Справа № 613/1545/21 Головуючий суддя І інстанції Харченко С. М.
Провадження № 22-ц/818/101/24,22-ц/818/65/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками державним підприємству, установі, організації
14 лютого 2024 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Яцина В.Б.,
суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,
за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пруднікова Віктора Геннадійовича на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 13 липня 2023 року, на ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 07 червня 2023 року, по цивільній справі № 613/1545/21, за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству працівником,
ПрАТ «Харківенергозбут» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству працівником, у якій просить: стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Харківенергозбут» суму збитків від нестачі вичавленої за результатами інвентаризації, проведеної ПрАТ «Харківенергозбут» на підставі наказу від 06.08.2021 №161 у розмірі 153326,78 грн. та судові витрати, які складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 був прийнятий до ПАТ «Харківенергозбут» на посуду інженера - електроніка 2 категорії до Відділу програмного забезпечення та популяризації та розвитку бізнесу згідно наказу від 14.02.2019 №39к.
15.02.2019 між ПАТ «Харківенергозбут» та ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.
Згідно наказу від 03.06.2019 №128к відповідача переведено на посаду інженера - програміста 2 категорії.
На підставі наказу від 05.11.2019 №277к ОСОБА_1 було переведено на посаду начальника Відділу програмного забезпечення та популяризації та розвитку бізнесу.
Згідно наказу від 09.10.2020 №114 відповідача було переведено на посаду заступника начальника Відділу програмного забезпечення та популяризації та розвитку бізнесу.
04.01.2021 згідно наказу від 31.12.2020 №329 ОСОБА_1 було переведено на посаду заступника начальника Відділу інформаційних технологій Товариства.
Наказом від 02.07.2021 №169ос відповідача було звільнено у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, п.3 ст.40 КЗпП України
На підстав наказів Товариства №152ос від 24.06.2021 року, №201ос від 26.07.2021 року, №161 від 06.08.2021 року були виявлені нестачі за первісною вартістю 153326,78 грн.
З цих підстав, оскільки ОСОБА_1 будучи матеріально відповідальною особою та прийнявши матеріальні цінності, не виконав належним чином свої зобов'язання за Договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, чим порушив законні майнові права та інтереси позивача, допустивши нестачу за первісною вартістю у розмірі 153326,78 грн., - позивач просив задовольнити заявлені вимоги.
Відповідач проти позову заперечував з мотивів його необґрунтованості та для їх обґрунтування подав заяву про забезпечення доказів, щодо яких у нього є побоювання щодо неможливості або ускладнення для їх подання, а позивач відмовив йому у їх наданні, для недопущення їх фальсифікації, які стосуються того, коли, яким чином здійснювалося перевезення товарно-матеріальних цінностей, що належать ПрАТ «Харківенергозбут» та знаходились на його підзвіті на час його роботи у позивача: витребувати від ПрАТ «Харківенегозбут» копії товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів за період з 01.02.2021 по 02.07.2021 та залучити їх до справи; витребувати від ПрАТ «Харківенегозбут» копії перепусток на вивіз ТМЦ, що належать ПрАТ «Харківенегозбут» за меді підприємства за період з 01.02.2021 по 02.07.2021 року та залучити їх до справи; допитати свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 07 червня 2023 року у задоволенні заяви про витребування доказів, клопотань та заяви про виклик та допит свідків, заяви про залучення у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову - відмовлено.
Відповідач через свого представника - адвоката Пруднікова В.Г. подав апеляційну скаргу на ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 07 червня 2023 року, в якій просив її скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити клопотання відповідача.
На обґрунтування вказав, що суд порушив норми процесуального права та не врахував обставини, які мають суттєве значення для справи. Вказав, що відмова суду у виклику свідків та витребуванні документів позбавляє відповідача права та виконання обов'язку надати докази про свою невинуватість у висунутих позивачем проти нього у даній справі звинуваченнях.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 липня 2023 року було відкрито апеляційне провадження № 22-ц/818/1439/23 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - адвоката Пруднікова В.Г. на згадану ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 07 червня 2023 року в частині вирішення заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів по цивільній справі № 613/1545/21.
Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 13 липня 2023 року Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» завдану шкоду в розмірі 148918 гривень 48 копійок.
В задоволенні решти вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» судовий збір в сумі 2232 гривні 30 копійок, витрати пов'язані з проведенням експертизи в сумі 15101 гривня 60 копійок, всього 17 333 гривні 90 копійок.
З цим не погодився відповідач ОСОБА_1 і в апеляційній скарзі через свого представника - адвоката Пруднікова В.Г. просить рішення суду першої інстанції від 13 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування скарги вказав, що судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, не надано оцінки доводам та доказам сторони відповідача, які мають значення для вирішення спору, не продемонстровано, що сторона відповідача була почута.
Зазначив, що після зміни у вересні 2020 року керівництва на ПрАТ «Харківенергозбут» до відповідача почали ставитися упереджено., намагаючись усунути його від посади та позбавити роботи, щоб поставити зручних для себе людей. 09 жовтня 2020 року нове керівництво усунуло відповідача від посади начальника відділу програмного забезпечення та популяризації і розвитку бізнесу, перевивши на посаду заступника начальника цього відділу без пояснення причин. 20 листопада 2020 року з метою знайти засоби для подальшого усунення відповідача від цією посади, новим керівництвом було проведено інвентаризацію, проте нестачі та недоліків у роботі відповідача не було виявлено. 04 січня 2021 року намагаючись відсторонити відповідача від посад, на яких він міг володіти інформацією щодо внутрішньої діяльності нового керівництва товариства, його було переведено на посаду заступника начальника відділу інформаційних технологій. 04 червня 2021 року відповідачу було оголошено догану без проведення перевірки, без отримання від нього пояснень та з'ясування всіх обставин. 24 червня 2021 було проведено інвентаризацію з грубими порушеннями закону та до моменту звільнення відповідача вона так і не була завершена. 02 липня 2021 року нове керівництва досягло своєї мети та звільнило відповідача за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України. 26 липня 2021 року розуміючи, що інвентаризацію було проведено з численними порушеннями, керівництво призначило повторну інвентаризацію. 06 серпня 2021 року керівництво втретє призначає проведення інвентаризацію, складено протокол засідання інвентаризаційної комісії від 10 серпня 2021 року.
У Переліку посад і робіт, затвердженому Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР № 447/24 від 28.12.1977 (надалі - Перелік посад і робіт) зазначені посади і роботи, що виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва.
Вказав, що договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в Переліку посад і робіт не зазначені, або якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов'язки, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної шкоди з вини робітника.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 303/3693/15-ц (провадження № 61-5969св18) та від 29 жовтня 2020 року у справі № 264/2076/17 (провадження № 61-1146св19).
Обов'язок доведення наявності умов для покладання матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).
Вважає, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, чи дійсно ОСОБА_1 був матеріально відповідальною особою.
Встановивши, що 15.02.2019 між ПрАТ «Харківенергозбут» та ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що даний договір було укладено відповідачем, коли він перебував на посаді інженера-електроніка 2 категорії відділу програмного забезпечення та популяризації і розвитку бізнесу. На даній посаді ОСОБА_6 перебував з 14.02.2019 по 03.06.2019. Інших договорів про повну матеріальну відповідальність за час роботи у ПрАТ «Харківенергозбут» відповідач не підписував. При цьому за час роботи у позивача ОСОБА_1 не перебував на посадах, та не виконував робіт, зазначених у Переліку, серед яких немає посади інженера електронника, а тому на його думку з ним не могли укладати договори про повну матеріальну відповідальність. Крім того, звернув увагу, що на день звільнення з посади інженера-електронника 03.06.2019 за даними інвентаризації від 20.11.2020 нестачі матеріальних цінностей не було встановлено.
Суд у своїх висновках про те, що договір про повну матеріальну відповідальність залишився чинним не надав оцінки вказаним запереченням відповідача, які були ним висловлені в суді першої інстанції. Позивачем не було надано та судом не встановлено, що посадові обов'язки відповідача були безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей, що є необхідною умовою для покладення на нього повної матеріальної відповідальності. Вважає, що п. 5 договору про повну матеріальну відповідальність, який передбачає повну матеріальну відповідальність на весь час роботи із ввіреними працівникові матеріальними цінностями є недійсним.
