для електричного нагрівання) були передані суб?єкту господарювання, який не має відповідних ліцензій та зберігав такі цінності в складських приміщеннях без відповідних ліцензійних документів. Однак, вказує, що на момент передачі вказаних цінностей вони не мали статусу речових доказів. Після проведення відповідного огляду слідчим поліції 11.07.2020 та визнання цього ж дня їх речовими доказами саме слідчим поліції, уся відповідальність за збереження таких речових доказів та забезпечення умов зберігання відповідно до вимог Порядку покладено на слідчого або особу, якій такі речові докази передано на відповідальне зберігання.
Позивач також зазначив, що відповідальність за забезпечення схоронності речових доказів, їх обліку та перевірку умов зберігання несе орган досудового розслідування, оскільки це прямо передбачено у Порядку, а не прокурор у кримінальному провадженні. Прокурор, на думку позивача, не наділений повноваженнями щодо зобов?язання слідчого належним чином обліковувати речові докази відповідно до Порядку, тому факт неналежного обліковування речових доказів є відповідальністю саме слідчого.
Крім того, позивач зазначає, що речові докази зникли (тобто були передані ФОП ОСОБА_14 невстановленій особі) 21.12.2020, у той період коли він тимчасово не працював в органах прокуратури, у зв?язку з неуспішним проходженням співбесіди під час атестації прокурорів регіональних прокуратур. Він був поновлений на посаді наказом керівника Закарпатської обласної прокуратури від 01.03.2021, винесеного на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду, а тому фізично не міг впливати на стан організації досудового розслідування у цьому кримінальному проваджені.
Також позивач вважає, що відсутність групи прокурорів з 11.09.2020 по 02.07.2021 свідчить про неналежне виконання службових обов?язків саме керівництвом обласної прокуратури, якими порушено вимоги ст. 37 КПК України та п. 2 розділу IV Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадження, затвердженого наказом Генеральної прокуратури від 28.03.2019 №51.
Однак, ці твердження позивача спростовуються таким.
Критерії, вимоги щодо ефективності виконання повноважень прокурором у сфері здійснення процесуального керівництва у кримінальних провадженнях встановлено відповідними нормами КПК України, Порядком організації прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 28.03.2019 №51.
Для встановлення наявності чи відсутності факту невиконання чи неналежного виконання прокурором службових обов?язків потрібно установити, зокрема, факт ухилення прокурора від вчинення дій, передбачених законодавством, в рамках виконання ним спеціальних повноважень або завідомо неякісне, із порушенням норм законодавства та правил професійної етики, виконання прокурором посадових обов?язків, що тягне за собою настання негативних наслідків.
Відповідно до пунктів 2 та 10 частини першої статті 3 Закону «Про прокуратуру» діяльність прокуратури ґрунтується на засадах законності, справедливості, неупередженості, об'єктивності та неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.
Частиною четвертою статті 19 цього ж Закону передбачено обов?язок прокурора діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, додержуватися правил прокурорської етики.
Згідно з вимогами частини 2 статті 16 Закону України «Про прокуратуру» здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.
Дотриманням такої гарантії забезпечуються загальні засади діяльності прокуратури, передбачені частиною1 статті 3 Закону України «Про прокуратуру», зокрема щодо незалежності прокурорів.
Згідно з частиною 1 статті 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Згідно з частиною 1 статті 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування.
У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.
Відповідно до пункту 3 розділу 4 Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генерального прокурора №51 від 28.02.2019, безумовними службовими обов?язками процесуального керівника під час здійснення нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування є забезпечення прокурором об?єктивного та неупередженого процесуального керівництва, а також проведення досудового розслідування у розумні строки, вжиття встановлених КПК України заходів для дослідження обставин кримінальних проваджень, надання їм належної правової оцінки та прийняття законних неупереджених процесуальних рішень, чого позивачем під час процесуального керівництва у кримінальному провадженні №120190700300000380 не зроблено.
Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:
- доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом;
- приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, зокрема щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Зазначені вимоги позивачем також не виконано.
Саме виконання обов?язків прокурором характеризує сутність його службової діяльності, адже саме через належне виконання обов?язків виявляється його роль у реалізації повноважень держави. Позивач, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування кримінальних проваджень у формі процесуального керівництва, реалізуючи свої повноваження, мали виконувати завдання кримінального провадження (стаття 2 КПК України), дотримуватись таких загальних засад судочинства як законність та розумність строків (статті 7,9, 28 КПК України), проте самоусунувся від виконання повноважень прокурора.
