23 лютого 2024 року м. Київ № 320/43523/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії
09 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в проведенні належного перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з врахуванням страхового стажу ОСОБА_1 за період з 04.12.1990 по 08.06.1992 та за період 1998-1999 тривалістю 12 місяців за кожен рік.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2023, позовну заяву №320/43523/23 розподілено судді Жуковій Є.О.
30 листопада 2023 року зазначену позовну заяву було фактично передано судді Жуковій Є.О.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 10.05.2022 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з надбавками у розмірі 2300 грн відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При призначенні зазначеної пенсії було обчислено страховий стаж позивача тривалістю 32 роки 9 місяців 5 днів. З 01.03.2023 позивачці було призначено пенсію в розмірі 2760 грн з врахуванням страхового стажу тривалістю 35 років 0 місяців 2 дні, що також не відповідає її реальному страховому стажу і негативно впливає на розмір пенсії. До страхового стажу не зараховано період незаконного звільнення і подальшого поновлення позивача судом на роботі з 04.12.1990 по 08.06.1992. Крім того, як свідчить витяг з реєстру застрахованих осіб до страхового стажу не включені 9-12 місяці 1998 року та 4 - 12 місяці 1999 року. Вважаючи вказані дії протиправними, позивач звернулася до суду за захистом свої прав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 відкрито провадження у справі №320/43523/23, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження» від 04.12.2023 у справі №320/43523/23 доставлено до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області 06.12.2023.
05 січня 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від ГУ ПФУ у Київській області надійшов відзив на позовну заяву та копія пенсійної справи позивача.
В обґрунтування відзиву зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 04.04.2023 позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про надання копій розрахунку розміру пенсії з інформацією про стаж та заробітну плату. ГУ ПФУ у Київській області було надіслано відповідь на звернення позивачу №1000-0202-8/58458 від 18.04.2023, та надано копії розрахунку розміру пенсії з інформацією про стаж та заробітну плату. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано періоди: з 04.12.1990 по 09.06.1992, оскільки згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 , позивач була звільнена з посади за ст. 41 ч. 1 п.2 КЗпП України та поновлена на роботі за рішенням суду з 09.06.1992. Здійснення особою підприємницької діяльності з 01.09.1998 по 31.12.1998, з 01.04.1999 - 31.12.1999, з 01.01.2003 - 02.11.2003, оскільки відсутні документи, що підтверджують сплату страхових внесків та документи про провадження підприємницької діяльності, зокрема, із застосуванням форми оподаткування. Для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов'язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період.
Враховуючи вище зазначене, підстави для здійснення перерахунку пенсії відсутні. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт НОМЕР_2 , виданий Бориспільським МРВ ГУМВС України в Київській області 22.07.1997.
ОСОБА_1 з травня 2022 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом ГУ ПФУ у Київській області від 25.10.2022 №1000-0202-8/107366 до страхового стажу не враховано періоди здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 : з 01.12.1995 по 31.12.1997, з 01.09.1998 по 31.12.1998, з 01.04.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2003 по 02.11.2003, оскільки відсутні документи, що підтверджують сплату страхових внесків та документи про провадження підприємницької діяльності, зокрема, із застосуванням форми оподаткування.
Листом ГУ ПФУ у Київській області від 28.10.2022 №2800-030201-8/45392 позивача повідомлено, що відповідно до запису №13 трудової книжки ОСОБА_1 звільнена з роботи 04.12.1990, запис №14 про поновлення на роботі внесено на підставі наказу 30л/с від 10.06.1992. Згідно з наказом 30л/с від 10.06.1992 ОСОБА_1 поновлена на роботі з 09.06.1992. Підстави для зарахування до страхового стажу періоду з 05.12.1990 по 06.06.1992 відсутні.
Вважаючи вказані дії щодо не зарахування періодів роботи та здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася із цим позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом частин першої, другої статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія по інвалідності.
Визначення поняття страхового стажу та періоди, з яких складається страховий стаж наводить стаття 24 Закону № 1058.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом першим частини другої цієї ж статті визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Формула для обчислення розміру пенсії за віком визначена статтею 27 Закону № 1058.
Відповідно до частини першої цієї статті розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Отож, на розмір пенсії за віком впливають два показники:
1) заробітна плата (дохід) застрахованої особи, яка визначається відповідно до статті 40 Закону № 1058; та
2) коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, який визначається відповідно до статті 25 Закону № 1058.
Абзацами першим, другим частини другої статті 27 Закону № 1058 передбачено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії визначений статтею 40 Закону № 1058.