Звертає увагу, що надана позивачем посадова інструкція заступника начальника відділу інформаційних технологій, хоча на ній відповідач перебував з 04.04.2021 по 03.07.2021, та вона не передбачає повної матеріальної відповідальності відповідача, як і не передбачає виконання роботи відповідачем безпосередньо пов'язаною із зберіганням, обробкою, продажом довірених працівникові цінностей або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Доказів щодо порушення відповідачем посадових обов'язків, пов'язаних з повною матеріальною відповідальністю, позивач до суду не надав.
Послався на правові висновки Верховного суду у цьому питанні, в яких вказано, що наявність у посадовій інструкції обов'язку збереження отриманого від роботодавця майна не перетворює працівника на матеріально-відповідальну особу. У листі Міністерства праці і соціальної політики від 27.05.2008 № 146/06/186-88 зазначається, що крім наявності посади працівника або роботи, яку він виконує, у Переліку посад і робіт, для укладення договору про матеріальну відповідальність необхідно, щоб виконання трудових обов'язків було безпосередньо пов'язане із збереженням довірених цінностей. Жодних із зазначених позивачем обов'язків із посадової інструкції заступника начальника інформаційних технологій безпосередньо не пов'язаний із зберіганням, обробкою, продажом, використанням у процесі виробництва довірених працівнику цінностей. Тому вимоги позивача до відповідача про відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованими, недоведеними та безпідставними.
Також вказав на відсутність підстав та умов матеріальної відповідальності, про які було вказана у роз'ясненнях, які були надані судам у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його
вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.
Звертає увагу, що ПрАТ «Харківенергозбут» не провела службового розслідування, не взяло пояснень у відповідача та інших працівників товариства, та не було надано доказів, якими саме діями відповідача була завдана втрата матеріальних цінностей, а також - коли саме виника нестача. Суд цих обставин також не з'ясував та не зазначив якими саме неправомірними діями було завдано матеріальну шкоди і в чому полягала вина відповідача, що є обов'язковими складовими для притягнення до матеріальної відповідальності. Усі звинувачення є лише припущеннями. Надані позивачем накладні, акти прийому-передачі, інвентаризаційні описи та звіряльні відомості, протокол інвентаризаційної комісії не підтверджують того, що заступником начальника відділу інформаційних технологій Педаном П.Ю. вчинено дії або бездіяльність, які призвели до нанесення збитків ПрАТ «Харківенергозбут» у розмірі 153326,78 грн.
При цьому, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (постанова Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі № 06/113-38).
Також послався на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у допиті свідків, які могли підтвердити той факт, що переїзд ПрАТ «Харківенергозбут» в приміщення на вул. Плеханівській до приміщення на вул. Гоголя позивачем здійснювався у лютому 20201 року, коли відповідач був на лікарняному, хоча договір оренди приміщення на АДРЕСА_1 був укладений ПрАТ «Харківенергозбут» з 01.03.2021. Крім того, свідки можуть підтвердити, що переміщення матеріальних цінностей щ АДРЕСА_1 здійснювався з численними порушеннями, без складання актів прийму-передачі, без обліку, без дотримання умов збереження, що роботодавцем не було створено належних умов для збереження схоронності матеріальних цінностей.
31.12.2020, призначаючи ОСОБА_1 на посаду заступника начальника відділу інформаційних технологій, всупереч вимогам п. 7 Положення № 839 про інвентаризацію активів та зобов'язань, ПрАТ «Харківенергозбут» не провело обов'язкової інвентаризації, а отже встановити, які саме матеріалі цінності передачі та чи були вони взагалі передані ОСОБА_1 як заступнику начальника відділу інформаційних технологій - неможливо. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді заступника начальника відділу інформаційних технологій, підписав тільки дві накладні вимоги від 13.01.2021 та від 25.02.2021 на суму 1950,05 грн. та 317,09 грн відповідно, на матеріальні цінності адресовані відділу інформаційних технологій. Разом з тим, обов'язків по збереженню матеріальних цінностей відповідачем як заступником начальника інформаційних технологій жодним документом не передбачено.
Судом першої інстанції не надано оцінки численним порушенням правил проведення інвентаризації після звільнення відповідача. Так, не було проведено інвентаризацію при призначенні відповідача на посаду заступника начальника відділу інформаційних технологій у січні 2021 року, також не було проведено жодної інвентаризації протягом перебування відповідача на цій посаді, тому результати проведення у червні, липні, та серпні 2021 року трьох спроб інвентаризації вже після звільнення відповідача - не можуть бути належним, достовірним та допустимим доказом на підтвердження матеріальної відповідальності відповідача. Крім того, позивачем не було дотримано пункти 4,5, 6, 8, 18, 19 Розділу 2 про організацію та основні правила проведення інвентаризації Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань. Вказав також на розбіжності у наданих позивачем доказах, які також не є належними, допустимим, достовірними доказами заявлених позивачем вимог.
Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на ухвалу суду - підлягає задоволенню частково, а на рішення суду по суті позову - задоволенню повністю, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
2. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції своє рішення мотивував наступним.
Суд вважав встановленим, що відповідач - ОСОБА_1 був прийнятий на роботу та до його посадових обов'язків входило обслуговування товарно-матеріальних цінностей. За умовами Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 15 лютого 2019 року на нього була покладена повна матеріальна відповідальність за незабезпечення ввірених йому матеріальних цінностей.
Аналізуючи обставини справи в сукупності з наданими доказами, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано доводів позивача щодо не доведення нестачі товарно-матеріальних цінностей ПрАТ «Харківенергозбут», їх кількості та розміру шкоди.
При цьому, висновком експерта №7739 від 15 листопада 2022 року, за результатами проведення судової економічної експертизи документально підтверджується нестача на загальну суму 148918,48 грн.(Т.2 а.с.130-146).
Доводи відповідача ОСОБА_1 щодо того, що матеріальні цінності не були за ним закріплені, спростовуються його запереченнями на позовну заяву, за змістом яких він надав письмову згоду щодо зобов'язань за договором від 15.02.2019 про повну матеріальну відповідальність. Окрім того, матеріальна відповідальність відповідача, як зазначає сторона позивача, також прямо передбачена його посадовою інструкцією.
Щодо доводів відповідача щодо його відсутності на робочому місці на час переїзду, також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, крім того, як зазначає сторона позивача у відповіді на відзив, позивачем укладено договір оренди та розпочато переїзд з 01.03.2021 - у час коли відповідач вже не знаходився на лікарняному. Тобто переміщення матеріальних цінностей відбувалося за участі відповідача у тому числі ввірених йому особисто під підпис.
Крім того, як зазначає відповідач,04.06.2021 року ним була подана доповідна записка, в якій він повідомляв про факт нестачі, однак ніякої реакції на зазначену службову записку з боку адміністрації не було. Дані обставини також не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами. При цьому, на думку суду, відповідач намагається таким чином перекласти відповідальність за відсутність ввірених йому матеріальних цінностей (системи контролю доступу у приміщення, відеокамер), які він сам втратив, на адміністрацію Товариства, а сама доповідна записка від 04.06.2021 №26 з інформацією щодо втрати вказаних у доповідній записці системних блоків, не відповідає дійсності. Крім того, слід зазначити, що дана доповідна складена ОСОБА_1 у день притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, згідно наказу від 04.06.2021 №131ос, з яким він був ознайомлений 04.06.2021р.
Щодо посилань відповідача на затягування та порушення порядку проведення інвентаризації з боку адміністрації Товариства, суд зазначив, що накази від 24.06.2021 №152ос та від 26.07.2021 №201ос про проведення інвентаризації були скасовані через виявлення самим Товариством порушень при оформленні документації під час проведення інвентаризації, що підтверджується наявними матеріалами справи. При цьому судом встановлено, що протокол за результатами проведення інвентаризації, який став підставою для пред'явлення цього позову, було затверджено 10.08.2021 саме на виконання наказу від 06.08.2021 №161. Таким чином, ПАТ «Харківенергозбут» було проведено інвентаризацію відповідно до вимог Положення № 879, за результатами якої виявлено розбіжності між фактичною наявністю активів і зобов'язань і даними бухгалтерського обліку, які наведені у звіряльних відомостях.
