27 лютого 2024 року м. Чернівці Справа № 725/5693/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,
секретар: Тодоряк Г.Д.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Стоцької Л.А., дата виготовлення повного тексту рішення 30 листопада 2023 року, -
У вересні 2021 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, який в подальшому уточнила та просила визнати за нею право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , квартиру по АДРЕСА_2 , квартиру по АДРЕСА_3 та визнати за ОСОБА_2 право власності на забійний цех (бойня) по АДРЕСА_4 й рухоме майно відповідно до наведеного переліку.
В обґрунтування вимог вказувала, що з 12.06.1993 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого народились діти, а саме: 13.03.1994 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 .
Зазначала, що двоє молодших дітей проживають разом із нею, а рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13.09.2021 року задоволено заяву про видачу обмежувального припису, крім того, син ОСОБА_6 перебуває на її утриманні і вона оплачує його лікування.
Звернула увагу суду на те, що під час шлюбу сторонами було придбане наступне майно: житловий будинок по АДРЕСА_1 ; забійний цех (бойня) по АДРЕСА_4 ; квартира по АДРЕСА_3 ; квартира по АДРЕСА_2 та рухоме майно: кавоварка DeLongi Провадження №22-ц/822/119/24
ECAM 23.460-В вартістю 15 000 грн; пивний апарат - охолоджувач пива «Тайфун 160Н» вартістю 19 000 грн; охолоджувач пива «Калинка» з колоною «Гефест» з краном вартістю 21 000 грн; 8 пивних металічних кегів DIN на 50 літрів загальною вартістю 20 000 грн; телевізор LG 65 NAN 0903 NA вартістю 30 000 грн; м'ясорубка професійна МІМ - 600 вартістю 19 000 грн; шприц ковбасний на 25 літрів ISV 25 IDR Sirman вартістю 93 000 грн; акустична система LG DR65 вартістю 9500 грн; торгівельна палатка (розміром 6 на 3 кв.м) вартістю 4 000 грн; стіл дерев'яний Ріо (розміром 8 на 8 кв.м) вартістю 11 200 грн; мангал з пічкою під казан «Тадж-Махал» вартістю 18 500 грн; стіл барний вуличний Kompred OL 479 вартістю 16 800 грн; міні мийка високого тиску Karcher K7 вартістю 16 000 грн; професійний пилосос Karcher NT 70/2 ME Classic вартістю 16 300 грн; професійна мийка апарат високого тиску ЕТ 5,5-4 В 250 бар 5,5 KWT вартістю 32 000 грн; тельфер-електрична лебідка 220 В150км/300 км вартістю 18 000 грн; кондиціонер Mitsubishi Heavy POWERSERIESSPK 71 ZR-W/SRC 71ZR-Wвартістю 69 000 грн; вольєр для собаки кований вартістю 4700 грн; плита газова REMTAME 22 вартістю 6 500 грн; образ різьблений з дерева «Тайна вечеря» вартістю 10 100 грн; ліжко спальне дерев'яне вартістю 8 000 грн; тумба прикроватна вартістю 2 000 грн; комод дубовий вартістю 5 000 грн; прихожа дубова вартістю 16 000 грн; тумба TV дубова вартістю 4 000 грн; стіл монастирський дубовий вартістю 8000 грн; стіл кухонний дубовий вартістю 6 200 грн; шафа гардеробна дубова 14 400 грн; тумба дубова вартістю 200 грн; ліжко односпальне вартістю 2 800 грн, на загальну суму 516 200 грн.
Стверджувала, що з 26.03.2008 року здійснює приватну підприємницьку діяльність, утримувала і дітей і їхню родину. Відповідач ніде не працював всі роки, лише на початку 2021 року зареєструвався як приватний підприємець, а тому не приймав участі в утриманні сім'ї та дітей всі ці роки, не вкладав кошти в придбання рухомого і нерухомого майна. Окрім того, при поділі майна суттєве значення має місце проживання спільних дітей, так малолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровані та проживають разом із позивачкою, відповідач не допомагає в утриманні дітей, а остання здійснює ще й оплату лікування повнолітнього сина. Таким чином, на утриманні позивачки перебуває троє дітей, що є підставами для відступлення судом при винесені рішення від принципу рівності часток.
На підставі наведеного та із врахуванням норм права, що регулюють спірні правовідносини, просила позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Припинено право спільної сумісної власності подружжя на придбане під час шлюбу майно, визнавши за ОСОБА_9 право приватної власності на: житловий будинок АДРЕСА_1 ; житлову квартиру АДРЕСА_5 ; житлову квартиру АДРЕСА_6 .
Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на: забійний цех (бойня) по АДРЕСА_4 та рухоме майно: кавоварку DeLongi ECAM 23.460-В; пивний апарат -охолоджувач пива «Тайфун 160Н»; охолоджувач пива «Калинка» з колоною «Гефест» з краном; 8 пивних металічних кегів DIN на 50 літрів; телевізор LG 65 NAN 0903 NA; м'ясорубку професійну МІМ -600; шприц ковбасний на 25 літрів ISV 25 IDR Sirman; акустичну систему LGDR65; торгівельну палатку (розміром 6 на 3 кв.м); стіл дерев'яний Ріо (розміром 8 на 8 кв.м); мангал з пічкою під казан «Тадж -Махал»; стіл барний вуличний Kompred OL 479; міні мийку високого тиску KarcherK7; професійний пилосос Karcher NT 70/2 ME Classic; професійну мийку апарат високого тиску ЕТ 5,5-4 В 250 бар 5,5 KWT; тельфер електричну лебідку 220 В150км/300 км; кондиціонер Mitsubishi Heavy POWER SERIESSPK 71 ZR-W/SRC 71ZR-W; вольєр для собаки кований; плиту газову REMTAME 22; образ різьблений з дерева «Тайна вечеря»; ліжко спальне дерев'яне; тумбу прикроватну; комод дубовий; прихожу дубову; тумбу TV дубова; стіл монастирський дубовий; стіл кухонний дубовий; шафу гардеробну дубову; тумбу дубову; ліжко односпальне.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду сторона відповідача оскаржила його в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, тобто взагалі не взято до уваги те, що відповідач крім того, що працював, сам особисто займався вихованням своїх дітей, приймав участь у придбанні майна.
Суд безпідставно не взято до уваги покази свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які є дітьми сторін та в повній мірі пояснили суду факти придбання батьками спільного майна та джерела походження коштів, а також свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які є сусідами сторін.
Позивачем не доведено факт усунення відповідача протягом тривалого часу від виконання своїх обов'язків з утримання, догляду, лікуванні їхніх дітей, та від обов'язку матеріального забезпечення сім'ї, крім того, відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2022 року №20 був призваний на службу в Міністерство оборони України, у зв'язку із чим не мав можливості займатися вихованням і доглядом своїх дітей.
Щодо обмежувального припису на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13.09.2021 року, то такий було встановлено терміном до 6-ти місяців, тобто до 13.03.2022 року.
Відносно несплати аліментів на утримання дітей, то дане твердження не відповідає дійсності, оскільки судовий наказ у справі №725/5377/21 від 20.09.2021 року, виданий Першотравневим районним судом м. Чернівці про стягнення аліментів, на виконанні не перебуває, а у відповідності до довідки від 02.05.2022 року, виданої начальником ВПЗ Заставна, встановлено, що ОСОБА_2 сплачував аліменти поштовим переказом на ОСОБА_4 , яка від його отримання відмовилася.
Судом безпідставно не взято до уваги відеозапис, долучений Відповідачем, який в подальшому був переглянутий у судовому засіданні, що підтверджує факт вивезення спільно придбаного майна позивачкою, та чітко видно, які саме речі вивозились.
Звертає увагу, що після одруження сторони продовжили займатись бізнесом, яким раніше займалась позивачка разом із своїм батьком, а саме реалізацією м'ясної продукції, що включало в себе вирощування свійських тварин (свиней), після чого їх забій та доставка продукції на ринок.
За час шлюбу сторони придбавали майно, робили все разом і розвивали бізнес. Судом безпідставно врахований факт щодо більшої фінансової участі позивачки в придбанні та утриманні спільного майна.
Стверджує, що позивачем не доведено факту наявності рухомого майна на час слухання справи, не надано доказів фактичної ціни вказаного майна, а його вартість на її розсуд.
Крім того, у власності сторін наявне майно, а саме дві житлові квартири та будинок, однак суд, ухвалюючи дане рішення, позбавивши відповідача майна для проживання.
Оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи, вимогам закону щодо презумпції рівності часток подружжя, чим порушено норми матеріального права.
На підставі наведеного просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визнати за ОСОБА_9 право власності на квартиру по АДРЕСА_2 ; будинку по АДРЕСА_7 ; частину забійного цеху (бойня) по АДРЕСА_4 та рухоме майно відповідно до наведеного переліку.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на: квартиру по АДРЕСА_3 ; будинку по АДРЕСА_7 та частину забійного цеху (бойня) по АДРЕСА_4 .
