Провадження № 11-кп/803/950/24 Справа № 205/736/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
22 лютого 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7
(в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст.307 КК України,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 307 КК України, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою строком до 21 березня 2024 року.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначає, що підстави для продовження ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не відпали, стан здоров'я обвинувачених не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення, оскільки не надано будь-яких матеріалів, які б об'єктивно свідчили про неможливість тримання під вартою будь-кого з обвинувачених.
Вказує, що недостатнім є застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу та необхідним є продовжити ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Обставини у своїй сукупності, дають всі підстави дійти висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_9 про зміну обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_7 запобіжного заходу на більш м'який.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційних скаргах
- обвинувачений ОСОБА_6 не погоджуючись з вказаним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати, та постановити нову ухвалу, якою змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт або зменшити розмір застави.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що обвинувачення є необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи.
Стверджує, що суддею не були перевірені доводи прокурора про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не розглянуто можливість щодо застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Зазначає, що наведені прокурором ризики, передбачені п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України,- є недоведеним.
Окрім цього, прокурор затягує судовий розгляд, так як не було допитано свідків, які заявлені стороною обвинувачення.
Посилається на тривалість строку попереднього ув”язнення обвинуваченого.
- захисник ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 не погоджуючись з вказаним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі, у вигляді домашнього арешту.
Свої вимоги про скасування ухвали адвокат обґрунтовує тим, що з огляду на матеріальний та фізичний стан обвинуваченого, внесення такого розміру застави є неможливим, а запобіжний захід у виді домашнього арешту з електронним засобом контролю невілює всі ризики зазначені прокурором.
Зазначає, що зазначені прокурором ризики значно знизились, а деякі взагалі перестали існувати.
Вказує, що обвинувачений ОСОБА_7 , має міцні соціальні зв'язки за місцем мешкання, має на утриманні дружину, неповнолітню доньку, є пенсіонером, має постійне місце проживання, раніше не судимий.
Крім того, зазначає, що судом не було враховано стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 , який страждає на ряд хронічних захворювань.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційні скарги, просили їх задовольнити.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши надані матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване судове рішення в межах апеляційних доводів та вимог обвинуваченого, колегія суддів вважає їх слушними та такими, що не позбавленні правових і фактичних підстав.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать зокрема про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом та ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції клопотання прокурора дотримані.
З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020040000000741 щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 307 КК України.
Відповідно до матеріалів провадження, до обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
В судовому засіданні, 24 січня 2024 року, в порядку ст. 331 КПК України, прокурор звернувся з клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , яке мотивував наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та продовжують існувати.
Для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, суд повинен був з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно вважав доведеними вищезазначені ризики, для запобігання яким продовження строку тримання обвинуваченого під вартою є доцільним з огляду на наступне.
Суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність, зазначених ризиків, передбачених п.п. 1,3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, переховування обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 від суду, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, які на даний час не опитані, а також вчинення інших кримінальних правопорушень.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинувачуються у вчиненні серії тяжких злочинів зі складною формою співучасті, враховуючи обставини кримінального правопорушення, дані про особу обвинувачених, ризики кримінального провадження, а тому розуміючи можливе застосування тяжкого покарання, у разі визнання їх винуватими у вчиненні злочинів, останні можуть переховуватися від суду задля уникнення покарання за вчинені ними кримінальні правопорушення.
При цьому, апеляційний суд враховує, що тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні злочину, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні апеляційний суд враховує встановлений КПК порядок отримання показань, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Відтак, з огляду на ту обставину, що допит свідків у даному кримінальному провадженні ще не розпочатий, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про продовження існування вказаного ризику.
Залишається актуальним й ризик того, що обвинувачені у разі зміни їм запобіжного заходу на більш м'який, можуть продовжити вчинення кримінальних правопорушень або вчинити нові злочини, оскільки останні будучи особами працездатного віку, офіційно не працевлаштовані, офіційного джерела доходу не мають, обвинувачуються у вчиненні тяжких злочинів, що свідчить про їх схильність до протиправної діяльності.
Не спростовують правильності висновків суду й відомості про осіб обвинувачених, які мають певні соціальні зв'язки, утриманців та постійне місце проживання, оскільки зазначені обставини існували і на момент вчинення інкримінованих їм злочинів, однак не стали тими стримуючими факторами, які б могли запобігти їх вчиненню.
Отже, приймаючи рішення про продовження обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, дані про особу обвинувачених, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення у зв'язку з чим доводи апеляційних скарг зв цій частині спростовуються змістом самої ухвали, а тому є неприйнятними.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позбавлення волі людини не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину (рішення ЄСПЛ справі Мамедова проти Росії). Тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (рішення ЄСПЛ справах справах - Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
В той же час, апеляційний суд встановив, що суддею не продовжено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави щодо обвинувачених.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на характер інкримінованих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 злочинів, майнового стану самих обвинувачених, а також доведених прокурором ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що застава в 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та запобігти вищевказаним ризикам, хоча і є значною, однак не буде для них завідомо непомірною.
Такий розмір застави відповідає й практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20 листопада 2010 року у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Водночас, враховуючи, те що на цей час, судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд ще триває, поведінку учасників судового провадження, а також положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та рішення ЄСПЛ “Бевз та інші проти України” від 25 червня 2020 року й “Левченко та інші проти України” від 11 квітня 2020 року, колегія суддів вважає за необхідне, звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
За змістом ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є поведінка учасників кримінального провадження.
Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є, зокрема складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо, поведінка учасників кримінального провадження тощо.
У даному випадку, апеляційний суд погоджується з тим, що розгляд цього кримінального провадження потребує значного часу, з огляду на характер та об'єм пред'явленого обвинувачення, значну кількість свідків та письмових доказів сторони обвинувачення, які підлягають допиту та дослідженню в судовому засіданні, процесуальну поведінку самих обвинувачених та їх захисників, графік призначення судових засідань та підстави їх відкладення.
В той же час, колегія суддів зазначає, що за час тривалого розгляду справи у суді, значна кількість свідків не допитана, що свідчить про недостатню організацію судового розгляду.
Апеляційний суд наголошує на тому, що у разі очевидного зловживання учасниками судового розгляду своїми процесуальними правами, порушення порядку проведення судового засідання, суд першої інстанції має застосовувати відповідні заходи реагування, які визначені кримінальним процесуальним законом та зазначені обставини не мають бути перешкодою для проведення судового розгляду в розумні строки.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
За вказаних обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційних скарг підлягають частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції має бути скасована з постановленням нової ухвали.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - задовольнити частково.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року, - скасувати в частині продовження запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
В цій частині постановити нову, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 21 березня 2024 року з визначенням застави у розмірі 150 (сто п'ятдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454 200 (чотириста п”ятдесят чотири тисячі двісті) гривень 00 копійок, у разі внесення якої ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підлягають звільненню з-під варти.
У випадку внесення застави та звільнення обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з-під варти, покласти на кожного з них обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду у визначений час;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вони проживають, без письмового дозволу суду;
- утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченим та свідками у кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити кожному з обвинувачених, що у разі не з'явлення їх за викликом до слідчого, прокурора чи суду без поважних причин або не повідомлення ним про причини своєї неявки, або порушення ним обов'язків, покладених на них цією ухвалою, застава звертається у дохід держави.
В іншій частині ухвалу суду - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4