Справа № 761/5890/24
Провадження № 1-кс/761/4412/2024
21 лютого 2024 року м. Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю: секретаря ОСОБА_2 , скаржника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого ТУ ДБР в м. Києві ОСОБА_4 від 05.02.2024 про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні №62022100010000037 від 17.01.2022,
До Шевченківського районного суду міста Києва 14.02.2024 надійшла скарга ОСОБА_3 на постанову слідчого ТУ ДБР в м. Києві ОСОБА_4 від 05.02.2024 про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні №62022100010000037 від 17.01.2022 року.
Дана скарга обгрунтовується тим, що у провадженні Третього відділу ТУ ДБР в м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження №62022100010000037 від 17.01.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України, на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 15.12.2021 за заявою ОСОБА_3 від 29.11.2024, яка зареєстрована ТУ ДБР в м Києві за №3424-21 від 01.12.2021 року.
27.12.2023 за №40910-23/к у ТУ ДБР в м. Києві було зареєстровано клопотання ОСОБА_3 від 25.12.2023 про визнання його потерпілим у вказаному кримінальному провадженні. У подальшому 03.01.2024 ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районого суду міста Києва зі скаргою від 30.12.2023 на бездільність слідчого, яка полягає у не розгляді клопотання про визнання його потерпілим. Відтак, 07.02.2024 під час особистого прийому начальником канцелярії ТУ ДБР в м. Києві ОСОБА_3 отримав копію постанови від 05.02.2024 про відмову у задоволенні клопотання про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні №62022100010000037 від 17.01.2022 року.
Скаржник ОСОБА_3 вважає постанову слідчого ТУ ДБР в м. Києві від 05.02.2024 невмотивованою, оскільки не містить підстав для невизнання його особою, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової чи моральної шкоди. Відтак, просив скасувати постанову слідчого ТУ ДБР в м. Києві ОСОБА_4 від 05.02.2024, винесену у рамках кримінального провадження №62022100010000037 від 17.01.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України.
Скаржник ОСОБА_3 у судовому засіданні подану скаргу підтримав та просив задовольнити із зазначених у ній підстав.
Слідчий Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві, ОСОБА_4 чи інша уповноважена особа у кримінальному провадженні №62022100010000037 від 17.01.2022, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду скарги, у судове засідання не з'явився.
Разом з цим, відсутність у судовому засіданні особи, рішення якої оскаржується, відповідно до положень ч. 3 ст. 306 КПК України, не перешкоджає розгляду скарги.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 306 КПК України відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги, у зв'язку з чим слідчий суддя вважає можливим розглянути скаргу у їх відсутність.
Заслухавши пояснення ОСОБА_3 , проаналізувавши доводи скарги, дослідивши матеріали долучені до скарги, слідчий суддя прийшов до наступного висновку.
Так, слідчий суддя при розгляді скарги вважає за необхідне першочергово розглянути питання щодо підсудності даної скарги Шевченківському районному суду м. Києва.
Згідно відомостей, які розміщені на офіційному сайті, ТУ ДБР у м. Києві наразі розташовано за адресою: м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 8, що знаходиться в Шевченківському районі м. Києва.
Крім того, висновок про підсудність скарг на бездіяльність уповноважених осіб ТУ ДБР у м. Києві Шевченківському районному суду м. Києва міститься також і в ухвалі Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року у справі 761/46065/21.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Однак, не зважаючи на те, що слідчого ТУ ДБР в м. Києві було викликано належним чином, завчасно, зокрема і з метою вирішення питання щодо підсудності даної скарги Шевченківському районному суду м. Києва, останній в судове засідання не з'явився, жодних відомостей, з урахуванням яких можна було б дійти висновку про непідсудність вказаної скарги Шевченківському районному суд м. Києва, не надав.
Отже, враховуючи наведене, слідчий суддя не вбачає підстав для висновку про непідсудність скарги ОСОБА_3 на постанову слідчого ТУ ДБР в м. Києві ОСОБА_4 від 05.02.2024 про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні №62022100010000037 від 17.01.2022, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України, Шевченківському районному суду м. Києва та вважає за можливе розглядати вказану скаргу по суті.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні особою, якій відмовлено у визнанні потерпілим, може бути оскаржене рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим.
Як встановлено в ході судового розгляду, слідчими ТУ ДБР, розташованого в м. Києві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62022100010000037 від 17.01.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України.
05.02.2024 слідчий Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві, ОСОБА_4 виніс постанову про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні №62022100010000037 від 17.01.2022 року.
