26 лютого 2024 року Київ № 640/538/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Відповідно до ухвали від 20.07.2023 (суддя Журавель В.О.) цю справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У силу вимог частини дев'ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Скрипці І.М.
Ухвалою від 07.02.2024 цю справу прийнято до свого провадження суддею Скрипкою І.М., розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, що стало підставою для звернення до суду.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, за результатом вивчення змісту якого судом установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Зазначив, що у позивача відсутнє право на отримання спірної компенсації в силу вимог частин сімнадцятої-дев'ятнадцятої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вказав також, що у зв'язку з дією на території України особливого періоду, військовослужбовцям ЗСУ додаткові відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік не надаються з березня 2014 року і по цей час. Стосовно стягнення коштів у розмірі 4000, 00 грн. на правничу допомогу зазначив, що матеріалами справи ці витрати документально не підтверджені, а заявлений для відшкодування розмір витрат у сумі 4000, 00 грн. не є співмірним зі складністю типової справи, виконаних адвокатом робіт та витраченим на це часом і їх обсягом.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.12.2014 позивач є учасником бойових дій.
Із матеріалів справи та доданих до неї письмових доказів слідує, що позивач у період із 01.08.1994 по 04.07.2019 проходив військову службу в ЗСУ. Остання посада перед звільненням - начальник групи бойової та спеціальної підготовки Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_3 ).
Зазначено, що військова частини НОМЕР_3 не має самостійного фінансового органу і нарахування та виплата грошового забезпечення особовому складу військової частини здійснюється Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.06.2019 № 303 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 04.07.2019 № 303 позивач виключений зі списків особового складу військової частини з 03.08.2019.
Однак при звільненні з військової служби позивачеві не була нарахована та виплачена відповідачем грошова компенсація за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (день виключення зі списків особового складу - 03.08.2019).
У матеріалах справи наявний лист відповідача від 22.12.2021 № 305/2432, згідно якого судом установлено, що на дату звільнення позивача з військової служби йому не нараховувалась та не виплачувалась компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі передбачені нормами Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
За визначенням у статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
За нормами пункту 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом № 3551-ХІІ, особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із частиною восьмою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Згідно з положеннями пунктів сімнадцять та вісімнадцять статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) та Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту дев'ятнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами сімнадцять та вісімнадцять цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом дванадцятим частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, частиною восьмою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.
Аналізуючи викладене та надані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що при звільненні військовослужбовця з військової служби він має право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку, як учасник бойових дій або особа з інвалідністю внаслідок війни.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019, а також у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 813/1180/18, які в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховані судом у спірних відносинах.
Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про те, що відповідач протиправно не здійснив виплату позивачу спірної грошової компенсації.
Із урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії (бездіяльність) відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко визначений законодавчо, у цьому випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Відтак позовні вимоги в частині зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У підсумку, з урахування зазначеного у сукупності, суд доходить висновку про задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Стосовно розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000, 00 грн., суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем цих витрат, відсутній договір про надання правової допомоги і детальний опис виконаних адвокатом робіт.
За вказаних обставин підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000, 00 грн. на цей час суд не вбачає.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 70 (сімдесят) календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ: 22990368; місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6) здійснити нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані 70 (сімдесят) календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.