печерський районний суд міста києва
Справа № 757/9164/22-ц
13 грудня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Новака Р.В.,
при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,
справа № 757/9164/22-ц
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Національна поліція України
відповідач - Державна казначейська служба України
предмет і підстави позову - відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органу досудового розслідування
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному порядку провадження в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органу досудового розслідування, -
позивач звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 17.03.2017 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Тарасюк К.Е. від 16.02.2017 в рамках кримінального провадження №12015100010006084, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.06.2015 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.1 та 4.2 ст. 361 КК України, Автомобіль було вилучено працівниками поліції у ОСОБА_1 та поміщено для зберігання на майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів (надалі - штраф-майданчик) №8, що розташований за адресою: місто Одеса, Тираспольське шосе, 31-А (копії ухвали слідчого судді, протоколу огляду місця події та акту вилучення транспортного засобу, додаються). На момент вилучення автомобіль був технічно справний. Підставою прийняття слідчим суддею вище вказаного рішення стало винесення уповноваженою особою Головного слідчого управління Національної поліції України постанови про визнання, серед іншого майна, автомобіля позивачки речовим доказом у згаданому вище кримінальному провадженні, проте, будь-які відомості щодо причетності позивачки до вчинення як наведених, так само і будь-яких інших суспільно протиправних діянь - відсутні. Останню визнано потерпілою, та допитано у відповідному статусі. Упродовж досудового розслідування у згаданому вище кримінальному провадженні ОСОБА_1 зазначає, що неодноразово зверталась до органу досудового розслідування з клопотаннями про передачу вилученого автомобіля на відповідальне зберігання. Однак, кожного разу на такі свої клопотання отримувала відмови у їх задоволенні від слідчого, у зв?язку із чим належний їй автомобіль продовжував утримуватися органом досудового розслідування. 11.10.2018 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва винесено ухвалу, якою задоволено клопотання представника власника вилученого майна ОСОБА_1 , про скасування арешту на майно (автомобіль) у вище згаданому кримінальному провадженні. Відповідно до постановленої ухвали, слідчим суддею скасовано арешт на автомобіль та зобов'язано орган досудового розслідування повернути вказаний транспортний засіб його власнику - позивачці. На виконання вказаної ухвали, 01.03.2019 ОСОБА_1 було отримано лист за підписом старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України Андріюка А.А. про виконання рішення суду та повернення власнику автомобіля. 04.03.2019 при відвідуванні вказаного штраф-майданчику №8, позивачка вказує, що виявила відсутність, тобто викрадення автомобіля з цього штраф-майданчику. У зв?язку із цим ОСОБА_1 до Хмельницького відділення поліції Малиновського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області подала заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 388 КК України. 05.03.2019 за вказаною заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019161470000326 уповноваженим органом були внесені відомості про вчинення вказаного кримінального правопорушення (злочину) та розпочато досудове розслідування. 05.03.2020 постановою слідчого СВ Хмельницького ВП Малиновського ВП в місті Одеса, кримінальне провадження №12019161470000326 від 05.03.2019 за вище вказаним фактом викрадення автомобіля з штраф-майданчику закрито на підставі ст. 284 КПК України, у зв?язку із закінченням строку досудового розслідування та не встановленням особи, причетної до вчинення кримінального правопорушення. Позивачка зазначає, що до цього часу автомобіль не знайдено, та відповідачем 1 їй не повернуто. Завдані власнику автомобіля (позивачу) унаслідок втрати транспортного засобу збитки, до цього часу не відшкодовані, враховуючи що вартість втраченого органом досудового розслідування майна, а саме автомобіля марки Volkswagen модель Passat В7 з об?ємом двигуна 1968 куб.см. 2014 року виробництва кузов № НОМЕР_1 становить 431 000 (чотириста тридцять одну тисячу) грн. 00 коп., то їй, позивачці, завдано матеріальної шкоди саме на вказану суму. Окрім того, вказує, що їй завдано й моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, пов?язаних як із неможливістю користуватися належним їй автомобілем, так і постійним хвилюванням про технічний та загальний його стан, внаслідок тривалого утримання відповідачем 1, а у подальшому, взагалі втрати належного позивачці на праві власності майна, у зв'язку із наведеним, просить стягнути завдану їй моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн.
Ухвалою суду від 22.02.2022 у справі за вказаним позовом відкрито провадження за правилами позовного (загального) провадження.
Ухвалою суду від 30.03.2023 у справі за вказаним позовом закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
Представником відповідача було подано клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, у зв'язку з необхідністю надати відзив по справі.
Ухвалою суду від 24.05.2023 клопотання представника відповідача задоволено, вирішено повернутись до стадії підготовчого провадження.
