ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" лютого 2024 р. справа № 300/260/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивує тим, що отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Згідно статті 3 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” позивач визнаний реабілітованою особою, що підтверджується посвідченням. Як наслідок, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”. Позивач вважає, що згідно Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” повинен отримувати підвищення до пенсії передбачене пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. На звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з вимогою щодо здійснення перерахунку пенсії, відповідач надав відмову. Як наслідок, позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права, тому просить суд визнати їх протиправними та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії та стажу.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.
22.01.2024 позивачем зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 13.02.2024. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з тих підстав, що положення Закону України “Про пенсійне забезпечення” застосовується тільки в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років, а тому не можуть застосовуватись до спірних правовідносин. Просив суд в задоволенні позову відмовити.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Згідно з довідкою УМВС Івано-Франківської області від 08.10.1991 за №3/3-23642 батьки позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 20 січня 1950 року виселені з с. Підлужжя Станіславського району Станіславської області на спецпоселення з конфіскацією майна в Сковородинський район Амурської області. З ними вивезені діти, серед яких і неповнолітній син - ОСОБА_1 1939 року народження (а.с.7).
Вказані особи звільнені зі спецпоселення 4 березня 1960 року.
Тобто, позивач перебував у засланні з 20.01.1950 по 04.03.1960.
Відповідно до статті 3 Закону України від 17.04.1991 “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” №962-ХІІ (далі - Закон №962-ХІІ) позивач визнаний реабілітованою особою, що підтверджується посвідченням від 15.01.2009, згідно з яким ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” (а.с.9).
24.11.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо проведення нарахування підвищення до його пенсії згідно з ст. 47, п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком (а.с.5).
Листом від 18.12.2023 відповідач відмовив позивачу в перерахунку нарахування підвищення до його пенсії за п. “г” ст.77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком (а.с. 6).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками”, “трійками”, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини” від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Статтями 3, 4 Закону №962-XII, у редакції до 05.05.2018, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону №962-XII, у вказаній редакції, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” №2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд змін до Закону №962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема, назву закону “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, преамбулу та ст.1, 3, 6 Закону №962-ХІІ.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом №962-ХІІ.
Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” із змінами внесеними Законом №2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.
Відповідно до статті 6 Закону №962-XII, реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Згідно наявної в матеріалах справи копії посвідчення від 15.01.2009, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962-XII.
Відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 01.11.1991 року №1788-XII, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частиною 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788-ХІІ. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Водночас, нормами підпункту 2 пункту 4 Постанови №654 установлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Стаття 8 Конституції України гарантує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підпункту 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян” №654 від 16.07.2008, зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 у справі №446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі №446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі №446/1542/16-а.
Як зазначалось судом вище, згідно з довідкою УМВС Івано-Франківської області від 08.10.1991 за №3/3-23642 батьки позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 20 січня 1950 року виселені з с. Підлужжя Станіславського району Станіславської області на спецпоселення з конфіскацією майна в Сковородинський район Амурської області. З ними вивезені діти, серед яких і неповнолітній син - ОСОБА_1 1939 року народження.
Вказані особи звільнені зі спецпоселення 4 березня 1960 року.
На підставі ст.3 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” вищезазначені особи реабілітовані з поновленням у всіх громадянських правах і поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Отже, позивач перебував у засланні з 20.01.1950 по 04.03.1960.
Як наслідок, суд зазначає, що ОСОБА_1 є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає йому право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту “г” частини першої статті 77 Закону №1788-XII. Наявність такого права гарантується статтею 46 Конституції України.
При цьому суд зауважує, що позивача було визнано саме репресованою особою, яку в подальшому було реабілітовано, а не визнано членом сім'ї реабілітованої особи.
В той же час, позивач відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року отримує підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн, що підтверджується листом відповідача від 18.12.2023.
Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно п. “г” ст.77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” є протиправними, а тому слід зобов'язати відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсії позивача.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується квитанцією від 22.01.2024 (а.с.19).
Таким чином, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати підвищення пенсії ОСОБА_1 як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому ст. 47, п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 47, п. “г” ст.77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, починаючи з 24.11.2023 з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.