м. Вінниця
26 лютого 2024 р. Справа № 120/9593/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій, з урахуванням заяви від 07.07.2023, просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в поновленні виплати пенсії з 1 травня 2023 року відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» та ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (список №1);
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» та ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (список №1) з 1 травня 2023 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що з 27.12.2011 перебував на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в АРК та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» по списку № 1 зі зниженням пенсійного віку.
У березні 2014 року він змушений був залишити місце свого проживання та переїхати до м. Ладижин, Вінницької області. Як наслідок з 2014 року ПФУ припинено виплату пенсії. У травні 2023 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» та ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (список №1). Проте відповідач листом відмовив у задоволенні заяви позивача.
Не погоджуючись з такими діями суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Ухвалою від 01.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачеві строк для подачі відзиву на позовну заяву.
13.09.2023 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення вимог та вказує, що рішення територіального органу Пенсійного фонду України, яке створює індивідуально-правові наслідки щодо пенсійного забезпечення особи приймається саме після подання особою заявою за формою та у процедурі, визначеними Порядком №22-1. Тому, лист Головного управління від 12.05.2022 №8704-7705/К-02/8-0200/23, доданий до матеріалів судової справи, та який ним оскаржується, носить інформаційно-роз'яснювальний характер. Він не є рішенням (індивідуально-правовим актом) суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Ним не визначається прав ОСОБА_1 , та він не тягне за собою індивідуально-правові наслідки для позивача. Наведений лист носить інформаційно-роз'яснювальний характер, у ньому міститься інформація щодо особливостей нарахування пенсійної виплати пенсіонеру. Відтак, він не може складати предмет оскарження в адміністративному суді.
Крім того зазначено, що відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області від 04.08.2023 №025350009519 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, оскільки у матеріалах електронної пенсійної справи відсутні документи про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.
Отже, враховуючи все вище зазначене, Головне управління немає правових підстав для розгляду питання поновлення пенсії за вислугу років позивачу.
Ухвалою суду від 27.09.2023 витребувано у відповідача рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області від 04.08.2023 №025350009519.
Також ухвалою суду від 03.10.2023 позивачу надано право уточнити позовні вимоги, відповідно до наявності рішення про відмову у призначені пенсії, та залучити співвідновідача до розгляду справи.
Проте, відповідач відмовився уточнювати предмет позовну.
Таким чином суд розглядає справу відповідно до первісних позовних вимог, викладених у уточненій позовній заяві.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до пенсійного посвідчення від 27.12.2011 серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 27.12.2011 перебуває на пенсійному обліку в Пенсійному фонді України та, як вказує позивач, він до 2014 року отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» та ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (список №1).
У березні 2014 року він змушений був залишити місце свого проживання (с. Вишневе, Нахімовського району, АР Крим) та переїхати до м. Ладижин, Вінницька область, де у встановленому порядку був знятий з реєстрації в АР Крим та взятий на облік в м. Ладижині (довідка про реєстрацію місця проживання/перебування від 06.06.2014).
Разом з тим, в силу окупації Автономної Республіки Крим, документація відповідного пенсійного органу в тому числі і пенсійна справа позивача не були евакуйовані. Тому, як зазначив позивач, з 2014 року ПФУ припинено виплату йому пенсії.
01.05.2023 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії за віком з 2014 року.
Відповідач листом від 12.05.2023 №8704-7705/К-02/8-0200/23 відмовив у задоволенні заяви позивача у зв'язку з відсутністю законодавчого врегулювання правового питання щодо відновлення/продовження пенсійних виплат особам, які перемістились з тимчасово окупованої території АРК за відсутності документів необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати.
Не погоджуючись з такими діями пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Судом встановлено та не оспорюється сторонами по справі, що пенсія за віком призначена позивачу 27.12.2011.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У розумінні статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
За приписами частини 2 статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Згідно з частиною 3 Закону №1058-IV у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
Аналізуючи зазначені норми права, суд доходить висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20.
В даній справі заява від 01.05.2023 про поновлення пенсії була подана ОСОБА_1 , із долученням до неї відповідних документів, що не заперечується відповідачем.
Відповідно, суд констатує, що відмова відповідача у поновленні раніше призначеної пенсії позивача базується на тому, що у період дії правового режиму воєнного стану в органів Пенсійного фонду України відсутні повноваження щодо отримання документів, необхідних для поновлення виплати пенсій особам, які проживали на території АР Крим. Тому позивача повідомлено, що на теперішній час питання щодо відновлення/продовження пенсійних виплат особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій АР Крим в умовах відсутності документів, необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати, законодавчо не врегульовано.
Суд зазначає про наявність обставин припинення виплати пенсії позивачу. Позивач не заперечує з даного приводу та, виходячи зі змісту заявлених вимог наполягає на тому, що він має право на поновлення йому пенсії за віком з 01.05.2023 (з дати звернення з відповідною заявою).
Відтак, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VІІ (далі Закон № 1207-VІІ) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
За частиною 2 статті 1 Закону № 1207-VІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
Відповідно до статті 2 Закону № 1207-VІІ, вбачається, що цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1207-VІІ визначено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Частиною 2 статті 4 Закону № 1207-VІІ визначено, що правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
За частиною 3 статті 4 Закону № 1207-VІІ правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано законами України. В умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 1207-VІІ Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Пунктом 1 частини 2 статті 5 Закону № 1207-VІІ визначено, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях є, зокрема захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1207-VІІ державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом (ч. 2 ст. 9 Закону № 1207-VІІ).
Згідно з частиною 4 статті 9 Закону № 1207-VІІ встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Відповідно положень статті 18 Закону № 1207-VII зазначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Витрати на заходи, передбачені цим Законом, здійснюються з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Суд зауважує, що позивачу була призначена пенсія за вислугу років з 27.12.2011.