20.07.2023 від представника відповідача-1 Ганни Грімової надійшов по справі відзив, відповідно до якого, позовні вимоги вважала необґрунтованими, просила в позові відмовити, зазначала, що позовна заява не містить будь-яких доказів на підтвердження наявності неправомірних дій ГУ НП України при вилученні транспортного засобу та подальшу передачу його на зберігання на майданчик тимчасового тримання, вказує, що позивачем не доведена наявність причинного зв'язку між такими діями і зникненням автомобіля, окрім того зазначила, що позов подано до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем у спірних правовідносинах має бути держава Україна в особі органу. Діями якого, на думку позивача завдано шкоду, також зауважила, що відповідальність за зберігання речового доказу під час його зберігання до дати прийняття судом рішення про повернення та його фактичного повернення несе ДП МВС України «Інформ - Ресурс» яке перебуває у стані припинення та на теперішній час не ліквідовано. В частині стягнення моральної шкоди представник відповідача зазначає, що ОСОБА_2 не довів факт протиправної поведінки ГУНП України в Житомирській області, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. На підставі вищевикладеного, представник відповідача вважає, що у зв'язку відсутністю незаконних рішень чи бездіяльності ГУНП України підстави для задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди відсутні.
Ухвалою суду від 27.07.2023 у справі за вказаним позовом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, допитавши свідків, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 24.01.2017 громадянкою ОСОБА_1 (надалі - позивач) через регіональний сервісний центр МВС в місті Києві №8046 за договором купівлі-продажу було придбано у громадянина ОСОБА_3 автомобіль марки Volkswagen модель Passat В7 з об?ємом двигуна 1968 куб.см. 2014 року виробництва, кузов № НОМЕР_2 (надалі - Автомобіль) який було оцінено у суму в 431 000 (чотириста тридцять одна тисяча) грн. 00 коп. (копія договору купівлі-продажу міститься в матеріалах справи (а. с. 16).
У той же день, 24.01.2017, позивачкою у цьому ж сервісному центрі МВС в місті Києві було оформлено та отримано свідоцтво про реєстрацію за ОСОБА_1 транспортного засобу Volkswagen Passat та отримано державний реєстраційний номер на цей транспортний засіб - АА6243М (а. с.15).
Дослідивши матеріали, судом також встановлено, що 17.03.2017 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Тарасюк К.Е. від 16.02.2017 в рамках кримінального провадження №12015100010006084, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.06.2015 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.1 та 4.2 ст. 361 КК України, автомобіль було вилучено працівниками поліції у ОСОБА_1 та поміщено для зберігання на майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів (надалі - штраф-майданчик) №8, що розташований за адресою: місто Одеса, Тираспольське шосе, 31-А (а. с. 17).
На момент вилучення, автомобіль був технічно справний, про свідчить протокол огляду місця події та акту вилучення транспортного засобу, що міститься в матеріалах справи.
Підставою прийняття слідчим суддею вище вказаного рішення стало винесення уповноваженою особою Головного слідчого управління Національної поліції України постанови про визнання, серед іншого майна, автомобіля позивачки речовим доказом у згаданому вище кримінальному провадженні (копія постанови слідчого а. с. 18-19).
У кримінальному провадженні № 12015100010006084 будь-які відомості щодо причетності позивачки до вчинення як наведених, так само і будь-яких інших суспільно протиправних діянь - відсутні. Під час досудового розслідування, за заявою ОСОБА_1 у згаданому кримінальному провадженні - останню визнано потерпілою, та допитано у відповідному статусі (витяг з ЄРДР а. с. 36).
З матеріалів справи вбачається, що упродовж досудового розслідування у згаданому вище кримінальному провадженні позивачка неодноразово зверталась до органу досудового розслідування з клопотаннями про передачу вилученого автомобіля на відповідальне зберігання (а. с. 28-29). Однак, кожного разу на такі свої клопотання позивачка отримувала відмову у їх задоволенні.
11.10.2018 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва винесено ухвалу, якою задоволено клопотання представника власника вилученого майна ОСОБА_1 , про скасування арешту на майно (автомобіль) у вище згаданому кримінальному провадженні (а. с. 31-32). Вказана ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва набрала законної сили.
Відповідно до постановленої ухвали, слідчим суддею скасовано арешт на автомобіль та зобов?язано орган досудового розслідування повернути вказаний транспортний засіб його власнику - ОСОБА_1 .
На виконання вказаної ухвали, 01.03.2019 позивачкою було отримано лист за підписом старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України Андріюка А.А. про виконання рішення суду та повернення власнику Автомобіля (а. с. 23).
04.03.2019 при відвідуванні вказаного штраф-майданчику №8, позивачкою було виявлено відсутність, тобто викрадення автомобіля з цього штраф-майданчику, у зв?язку із цим останньою до Хмельницького відділення поліції Малиновського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області було подано заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 388 КК України.