У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. В подальшому ОСОБА_1 подано заяву, в якій вона вказує на те, що погоджується на визнання за відповідачем права власності на квартиру по АДРЕСА_3 . В судовому засіданні ОСОБА_14 повідомила також, що фінансово спроможна в рахунок компенсації відступлення від рівності часток сплатити ОСОБА_2 500 тис.грн одним платежем і таку ж суму з відстрочкою на 10 років.
Заслухавши суддю-доповідача, ухваливши відмовити у задоволенні клопотань представників сторін про відкладення розгляду справи внаслідок відсутності доказів обґрунтувань поважності причин, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах її доводів та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі суд першої інстанції керувався тим, що позивач довела свою більшу фінансову участь в придбанні та утриманні спільного майна, так як надала суду докази здійснення нею підприємницької діяльності й отримання доходу, оформлення на неї права власності частини спільного майна, що також було підтверджено в судовому засіданні як самим відповідачем, так і свідками, також суд взяв до уваги той факт, що бізнес сторонам дістався від батька позивачки, з отриманих коштів від якого і придбавалось спільне майно, що не було спростовано у судовому засіданні відповідачем.
Зазначив, що позивач довела факт усунення відповідача протягом тривалого часу від виконання своїх обов'язків з утримання, догляду, лікування їхніх дітей, та від обов'язку матеріального забезпечення сім'ї; виконання нею одноособово цього обов'язку як матір'ю, що ставить її у більш вигідне матеріальне становище поряд із відповідачем, зокрема й оплату нею лікування їхнього повнолітнього сина ОСОБА_11 , що також у судовому засіданні підтвердив відповідач.
Крім того, суд взяв до уваги, що відповідач вчиняє дії, які порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї та відхилив покази свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з приводу рівності вкладу у веденні бізнесу подружжям.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, виходячи з наступного.
Обставини справи щодо реєстрації між сторонами 12.06.1993 року шлюбу, який в подальшому розірвано, народження від нього 4-х дітей, - сторонами визнається та не спростовується (т.1 а.с.8-10).
Двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проживають разом із позивачкою, що підтверджується актом оцінки потреб сім'ї №285/02-05 від 09.08.2021 року (т.1 а.с.11-13).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів квартира АДРЕСА_6 та житловий будинок АДРЕСА_1 належать на праві приватної власності ОСОБА_15 (т.1 а.с.16-17).
Згідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів квартира АДРЕСА_5 та забійний цех (бойня) по АДРЕСА_4 належать на праві приватної власності ОСОБА_2 (т.1 а.с.18-19).
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 26.03.2008 року та отримує від підприємницької діяльності дохід, що підтверджується довідками Інформацією про доходи від підприємницької діяльності (т.1 а.с.29-33, 177-179).
У відповідності до інформації з накладних №17 від 11.08.2012 року, №18 від 23.08.2012 року, №23 від 05.10.2012 року, №24 від 08.10.2012 року, №27 від 28.12.2012 року ОСОБА_4 замовляла у ПП ОСОБА_16 : стіл монастирський дубовий вартістю 8000 грн; стіл кухонний дубовий вартістю 6200 грн; ліжко спальне дубове вартістю 8000 грн; тумби прикроватні вартістю 2000 грн; прихожу дубову вартістю 16 000 грн; тумбу TV дубову вартістю 4000 грн; комод дубовий вартістю 5000 грн; шафа гардеробна дубова вартістю 14 400 грн; тумба дубова вартістю 200 грн та ліжко односпальне вартістю 2800 грн, на загальну суму 66 600 грн (т.1 а.с.65-69).
Згідно висновку №77 від 17.05.2022 року судового експерта Юзвенко Р.В. судової оціночної-будівельної експертизи вбачається, що:
ринкова вартість квартири АДРЕСА_5 загальною площею 65,8 кв. м., яка знаходиться в приватній власності станом на день експертизи становить 1 362 917 грн;
ринкова вартість житлового будинку «А-2» з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на земельній ділянці 0,0816 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 7310136600:36:003:0315, що знаходиться в АДРЕСА_7 станом на день проведення експертизи становить 4 404 249 грн;
ринкова вартість квартири АДРЕСА_6 загальною площею 67,00 кв. м., яка знаходиться в приватній власності станом на день проведення експертизи становить 1 781 165 грн;
ринкова вартість будівлі забійного цеху (бійні) літ. «А», розташованої по АДРЕСА_4 станом на день проведення експертизи становить 547 880 грн (т.1 а.с.106-142).
Відповідно до довідки від 10.08.2021 року ОСОБА_6 проходив психосоціальну адаптацію у Чернівецькому Центрі Здорової Молоді, за яку сплачено 9 000 грн (а.с.14-15).
Згідно Свідоцтва про зміну імені ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_17 » (а.с.172).
З довідки про склад осіб, місце проживання яких зареєстровано у житловому приміщені/будинку №562371 від 18.09.2023 року, наданої Департаментом надання адміністративних послуг, вбачається, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_14 зареєстровані по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.179).
Положеннями ст.60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17-ц.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст.61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, провадження №12-80гс20 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, провадження №14-67цс20 (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, провадження № 12-204гс19 (пункт 63)).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі №754/3132/16-ц).
Вирішення спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (п.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц).
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (ч.3 ст.370 ЦК України).
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци 1 і 2 ч.2 ст.364 ЦК України).
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч.2 ст.183 ЦК України).
В постанові Великої Палата Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, яка стосується саме поділу нерухомого майна подружжя зокрема, у п.36 зазначено таке: «Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч.2, ч.4 та ч.5 ст.71 СК України).
Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації».
Крім того, за змістом ч.1 та ч.7 ст.41 Конституції України, ч.1 та ч.5 ст.319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої ст.71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
При вирішенні спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Аналогічний висновок міститься в постанові ВС від 17 січня 2024 року, справа №522/17831/20, подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №615/1364/16-ц, від 17 серпня 2022 року у справі №522/8676/20.
Апеляційний суд ураховує, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У випадку множинності об'єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов'язувати сторону сплачувати компенсацію.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 15.04.2020 року у справі №565/495/18, від 09.06.2021 року у справі №537/5528/16.
Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі.
Аналогічний висновок міститься в постанові ВС від 02.08.2023 року, справа 2-7539.
З урахуванням наведеного, ураховуючи, що сторони у справі (колишнє подружжя) не домовилися про порядок поділу спільного майна, беручи до уваги, що у них постійно виникають конфлікти, що підтверджується письмовими матеріалами справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправомірно здійснено розподіл майна подружжя ОСОБА_18 .
При визначенні порядку й поділу спірного майна подружжя суд не вбачає підстав для відступлення від рівності частко подружжя із заявлених позивачем підстав про самостійне утримання дітей та сім'ї, відсутності працевлаштування ОСОБА_2 та здійснення позивачем підприємницької діяльності, оскільки згідно ч.2 ст.70 СК України таке допускається зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Зазначені обставини підлягають доказуванню в загальному порядку стороною, яка вимагає збільшення частки на свою користь, доказів на що матеріали справи не містить.
Так, загальна вартість спірного майна, яке підлягає поділу між сторонами у справі складає 8 162 811 грн, тобто частка кожного з подружжя становить 4 081 405,50 грн, а також відсутні підстави для відступлення від рівності часток.
Зі змісту поданих до суду заяв і пояснень учасників справи вбачається, що будинок, квартири, забійний цех та дубові меблі є предметом поділу. Враховуючи наявність двох квартир, житлового будинку та забійного цеху, встановлення обставин проживання позивачки в спірному житловому будинку разом із неповнолітніми дітьми, апеляційний суд вважає за можливе провести поділ мірного майна в натурі наступним чином з у рахуванням викладених вище норм права та висновків Верховного Суду.
ОСОБА_1 слід виділити житловий будинок по АДРЕСА_1 (вартістю 4 404 249 грн) та рухоме майно, з урахуванням доведеності наявності такого, а саме дубових меблів (вартістю 66 600 грн), які замовляла й за накладними отримала ОСОБА_4 . Право спільної сумісної власності на вказане майно припинити.
Так, ОСОБА_2 слід виділити квартиру по АДРЕСА_2 (вартістю 1 781 165 грн), квартиру по АДРЕСА_3 (вартістю 1 362 917 грн) та будівлю забійного цеху по АДРЕСА_4 (вартістю 547 880 грн), що складатиме в загальному 3 691 962 грн. Право спільної сумісної власності на вказане майно припинити.
Що стосується поділу решти рухомого майна, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у вказаній частині вимог позовної заяви та апеляційної скарги відмовити, так як стороною позивача й стороною апелянта не доведено їх існування, вартість та час придбання, місце його знаходження.