Прокурор Сливич В.І. 11.07.2020 приймав участь у проведенні огляду тютюновмісних виробів для електричного нагрівання у кримінальному провадженні №12019070030000380 від 05.02.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, який проводив слідчий СУ ГУНП в Закарпатській області.
Однак, вказане правопорушення згідно ст.12 КК України є кримінальним проступком, тому досудове розслідування повинно проводитись у формі дізнання - дізнавачем.
1 липня 2020 року набрав чинності Закон України №2617-VIII від 22 листопада 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень».
Отже, слідчий був неналежним суб?єктом на проведення слідчих дій, а оскільки орган ГУНП в Закарпатській області не має дізнавачів, тому не міг бути органом розслідування цього правопорушення. Вказаний факт залишено поза увагою позивача.
Суд вважає, що допущені недоліки та прорахунки позивача стали можливими лише внаслідок неналежного виконання ним службових обов?язків, що в результаті призвело до зникнення речових доказів, а також дійсно містять відомості про ознаки дисциплінарного проступку.
Також суд критично вставиться до тверджень позивача щодо необхідності отримання тютюновмісних виробів для електричного нагрівання через реформування Закарпатської митниці, оскільки жодного листа від останніх не надходило щодо необхідності вилучення зазначеного товару з їх складу.
Не погоджується суд і з твердженням позивача, що на тютюновмисні товари, які 30.06.2020 вилучені у Закарпатській митниці, не розповсюджуються Порядок №1104, оскільки проаналізувавши кримінально процесуальне законодавство суд приходить до висновку, що предмети тютюновмисні товари, які вилучені прокурорами у митниці є тимчасово вилученим майном, а згідно п. 27 Порядку №1104, схоронність тимчасово вилучено майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно.
Також, позивачем не дотримано вимоги пункту 18 Порядку №1104, згідно з яким зберігання речових доказів у вигляді тютюнових виробів здійснюється у місцях зберігання, відомості про місцезнаходження яких внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання, які усупереч рішенню суду безпідставно вилучено прокурорами з території митного складу та передано на зберігання фізичній особі.
Приміщення, надані ФОП ОСОБА_14 для зберігання тютюновмісних виробів для електронного нагрівання, які є речовими доказами у кримінальному провадженні №12019070030000380, до цього реєстру не внесені.
Водночас, винесення 11 серпня 2020 року слідчим постанови про визнання тютюновмісних виробів речовими доказами, не виключає можливості оцінки дій прокурора дисциплінарним органом, оскільки сама собою постанова не є доказом належного або неналежного виконання прокурором службових обов?язків у контексті вирішення питання про дисциплінарну відповідальність.
Відповідно до частини першої статті 40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.
Водночас, зміст цієї правової норми не виключає можливості притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у випадку неналежного виконання ним своїх службових обов?язків.
Зокрема, вилучаючи з території митного складу Закарпатської митниці тютюнові вироби, позивач, як старший групи прокурорів у кримінальному провадженні, не забезпечив у визначеному Порядком №1104 їх схоронність, не вжив заходів до належного обліку речових доказів органом досудового розслідування, як наслідок перевірка стану зберігання речових доказів у кримінальному провадженні узагалі не проводилась, що призвело до втрати майна.
Правова позиція щодо відповідальності прокурора за невиконання чи неналежне виконання службових обов?язків поряд із слідчим викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі №9901/628/19.
Також сумнівним є твердження позивача про те, що він у липні-серпні 2020 року перебував майже весь час у відпустці, лікарняному та відряджені, у зв?язку із чим не брав участі в організації роботи очолюваного ним відділу, оскільки вказане твердження спростовується роздруківкою витягу із вхідного турнікету та електронних замків, встановлених в Закарпатській обласній прокуратурі за період часу з 01.07.2020 до 27.08.2020 за електронною карткою позивача.
Вказана картка систематично використовувалася для проходу у відповідних приміщеннях прокуратури. Так, згідно з зазначеною роздруківкою, позивач перебував на робочому місці 35 днів із 43 робочих (хоча по табелю працював 13 днів).
Отже, суд приходить до висновку, що позивач фактично перебував на робочому місці та забезпечував керування очолюваним ним відділом.
Щодо доводів про порушення строку накладення дисциплінарного стягнення,суд зазначає таке.
Положеннями частини четвертої статті 48 Закону №1697-VII визначено, що рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.
Відповідно до висновків Верховного суду, які викладені в рішенні від 10.04.2018 у справі №9901/480/18, відповідно слідує, що початок перебігу річного строку для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності пов'язується з днем вчинення проступку, а не з днем його виявлення.
Разом з тим, окремі правопорушення можуть починатися з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов'язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов'язків або припинення правопорушення.
