21 лютого 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу Баштанського районного суду Миколаївської області від 31 січня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Онуфріївка Кіровоградської області, мешкає в АДРЕСА_1 , є особою, яка не має судимостей,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023150000000514.
Учасники судового провадження:
прокурори - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачений - ОСОБА_5 ,
захисник - ОСОБА_9 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області від 31 січня 2024 року відносно ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30.03.2024 р. включно.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю.
Узагальнені доводи апелянта.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначає, що ухвала суду прийнята з порушеннями норм кримінального процесуального законодавства, а відтак є незаконною і необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Вказує, що суд, під час розгляду клопотання, належним чином не дослідив докази, надані стороною обвинувачення, не врахував заперечень сторони захисту та наданих на їх підтвердження доказів, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Прокурором не долучено до клопотання будь-яких фактичних чи процесуальних даних на підтвердження наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризики незаконного впливу на свідків чи потерпілих та вчинення іншого кримінального правопорушення носять виключно формальний та абстрактний характер, будь-яких даних на їх підтвердження, прокурором не надано.
Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»). Сама по собі тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа не може бути безумовною підставою для обрання щодо цієї особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (рішення ЕСПЛ у справі «Ніколова проти Болгарії»).
Зважаючи на дані про особу обвинуваченого, захисник вважає, що прокурор не довів суду неможливості застосування до обвинуваченого, більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, та вважає, що застосований запобіжний захід є необ'єктивним через його суворість.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
У провадженні Баштанського районного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
Під час судового засідання прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшились та не відпали, обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих або свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, який є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, а також для запобігання спробам переховуватися від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків, вчинення іншого кримінальне правопорушення, суд дійшов висновку про необхідність продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурорів, які вважали ухвалу суду законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції» особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має перебувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Вказаних вимог закону та норм міжнародного права судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.
Продовження строку дії запобіжного заходу стає можливим за наявності ризиків. Ризик - це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для досудового слідства та суду подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування та розгляду судом кримінального провадження (способу життя, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків, тощо).
Рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Так, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 5 до 10 років.
Ризик впливу на свідків та потерпілих підтверджується тим, що потерпілі та свідки на даний час судом не допитані, обвинувачений шляхом умовляння або погроз може схилити їх до спотворення обставин дорожньо-транспортної пригоди.
Обвинувачений ОСОБА_5 має посвідчення водія, тобто не обмежений у можливості керувати транспортними засобами, що підтверджує ризик вчинення інших кримінальних правопорушень.
Підсумовуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку про наявність достатніх підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, впливати на потерпілих та свідків або продовжити злочинну діяльність, тобто ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати.
За наведеного, доводи захисника про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України є безпідставними.
Перевіривши мотиви прийнятого судового рішення, апеляційний суд установив, що при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу, конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, вимоги закону та існуючу практику Європейського Суду з прав людини.
Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України від 16.05.2013 р., яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».
Апеляційний суд погоджується з висновками суду, що у даній конкретній справі, суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Наявність у обвинуваченого постійного місця мешкання, міцних соціальних зв'язків та позитивної характеристики, в даному випадку, не є підставами для зміни обраного запобіжного заходу, оскільки не спростовують висновків суду про можливість вчинення ним дій, передбачених ст. 177 КПК України.
Отже, правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд не вбачає, підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 немає, ухвалу суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 7, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд -
ухвалу Баштанського районного суду Миколаївської області від 31 січня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3