За змістом частини першої статті 40 Закону № 1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Стаття 41 Закону № 1058 визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, згідно із якою до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються, зокрема суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
Аналіз наведеної норми дає підстави дійти висновку про те, що суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності Законом № 1058, враховуються в заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії цієї особи у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Суд відзначає, що спірним у цій справі є питання перерахунку пенсії позивачки з урахуванням періоду між звільненням і поновленням на роботі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відповідно до рішення Броварського міського суду Київської області від 08 червня 1992 року у справі № 2-340/1992.
Щодо страхового стажу суд зазначає таке.
Так, розмір пенсії позивачки обчислено з урахуванням страхового стажу 32 років 09 місяців 5 днів, до якого зараховано всі періоди її роботи та час догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку за документами, що містяться в матеріалах пенсійної справи.
У матеріалах наданої відповідачем копії пенсійної справи позивачки наявний розрахунок стажу ОСОБА_1 (алгоритм розрахунку: пенсія по інвалідності згідно із Законом № 1058) форми РС-право.
Відповідно до цього розрахунку до нього не включений період з 04.12.1990 по 08.06.1992.
З огляду на записи у трудовій книжці позивачки період з 04.12.1990 по 08.06.1992 є періодом між звільненням позивачки з роботи у зв'язку із втратою довіри адміністрації (наказ №182 від 29.11.1990) та її поновленням на завідуючої речовим складом установи ЮА-45 П/7 УВС Київського облвиконкому (наказ № 30л/с від 10.06.1992) згідно з рішенням Броварського міського суду Київської області від 08 червня 1992 року у справі № 2-340/1992.
Наведене у сукупності дає суду підстави дійти висновку про те, що період між звільненням та поновленням позивачки на роботі (період вимушеного прогулу) необґрунтовано не включений пенсійним органом до її страхового стажу при призначенні пенсії, а тому доводи відповідача про те, що страхового стажу позивачки зараховано всі періоди її роботи суд відхиляє, як необґрунтовані.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 235 Кодексу законів про працю Української РСР (в редакції, чинній на момент звільнення та поновлення позивачки на роботі) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Отже, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення працівника без законної підстави або незаконного переведення його на іншу роботу.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.
Причиною виникнення вимушеного прогулу може стати, зокрема звільнення без законної підстави або незаконне переведення на іншу роботу, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором.
Вказані висновки також свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто, працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 761/36220/17.
Відповідно до статті 253, частини першої статті 254 Кодексу законів про працю Української РСР (в редакції, чинній на момент звільнення та поновлення позивачки на роботі) усі працівники підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню.
Державне соціальне страхування працівників здійснюється за рахунок держави. Внески на соціальне страхування сплачуються підприємствами, установами, організаціями без будь-яких відрахувань із заробітної плати працівників. Несплата підприємством, установою, організацією страхових внесків не позбавляє працівників права на забезпечення по державному соціальному страхуванню.
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788.
Так, відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
За змістом пункту 1.1 глави 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами (пункт 2.1 глави 2 Інструкції № 58).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 глави 2 Інструкції № 58).
Згідно з абзацом першим пункту 2.4 глави 2 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.10 глави 2 Інструкції № 58 передбачено, що у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за N таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним» звільнений... і зазначається нове формулювання.
У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.
При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Отже, стаж роботи працівника, який був звільнений без законної підстави або незаконно переведений на іншу роботу, а потім поновлений на роботі, вважається безперервним. Стягнутий на користь такого працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу, є заробітною платою за кожен місяць його перебування у вимушеному прогулі.
А тому період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу працівника. Так само до страхового стажу має зараховуватись період роботи працівника без нарахування та виплати заробітної плати, оскільки несплата підприємством, установою, організацією страхових внесків не позбавляє працівників права на забезпечення по державному соціальному страхуванню (стаття 254 Кодексу законів про працю Української РСР (в редакції, чинній на момент звільнення та поновлення позивачки на роботі)).
За наведених обставин суд доходить висновку, що період вимушеного прогулу позивачки відповідно до рішення Броварського міського суду Київської області від 08 червня 1992 року у справі № 2-340/1992 повинен бути зарахований відповідачем до її страхового стажу, а пенсія за віком - перерахована з урахуванням цього стажу.
Надаючи оцінку неврахуванню ГУ ПФУ у Київській області до страхового стажу позивача періодів здійснення ним підприємницької діяльності з 01.12.1995 по 31.12.1997, з 01.09.1998 по 31.12.1998, з 01.04.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2003 по 02.11.2003, суд враховує наступне.