Так, слідчий у своїй постанові посилається на документальну недоведеність ОСОБА_3 спричиненої йому матеріальної шкоди в результаті вчинення кримінального правопорушення, ненаданням відповідних довідок, які б свідчили про його матеріально-грошове забезпечнення. Відтак, вважає заяву ОСОБА_3 проявом незгоди із рішенням службових осіб та порушення останніми нормативно-правових актів при призначенні його на посаду.
Однак, відмова у визнанні потерпілим повинна містити очевидні та достатні підстави для прийняття слідчим такого рішення, відтак, відсутність у заяві потерпілого документів на підтвердження матеріального збитку та його розміру не є достатнім обґрунтуванням для такої відмови. При цьому, твердження слідчого, що у такий спосіб ОСОБА_3 висловлює незгоду із рішенням військових службових осіб не стосується вирішення питання про наявність статусу потерпілого, а може бути обгрунтуванням рішення слідчого про відсутність події чи складу кримінального правопорушення.
Отже, рішення слідчого про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні №62022100010000037 від 17.01.2022 є передчасним і таким, що не підтверджений сукупністю належних та допустимих доказів, здобутих в ході проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
Слід зазначити, що ч. 5 ст. 55 КПК України надає слідчому, прокурору право винести постанову про відмову у визнанні потерпілим в тому разі, якщо заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди.
Не зважаючи на це, та не спростовуючи в постанові про відмову у визнані потерпілим, викладених у заяві про кримінальне правопорушення, доводів відносно заподіяння ОСОБА_3 матеріальної чи моральної шкоди, слідчий в порушення вимог ст. 55 КПК України, відмовив у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні №62022100010000037 від 17.01.2022 року.
Відоповідно до вимог ч. 5 ст. 110 КПК України, якою передбачено, що мотивувальна частина рішення слідчого, викладеного у формі постанови, повинна містити відомості про мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу, разом з тим зі змісту постанови не вбачається, що органом досудового розслідування проведено допит ОСОБА_3 , і, як наслідок, слідчий не виклав у мотивувальній частині оскаржуваної постанови обгрунтовані відомості щодо наявності або відсутності підстав вважати ОСОБА_3 особою, якій завдано матеріальну чи моральну шкоду кримінальним правопорушенням, за фактом якого і здійснюється кримінальне провадження №62022100010000037 від 17.01.2022 року.
Так, на переконання слідчого судді повна та всебічна оцінка доводам особи, що заявила про те, що є потерпілою від кримінального правопорушення, неможлива без проведення допиту такої особи, адже саме під час такого допиту, особа, що стверджує, що є потерпілою від злочину, може більш детально викласти свої доводи слідчому чи прокурору, а слідчий чи прокурор можуть усунути всі сумніви, які у них можуть виникнути під час попередньої оцінки викладених, у клопотанні про визнання особи потерпілою, обставин.
Враховуючи наведене, постанова слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві, ОСОБА_4 від 05.02.2024 про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні №62022100010000037 від 17.01.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України, підлягає скасуванню, а скарга ОСОБА_3 задоволенню в цій частині.
Разом з тим, вимога ОСОБА_3 щодо визнання бездіяльності слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві, ОСОБА_4 щодо не ознайомлення його з правами та обов'язками потерпілого протиправною - не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно вимог ч. 2 ст. 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може ухвалити рішення про скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора, зобов'язання припинити дію, зобов'язання вчинити певну дію, відмову у задоволенні скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, які винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Крім того, положеннями ст. 40 КПК України передбачено, що слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 307 КК України, до повноважень слідчого судді при розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування не віднесено прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності службових чи посадових осіб, що було би втручанням без законних на те підстав у повноваження слідчого, дізнавача чи прокурора, а тому скарга ОСОБА_3 в частині прохання про визнання бездіяльності слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві, ОСОБА_4 щодо не ознайомлення його з правами та обов'язками потерпілого протиправною - не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 26, 55, 110, 303, 304, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя
Скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого ТУ ДБР в м. Києві ОСОБА_4 від 05.02.2024 про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні №62022100010000037 від 17.01.2022, - задовольнити частково.
Скасувати постанову слідчого ТУ ДБР в м. Києві ОСОБА_4 від 05.02.2024 про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про залучення його у якості потерпілого від 25.12.2023 року.
В іншій частині у задоволенні скарги відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали оголосити 26 лютого 2024 о 10 год. 20 хв.
Слідчий суддя ОСОБА_1