05.03.2019 за вказаною заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019161470000326 уповноваженим органом були внесені відомості про вчинення вказаного кримінального правопорушення (злочину) та розпочато досудове розслідування (а. с. 36).
05.03.2020 постановою слідчого СВ Хмельницького ВП Малиновського ВП в місті Одеса, кримінальне провадження №12019161470000326 від 05.03.2019 за вище вказаним фактом викрадення автомобіля з штраф-майданчику закрито на підставі ст. 284 КПК України, у зв?язку із закінченням строку досудового розслідування та не встановленням особи, причетної до вчинення кримінального правопорушення (а. с. 39-40).
Підсумовуючи викладене вище, судом беззаперечно встановлено і підтверджено доказами, що до цього часу автомобіль не знайдено, та позивачці не повернуто.
Згідно зі ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала
у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, ті довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Згідно із частинами другою, четвертою статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов'язана відшкодувати володільцю витрати, пов'язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.
У пункті 20 Порядку № 1104 передбачено, що зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Відповідно до пункту 1 Положення про Національну поліцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 877, до основних завдань Національної поліції України належить реалізація державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Крім того, Національна поліція України здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності (підпункт 9 пункту 4 вищевказаного Положення).
Отже, з урахуванням наведених норм матеріального права, суд доходить до висновку про наявність у посадових осіб Національної поліції України обов'язку забезпечити схоронність та повернення транспортного засобу ОСОБА_1 , який був речовим доказом у кримінальному провадженні та який було арештовано й передано для зберігання на спеціальний майданчик, у стані та комплектації, в якій він передавався на майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів №8, що розташований за адресою: місто Одеса, Тираспольське шосе, 31-А.
Отже, внаслідок неправомірних дій, що виразилися у незбереженні у рамках кримінального провадження тимчасово вилученого майна, позивачці завдано майнову шкоду, розмір якої становить 431000,00 грн., що судом встановлено.
Разом із цим, безпідставно було б вважати, що розмір завданої шкоди підлягає стягненню саме з Національної поліції України, як сторони кримінального провадження, у якої це майно зберігалося, про що стверджує позивачка, у своїх позовних вимогах.
З урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) дійшла висновку про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові не відступила від висновку Верховного Суду України, який викладено у постанові від 08.11.2017 у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов'язкове залучення ДКС України та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу.
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
ДКС України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Подібні за змістом висновки про те, що у цій категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а казначейська служба відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
Крім того, ДКС України залучено до участі у справі як відповідач, мало можливість брати участь у цивільному процесі, надавати докази, заперечувати проти позову, тобто, користуватися всіма передбаченими норами ЦПК України процесуального правами.
Отже, ОСОБА_1 має право на відшкодування майнової шкоди за рахунок держави.
При цьому той факт, що вона просила таку шкоду відшкодувати за рахунок Національної поліції України, не є підставою для відмови у позові, оскільки правовою підставою позовних вимог позивачка зазначала про відповідальність відповідача як органу державної влади.
Отже, посилання представника відповідача-1 у відзиві на ту підставу, що авто на час виявлення його відсутності перебувало у підпорядкуванні ДП МВС України «Інформ-Ресурси», а тому останній має нести за це відповідальність, спростовується вищевикладеним.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).
При цьому суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі№ 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Позивачка довела наявність всіх необхідних умов для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, а саме: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, крім того, внаслідок вказаних неправомірних дій ОСОБА_1 вказувала на завдану їй моральну шкоду яка полягає у психологічному переживанні, якого позивач зазнала у зв'язку з втратою автомобіля.
Відповідно до п.п.3,5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіянна позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Ураховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв'язку з порушенням його прав, а також те, що розмір моральної шкоди не повинен приводити до збагачення, апеляційний суд вважає що стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн буде достатнім для відновлення порушених прав позивача.
Враховуючи все викладене вище, суд задовольняє позовні вимоги частково і стягує з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 431000,00 грн та 10000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Суд стягує з відповідачів, які повинні відповідати за позовом, на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - 69,88% (100 х 441000 : 631000) в сумі 3494,00 грн ((69,88% розмір задоволених позовних вимог х 1% :100 %) : 2 ) з кожного в рівних частинах.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», позовні вимоги позивача задоволено частково, тому з відповідача Національної поліції України на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подачу позову пропорційно задоволеним позовним вимогам на загальну суму 3494,00 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органу досудового розслідування задовольнити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 431000,00 грн та 10000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з НП України в дохід держави судовий збір у розмірі 3494,00 грн.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_3
відповідачі: Національна поліція України, 01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40108583
державна казначейська служба України, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646
Суддя Р.В. Новак