З урахуванням викладеного суд вважав, що надані позивачем докази жодним чином не були спростовані стороною відповідача.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.
Згідно ст.131 КЗпП України роботодавець зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
Статтею132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
Відповідно до ст.134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно із вимогами ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Ст. 135-1 КЗпП України письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та: 1) займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 2) виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи.
Ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» вказано, що:
П. 3 У відповідності зі ст.130 КЗпП ( 322-08 ) відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.
Виходячи з вимог ст.15 ЦПК (ч. 5 ст. 12, ч. 2 ст. 214 чинного ЦПК України) суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах.
П. 4 За правилами ст.132 КЗпП ( 322-08 ) за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
П. 8 Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст.134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст.135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну при виконанні трудових обов'язків, за наявності порушення працівником трудових обов'язків, наявності прямої дійсної шкоди, причинного зв'язку між порушенням і шкодою та вини працівника.
Таким чином, для правильного вирішення справи суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.
Судом встановлено, що на підставі Наказу № 39к від 14.02.2019р. ОСОБА_1 був прийнятий до ПАТ «Харківенергозбут» на посуду інженера - електроніка 2 категорії до Відділу програмного забезпечення та популяризації і розвитку бізнесу (Т.1 а.с.18)
15.02.2019 між ПАТ «Харківенергозбут» та ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.
Згідно наказу від 03.06.2019 №128к відповідача переведено на посаду інженера - програміста 2 категорії.
На підставі наказу від 05.11.2019 №277к ОСОБА_1 було переведено на посаду начальника Відділу програмного забезпечення та популяризації і розвитку бізнесу.
Згідно наказу від 09.10.2020 №114 відповідача було переведено на посаду заступника начальника Відділу програмного забезпечення та популяризації і розвитку бізнесу.
04.01.2021 згідно наказу від 31.12.2020 №329 ОСОБА_1 було переведено на посаду заступника начальника Відділу інформаційних технологій. (Т.1 а.с.22)
Відповідно до Наказу №169ос від 02.07.2021 року, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу інформаційних технологій ПрАТ «Харківенергозбут» 2 липня 2021 року у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, п.3 ст.40 КЗпП України.
Наказом т.в.о. генерального директора №152ос від 24.06.2021 року було прийнято рішення провести інвентаризацію основних засобів, товарно - матеріальних цінностей, малоцінних та швидкозношувальних предметів, нематеріальних активів, орендованих основних засобів та ТМЦ, які знаходяться у матеріальній відповідальності ОСОБА_1 та підлягають передачі станом на 24.06.2021 (Т.1 а.с.25)
При цьому, згідно змісту Службової розписки головного бухгалтера ОСОБА_7 , в зв'язку з відсутністю розписки ОСОБА_1 в інвентаризаційних описах, що є серйозним порушенням правил проведення інвентаризації, прийнято рішення про проведення повторної інвентаризації.
Наказом в.о. генерального директора №201ос від 26.07.2021 року було прийнято рішення провести повторну інвентаризацію основних засобів, товарно - матеріальних цінностей, малоцінних та швидкозношувальних предметів, нематеріальних активів, орендованих основних засобів та ТМЦ, які обліковуються за відділом інформаційних технологій у підзвіті на матеріальній відповідальності ОСОБА_1 та підлягають передачі без його присутності, станом на 26.07.2021.
При цьому, згідно змісту Службової розписки головного бухгалтера ОСОБА_7 , з врахуванням серйозних виявлених порушень засідання робочої інвентаризаційної комісії від 30 липня 2021 року, створеної на підставі наказу від 26.07.2021 №201ос, прийнято рішення про проведення повторної інвентаризації.