Статтею 21 Закону № 1058-IV врегульовано питання персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, відповідно до ч.ч.1,5 якої персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять, серед іншого, від податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією, інших джерел, передбачених законодавством.
Відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами.
Схожі норми були передбачені у цій нормі і в редакції, чинній на час здійснення позивачем підприємницької діяльності у період 2003-2011рр.
Згідно із п.1 ч.2 ст. 22 Закону № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду серед іншого для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом.
Відповідно до ч.ч.2,3 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Страховий стаж обчислюється в місяцях.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз.1 ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
При цьому, згідно із пп.1 п.3-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди, серед іншого ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
У свою чергу, як вказувалось вище, відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.4 Порядку від 12.08.1993 №637 (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії з 02.08.2022) періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Пункт 4 Порядку №637 в редакції постанови КМУ від № 1058 від 27.09.2022 визначає, що періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на вищевикладене, підставою для зарахування до страхового стажу при обчисленні пенсії періоду є сплата за весь наведений період щомісячно внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску незалежно від суми сплачених коштів, а також за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року - бажання особи.
При цьому Указом Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 ( 727/98 ) «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», в редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. N 746/99 ( 746/99 ), чинного на час сплати позивачем єдиного податку, було врегульовано порядок запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктами малого підприємництва і, зокрема, фізичними особами, яка було запроваджена для таких, серед іншого, суб'єктів малого підприємництва як фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Пунктом 2 Указу було встановлено, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
до місцевого бюджету - 43 відсотки;
до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;
на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Згідно із пунктом 6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства» суб'єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Дію Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства» припинено згідно із Законом України від 04.11.2011 року №4014-VІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності», який набрав чинності з 01.01.2012.
Тобто, здійснюючи підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачував у Пенсійний фонд внески у складі такого єдиного податку.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачка 01.11.1994 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем та перебувала на обліку в Бориспільській ОДПІ Київської області. Вказане підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи від 01.11.1994, копією довідки про взяття на облік платника податків, копій патентів, копією довідки про відсутність заборгованості виданої ГУ ДПС у Київській області.
Втім період здійснення підприємницької діяльності було враховано до страхового стажу позивача, як вказує ГУ ПФУ в Київській області, пропорційно сплаченим страховим внескам, зокрема, з 01.01.1998 по 31.08.1998 тривалістю в 08 місяців та з 01.01.1999 по 31.08.1999 тривалістю в 03 місяців. В той час як періоди з 01.12.1995 по 31.12.1997, з 01.09.1998 по 31.12.1998, з 01.04.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2003 по 02.11.2003, взагалі не були зараховані до страхового стажу позивача у зв'язку з тим, що інформація про сплату страхових внесків в ГУ ПФУ у Київській області відсутня.
Суд не погоджується з таким висновком ГУ ПФУ у Київській області з огляду на таке.
Відповідно до довідки ГУ ДПС у Київській області від 23.09.2009 №АП/10-36-13-06-13 станом на 23.09.2022 ОСОБА_1 не має податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.
Зазначені докази позивачем було надано органу Пенсійного фонду України для врахування в страховий стаж, що не заперечується відповідачами та підтверджується матеріалами справи.
Таким чином вказаними вище доказами підтверджується сплата позивачем внесків у складі єдиного податку на рахунок Пенсійного фонду України у спірний період, зокрема з 01.01.1998 по 31.01.1999.
Беручи до уваги вищевикладене, доводи відповідача про відсутність підстав для врахування періодів здійснення позивачем підприємницької діяльності у повному обсязі є необґрунтованими.
Схожі висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 26 березня 2020 у справі № 414/1864/16-а, від 26 березня 2021 у справі №414/1221/17.
Як же зазначалось вище, згідно ч.2 ст.24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. (ч. 1 ст. 44 Закону №1058).
Згідно ч.3 ст.44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Пунктом 4.2 Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Таким чином, суд зазначає, що при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Однак, будь-яких запитів з приводу цих обставин вказаний відповідач не здійснював, що відповідачем не заперечувалося.
Крім того, саме під час вирішення питання про призначення пенсії відповідач має роз'яснити особі про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації, та повідомити особу про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії.
Докази вчинення таких дій відповідачем матеріали справи не містять. Судом встановлено, що лише на неодноразові звернення позивача відповідачем ГУ ПФУ у Київській області повідомлено про причини неврахування спірних періодів до страхового стажу ОСОБА_1 .
