Провадження № 22-ц/803/2942/24 Справа № 194/1673/23 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В.О. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
27 лютого 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва,
- за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області
на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2023 року, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 13 листопада 2001 року під час роботи гірником очисного забою на шахті «Тернівська» ДХК «Павлоградвугілля» з ним трапився нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого йому спричинено перелом ліктьової кістки. Відповідно до акту форми Н-1 від 14 листопада 2001 року в п.7 причиною нещасного випадку визнано корозованість рами лебідки більше допустимої норми, відсутність кріплення електродвигуна до рами лебідки, неконтрольований розворот секції №60 на секцію № НОМЕР_1 , нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом. 25 березня 2002 року Павлоградською міжрайонною МСЕК йому первино встановлено 15 % втрати працездатності по трудовому каліцтву. У 2012 році МСЕК встановила йому безстроково 15 % втрати працездатності по трудовому каліцтву, рекомендувало подальше лікування у травматолога та працевлаштування по лінії ВКК. Зазначає, що у зв'язку з втратою професійної працездатності він зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, що призводить до зниження його можливостей спілкування з людьми. Він змушений проходити курси лікування, переносити щоденно фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що наслідки травми обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, у зв'язку з чим не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно позначалося і позначається на його душевному та фізичному стані. Також, позивач вважає, що до його спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у редакції, чинній на час заподіяння йому моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування. З 01 січня 2023 року набув чинності Закон України від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками ФССУ і виконують функції з управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасного випадку на виробництві. Просить стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 65000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
27 грудня 2023 рокурішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва - задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 30000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн. на р/р UA908999980313111256000026001 в Казначействі України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, отримувач ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, призначення платежу: судовий збір.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, посилаючись на незаконність судового рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що законодавством України припинено обов'язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від дати настання страхового випадку.
При цьому, скаржник зазначає, що позивач не обгрунтував та не надав до суду належних доказів, що настання нещасного випадку на виробництві заподіяно умовами виробництва, та як наслідок не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, що спричинила втрату працездатності.
Від інших учасників справи письмових заперечень на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходило.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 65 000 гривень, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 25 січня 1982 року по 10 липня 1987 року, з 04 вересня 2000 року по 05 квітня 2012 року перебував в трудових відносинах з ВО «Павлоградвугілля», ВАТ «ДХК «Павлоградвугілля» правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», звільнений у зв'язку із виходом на пенсію по пільговому стажу, що підтверджується записами у трудовій книжці, заповненої на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до акту № 56 про нещасний випадок від 14 листопада 2001 року за формою Н-1, під час виконання трудових обов'язків з ОСОБА_1 13 листопада 2001 року о 04-10 год. на підприємстві шахта «Тернівська» на дільниці №5 стався нещаний випадок - травму лівої руки, причиною нещасного випадку визнано корозованість рами лебідки більше допустимої норми, відсутність кріплення електродвигуна до рами лебідки, неконтрольований розворот секції №60 на секцію №59.
Так, актом № 56 про нещасний випадок від 14 листопада 2001 року за формою Н-1 встановлено та підтверджено, що факт отримання травми позивачем відбувся при виконанні ним трудових обов'язків на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках № 00017814 від 25 березня 2002 року ОСОБА_1 встановлено первинно втрату професійної працездатності - 15%,
Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 10ААА від 19 квітня 2012 року ОСОБА_1 встановлено повторно втрату професійної працездатності - 15%, безстроково.
Так, оскільки, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача у 25 березня 2002 року, коли первинно було встановлено 15% втрати працездатності внаслідок виробничої травми, відшкодування шкоди має бути здійснено на підставі чинного на той час законодавства, а саме на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV, у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадку, за умовами якого обов'язок по відшкодуванню заподіяної працівникові моральної шкоди, отриманої внаслідок ушкодження його здоров'я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Суд вважає, що на дані правовідносини поширюється дія норм ст.ст. 1, 21, 28 Закону № 1105-XIV, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, що передбачають обов'язок Фонду відшкодувати моральну шкоду у разі настання страхового випадку, і не може бути поширено дію норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року, № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року.
З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 ст.43, ч.1 ст.46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 2371 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 2371 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок роботи у шкідливих умовах, під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я через виникнення у нього професійних захворювань, спричинених негативними виробничими факторами, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Відповідно до положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року по справі №1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Згідно з частиною першою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV (у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом), у разі настання вказаного випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг (частина друга статті 13 Закону № 1105-XIV у вказаній редакції).
Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, Закон № 1105-XIV пов'язував з настанням страхового випадку та з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
20 березня 2007 року набрав чинності Закон № 717-V, згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.
Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 КЗпП Ураїни їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).
З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Тому до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі № 210/5258/16-ц, від 20.11.2019 р. у справі № 210/3177/17, а тому, суд не приймає посилання представника відповідача у відзиві на те, що з набранням 01.01.2015 р. чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону України від 28.12.2014 р. № 77-VІII, остаточно припинено обов'язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим за будь-якими випадками незалежно від часу настання страхового випадку без зазначення будь-яких додаткових обмежень.
Так, оскільки, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача у 25 березня 2002 року, коли первинно було встановлено 15% втрати працездатності внаслідок виробничої травми, відшкодування шкоди має бути здійснено на підставі чинного на той час законодавства, а саме на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV, у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадку, за умовами якого обов'язок по відшкодуванню заподіяної працівникові моральної шкоди, отриманої внаслідок ушкодження його здоров'я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Суд вважає, що на дані правовідносини поширюється дія норм ст.ст. 1, 21, 28 Закону № 1105-XIV, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, що передбачають обов'язок Фонду відшкодувати моральну шкоду у разі настання страхового випадку, і не може бути поширено дію норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року, № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 (1-рп/2004) встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.
Доводи відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, а саме відповідного висновку медичних органів про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 р. № 212, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (до 28 вересня 2012 р.) на МСЕК не було покладено обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди потерпілому у зв'язку з професійним захворюванням.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, врахував глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою зміни у буденному житті позивача, те, що стійка втрата професійної працездатності на теперішній час встановлена в розмірі 15 % безстроково, що також свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, тривалість страждань позивача, глибину фізичних та моральних страждань позивача, виходячи з цих обставин, засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням конституційної значущості здоров'я, як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, визначив до стягнення у вигляді одноразового відшкодування в сумі 30 000,00 грн, з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Доводи апеляційної скарги про відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачці шкодою і протиправною поведінкою відповідача не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина Фонду не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з Фонду, правонаступником якого є відповідач, моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: