Справа № 455/1416/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/37/24 Доповідач: ОСОБА_2
22 лютого 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження № 455/1416/23 про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тернава Самбірського району Львівської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч. 2 ст. 286 КК України,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника-адвоката ОСОБА_8 ,
за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 листопада 2023 року,
Вироком Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 листопада 2023 року ОСОБА_5 визнано винним за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та на підставі ст. 76 КК України покладено на нього такі обов'язки: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він 13 квітня 2023 року, близько 16:30 год., керуючи автомобілем марки «Рено Меган» 2010 року випуску з номерними знаками НОМЕР_1 , та рухаючись по автодорозі загального користування місцевого значення О141020 сполученням «Нагірне - Добромиль» в напрямку м. Добромиль, а саме - проїжджаючи ділянку вказаної автодороги в с. Боневичі Самбірського району Львівської області по вул. Лесі Українки поблизу будинку № 257, будучи зобов'язаним у відповідності до вимог Правил дорожнього руху (надалі Правил), затверджених постановою Кабінету міністрів України» № 1306 від 10.10.2001 (з подальшими змінами та доповненнями) знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, враховувати під час вибору швидкості сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху, бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, грубо порушив вимоги Розділу 1 п. 1.5 (дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків), п. 1.10 в частині визначення термінів «безпечна швидкість» - швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах, «небезпека для руху» - зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об'єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися; окремим випадком небезпеки для руху є рух у межах смуги транспортного засобу, іншого транспортного засобу назустріч загальному потоку; Розділу 12 п. 12.3 (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди), п. 12.4 (у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км./год.) Правил, які виразилися в тому, що ОСОБА_5 , будучи особою, яка керує транспортним засобом, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, грубо порушуючи правила дорожнього руху та маючи об'єктивну можливість своєчасно виявити перешкоду для свого руху у вигляді велосипедиста, що рухається в зустрічному напрямку та котрий виляє рулем праворуч та ліворуч з великою амплітудою, а також маючи технічну можливість уникнути наїзду на вказаного велосипедиста, шляхом дотримання вимог Правил дорожнього руху, несвоєчасно зменшив швидкість руху та допустив зіткнення керованого ним автомобіля із велосипедом, на якому їхав ОСОБА_9 ..
Внаслідок грубого порушення водієм транспортного засобу - ОСОБА_5 Правил дорожнього руху, велосипедист ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, перелому пірамідки скроневої кістки черепа справа, правобічної гемоотоліквореї, травматичного невриту лицевого нерва справа, правобічної прозоплегії, перелому кісток носа, перелому виличної кістки справа, забійної рани чола зліва, які згідно висновку судово-медичної експертизи, відносяться до тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент спричинення.
На вирок суду захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок суду щодо ОСОБА_5 в частині позбавлення його права керувати транспортними засобами строком на 1 рік скасувати.
В обґрунтування апеляційних вимог, захисник зазначає, що обвинувачений вину у вчиненому визнав повністю, раніше не судимий, не обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.
Окрім цього звертає увагу, що потерпілий ОСОБА_9 із обвинуваченими примирилися та такий не має жодних претензій до обвинуваченого, просив суворо не карати.
Вважає також, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги, що обвинувачений проживає у сільській місцевості, має на утриманні малолітню дитину, дружина не має посвідчення водія, а тому позбавлення ОСОБА_5 права керувати транспортними засобами значно ускладнить виконання ним батьківських обов'язків, зокрема відвезти дитину до навчальних закладів, місць дозвілля дитини, тощо.
Потерпілий ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання апеляційної інстанції не прибув. Скерував на адресу суду клопотання, у якому просить розгляд апеляційної скарги проводити без його участі. Додатково зазначив, що підтримує вимоги апеляційної скарги захисника, просить таку задовольнити.
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_5 на підтримку доводів апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_7 , який вважає вирок законним та обґрунтованим та підстав для його зміни не вбачає, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи й дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, а також призначене судом основне покарання у виді 3 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, в апеляційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394, ч. 1 ст. 404 КПК України, враховуючи, що фактичні обставини справи ніким не оспорювалися і докази щодо них на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України не досліджувалися, висновки суду першої інстанції щодо цих обставин перевірці апеляційним судом не підлягають.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 основне покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке характеризується необережною формою вини, особу винного, який вину у вчиненому визнав повністю, позитивно характеризується, раніше не судимий, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
На підставі цього, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 основного покарання у виді позбавлення волі та про можливість виправлення ОСОБА_5 без відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
З таким висновком погоджується колегія суддів та вважає, що таке покарання відповідає загальним засадам призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, буде необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження нових злочинів.
Що стосується доводів апеляційної скарги в частині необґрунтованого призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то колегія суддів з ними не погоджується.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.п.20, 21 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005, при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а і характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, а також обставини, які пом'якшують, обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку при призначенні покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК (2341-14) необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху.
Будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі (рішення ЄСПЛ у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») від 29 червня 2007 року).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає обґрунтованим призначення судом першої інстанції ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, з огляду на допущені обвинуваченим численні грубі порушення «Правил дорожнього руху», внаслідок яких потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.
На думку апеляційного суду, зазначеним обставинам у їх сукупності місцевий суд дав належну правову оцінку, передусім з точки зору суспільної небезпеки винної особи та характеру вчиненого кримінального правопорушення.
Таким чином, у цьому конкретному випадку, покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами не сприятиме досягненню його мети, яка також полягає у запобіганні вчинення обвинуваченим нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Зважаючи на наведене, підстав вважати, що призначене обвинуваченому ОСОБА_5 покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, як про це зазначає у своїй апеляційній скарзі захисник, немає.
Обставини, на які покликається апелянт у своїй апеляційній скарзі, були у повній мірі враховані судом першої інстанції під час призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_5 .
Апеляційна скарга не містять правових підстав для зміни чи скасування вироку.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, судом першої інстанції допущено не було.
З огляду на викладене колегія суддів визнає апеляційну скаргу необґрунтованою. Вирок суду ухвалений з дотриманням вимог глави 29 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, і підстав для його зміни немає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 листопада 2023 року щодо ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4