Наказом в.о. генерального директора №161 від 06.08.2021 року було прийнято рішення провести повторну інвентаризацію основних засобів, товарно - матеріальних цінностей, малоцінних та швидкозношувальних предметів, нематеріальних активів, орендованих основних засобів та ТМЦ, які обліковуються за відділом інформаційних технологій у підзвіті на матеріальній відповідальності ОСОБА_1 та підлягають передачі без його присутності, станом на 06.08.2021.
На підставі звіряльних відомостей інвентаризації (Т.1 а.с.74-82), комісією створеною на виконання наказу від 06.08.2021 №161, було виявлено розбіжності між фактичною наявністю активів і зобов'язань і даними бухгалтерського обліку на загальну суму 153 326, 78 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції не сприяв відповідачу у витребуванні доказів на підтвердження його заперечень проти позову, що відповідно до ч. 5 ст. 12, ст. 116 ЦПК України є обов'язком суду у разі, якщо у учасника справи є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
У даному випадку клопотання відповідача про забезпечення доказів та допит свідків, витребування документів є обґрунтованим, а тому суд першої інстанції ухвалою від 07 червня 2023 року помилково відмовив у його задоволенні в цій частині, внаслідок чого обмежив відповідача у його відповідних процесуальних правах подавати докази (п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України), та - не забезпечив виконання відповідачем свого процесуального обов'язку доводити свої заперечення проти позову (ч.3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України), внаслідок чого суд порушив принцип рівності учасників справи щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України). Наведені з цього приводу доводи апеляційних скарг відповідача знайшли своє підтвердження.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на це судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України за клопотанням відповідача був допитаний свідок ОСОБА_2 , який брав участь у проведенні інвентаризацій товарно-матеріальних цінностей. З показань свідка ОСОБА_2 вбачається, що під час проведених за його участі інвентаризацій не було можливості повністю ідентифікувати наявність отриманих відповідачем товарно-матеріальних цінностей. У своїх показаннях свідок підтвердив наведені у суді першої інстанції заперечення відповідача про те, що при проведенні інвентаризації станом на 02.07.2021 року адміністрацією товариства не були створені належні умови для зберігання товарно-матеріальних цінностей Товариства, які наразі вказані в якості нестачі у відповідних актах, що з 15 грудня 2020 року до 1 березня 2021 року відбувалося переміщення матеріальних цінностей Товариства до нової адреси поза можливості відповідача здійснювати за цим контроль внаслідок його відсутності на роботі та перебуванні на лікарняному, належної охорони та збереження цього майна при цьому не було.
Всупереч вказаних норм ст.ст. 12, 76, 89 ЦПК України суд не надав належної оцінки запереченням відповідача, та не з'ясував, що за змістом договору про 15.02.2019 між ПАТ «Харківенергозбут» та ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, коли відповідач займав посаду інженера-електронника 2 кат ВПЗ та ПБ, а після цього він працював на інших посадах, однак при цьому відповідач не надав до суду доказів на підтвердження того, що ці посади передбачали обов'язки, неналежне виконання яких привело до заявленої у позові шкоди. Суд не з'ясував необхідні у даному випадку елементі правопорушення з боку відповідача, і такі належні і допустимі докази відсутні у матеріалах справи: якими неправомірними діями відповідача, що входили до його посадових обов'язків було заподіяно заявлену у позові матеріальну шкоду; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені належні умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.
Відповідно до умов укладеного між сторонами вищевказаного договору про повну матеріальну відповідальність від 15 лютого 2019 року працівник зобов'язується брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей (а.с. 17 т.1), однак адміністрація Товариства після звільнення з вказаної посади та у подальшому не забезпечила відповідачу таку можливість, зокрема остання інвентаризація була проведена взагалі вже після звільнення відповідача.
