Справа № 761/32785/23
Провадження № 2-о/761/96/2024
14 лютого 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Саадулаєва А.І.,
за участю секретаря: Лишняк А.О.,
від заявника: ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в приміщенні суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації м.Києва, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення,
У вересні 2023 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заявник просить суд встановити факт, що батько ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), зареєстрований та житель АДРЕСА_1 , здійснює самостійне виховання та утримання сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 15.09.2023 року відкрито провадження у справі залучено до участі у справі у якості заінтересованих осіб: Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації м.Києва, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.
Заява обґрунтована тим, що 02.07.2011 року між заявником та ОСОБА_5 було укладено шлюб. Між сторонами від вказаного шлюбу народилося двоє дітей, а саме син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В лютому 2022 року під час повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації дружина заявника разом з дітьми виїхала до Федеративної Республіки Німеччина (далі - «ФРН»), де і перебуває по теперішній час. 31.03.2023 року Шевченківським районним судом м. Києва було винесено рішення суду, яким позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено та в свою чергу шлюб розірвано. В липні 2023 року син - ОСОБА_4 повернувся на територію України та наразі проживає зі своїм батьком за адресою АДРЕСА_1 . Щодо матеріального забезпечення дітей між заявником та ОСОБА_3 спір відсутній, з огляду на справедливий розподіл обов'язків між сторонами по утриманню спільних дітей окремо кожним з батьків. Встановлення факту перебування сина - ОСОБА_8 на самостійному вихованні та повному фінансовому утриманні заявника, необхідно останньому для захисту прав та інтересів дитини з метою оформлення документів для отримання соціальної допомоги для дитини, яка виховується лише одним з батьків.
ОСОБА_3 подала до суду заяву в якій не заперечила проти задоволення заяви, підтримала заяву та просила її задовольнити.
Інші заінтересовані особи пояснень суду не надали.
В судовому засіданні, яке відбулось 14.02.2024, заявник та його представник заяву підтримали та просили його задовольнити з підстав викладених у ній.
Заінтересовані особи в судове засідання не з'явились, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Суд, вислухавши пояснення заявника та його представника, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 02.07.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, що було зареєстровано Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області, про що було складено відповідний актовий запис №475.
Між сторонами від вказаного шлюбу народилося двоє дітей, а саме син - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
31.03.2023 року Шевченківським районним судом м. Києва було винесено рішення суду, яким позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено та в свою чергу шлюб розірвано.
Жодних рішень судів щодо визначення місця проживання дітей судам не приймалося.
Відповідно до копії Акту обстеження умов проживання неповнолітнього від 14.08.2023 року вбачається, що малолітній син - ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своїм батьком - ОСОБА_1 .
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення розглядаються судом у окремому провадженні, яке належить до непозовного цивільного судочинства.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (провадження № 14-560цс18).
Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, поданої у порядку окремого провадження, встановлені у ст. 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.
Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено ст.ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як встановлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він здійснює самостійне виховання та утримання сина, з метою оформлення документів для отримання соціальної допомоги для дитини, яка виховується лише одним з батьків.
Проте, суд дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявником не зазначено причини немоливості одержання документів, які необхідні для оформлення документів для отримання соціальної допомоги для дитини, також, заявник не надав до суду доказів звернення до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації м.Києва для оформлення документів для отримання соціальної допомоги для дитини та надання заявнику відмови УСЗН ШРДА м.Києва у отримання соціальної допомоги для дитини без встановлення даного факту рішенням суду.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявником не доведено, що від встановлення даного факту, залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, та те, що законом не визначено іншого порядку їх встановлення, а тому заява не підлягає задоволенню
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилалась заявник, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.259 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації м.Києва, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя: