ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" лютого 2024 р. справа № 300/8516/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Городенківського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат Тарасенко Д.Ю., в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач), звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Городенківського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про:
визнання протиправною відмови відповідача прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;
зобов'язання відповідача прийняти у позивача подану 22.11.2023 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 , набула громадянство України на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України». На підтвердження набуття громадянства України ОСОБА_2 видано довідку про реєстрацію громадянином України №2616-000006094 та тимчасове посвідчення громадянина України типу НОМЕР_1 від 22.03.2022 з терміном дії до 27.01.2024. Позивач зобов'язалася протягом двох років припинити громадянство російської федерації відповідно до вимог Закону України «Про громадянство України» та надати документи на підтвердження припинення громадянства російської федерації. Так, позивач звернулась до відповідача шляхом направлення супровідним листом декларації про відмову від іноземного громадянства для оформлення паспорта громадянина України, згідно якої вона відмовляється від іноземного громадянства російської федерації. Водночас, подана декларація про відмову від іноземного громадянства відповідала зразку, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України №715 від 16.08.2012 (форма 45). У відповідь позивачем отримано лист, згідно якого відповідач не визнає за ОСОБА_1 права на подачу декларації. Вказану відповідь представник позивача вважає протиправною відмовою від прийняття декларапції.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.
У подальшому представником позивача на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху надано підтвердження зарахування коштів від ОСОБА_1 з розмірі 1 073,60 грн на рахунок, що призначений для обліку надходжень судового збору за розгляд справ Івано-Франківським окружним адміністративним судом від Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
01.01.2024 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що 26.10.2021 позивач подала заяву про оформлення набуття нею громадянства за територіальним походженням та зобов'язання припинити громадянство іноземної держави (російської федерації) протягом двох років з моменту набуття громадянства України та подати документ про припинення громадянства російської федерації, виданим уповноваженим на те органом цієї держави. 27.01.2022 відповідачем прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 за територіальним походженням на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України». 21.11.2023 позивач звернулась до відповідача із заявою щодо прийняття від неї декларації декларації про відмову від іноземного громадянства, до якої долучила таку декларацію. Право на подання відповідної декларації позивач обгрунтовувала тим, що процедура оформлення припинення громадянтва (підданства) уповноваженими органами російської федерації щодо громадян, які постійно проживають на території України, не здійснюється. Листом Городенківського відділу УДМС в Івано-Франківській області від 28.11.2023 №К-131/6/2602-23/2616/128-23 декларацію ОСОБА_3 повернуто заявниці та повідомлено про відсутність у відповідача підстав для її прийняття. Оскільки, чинним законодавством чітко зазначено, що саме є незалежною від особи причиною неотримання документу про припинення іноземного громадянства та чітко вказано, що особа має вчинити дії щодо виходу з громадянства, а саме звернутись до відповідного органу з клопотанням, враховуючи ненадання позивачем документів, які засвідчували б факт звернення до компетентного органу російської федерації з клопотанням про припинення громадянства російської федерації, а також ненадання доказів відмови компетентних органів російської федерації на території третіх країн у прийнятті до розгляду клопотання про вихід з громадянства рф (у т.ч. з підстав відсутності зареєстрованого місця проживання), Головне управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області вважає, що діяло відповідно до вимог чинного законодавства. Представник просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с. 116-122).
04.01.2024 через підсистему «Електронний суд» представником позивача надіслано відповідь на відзив, в якому зазначено, зокрема, що позивач вплинути на порушення уповноваженим органом російської федерації строку розгляду її заяви та факт призупинення діяльності посольства росії в Україні не має жодної можливості. Також зазначила, що подати заяву до дипломатичного представництва російської федерації (надалі - рф) в іншій країні не має можливості, оскільки не має дозволу на постійне проживання на території третьої держави (а.с.88-91).
Відповідач скористався правом подання заперечення на відповідь на відзив, який надійшов на адресу суду 08.01.2024, та в якому наголошено на хибності доводів представника позивача у такій відповіді на відзив (а.с. 135-137).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а відповідач заперечення щодо їх задоволення, встановив наступне.
ОСОБА_1 є уродженкою с. Черемисиново Черемисиновського району Курської області російської федерації.
26.10.2021 позивач подала заяву про оформлення набуття нею громадянства за територіальним походженням та зобов'язання припинити іноземне громадянство (російської федерації) протягом двох років з моменту набуття громадянства України та подати до органу, що видав їй тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства російської федерації, виданим уповноваженим на те органом цієї держави (а.с. 92-93, 94).
У зобов'язанні позивачем зазначено, що у разі неотримання нею з незалежних від неї причин документа про припинення громадянства (підданства) російської федерації, вона зобов'язується подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) цієї держави і повернути національний паспорт громадянина до уповноваженого органу цієї держави (російська федерація) (а.с. 94).
27.01.2022 відповідачем прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 за територіальним походженням на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України», на підставі чого, позивачу видано довідку про реєстрацію громадянином України №2616-000006094 (а.с. 23) та тимчасове посвідчення громадянина України типу ТП серії НОМЕР_2 від 22.03.2022 з терміном дії до 27.01.2024 (а.с. 22).
21.11.2023 ОСОБА_1 звернулась до Городенківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області з супровідним листом щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства, в якому просила прийняти від неї декларацію про відмову від іноземного громадянства, згідно якої вона відмовляється від іноземного громадянства російської федерації, у зв'язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документу про припинення іноземного громадянства російської федерації (а.с. 24, 27).
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що у зв'язку з припиненням роботи посольства російської федерації в Україні та відповідно припинення консульського прийому громадян з будь-яких питань, враховуючи, що консульський прийом не здійснюється з початку збройної агресії російської федерації та припинений на невизначений строк, а також враховуючи, що внаслідок широкомаштабних воєнних дій проїзд на територію російської федерації є для неї неможливим, позивач з незалежних від неї причин позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації.
До заяви ОСОБА_1 додано декларацію про відмову від іноземного громадянства (а.с. 26).
28.11.2023 на звернення позивача Городенківським відділом УДМС України в Івано-Франківській області надано відповідь №К-131/6/2602-23/2616/128-23, в якій вказано про відсутність у позивача підстав для прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства (а.с. 27-28).
Вважаючи відмову відповідача у прийнятті декларації протиправною, представник ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про громадянство України».
Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону України «Про громадянство України», громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Статтею 6 Закону України «Про громадянство України» встановлено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України», особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Згідно частини 5 статті 8 Закону України «Про громадянство України», іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
При цьому, зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (частина 1 статті 1 Закону України «Про громадянство України»).
Декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (частина 1статті 1 Закону України «Про громадянство України»).
Умови та порядок прийняття до громадянства України встановлені статтею 9 Закону України «Про громадянство України».
Частиною 1статті 9 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
За правилами пункту 2 частини 2 статті 9 Закону України «Про громадянство України» однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
В даному випадку, позивачем подано до Городенківського відділу УДМУ України в Івано-Франківській області декларацію про відмову від іноземного громадянства у зв'язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, а саме процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється.
В свою чергу, незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства, за визначенням, наведеним в частині 1 статті 1 Закону України «Про громадянство України», є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Отже, незалежними від особи причинами неотримання документа про припинення громадянства іноземної держави є три самостійні обставини: 1) невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено; 2) відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи; 3) нездійснення такої процедури.
Водночас, позивач в декларації про відмову від іноземного громадянства в якості підстави відмови від іноземного громадянства та подачі декларації посилалась на існування незалежних від неї причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, оскільки процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російською федерацією не здійснюється.
В свою чергу, критеріїв визначення поняття «нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави» Закон України «Про громадянство України» не встановлює.
Також, чинним законодавством не передбачено перелік документів, які мають підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави», надання яких зацікавленими особами, надасть їм можливість підтвердити такий факт для подальшого подання декларації про відмову від іноземного громадянства та прийняття уповноваженими органами такої декларації.
Позивач незалежною від неї обставиною вважає припинення роботи на території України всіх консульських установ російської федерації, про що зазначено у заяві, а також зроблено відповідну відмітку у декларації, а саме вказано, що «процедура оформлення припинення громадянтва (підданства) уповноваженими органами російської федерації щодо громадян, які постійно проживають на території України, не здійснюється».
Відповідачем при розгляді заяви позивача про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не було надано оцінку підставі, зазначеній в поданій декларації.
Враховуючи, що чинне законодавство не містить переліку документів які мають підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави, тягар доказування такої обставини лежить на зацікавлених особах.
