Справа № 465/8551/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/173/24 Доповідач: ОСОБА_2
20 лютого 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові у режимі відео конференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 08 лютого 2024 року про продовження строку тримання під вартою,
встановила:
вищевказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 07 квітня 2024 року включно, з продовженням призначеної застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 107 360 грн.
На ухвалу суду захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду щодо ОСОБА_7 скасувати та ухвалити нову, якою обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту чи особистого зобов'язання, а якщо суд дійде переконання, що обвинуваченому слід залишити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, зменшити розмір застави до 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Захисник вважає, що ухвала постановлена із порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також прав та охоронюваних законом інтересів обвинуваченого ОСОБА_7 .
Звертає увагу, що у суді першої інстанції було встановлено, проте не враховано належним чином, що обвинувачений ОСОБА_7 має постійне місце проживання, має на утриманні матір з інвалідністю, яка потребує постійного догляду.
Також, вважає, що розмір застави визначено судом без належного врахування матеріального становища підозрюваного та його родини, який є завідомо непомірним для нього.
На думку апелянта, застава в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити з мотивів, викладених у них.
Прокурор ОСОБА_6 проти задоволення апеляційних вимог заперечила.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали апеляційної скарги та матеріали контрольного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Франківського районного суду м. Львова перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12023141370000361 від 03.05.2023 про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. Ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави до 30 вересня 2023 року включно, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Підставою для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 стала наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема те, що ОСОБА_7 може переховуватися від суду, оскільки йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна; незаконно впливати на свідків з метою схилити їх до зміни раніше наданих показань, вигідних стороні захисту, оскільки свідки та обвинувачений знайомі; може продовжувати протиправну діяльність.
Крім того, суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 врахував особу обвинуваченого і те, що він офіційно не працевлаштований, тобто не має офіційного джерела доходу, що може спонукати його до вчинення правопорушень з метою власного збагачення, а також характер та особливу зухвалість вчинення кримінального правопорушення.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_7 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, зокрема, домашній арешт чи особисте зобов'язання, про що просить сторона захисту, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Твердження апелянта про те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, а також має на утриманні матір з інвалідністю, самі по собі не можуть слугувати підставою для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу, адже наведені обставини не можуть підтверджувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та відсутність ризиків, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Не ґрунтується на матеріалах справи і покликання захисника на необхідність зменшення ОСОБА_7 розміру альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, а тому враховуючи положення п.2 ч. 5 ст. 182 КПК розмір застави щодо нього за загальним правилом визначається у межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При визначенні ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави суд виходив з обґрунтованості підозри, наявності підтверджених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема, наявності ризиків переховування від суду та впливу на свідків та інших учасників провадження, а також врахував положення ст. 178 та ст. 194 КПК України.
Колегія суддів вважає висновки суду щодо встановлення розміру застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб правильними. З урахуванням міри покарання, яка може бути застосована до обвинуваченого в разі доведеності його вини та наявністю визнаних судом ризиків, застава у сумі 107 360,00 грн відповідає меті застосування запобіжного заходу. Саме такий розмір застави, на думку колегії суддів, слугуватиме достатнім стимулюючим фактором, який обвинувачений та/або заставодавець боявся б втратити у разі невиконання покладених процесуальних обов'язків.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що судом правильно продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, зокрема запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту чи особистого зобов'язання, не можуть на даному етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Разом з тим апеляційний суд звертає увагу на таке.
Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право кожного на свободу та особисту недоторканність, частина 1 (пункт с) цієї статті дозволяє законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд у своїй практиці звертає увагу, що у справі, в якій йдеться про позбавлення свободи, особливо важливим аспектом є дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, неодмінною вимогою є наявність у національному законі чітко сформульованих умов, за яких здійснюється позбавлення свободи, та забезпечення передбачуваності застосування самого цього закону, тобто відповідності його до встановленої Конвенцією вимоги «законності» (справа «Стіл та інші проти Сполученого Королівства»).
Європейський суд також наголошує, що для цілей пункту 1 статті 5 Конвенції, тримання під вартою, яке здійснюється без відповідного розпорядження з боку суду чи судді або будь-якої іншої особи, «якій закон надає право здійснювати судову владу», не може вважатися «законним» у розумінні цього положення. Це також випливає з пункту 3 статті 5 Конвенції, де зазначено, що кожен, кого заарештовано або затримано, має негайно постати перед суддею, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Крім того, положення пункту 4 статті 5 є додатковим підтвердженням того, що тримання під вартою, строк якого продовжується поза початкові межі, передбачені пунктом 3, потребує судового втручання як гарантії проти свавілля.
Відповідно до ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. При цьому, серед критеріїв для визначення розумності строків кримінального провадження є, зокрема, і складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження.
Враховуючи наведене, аналізуючи надані апеляційному суду копії матеріалів контрольного провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 , зокрема те, що з часу надходження обвинувального акту до Франківського районного суду м. Львова, а саме з 26.10.2023, розгляд кримінального провадження по суті не розпочато, апеляційний суд наголошує на необхідності дотримання судом першої інстанції розумних строків судового розгляду вищевказаного кримінального провадження, відповідно до ст. 28 КПК України, беручи до уваги тривале перебування обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 08 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4