Усього ОСОБА_1 виділяється нерухомого та рухомого майна на загальну суму 4 470 849 грн, а ОСОБА_2 на загальну суму 3 691 962 грн.
Так, різниця у вартості частки у спільному сумісному нерухомому та рухомому майні подружжя складає 778 887 грн, половина якої підлягає компенсації на рахунок іншому з подружжя, а саме стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , що є варіантом за найменшого розміру компенсації та спроможною для виплат позивачем.
Присуджуючи вказану компенсацію без дотримання вимог ч.5 ст.71 СК України щодо внесення іншим з подружжя відповідної суми на депозитний рахунок суду, колегія суддів виходить з того, що аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
Аналогічний висновок містить в постанові ВС від 09 червня 2021 року у справі №760/789/19.
Проте, за обставинами цієї справи вимогами є поділ декількох об'єктів нерухомості, в тому числі житлової, без досягнення згоди сторонами щодо варіантів такого поділу, отже такий здійснюється судом з врахуванням матеріалів справи й інтересів сторін, і на перед сума компенсації різниці в частках до ухвалення рішення суду не може бути прогнозованою.
Доводи апеляційної скарги про необхідність поділу майна у спосіб визнання права за кожною із сторін на ідеальну частку у майні (житловий будинок та забійний цех) не заслуговує на увагу, оскільки є неефективним способом поділу майна, фактично спір не буде вирішеним, зважаючи на конфліктні відносини сторін, що в майбутньому може спровокувати виникнення інших судових процесів та конфліктних ситуацій з приводу належного сторонам нерухомого майна та користування ним.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно визначив характер спірних правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, однак не в повній мірі дослідив матеріали справи, надав неналежну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в повному обсязі, присуджуючи останній всі житлові приміщення, не врахувавши, що таким рішенням позбавлено відповідача житла та порушено баланс рівності частко у спільному майні.
Що стосується доводів позовної заяви та заперечень у відзиві на апеляційну скаргу з приводу того, що ОСОБА_2 ніде не працював, то суд вказує таке.
У постанові Верховного Суду від 18.06.2018 у справі № 711/5108/17 зроблено висновок щодо застосування п.3 ч.1 ст.57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
Водночас, визначаючи право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, суд повинен встановити той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти цієї особи. Такі обставини підлягають доведенню.
Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що спірне нерухоме майно придбано позивачем ОСОБА_19 за її особисті кошти, а відсутність доходів у відповідача в силу ч.1 ст.60 СК України без доведення відсутності поважних на це причин не спростовує презумпцію спільності майна.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції здійснюючи розподіл майна подружжя в частині житлового будинку допустив помилку та здійснив поділ будинку по АДРЕСА_8 .
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню з ухваленням нового, яким позовні вимоги ОСОБА_20 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
Крім того, колегія суддів відзначає, що при умові інших варіантів поділу спірного майна подружжя складалися обставини збільшення розміру компенсації, що могло складати надмірний тягар для обох сторін, або призвести для породження нових спорів щодо користування спільним майном у разі виділу колишньому подружжю такого в ідеальних частках.
В силу ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково.
В порядку поділу спільного сумісного нерухомого майна подружжя виділити у приватну власність ОСОБА_1 :
житловий будинок по АДРЕСА_1 (вартістю 4 404 249 грн);
дерев'яні (дубові) меблі (стіл монастирський дубовий, стіл кухонний дубовий, ліжко спальне дубове, тумби прикроватні, прихожу дубову, тумбу TV дубову, комод дубовий, шафу гардеробну дубову, тумбу дубову та ліжко односпальне на загальну суму 66 600 грн), а всього майна на суму 4 470 849 грн. Право спільної сумісної власності на вказане майно припинити.
В порядку поділу спільного сумісного нерухомого майна подружжя виділити у приватну власність ОСОБА_2 :
квартиру по АДРЕСА_2 (вартістю 1 781 165 грн);
квартиру по АДРЕСА_3 (вартістю 1 362 917 грн);
будівлю забійного цеху по АДРЕСА_4 (вартістю 547 880 грн), а всього майна на суму 3 691 962 грн. Право спільної сумісної власності на вказане майно припинити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю у вартості частки у спільному сумісному нерухомому майні подружжя у сумі 389 443 (триста вісімдесят дев'ять тисяч чотириста сорок три) грн 50 коп.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.
Головуючий І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.Б. Перепелюк