Втім дійсно відповідно до п.6 розділу ІV Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1 відомості про застрахованих осіб та звіти щодо сум нарахованих страхових внесків за період до 01 січня 2011 року подаються лише за результатами перевірки, здійсненої за заявою страхувальника, та вносяться до Реєстру застрахованих осіб на підставі наказу керівника відповідного територіального органу у десятиденний строк після узгодження результатів перевірки.
Суд зауважує, що позивачем підприємницька діяльність була припинена 20.12.2016. Водночас неможливість пенсійного органу скористатися правом перевірку сплати позивачем страхових внесків (ЄСВ), не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Суд вважає, що у даному випадку, позивач не може бути позбавлений свого права на обчислення розміру пенсії з урахуванням періодів провадження ним підприємницької діяльності у період, зокрема, з 01.01.1998 по 31.12.1999 у повному обсязі, через неможливістю перевірити надані позивачем документи, тобто у зв'язку з обставинами, що виникли не з вини позивача, та на які він не міг вплинути. Зі своєї сторони, позивач вчинив всі необхідні для перерахунку пенсії дії та надав всі документи для врахування їх при обчисленні розміру пенсії, будь-яких зауважень до самих документів (з приводу розбіжностей, підробки тощо), суду відповідач не повідомив, а відтак, ОСОБА_1 не може нести тягар відповідальності за неможливість відповідача провести перевірку наданих документів.
Крім того, суд зазначає, що бездіяльність відповідача, яка полягає у не вчиненні дій щодо проведенні перерахунку пенсії позивачу з урахуванням періоду здійснення ним підприємницької діяльності, за наявних умов виконання ОСОБА_1 всіх запропонованих відповідачем вимог, є непропорційною заявленій легітимній меті, тому її не можна вважати обґрунтованою. Адже відповідач у даному випадку не врахував той факт, що позивач позбавлений можливості надати інші документи, більш того, ОСОБА_1 , на виконання вимог відповідача були надані і довідки податкового органу, а також заяву про перегляд питання щодо врахування спірних період до страхового стажу, однак перевірка відповідачем здійснена не була, та таких доказів не надано. Відтак, така бездіяльність не може відповідати критеріям правомірності, визначеним в частині 2 статті 2 КАС України та є протиправною.
Щодо дати, з якої відповідачу належить здійснити перерахунок пенсії позивачки, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог абзаців першого, другого частини четвертої статті 45 Закону № 1058 перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Із заявою та необхідними документами про перерахунок пенсії позивачка вперше звернулася до відповідача 27.09.2022, тобто після 15 числа, а отже пенсія позивачки повинна бути перерахована відповідачем з 01.10.2022, як першого числа місяця звернення за перерахунком пенсії.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Стосовно вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами пункту 2 частини 3 статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, пункт 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Із матеріалів справи слідує, що 20.05.2023 між позивачем («Довіритель») та адвокатом Куколь Володимиром Васильовичем («Виконавець») було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до предмету якого, клієнт доручає, а Виконавець надасть правову допомогу при розгляді Київським окружним адміністративним судом справи за позовом Довірителя до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про оскарження дій стосовно розміру пенсії Довірителя, а Довіритель оплатить надану їй правову допомогу..
Позивачем в якості доказів надання адвокатом Куколь В.В. правової допомоги додано до матеріалів справи: розрахунок суми витрат на правничу допомогу, з якого вбачається, що позивачу були надані наступні послуги:
- консультації щодо порядку призначення та перерахунку пенсії за віком 0,5години 500грн;
- витребування та вивчення матеріалів справи 1,5години 1500грн;
- написання позовної заяви 4 години 4000грн.
Позивачем в якості доказів понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн, додано до матеріалів справи довідку від 15.05.2023 №43 про сплату позивачем 6000грн на правову допомогу.
В позовній заяві позивачка просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 4000грн.
У відзиві на позов представник відповідача не просить суд зменшити розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо фіксованого гонорару в разі задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Отже, проаналізувавши матеріали справи, предмет позову, його ціну та складність спору, враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, сума 4000 грн є співмірною, а відтак за даних обставин справи, справедливим і співмірним відшкодуванням таких.
Наведене узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від31.03.2020 у справі №726/549/19, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 та інших.
Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає задоволенню у загальній сумі 4000 грн.
Крім того, під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 16.05.2023.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в проведенні належного перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.10.2022 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з врахуванням до її страхового стажу період роботи з 04.12.1990 по 08.06.1992 та період провадження підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.1999.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.