Правові позиції Верховного Суду викладені в постанові від 09.10.2019 у справі №901/921/18, в постанові від 27.05.2019 у справі №9901/196/19 дають підстави для твердження про необхідність оперувати у практичній діяльності поняттям «триваюче правопорушення». «Триваюче правопорушення» - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених правовою нормою, яке припиняються, або виконанням регламентованих обов'язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків.
Встановлені комісією факти неналежного виконання своїх службових обов?язків позивачем тривали з 18 червня 2020 року (час визначення останнього старшим групи прокурорів у кримінальних провадженнях (№12019070030000380 та №12019070030000381) до 05 липня 2021 року (час виявлення відсутності речових доказів та реєстрація за цим фактом кримінального провадження №42021070000000245.
Позивач з 18 червня 2020 року перебував у відпустках 61 день та був тимчасово непрацездатним 241 день, загалом 302 дні.
Отже, строки накладення дисциплінарного стягнення на позивача, на час прийняття спірного рішення, не сплинули.
При визначенні дати вчинення позивачем дисциплінарного проступку суд також враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №810/1224/17, згідно з якою з метою забезпечення єдності правозастосовної практики надано тлумачення поняттю «триваючого правопорушення», яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов?язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов?язків або виявлення правопорушення.
Водночас, хибними є твердження позивача, що діяння, яке інкримінуються позивачу, як неналежне виконання службових обов?язків, утворюють склади окремих проступків.
Діяння позивача слід визнати сукупністю послідовних тотожних дій та бездіяльності, об?єднаних єдиним умислом, тобто триваючим правопорушенням.
Відтак враховуючи, що цей проступок є триваючим, строк застосування дисциплінарного стягнення стосовно позивача не сплинув.
Щодо доводів позивача про припинення повноважень прокурора у кримінальному провадженні №120190700300000380, у зв?язку зі звільнення з органів прокуратури, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 15 Закону №1697-VII визначено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (частина третя статті 16 Закон №1697-VII).
Статтею 37 КПК України визначений порядок призначення та зміну прокурора у конкретному кримінальному провадженні.
Зазначені норми КПК України є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягали безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.
Згідно матеріалів справи, наказом прокурора Закарпатської обласної від 27 серпня 2020 року №368к позивача звільнено з посади начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, що поширює свою діяльність на Закарпатську область прокуратури Закарпатської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII з 31 серпня 2020 року.
Наказом керівника Закарпатської обласної прокуратури від 01 березня 2021 року №27к позивача, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі №260/2586/20, поновлено на раніше займаній посаді з 31 серпня 2020 року.
Таким чином, позивача поновлено в статусі прокурора у кримінальному провадженні.
Поряд з цим, повноваження позивача у кримінальному провадженні №12019070030000380 припинено лише 02 липня 2021 року винесенням керівником Закарпатської обласної прокуратури постанови про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні.
Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Відповідного органу містить кваліфікацію дій позивача, є вмотивованим, містить конкретні підстави для застосування до позивача спірного дисциплінарного стягнення, визначені законом, а саме: неналежне виконання службових обов'язків (пункти 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру»).
Виходячи з викладених обставин справи у взаємозв'язку з наведеними нормами, судом не встановлено порушення відповідачем-1 таких норм та визначених ними процедур.
Натомість обставини порушення позивачем норм 2, 7, 9, 28, 219 КПК України, пунктів 1, 3 розділу IV Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генерального прокурора від 28 лютого 2019 року №51, підтверджуються належними у справі доказами в їх сукупності, у зв'язку з чим, у відповідача-1 були наявні правові підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього відповідного дисциплінарного стягнення.
Ураховуючи зазначене, оскаржуване спірне рішення Відповідного органу від 23.12.2021 №38 дп-21 прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Офісу Генерального прокурора від 24.01.2022 №4дк, яким застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади, суд зазначає цей наказ як похідна вимога від заявленої першої вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 23.12.2021 №38 дп-21, у задоволенні якої судом відмовлено, відтак суд відмовляє і у задоволенні другої вимоги та зазначає, що позивач правомірно притягнений до дисциплінарної відповідальності на підставі пункту 1 частини першої статті 43 Закону №1697-VII наказом Офісу Генерального прокурора від 24.01.2022 №4дк у вигляді звільнення з посади.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Судом встановлено, що відповідач виконав покладений на нього обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 КАС України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Решта доводів сторін не впливають на висновки суду.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
VIII. Розподіл судових витрат
Доказів понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять, у зв'язку з чим їх розподіл судом не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 26.02.2024