м. Вінниця
26 лютого 2024 р. Справа № 120/17814/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракс-Вінн" (вул. Черняховського, 78, м. Вінниця, 21037)
до: Вінницької митниці (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034)
про: визнання протиправною та скасування картки відмови
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Тракс-Вінн" (далі - позивач) з позовною заявою до Вінницької митниці (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування картки відмови №UA401020/2023/000964 від 27.06.2023 року про незастосування преференційного режиму під час митного оформлення товарів, а саме тягач сідельний, марка, модельFT, календарний рік виготовлення: 2019, номер шасі НОМЕР_1 та зобов'язати застосувати такий преференційний режим.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що між ним та "VINNTRUCK SPOLKA Z ORGANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA" (Польща) укладено контракт № 01/01/23 від 04.01.2023 року, згідно умов якого останній здійснив продаж транспортних засобів, їх частин і обладнання, двигунів внутрішнього згорання, серед яких тягач сідельний, марка, модель480FT, календарний рік виготовлення: 2019, номер шасі НОМЕР_1 . В подальшому, позивачем для митного оформлення товару до відповідача подана електронна митна декларація №23UA401020033318U6 та документи, необхідні для такого оформлення. За результатами опрацювання вказаних документів, 27.06.2023 року відповідачем сформовано картку відмови у митному оформленні (випуску) товарів № UA401020/2023/000964 у зв'язку із необхідністю вирішення питання про можливість застосування преференційного режиму до товару та направленні відповідного запиту щодо автентичності сертифікату з перевезення (походження) товару. Вважаючи картку відмови № UA401020/2023/000964 протиправною позивач, з метою її скасування, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 04.12.2023 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19.12.2023 року за вх.№77027/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що рішення стосовно здійснення митного оформлення із застосуванням преференційного режиму, чи його призупиненням, по митній декларації приймалось з врахуванням наявності експортера вживаних транспортних засобів в Реєстрі товарів, походження яких не підтверджено митними органами зарубіжних країн за результатами перевірок, проведених за запитами Держмитслужби. Відтак, 27.06.2023 року відповідачем надано картку відмови UA401020/2023/000964, в якій зазначено, що рішення стосовно митного оформлення із застосуванням преференційного режиму буде прийняте після отримання результатів перевірки преференційного походження товару, вказаного в сертифікаті з перевезення товару EUR.1. Так, 06.07.2023 року відповідачем направлено запит до Державної митної служи України з подальшим перенаправленням уповноваженим органам Польщі, з проханням надати допомогу в проведенні перевірки щодо походження товару, заявленого в митній декларації. Водночас відповідь на вказаний запит ще не надійшла, а власне термін перевірки - не вичерпано. З огляду на викладене відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
21.12.2023 року за вх.№77876/23 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
22.12.2023 року за вх.№78219/23 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій наголошено, що лише за результатами проведеної перевірки та отриманої інформації контролюючий орган країни імпорту вправі прийняти рішення про відмову у наданні преференції.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
04.01.2023 року між позивачем та "VINNTRUCK SPOLKA Z ORGANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA" (Польща) укладено контракт № 01/01/23, згідно умов якого останній здійснив продаж транспортних засобів, їх частин і обладнання, двигунів внутрішнього згорання, серед яких тягач сідельний, марка, модель480FT, календарний рік виготовлення: 2019, номер шасі НОМЕР_1 .
З метою митного оформлення ввезеного в межах вказаного контракту товару позивачем 27.06.2023 року подано до відповідача митну декларацію №23UA401020033318U6.
Декларантом здійснено декларування преференційного походження товару із зазначенням у митній декларації коду пільги (преференції) на товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС, «410» (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС).
До митного оформлення позивачем подано рахунок-фактуру FS/23/6/1 від 21.06.2023 року на суму 39 500 Євро; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR./1 №PL/MFAS 0464886 від 23.06.2023 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 03.01.2019 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 21.06.2023 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 03.01.2019 року; документ, що підтверджує вартість перевезення від 27.06.2023 року; контракт №01/01/23 від 04.01.2023 року; копію митної декларації країни відправлення від 23.06.2023 року; сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу від 26.06.2023 року.
За результатами опрацювання вказаних документів, 27.06.2023 року відповідачем сформовано картку відмови у митному оформленні (випуску) товарів № UA401020/2023/000964.
У даній картці відповідачем зазначено, що митним органом прийнято рішення про направлення запиту з метою встановлення автентичності сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR./1 №PL/MFAS 0464886 від 23.06.2023 року, статусу походження даного товару та виконання інших вимог Доповнення 1 Угоди. Питання про можливість застосування преференційного режиму до товару буде вирішено після отримання відповіді від митних органів країни експорту на запит Держмитслужби України, відповідно до вимог ст. 45 Митного кодексу України.
Позивач, вважаючи картку відмови № UA401020/2023/000964 протиправною, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Ч. 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень ч. 2 ст. 1 Митного кодексу України (далі - МК України) відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Відповідно до п. 24 ч. 1 ст.4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Як встановлено ч. 1 ст. 318 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, згідно з п. 190.1 ст.190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.
Ввізне мито, відповідно до положень ст. 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України
Ст. 276 МК України визначено, що платниками мита є: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов'язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом; 6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 277 МК України об'єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що платники податків, визначені ст. 272 МК України, при ввезені відповідного товару (який є об'єктом оподаткування відповідно до ч. 1 ст. 277 МК України) на митну територію України зобов'язані сплачувати ввізне мито.
Ч. 1 ст. 280 МК України передбачено, що в Україні застосовуються такі види ставок мита: 1) адвалорна - у відсотках до встановленої статтею 279 цього Кодексу бази оподаткування; 2) специфічна - у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування, встановлену статтею 279 цього Кодексу; 3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 280 МК України ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.
За змістом ч. 5 ст. 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Верховна Рада Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифікувала Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.
Ст. 26 ч. 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва» (далі - Протокол I, до цієї Угоди).
Ст. 29 ч. 1 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.
П. 1 ст. 2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:
1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;
2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Відповідно до п. 1 ст. 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:
(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або
(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлює стаття 17 розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.
Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.
Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.
Згідно з ч. 1, 2, 6 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Ч. 3 ст. 43 МК України встановлює, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
Відповідно до ч. 8 ст. 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.
Ч. 9 цієї статті кодексу передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, обов'язково подається у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров'я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Ст. 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (п. 2 ст. 33 Протоколу I).
Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (п. 3 ст. 33 Протоколу І).
Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (п. 5 ст. 33 Протоколу I).
Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (п. 6 ст. 33 Протоколу I).
З аналізу наведених норм вбачається, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Угодою та Протоколом І встановлений певний алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару.
У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Саме результати перевірки підтверджень походження товару є підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 11.04.2022 року у справі №260/2805/20, від 26.07.2022 року №815/2656/17 та від 11.08.2022 року у справі №460/8509/21.
В ході розгляду справи судом встановлено, що з метою митного оформлення, ввезеного в межах контракту від 04.01.2023 року, товару позивачем 27.06.2023 року подано до відповідача митну декларацію №23UA401020033318U6 із долученням необхідних документів.
Декларантом здійснено декларування преференційного походження товару із зазначенням у митній декларації коду пільги (преференції) на товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС, «410» (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС).
За результатами опрацювання поданих позивачем документів, 27.06.2023 року відповідачем сформовано картку відмови у митному оформленні (випуску) товарів №UA401020/2023/000964.
У даній картці відповідачем зазначено, що митним органом прийнято рішення про направлення запиту з метою встановлення автентичності сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR./1 №PL/MFAS 0464886 від 23.06.2023 року, статусу походження даного товару та виконання інших вимог Доповнення 1 Угоди. Питання про можливість застосування преференційного режиму до товару буде вирішено після отримання відповіді від митних органів країни експорту на запит Держмитслужби України, відповідно до вимог ст. 45 Митного кодексу України.
06.07.203 року відповідачем на адресу Державної митної служби України скеровано лист №7.4-1/15-01/4/4981 "Щодо проведення перевірки документів про походження товару". Необхідність проведення перевірки виникла у зв'язку із сумнівами щодо преференційного статусу зазначених у документах про походження товарів, та їх відповідності вимогам Доповнення І Угоди, а саме: під час митного оформлення АСУР згенеровано форму контролю з кодом 802-4 та встановлено, що по експортеру, зазначеному в сертифікаті з перевезення товару форми EUR./1 №PL/MFAS 0464886 від 23.06.2023 року, в 2023 році уповноваженим органом Польщі не підтверджено преференційне походження походження вживаних транспортних засобів.
Станом на дату ухвалення рішення у цій справі відповідь на вказаний запит до митних органів України не надходила.
Тобто, фактичною підставою для прийняття спірної картки відмови є наявність у митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження задекларованого товару з території ЄС, як необхідної умови для надання преференції зі сплати ввізного мита, а правовою підставою - положення ч. 1 ст. 256 МК України та ст. 32 Доповнення I до Угоди. Обґрунтований сумнів виник на основі інформації з реєстру товарів, походження яких не підтверджено митними органами зарубіжних країн, за результатами перевірок, проведених за запитами ДМСУ у 2016-2021 роках. Митним органом встановлено, що по вказаному експортеру у 2023 році уповноваженим органом Польщі не підтверджено преференційне походження вживаних транспортних засобів.
З огляду на вищевикладену правову позицію Верховного Суду та проаналізовані норми права, суд критично оцінює вказану позицію відповідача.
Так, суд наголошує, що наявність у митного органу країни імпорту обґрунтованого сумніву в достовірності документів про походження товару є лише підставою для направлення таким органом до компетентних органів країни експорту запиту про проведення відповідної перевірки на предмет підтвердження або не підтвердження походження товару, і тільки за результатами проведення такої перевірки та отриманої інформації контролюючий орган країни імпорту вправі прийняти рішення про відмову у наданні преференції.