Позивач не надає до суду доказів отримання громадянства російської федерації з 2014 року.
Напроти, відповідно довідки про реєстрацію місця проживання/перебування від 06.06.2014, з 06.06.2014 знятий з реєстрації в АР Крим (с. Вишневе, Нахімовського району) та взятий на облік в м. Ладижині, Вінницька область.
Так, постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно з пунком 1.5 Порядку №22-1 розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, затвердженого Постановою КМУ від 02 липня 2014 року № 234.
Пунктом 4 вказаного порядку передбачено, що територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Згідно з пункту 4.12 розділу IV Порядку №22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання).
З наведених положень, зокрема пункту 4 Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого Постановою КМУ від 02 липня 2014 року №234, вбачається, що для переведення виплати пенсії позивача з Автономної Республіки Крим за новим місцем проживання ГУПФУ має надіслати запит про витребування пенсійної справи за попереднім місцем проживання, тобто до компетентного органу російської федерації; отримати підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації.
Водночас, у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває до цього часу, що унеможливлює з об'єктивних підстав надіслати до компетентного органу російської федерації відповідний запит та отримати підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації.
Водночас, на думку суду, вказана обставина не може позбавити особу права на пенсійне забезпечення, тим більше з урахуванням того факту, що таке право було раніше підтверджено пенсійним органом шляхом призначення позивачу пенсії з 2011 року і вказана особа станом на даний час проживає на території України та має зареєстроване місце проживання.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.09.2021 року у справі №308/3864/17, про те, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Суд зазначає, що нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, урегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2019 року у справі №243/5451/17.
Отже з аналізу положень Закону №1058-IV вбачається, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статті 49 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з листа від 12.05.2023 № 8704-7705/К-02/8-0200/23 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача у зв'язку з відсутністю законодавчого врегулювання правового питання щодо відновлення/продовження пенсійних виплат особам, які перемістились з тимчасово окупованої території АРК за відсутності можливості отримання документів необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати.
Тобто, відповідачем не надано обґрунтованого доказу на підтвердження наявності підстав для відмови у поновленні виплати пенсії позивачу, передбачених законами України.
Більше того, вимогами законодавства, у тому числі вищезазначеними нормативними актами, не передбачено такої підстави для відмови у поновленні виплати пенсії, як відсутність можливості отримання документів необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати. Фактично відмова відповідача у поновленні виплати пенсії, викладена у його листі від 12.05.2023, ґрунтується на вільному тлумаченні норм чинного законодавства.
За таких обставин суд зауважує, що не поновлюючи позивачу пенсію за відсутності обґрунтованих підстав, відповідач порушив право останнього на її отримання.
Оскільки позивачу припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав для цього в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13 березня 2018 року у справі №235/4162/17, від 20 березня 2018 року у справі №234/2389/17, від 12 лютого 2019 року у справі №243/5451/17.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У вказаному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Разом з тим відповідачем не виконано вимог пункту 4.3 Порядку № 22-1 та не прийнято рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та поданих ним документів не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67).
Суд звертає увагу на те, що як охоронець громадського порядку, держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі "Звежинський проти Польщі" (заява№ 34049/96), рішення ЄСПЛ від 19.04.2007 у справі "Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії" (заява № 63235/00).
Суд зазначає, що відмова в переведенні виплати пенсії за новим місцем проживання особі, право на пенсію якої вже було підтверджено свідчить про те, що дії відповідача не були «взірцевими», що призвело до порушення законних прав позивача, які суд вважає за належне поновити.
Також, у рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. З рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2008 року у справі "Каіч та інші проти Хорватії" вбачається, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
З урахуванням наведеного, суд акцентує увагу на тому, що відповідачем належним чином не було розглянуто заяву позивача про поновлення виплати пенсії, а тому з метою належного захисту прав позивача слід визнати протиправними дії ГУПФ України у Вінницькій області щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» та ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (список №1).
В той же час надаючи оцінку вимогам зобов'язального характеру, суд вказує про таке.
Суд зазначає, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і нових.
В свою чергу, суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надана була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії.
Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року слідує, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії», в яких останній зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
В свою чергу, за наслідками встановленого судом факту невиконання відповідачем усіх покладених на нього обов'язків, з метою захисту порушеного права позивача на отримання пенсії, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.05.2023 та вирішити питання про поновлення виплати пенсії останнього з урахуванням правових висновків суду, висловлених у цьому рішенні.
Щодо строків звернення до суду з позовом, суд зазначає, що з матеріалів справи слідує, що про порушення своїх прав позивач дізнався саме з листа Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 12.05.2023 року №8704-7705/К-02/8-0200/23, а даний позов надійшов до суду 03.07.2023. Більше того, ухвалою суду від 07.07.2023 позовну заяву було залишено без руху з підстав порушення позивачем строку звернення до суду з вимогами про поновлення пенсії за віком з 2014 року. На виконання вимог ухвали суду, позивач уточнив позовні вимоги та просив зобов'язати відповідача поновити виплату його пенсії за віком з 01.05.2023, тобто з моменту звернення до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії. Отже, передбачений статтею 122 КАС України строк звернення до суду позивачем дотримано.
Закріплений у частині 1 статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано жодних доказів на спростування тверджень позивача щодо допущення протиправних дій з приводу непоновлення позивачу пенсійних виплат.
За викладених обставин адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється згідно частини 3 статті 139 КАС України, таким чином на користь позивача підлягає сума судового збору в розмірі 800 грн, відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.05.2023 року, відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» та статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (список №1).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.05.2023 та вирішити питання про поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» та статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (список №1), з урахуванням правових висновків суду, висловлених у цьому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 800 (вісімсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Мультян Марина Бондівна