У даному випадку, надання позивачем доказів призупинення на невизначений час роботи консульських установ російської федерації в Україні, такі докази можуть цілком підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави російської федерації.
Відповідачем не було надано жодної оцінки наведеній позивачем в декларації обставині, а саме щодо нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави російської федерації.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від неї причин. З огляду на це, відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Внаслідок чого, відмова відповідача у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації є протиправною, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Щодо вимоги позивача зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства російської федерації, суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У даному випадку повноваження щодо прийняття чи неприйняття декларації про відмову від громадянства є виключною компетенцією відповідача, який реалізує такі повноваження у порядку, встановленому Законом №2235-III, відповідно до абзацу 13 статті 1 якого, як уже зазначено судом вище, незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Відповідно до положень частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При вирішенні даного спору суд бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Частиною другою статті 6 КАС України, передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; при цьому, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Суд вважає, що у даному випадку, з боку відповідача допущено протиправні дії по розгляду заяви позивача про прийняття декларації про вихід з громадянства рф в частині, як уже зазначено вище, ненадання оцінки такій обставині, як нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави російської федерації. Тому, задля захисту прав позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, подану 21.11.2023, про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації з прийняттям відповідного рішення та з урахування висновків суду в даній справі.
Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а позивач підтвердила сплату судового збору на суму 1 073,60 грн (а.с. 68, 83-84), за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 536,80 грн.
Окрім цього, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 132 КАС України).
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат надано Договір за №28/11/23 про надання правової допомоги адвокатом від 28.11.2023, який укладено між ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом Тарасенко Д.Ю. (далі - Адвокат/Захисник) (а.с. 69).
Відповідно до п. 1.1 вищезазначеного договору Адвокат приймає на себе зобов'язання щодо надання правової допомоги Клієнту.
Розділом 2 договору від 28.11.2023 визначено гонорар (вартість послуг) Адвоката. Так, відповідно до пункту 2.1 сторони домовилися, що правова допомога на виконання Договору надається за ціною, визначеною у додатках до Договору.
Відповідно до Додатку №1 до Договору за №28/11/23 про надання правової допомоги від 28.11.2023 сторони погодили, що Гонорар за представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції становить 10 000 грн (а.с. 70).
Окрім того, до позовної заяви долучено Опис послуг, надланих адвокатом Тарасенко Д.Ю. від 05.12.2023 (а.с. 71), рахунок-фактуру за №28/11/23 від 28.11.2023 на суму 11 092,92 грн (10 000,00 грн оплата послуг адвоката згідно договору та судовий збір) (а.с. 72) та платіжну інструкцію від 05.12.2023 (а.с. 72), що в сукупності підтверджує, що позивачем сплачено адвокату Тарасенко Д.Ю. гонорар за договором від 28.11.2023.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи те, що гонорар адвоката встановлено у фіксованому розмірі, надання додаткових документів, які б підтверджували розмір гонорару, обсяг наданих послуг, витраченого часу не є обов'язковим.
Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 року у справі №640/18402/19, від 18.08.2022 у справі № 340/323/21, від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас, частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Також у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» Європейським судом з прав людини зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.
Отже, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також у даному випадку суд враховує висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.12.2021 у справі №520/11348/2020, за змістом яких суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків:
« 74. Водночас колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
75. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
76. При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним».
Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд вважає, що покладені на відповідача судові витрати за правничу допомогу мають бути співмірними з сумою коштів, що підлягають сплаті як судовий збір за розгляд цього спору професійним суддею.
Підсумовуючи свої міркування, суд не зменшуючи значення і роль професійності фахівця у галузі права, кваліфікованості адвоката та не зменшуючи його право на самостійне визначення і оцінку вартості власних знань, здобутого досвіду і авторитету, як представника у даній справі, надання в інтересах позивача правничої консультації, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи і судової практики щодо регулювання спірних відносин, на переконання суду, потребує певної затрати часу та зусилля, втім суд вважає заявлену суму витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн неспівмірною із обсягом наданих послуг щодо підготовки, формування матеріалів та консультації клієнта.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, а також те, що позов підлягає частковому задоволенню, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн, що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Городенківського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37794486, вул. Героїв Євромайдану, 5 м. Городенка, Івано-Франківська обл., 78103) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37794486, вул. Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 22.11.2023 про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37794486, вул. Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37794486, вул. Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачені витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачу та представнику позивача рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.