Вказаний висновок безпосередньо випливає зі змісту п. 6 ст. 33 Доповнення I до Угоди, яким передбачено, що якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.
Суд зазначає, що сам по собі сумнів, навіть якщо він і є обґрунтованим, не може бути підставою для позбавлення особи законного права - права на розмитнення товару із застосуванням преференції, оскільки це суперечить таким принципам здійснення державної митної справи як законність та презумпції невинуватості, згідно зі ст. 8 МК України.
Твердження відповідача щодо можливості відмови у наданні права на преференцію лише з підстав наявності в митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження товару є також неприйнятними з тих мотивів, що у такий спосіб відповідальність за ймовірну недостовірність документів про походження товару наперед, тобто до перевірки і підтвердження цього факту, перекладається на платника податків, що, на думку суду, є недопустимим, оскільки змушує його нести додаткові витрати зі сплати митних платежів за наявності у нього необхідних документів, які підтверджують його право на преференцію.
Як вже зазначалось, наявність у контролюючого органу сумнівів щодо наданих декларантом документів на підтвердження заявленої ним країни походження товару є лише обставиною для перевірки таких документів та не може бути беззаперечною підставою для відмови у застосуванні преференційної ставки мита.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.04.2019 року у справі №817/4660/13-а, від 03.03.2020 року у справі №803/1208/17.
У цьому контексті суд також враховує презумпцію добросовісності платника податків, яка неодноразово підтверджувалася рішеннями Верховного Суду, зокрема, постановою Верховного Суду від 27.04.2022 року у справі №200/5932/19-а та згідно із якою при вирішенні податкових спорів презюмується економічна виправданість дій платника податків, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, а також достовірність відомостей у його бухгалтерській та податковій звітності. Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.
Суд наголошує на тому, що відповідно до норм ст. 33 Протоколу І до Угоди саме результати перевірки щодо підтвердження походження товару можуть бути підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції, що також підтверджується вищезгаданими постановами Верховного Суду у справах №260/2805/20 та №460/8509/21.
І саме у разі непідтвердження преференційного походження товару за наслідками перевірки, проведеної митними органами країни експорту, у контролюючого органу країни експорту виникають правові підстави для проведення перевірки з питань правомірності застосування господарюючим суб'єктом преференції по сплаті ввізного мита "410" під час здійснення імпорту товару на митну територію України та визначення за її результатами розміру грошового зобов'язання зі сплати мита, яке такий суб'єкт зобов'язаний сплатити у зв'язку із преференційним розмитнення товару за відсутності права на преференцію внаслідок подальшого не підтвердження походження товару.
Застосування ж відповідачем іншого підходу, за яким платник повинен у повному обсязі сплатити митні платежі до бюджету, але при цьому може повернути їх із використанням спеціальної процедури повернення надміру та/або помилково сплачених митних платежів після підтвердження митними органами країни експерту преференційного походження товару, суд вважає нелегітимним і таким, що не узгоджується із загальними засадами митної політики держави та взятими Україною зобов'язаннями у сфері митного співробітництва з Європейським Союзом.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наявна у відповідача інформація була достатньою для виникнення обґрунтованого сумніву щодо походження імпортованого позивачем товару та давала законні підстави для направлення до компетентних органів країни експорту запиту про проведення перевірки питання щодо походження такого товару, але не для прийняття рішення про відмову у наданні права на преференцію, яким, за своєю суттю, є оскаржена картка відмови.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, картка відмови №UA401020/2023/000964 від 27.06.2023 року прийнята протиправно та підлягає скасуванню.
Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та наявні підстави для їх задоволення.
Водночас вимога позивача про зобов'язання відповідача застосувати преференційний режим задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Ст. 257 МК України встановлена відповідна процедура декларування, яка передбачає подання декларантом митних декларацій та внесення в них відповідних відомостей та змін, їх відкликання.
Ч. 1 ст. 269 МК України за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу митного органу відомості, зазначені в митній декларації, можуть бути змінені або митна декларація може бути відкликана.
Застосування преференцій, зокрема відновлення або скасування режиму вільної торгівлі тощо, законодавцем відповідно до ч. 1 ст. 7 МК України віднесено саме до компетенції органів митної служби.
Відтак, зазначені вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.03.2020 року у справі № 803/1208/17.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 2 684 грн. 00 коп.
Таким чином, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 1 342 грн. 00 коп.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракс-Вінн" до Вінницької митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Вінницької митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2023/000964 від 27.06.2023 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Вінницької митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракс-Вінн" судовий збір у сумі 1 342 грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тракс-Вінн" (вул. Черняховського, 78, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 41880129)
Відповідач: Вінницька митниця ДМС України (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034, код ЄДРПОУ 43997544)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 26.02.2024 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна