Справа № 636/2840/23 Головуючий І інстанції - Карімов І.В.
Провадження № 33/818/203/24 Суддя доповідач - Гєрцик Р.В.
Категорія: ч.3 ст.172-20 КУпАП
21 лютого 2024 року Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Соболєвої Є.Є.
за участю захисника Слободенюк Г.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника Слободенюк Г.М. на постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 22 червня 2023 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-20 КУпАП, щодо ОСОБА_1 , -
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що18.03.2023 року о 20 год 00 хв сержант ОСОБА_1 перебував та виконував обов'язки військової служби на території тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння в умовах особливого періоду в смт В.Бурлук, Харківської області, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.
Постановою судді Чугуївського міського суду Харківської області від 22 червня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 17000 грн. Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-20 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрито через закінчення строків накладення адміністративного стягнення.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді щодо ОСОБА_1 скасувати та провадження у справі закрити на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП. Стягнути з МОУ ВСПГ ВСП смт Великий Бурлук ВК м.Ізюм на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 805 грн 20 коп.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження захисник посилається на те, що ОСОБА_1 не знав про ухвалену судом постанову та не отримував її копію. Захисником копію постанови було отримано лише 15.11.2023 року.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 своєї вини не визнає.
Вказує, що КУпАП чітко передбачає, що закінчення строків накладення адміністративних стягнень є підставою, що виключає провадження у справі на будь-якій стадії. Тобто, на переконання апелянта, приписи ст.247 КУпАП є імперативними і чітко вказують, що суд повинен лише закрити провадження і не вирішувати при цьому жодних інших питань, в тому числі й щодо винуватості особи.
Мотиви суду
Розглядаючи клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді, то апеляційний суд вважає, що доводи клопотання є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.
Положеннями ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.
Складом правопорушення є наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Закриваючи провадження у справі, суддя правильно виходив з того, що на час розгляду справи строк, передбачений статтею 38 КУпАП сплинув та вважав, що провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП.
При цьому, вимогами статті 280 КУпАП покладено на суддю обов'язок, крім іншого, з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Правовий аналіз змісту положень КУпАП дає підстави для висновку, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення.
Так, з положень статті 38 КУпАП убачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина, як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в порушенні закону.
Перелік обставин, які виключають провадження у справі про адміністративні правопорушення, закріплений в статті 247 КУпАП та є вичерпним. Пунктом 7 ст. 247 КУпАП передбачено закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу, тобто мова йде лише про можливість накладення адміністративного стягнення, що апріорі без визнання факту винуватості особи є неможливим.
Стаття 38 КУпАП регулює питання строків накладення адміністративних стягнень.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення с: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Отже, системний аналіз положень ст. 38, 245, 247 КУпАП дає підстави для висновку, що безумовно суд перед вирішенням питання про закриття провадження у справі в зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, повинен вирішити питання про наявність чи відсутність події правопорушення та про винуватість чи невинуватість особи, яка притягується до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 квітня 2020 року (справа № 686/4557/18) підтверджує цю правову позицію, згідно з якою «закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення».
З точки зору матеріального підходу нереабілітуючими визнаються обставини, за яких має місце винуватість особи, але через передбачені законом обставини вона звільняється від адміністративної відповідальності.
Водночас стаття 284 КУпАП не містить обмежень при винесенні постанови про закриття справи встановити вину особи та навести про це в мотивувальній та резолютивній частинах постанови.
Поділ підстав закриття провадження на реабілітуючі і нереабілітуючі має, насамперед, практичне значення щодо наслідків такої форми закінчення провадження у справі. Визнання обставини реабілітуючою/нереабілітуючою впливає на права та інтереси особи, яка є потерпілою від адміністративного правопорушення.
Крім того, ст.80 КУпАП встановлюється обов'язок при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати низку обставин, в тому числі чи винна особа в його вчиненні, чи ні.
Таким, чином, усупереч доводам апелянта, при вирішенні питання про закриття провадження у справі у зв'язку з закінченням строку, передбаченого ст.38 КУпАП України, повинно бути вирішено питання щодо винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з дотриманням положень ст. 283,284 КУпАП.
Крім того, усупереч доводам захисника, апеляційний суд зазначає, що лише під час розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення в порядку КУпАП можливо встановити винуватість або невинуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Та цей обов'язок покладений лише на органи (в даному випадку місцеві суди), що розглядають справи про адміністративні правопорушення, їх рішення мають преюдиціальне значення для подальшого вирішення спірних питань, в тому числі щодо відшкодування шкоди, страхових виплат тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 172-20 КУпАП відповідальність настає за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.
