27 лютого 2024 року м. Чернівці
Справа № 720/597/23
Провадження №22-ц/822/184/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І. М.,
суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.,
секретар - Тодоряк Г.Д.,
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Приватне підприємство «Агрофірма САБ»
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 листопада 2023 року, головуючий у І-й інстанції - Павлінчук С.С.,
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у березні 2023 року звернулися до суду з позовом до ПП «Агрофірма САБ» про усунення перешкод в користуванні майном шляхом повернення земельних ділянок.
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що є власниками земельних ділянок, які перебувають в оренді відповідача. ОСОБА_1 визнаний недієздатним, а підписи в договорах оренди були поставлені його матір'ю ОСОБА_2 , яка на момент їх підписання не мала права здійснювати підписи, оскільки на той час закінчився строк дії рішення про визнання ОСОБА_1 недієздатним.
Просили усунути перешкоди у користуванні майном шляхом повернення земельних ділянок за кадастровим номером 7323082000:03:005:0151 та 7323082000:03:002:0072.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не вказують, яке саме право чи законний інтерес позивача ОСОБА_1 були порушені.
Відсутність діючого рішення суду про визнання ОСОБА_1 недієздатним та не призначення на період з 05.09.2020 по 17.06.2021 йому опікуна хоч і є формальною підставою для відсутності у ОСОБА_2 повноважень на підписання будь-яких правочинів від його імені, однак не призвело до жодних порушень його прав з боку відповідача.
ПП Агрофірма «САБ» виконує свої зобов'язання за договорами, оскільки регулярно сплачує орендну плату.
ОСОБА_2 підписала договори оренди від імені ОСОБА_1 , оскільки не була обізнана та не знала, що рішення про визнання недієздатною особою діє протягом певного строку.
Фактично мова йде про відсутність волевиявлення у формі підпису під час укладення договорів оренди, однак позивачами не було доведено, а відповідачем не визнано ті обставини, що підпис від імені ОСОБА_1 вчинений іншою особою, як і не було доведено, що такий підпис ним взагалі не вчинявся, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин суду надано не було, а відповідач ці обставини не визнав.
Крім того, посилання позивача ОСОБА_2 на її похилий вік та юридичну неграмотність фактично могло бути підставою для визнання таких правочинів недійсними на підставі статті 229 ЦК України як такі, що вчинені під впливом помилки.
На зазначене рішення суду представник позивача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Посилається на те, що земельні ділянки, які були предметом договору оренди землі, перебували на момент підпису договору у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і частки кожного складали по 1/2 частині у праві власності. З огляду на норми статті 88 ЗК України для здійснення розпорядження даними землями між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повинен був укладатися у письмовій формі та нотаріально посвідчений договір про порядок користування спільною власністю. У іншому випадку розпорядження даним майном є неможливим у зв'язку з тим, що частки кожного власника не виділено у натурі.
Зважаючи на це, укладення договору оренди землі окремо кожним із співвласників даних земельних ділянок є неможливим, тому досягнена згода щодо оренди землі між ОСОБА_2 та ПП Агрофірма «САБ» є нікчемною.
Укладаючи договір, було допущено порушення вимог статті 627 ЦК України щодо свободи вибору контрагента та визначення умов договору, тому незважаючи на факт виконання відповідачем умов підписаного договору, права ОСОБА_1 порушуються саме на стадії його укладання.
ПП «Агрофірма САБ» у відзиві на апеляційну скаргу просило залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Вказує на те, що підписання ОСОБА_2 оспорюваних договорів позивачами не оспорюється, в той час як жодних доказів підписання оспорюваних договорів ОСОБА_2 замість ОСОБА_1 не надано і такі факти є недоведеними, у позивачів відсутні підстави стверджувати про порушення зі сторони відповідача їх прав.
Відомостями про виплату орендної плати від ПП Агрофірма «САБ» за 2021, 2022 роки підтверджується прийняття позивачами орендної плати за користування спірними земельними ділянками, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання оспорюваних договорів неукладеними. Зважаючи на систематичне виконання сторонами умов спірних договорів однозначно можна стверджувати про схвалення їх позивачами.
Діючи в своїх інтересах і в інтересах свого підопічного, отримуючи орендну плату протягом тривалого терміну, наразі вимагаючи його фактичного припинення, позивачка діє всупереч засад добросовісності, яка базується на доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливоїповедінки).
Очевидно, що дії позивачів, направлені на витребування спірних земельних ділянок, суперечать їх попередній поведінці щодо погодження укладення оспорюваних договорів, а також систематичне отримання орендної плати, та є нічим іншим ніж намаганням дострокового припинення чинних договорів оренди.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційна скарга подана в частині відмови у позові ОСОБА_1 , отже, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому не переглядається.
За вимогами частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 30 грудня 2020 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ПП Агрофірма «САБ» укладено договори оренди земельних ділянок площею 0,52 гектари з кадастровим номером 7323082000:03:005:0151 та площею 0,89 з кадастровим номером 7323082000:03:002:0072 строком на 10 років до 30 грудня 2030 року.
Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №354630647 та №354631090 від 16 листопада 2023 року вищевказані земельні ділянки належать на праві спільної часткової власності по частці обом позивачам. 06 травня 2021 року зареєстрована по обох земельних ділянках інформація про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок між ПП Агрофірма «САБ» та позивачами на підставі договорів оренди від 30 грудня 2020 року.
Згідно з рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 05 вересня 2018 року ОСОБА_1 визнано недієздатним та призначено його опікуном ОСОБА_2 , строк дії рішення до 05 вересня 2020 року.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 17 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано недієздатним та визначено строк рішення до 17 червня 2023 року.
Отже, в період з 05 вересня 2020 року по 17 червня 2021 року судове рішення про визнання ОСОБА_1 недієздатним було відсутнє.
Відповідно до наданих відповідачем відомостей по виплаті орендної плати за 2021 та 2022 роки, він виконує свої зобов'язання за договорами і регулярно сплачує орендну плату.
У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) оренда землі ? це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У статті 6 Закону визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Статтею 13 Закону визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом статті 14 Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
У розглядуваній справі предметом позовних вимог є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення її позивачу ОСОБА_1 .
Сторона позивача обґрунтовує свої вимоги тією обставиною, що оспорювані договори оренди земельної ділянки за кадастровими номерами 7323082000:03:005:0151 та 7323082000:03:002:0072 від 30 грудня 2020 року підписані ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 .
У постанові від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Отже, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (пункт 7.26.).
Відповідно до частин першої - четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій
Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що стороною позивача ОСОБА_1 не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 підписувала оспорювані договори оренди землі від імені ОСОБА_1 та відповідно було відсутнє волевиявлення останнього на укладення таких правочинів, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог позивача ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом повернення земельних ділянок.
Доводи апеляційної скарги про те, що оспорювані договори оренди земельної ділянки підлягали нотаріальному посвідченню, є безпідставними, оскільки позивач не здійснював розпорядження своєю часткою земельних ділянок під час укладання спірних договорів оренди, а також не здійснював дій на укладання договору про спільну часткову власність на земельну ділянку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Закону України «Про оренду землі» встановлює письмову форму укладення договору оренди земельної ділянки, та не встановлює обов'язку щодо його нотаріального посвідчення.
Колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 27 лютого 2024 року.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: Н.К. Височанська
І.Н. Лисак