Суд встановив, що Протоколом засідання робочої інвентаризаційної комісії №1 від 10 серпня 2021 року виявлені нестачі за первісною вартістю 153 326,78 грн. (т.1 а.с.83), однак у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази у розумінні норми ст. 6 ЦПК України докази того, що відповідач винний у цій нестачі, оскільки відповідач після підписання договору про повну матеріальну відповідальність неодноразово змінював свою посаду, які за відсутності доказів іншого не передбачала матеріальну відповідальність та функціональні обов'язки про збереження матеріальних засобів, але при цьому договір про повну матеріальну відповідальність за новими посадами з відповідачем не укладався. Тому колегія суддів погоджується з тим, що внаслідок подальшого укладання з відповідачем трудових договорів, за якими відповідач мав інші посадові обов'язки, які не передбачали обов'язків по збереженню матеріальних цінностей, - дія вказаного договору про повну матеріальну відповідальність припинилася та не поширювалася на відповідача на день його звільнення з роботи з посади заступника начальника Відділу інформаційних технологій Товариства наказом від 02.07.2021 № 169ос. Відповідач всупереч свого процесуального обов'язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України не надав до суду відповідних доказів, що відповідач за своїми посадовими обов'язками під час усієї роботи у відповідача до дня його звільнення відповідав за збереження матеріальних цінностей. Саме по собі зазначення про це у п. 5 вказаного договору про повну матеріальну відповідальність без зазначення відповідного обов'язку у функціональних (посадових) обов'язків відповідача є порушенням визначеного у вказаній нормі ст. 130 КЗпП України загальних підстав і умов матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, які мають бути наслідком (перебувати у причинному зв'язку) з порушення покладених на них трудових обов'язків.
У матеріалах справи відсутні докази на спростування показань свідка ОСОБА_2 , який брав участь у проведенні інвентаризацій товарно-матеріальних цінностей, які підтверджують аргументи відповідача про наявність порушень щодо збереження товарно-матеріальних цінностей, що з урахуванням відсутності доказів вини в цьому з боку відповідача та незалучення його адміністрацією Товариства до їх проведення, ненадання відповідачу під час його роботи об'єктивної можливості подати свої зауваження щодо їх результатів, призначення та проведення інвентаризації вже після його звільнення з роботи, яке відбулося з інших причин, на думку колегії суддів свідчать про упередженість по відношенню до нього з боку адміністрації Товариства у питанні притягнення до матеріальної відповідальності та підтверджує доводи апеляційної скарги пронаявність недоліків у зберіганні товарно-матеріальних цінностей, за які ОСОБА_1 за своїми функціональними обов'язками під час роботи у позивача не відповідав та про недоведеність його вини у зазначеній у позові нестачі товарно-матеріальних цінностей. Сам по собі факт прийняття на себе ОСОБА_1 матеріальних цінностей згідно наявних у справі накладних-вимог на відпуск, інвентарними актами та актами приймання передачі, звіряльними відомостями за результатами інвентаризації (т.1 а.с.54-73, 84-174) не є достатніми доказами складу правопорушення, за яке відповідно до норми ст. 130 КЗпП України на відповідача може бути покладена матеріальна відповідальність. Висновки суду про те, що ПАТ «Харківенергозбут» було проведено інвентаризацію відповідно до вимог Положення № 879 про інвентаризацію активів та зобов'язань всупереч ст. 89 ЦПК України, достатніми доказами не обґрунтовані, зроблені без перевірки заперечень відповідача та спростовуються показаннями свідка ОСОБА_2 , вищевказаними обставинами проведення інвентаризацій, які також підтверджують доводи скарги про допущені позивачем порушення пункти 4,5, 6, 8, 18, 19 Розділу 2 Положення № 879 щодо організації та основних правил проведення інвентаризації. Службового розслідування причин нестачі матеріально-технічних засобів матеріали справи не містять.
Виходячи з наведених обставин та правого обґрунтування колегія суддів вважає, що позовні вимоги є недоведеними, а тому у їх задоволенні з цих підстав слід відмовити.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив своє рішення при: неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, то відповідно до п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції має підстави для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, за його недоведеності.
З цих же підстав та відповідно до вищевказаних мотивів колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржену ухвалу суду та частково задовольнити скаргу за відсутності процесуальних підстав для продовження розгляду справи судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Пруднікова Віктора Геннадійовича на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 13 липня 2023 року, на ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 07 червня 2023 року задовольнити.
Ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 07 червня 2023 року скасувати.
Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 13 липня 2023 року скасувати.
У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству працівником відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3449,85 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 26 лютого 2024 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегія І.В.Бурлака.
Ю.М.Мальований.