Разом з цим, відповідно до вимог ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст.277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Однак, з матеріалів справи встановлено, що суд розглянув справу без участі ОСОБА_1 , в матеріалах справи не міститься жодних відомостей про будь-яке його повідомлення про час та місце розгляду справи щодо нього.
Таким чином, суд першої інстанції в порушення зазначених вимог закону не забезпечив право ОСОБА_1 скористатися своїми процесуальними та конституційними правами .
На думку суду апеляційної інстанції, вищенаведене є порушенням не тільки процесуального закону, а й вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо забезпечення рівності та змагальності сторін, що випливає із практики Європейського Суду з прав людини ( Рішення у справах «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява № 7460/03),«Гурепка проти України» від 08 липня2010 року (заява № 38789/04) «Лучанінова проти України» від 09 вересня 2011 року (заява №16347/02) та ін.) Зокрема, у справі «Гурепка проти України», заявник за аналогічних обставин стверджував, що його було позбавлено можливості особисто брати участь у розгляді своєї справи. Суд у цій справі нагадував, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
З урахуванням цього слід визнати, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості реалізувати в суді свої права, передбачені ст.268 КУпАП, якими наділена особа, що притягається до адміністративної відповідальності, й зокрема права давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою тощо, тобто фактично був позбавлений права на захист, а в решті й на справедливий суд, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин доводи апелянта, надані в судовому засіданні апеляційного суду, в цій частині про скасування постанови судді в наслідок істотного порушення процесуальних прав ОСОБА_1 слід визнати слушними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Однак, апеляційний суд зазначає, що при розгляді справи стосовно ОСОБА_1 суд першої інстанції належним чином не виконав вимоги ст.245,251,252,278,280 КУпАП, об'єктивно не дослідив матеріали справи, не встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та лише формально вказав, що проаналізував докази у справі без конкретного дослідження таких доказів з зазначення в тексті постанови якими саме доказами, на думку суду встановлено вину ОСОБА_1 , що вони підтверджують чи спростовують.
При цьому судом першої інстанції не враховано, що згідно конституційного принципу верховенства права, законності й змагальності сторін - людина, її права та свободи є найвищими цінностями і визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суди зобов'язані неупереджено і неухильно додержуватись вимог Конституції України та чинних законів і міжнародних договорів.
Судом першої інстанції не враховано вимоги практики ЄСПЛ про те, що особливості процесуального розгляду справ про адміністративні правопорушення мають прирівнюватися до кримінального процесуального законодавства.
З урахуванням встановлених обставин та діючи в межах апеляційних вимог, апеляційний суд позбавлений можливості встановити наявність або відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, оскільки судом першої інстанції не були дотримані та не були виконані покладені на нього обов'язки, суддя не встановив фактичні обставини справи, не дослідив матеріали справи, не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, виніс постанову без жодного правового обґрунтування та формально виклав зміст постанови.
Щодо накладення суддею адміністративного стягнення, апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті.
Виходячи з вищезазначених положень КУпАП, суддя не мав права накладати на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-20 КУпАП.
Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне виключити з мотивувальної та резолютивної частини постанови судді рішення про визнання винуватості ОСОБА_1 за ч.3 ст.172-20 КУпАП та про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 17000 (сімнадцять тисяч) грн.
Разом з цим, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення вимог щодо стягнення з МОУ ВСПГ ВСП смт Великий Бурлук ВК м.Ізюм на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 805 грн 20 коп., оскільки Законом України «Про судовий збір» не передбачено сплату судового збору при подачі апеляційної скарги на постанову судді у справах про адміністративні правопорушення
Також, апеляційний суд роз'яснює, що зі змісту ст.7 ЗУ «Про судовий збір» вбачається, що помилково сплачений судовий збір повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Відповідно до абзацу 1 п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 року № 787, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення вимог апеляційної скарги та виключення з мотивувальної та резолютивної частин постанови рішення про визнання винуватості та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 грн., як таке, що не відповідає вимогам статей, 38, 284 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-
Клопотання захисника Слободенюк Г.М. задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Чугуївського міського суду Харківської області від 22 червня 2023 року.
Апеляційну скаргу захисника Слободенюк Г.М. задовольнити частково.
Постанову суддіЧугуївського міського суду Харківської області від 22 червня 2023 року щодо ОСОБА_1 змінити.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частин постанови суддіЧугуївського міського суду Харківської області від 22 червня 2023 року рішення про визнання винуватості ОСОБА_1 за ч.3 ст.172-20 КУпАП та про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 17000 (сімнадцять тисяч) грн.
В решті постанову суддіЧугуївського міського суду Харківської області від 22 червня 2023 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик