Дата документу 25.01.2024 Справа № 331/1345/22
Єдиний унікальний №331/1345/22 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/486/24 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
25 січня 2024 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 14 грудня 2023 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Євпаторія АР Крим, громадянина України, який має середню освіту, не одружений, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.189, ч.2 ст.187 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції EASYCON,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 14 грудня 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 12 лютого 2024 року включно, з можливістю внесення застави на умовах, визначених ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 07 червня 2022 року.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житлове приміщення цілодобово із застосуванням електронного засобу контролю.
В обґрунтування своєї скарги зазначає про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Також захисник посилається на необґрунтованість підозри.
Вважає, що розмір застави, який визначений для обвинуваченого ОСОБА_6 , є занадто непомірним, оскільки останній є особою, яка не має постійного місця роботи та заробляє шляхом підробіток.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_6 вже два роки перебуває під вартою і прокурором не доведено, що з проміжком часу, ризики, які були встановлені при обранні запобіжного заходу, не перестали існувати.
Згідно з ухвалою суду, у провадженні Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.189, ч.2 ст.187 КК України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.307, ч.2 ст.187 Кримінального кодексу України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021080000000266 від 22 жовтня 2021 року.
У судовому засіданні відповідно до вимог ч.3 ст.331 КПК України прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, в обґрунтування клопотання прокурор зазначив про те, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.189, ч.2 ст.187 КК України.
Обґрунтовуючи клопотання про продовження запобіжного заходу прокурор посилається на наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду. Зазначений ризик обґрунтовується тим, що ОСОБА_6 відповідно до ст.12 КК України, обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, передбачених ч.2 ст.189, ч.2 ст.187 КК України, за які законом передбачено, найсуворіше покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна, при цьому ОСОБА_6 усвідомлює, що за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень передбачене покарання пов'язане виключно з позбавленням волі, а тому може вчиняти дії спрямовані на переховування від суду. Також, на підтвердження наявності зазначеного ризику вказує той факт, що ОСОБА_6 раніше притягався до кримінальної відповідальності. Зазначені обставини, на думку прокурора, свідчать про те, що обвинувачений перебуваючи на волі, з метою ухилення від кримінальної відповідальності зможе залишити місце проживання та ймовірніше за все прийме спроби переховування від суду.
Прокурор посилається також на наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачений може незаконно впливати на потерпілих та свідків, що підтверджується тим, що потерпілі та свідки, які були допитані під час досудового розслідування, безпосередньо контактували з обвинуваченим, та він міг їх запам'ятати, а вони судом на стадії судового розгляду не допитані. З огляду на вказане, вважає, що ризик прийняття обвинуваченим спроб незаконного впливу на свідків та потерпілих, які безпосередньо перед судом не допитані, з метою переконання або змушення останніх надати показання у вигідному для обвинуваченого аспекті є реальним.
Також прокурор зазначає про наявність ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, що підтверджується тим, що ОСОБА_6 раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, як наявний факт біографії обвинуваченого та розуміння реальності відбування покарання у виді позбавлення волі.
З урахуванням зазначеного, прокурор вважає, що ОСОБА_6 , може переховатися від суду, впливати на потерпілих, свідків, і тим самим перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший, більш м'який запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно попередити спроби обвинуваченого ухилитися від суду та забезпечити виконання ним процесуальних обов'язків.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання прокурора посилаючись на те, що ризики на які посилається прокурор є необґрунтованими та недоведеними, а тому просив суд застосувати до свого підзахисного ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з застосуванням засобів електронного контролю, а у разі продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою зменшити розмір застави до мінімального розміру.
Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав позицію свого захисника.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника-адвоката ОСОБА_8 на підтримання апеляційної скарги; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотання суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З наявних матеріалів убачається, що ці вимоги закону судом дотримані.
Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції. При цьому у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, іншого обвинуваченого та його захисника, думка прокурора, та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.189, ч.2 ст.187 КК України, які є тяжкими злочинами.
Докази сторін будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який не працює, не має постійного джерела доходів, в наявних матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків. Крім того, обвинувачений ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий за умисні злочини, в т.ч. тяжкі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 кримінального правопорушення, суворості можливого покарання та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника-адвоката ОСОБА_8 , та ті, що заявлені при апеляційному розгляді самим обвинуваченим та стороною захисту, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Зокрема, доводи сторони захисту щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи захисника про протилежне суперечать змісту самої ухвали.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
При цьому, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі одночасно з продовженням строку тримання під вартою визначив альтернативний запобіжний захід у виді застави на умовах визначених ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 07 червня 2022 року у межах 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового для працездатних осіб, що складає 198 480, 00 гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Що стосується доводів сторони захисту про надмірний розмір застави, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
Відповідно до положень п.2 ч.5 ст.182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається у межах - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів вважає, що визначений судом розмір застави достатній для забезпечення виконання обвинуваченим передбачених КПК України обов'язків та визначений відповідно до вимог п.2 ч.5 ст.182 КПК України, з урахуванням обставин кримінального провадження, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та встановлених ризиків.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів не убачає підстав для зміни визначеного розміру застави.
На думку колегії суддів, ризики, які встановлені судом першої інстанції є обґрунтованими та підтвердженими наявними в справі доказами.
Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.
Стосовно доводів сторони захисту щодо необґрунтованості підозри, колегія суддів звертає увагу на те, що наразі ОСОБА_6 є обвинуваченим та суд першої інстанції має перевіряти обґрунтованість висунутого обвинувачення у встановленому законом порядку.
Перевірка вказаного питання на цій стадії процесу до компетенції апеляційного суду не відноситься.
На зазначеній стадії, згідно з кримінальним процесуальним законодавством, суд апеляційної інстанції переглядає на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого на стадії судового провадження.
Щодо доводів сторони захисту про тривале перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, колегія суддів звертає увагу на те, що наявними матеріали кримінального провадження в достатній мірі доведено обставини, які виправдовують подальше утримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення зазначених вище ризиків.
Відомостей про те, що обвинувачений ОСОБА_6 за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Разом з тим, щодо визначення судом першої інстанції строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Проте, оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції помилково продовжив дію запобіжного заходу у виді тримання щодо обвинуваченого на строк, що перевищує 60 днів, визначивши строк дії ухвали до 12 лютого 2024 року включно.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити вказану ухвалу на підставі ст.ст.407-408 КПК України і визначити, що строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , продовжений до 11 лютого 2024 року включно.
В подальшому питання щодо запобіжного заходу щодо обвинуваченого має вирішуватися в порядку, передбаченому ст.331 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які були б підставою для скасування оскаржуваної ухвали, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 14 грудня 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 12 лютого 2024 року включно, з можливістю внесення застави на умовах визначених ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 07 червня 2022 року, змінити в частині строку дії зазначеної ухвали, встановивши цей строк до 11 лютого 2024 року включно.
У решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3