Справа № 357/12039/23
Провадження № 2/357/508/24
іменем України
19 лютого 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретар - Вальчук М. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника третьої особи - Кисельової В.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів на неповнолітню дитину, -
В жовтні 2023 року адвокат Любченко Наталія Юріївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів на неповнолітню дитину, посилаючись на наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 (далі -Позивач) на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 року (справа № 2-10782) сплачує на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн. НОМЕР_2 (далі - Відповідач) аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частина заробітку платника аліментів, щомісячно, починаючи з 18.06.2010 року та до досягнення дитиною повноліття.
Постановою від 02.08.2010 року міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції було відкрито виконавче провадження за № 20566310 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частина заробітку платника аліментів, щомісячно, починаючи з 18.06.2010 року та до досягнення дитиною повноліття на підставі виконавчого листа від 23.07.2023 року № 2- 10782, яке і на даний час перебуває на виконанні у Білоцерківському ВДВС.
Після припинення фактичних шлюбних відносин у 2010 році між Позивачем та Відповідачем, син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишився проживати разом з Відповідачкою, місцем реєстрації: АДРЕСА_1 .
Рішенням від 08.06.2021 року № 411 Виконавчого комітету БМР Київської області Позивачу, за його заявою до служби у справах дітей, в зв'язку з протиправною поведінкою матері сина яка перешкоджала будь-якими засобами у спілкуванні Позивача з сином, було встановлено порядок участі у вихованні та особистому спілкуванні з сином ОСОБА_5 , також було повідомлено матір дитини - ОСОБА_3 , що вона не має права перешкоджати батькові, який проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у вихованні сина у дні та години, визначені пунктом 1 рішення.
27.05.2023 року після того як син Позивача, ОСОБА_5 , поскаржився Позивачу на ганебне ставлення та протиправну поведінку матері та вітчима відносно нього, Позивач звернувся до Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області з заявою про притягнення останніх до кримінальної відповідальності.
Постановами від 09.06.2023 року Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в справах № 357/6814/23 3/357/3420/23, та № 357/6815/23 3/357/3421/23, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 27.05.2023 близько 15:00 год. на АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 вчинила сварку з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в ході якої голосно кричала, висловлювався нецензурною лайкою на його адресу, чим вчинила домашнє насильство психологічного характеру, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП; ОСОБА_9 27.05.2023 р. близько 15:00 год. на АДРЕСА_1 , вчинив сварку з пасинком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в ході якої висловлювався нецензурною лайкою на його адресу та порвав на ньому футболку, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП; також останні визнали свою винуватість у інкримінованих їм правопорушеннях, за що останніх було піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу.
27.05.2023 року працівниками поліції у неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було відібрано пояснення, щодо обставин події 27.05.2023 року, в яких він пояснив, що 27.05.2023 близько 13:00 год. за місцем проживання по АДРЕСА_1 , вітчим ( ОСОБА_9 ) прийшов в стані алкогольного сп'яніння до дому, після чого став чіплятись до нього, ображав та схопивши наніс декілька ударів по обличчю, згодом почав виганяти з квартири, при цьому мати його не захищала, а також ображала. ОСОБА_5 пішов до батька, перед цим зателефонувавши та попередивши, що його вигнали з дому і він іде до нього (батька). Згодом ОСОБА_9 телефонував і ОСОБА_5 і Позивачу з погрозами про фізичну розправу над ними та з погрозою вбити.
Так, з 27.05.2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а розмови про повернення до матері дитину вводить в шоковий стан, викликає страх, стурбованість та паніку.
Додатково зазначають, що за тиждень до 1 вересня 2023 року (початку навчального року) друзі ОСОБА_5 повідомили, що випадково зустріли матір ОСОБА_5 яка повідомила їм, що вона все одно зловить сина ( ОСОБА_5 ) біля школи і приведе його до дому. Після почутого, ОСОБА_5 став стурбований і пригнічений. Для недопущення у майбутньому знову протиправних дій з боку Відповідача та травмуючи психіку дитини випадків, Позивач перевів сина з Білоцерківська гімназія-початкова школа №7 імені генерал-полковника Г. Воробйова в інший навчальний заклад м. Біла Церква.
Для захисту інтересів дитини Позивач звертається до суду з позовом про визначення місця проживання сина разом з ним саме за рішенням суду, та з вимогою припинити обов'язок сплачувати аліменти на користь Відповідачки на утримання сина, який з 27.05.2023 року проживає разом з Позивачем і перебуває на повному утриманні батька.
З урахуванням вище викладеного та при наявності рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 року (справа № 2-10782) за яким Позивач по справі має обов'язок сплачувати на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн. НОМЕР_2 (Відповідач по справі) аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини заробітку, щомісячно, починаючи з 18.06.2010 року та до досягнення дитиною повноліття, виникла необхідність у припиненні зобов'язань по сплаті аліментів ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 , з часу проживання дитини разом з батьком. Також, в силу вимог ч. 3 ст. 181 СК України, Позивач має право на отримання аліментів з Відповідача на утримання сина, враховуючи факт проживання сина разом з ним.
Просив суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 , від сплати аліментів на утримання сина призначених за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 року (справа № 2-10782) з 01.06.2023 року та припинити виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 року за виконавчим листом № 2-10782 від 23.07.2010 року. Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн. НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, щомісячно, з часу подачі позову до суду. Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн. НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 , судові витрати по справі ( а. с. 1-9 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2023 року ( а. с. 40-41) головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. та матеріали справи передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
06 жовтня 2023 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 45 ).
03 листопада 2023 року за вх. № 48796 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 46).
Згідно отриманої інформації, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 12.07.2017 року.
Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.
Ухвалою судді від 07 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 29 листопада 2023 року ( а. с. 47-48 ).
Протокольною ухвалою від 21.12.2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 18.01.2024 року ( а. с. 59-60 ).
18 січня 2024 року судове засідання було відкладено на 19.02.2024 року ( а. с. 63 ).
Протокольною ухвалою від 19.02.204 року постановлено проводити розгляд справи в заочному порядку.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Любченко Н.Ю., кожний окремо, підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в ній, просили вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Кисельова В.М. в судовому засіданні не заперечувала проти позовних вимог позивача в частині визначення місця проживання дитини з батьком, в іншій частині вимог покладалася на розсуд суду.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 пояснив, що дійсно хоче проживати з батьком, він дійсно з травня місяця 2023 року проживає з батьком, в нього добрі склалися стосунки з дружиною батька, для нього створені належні умови, є окрема кімната з усіма необхідним. Підтвердив, що дійсно він пішов до батька після того, як відносно нього з боку матері та вітчима здійснено насильство, в його адресу висловлювалися нецензурною лайкою, а в подальшому вітчим порвав на ньому футболку, роздягнув та вигнав голого з квартири.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце слухання справи була повідомленою належним чином, про що в матеріалах справи свідчить довідка про доставку повідомлення у додаток «Viber» щодо документу «судова повістка», яка доставлена останній 19.01.2024 року, о 16:41 год.
Згідно ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач обізнана про наявність на розгляді в суді зазначеної справи, оскільки ухвалу судді від 07.11.2023 року, позовну заяву з додатками та судову повістку про розгляд справи на 29.11.2023 року отримала, про що в матеріалах справи свідчать наявне рекомендоване поштове повідомлення про вручення ( а. с. 53 ).
Статтею 43 ЦПК України встановлений обов'язок добросовісно користування учасниками судового процесу процесуальними правами. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами ( рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» ).
Тому, суд приходить до переконання, що відповідач була належним чином та завчасно повідомлена про дату, час та місце слухання справи та обізнана про наявність на розгляді в суді вищевказаної справи.
В свою чергу, з боку відповідача не надходило до суду жодних заяв, клопотань, пояснень, а також і відзиву на позовну заяву позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, представника третьої особи, думку дитини, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Встановлено в судовому засіданні, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в матеріалах справи свідчить повторне свідоцтво про народження останнього, видане 04.06.2020 року Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), серія НОМЕР_3 , актовий запис за № 2178 ( а. с. 16 ).
Так, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 року (справа № 2-10782) сплачує на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частина заробітку платника аліментів, щомісячно, починаючи з 18.06.2010 року та до досягнення дитиною повноліття ( а. с. 20 ).
Постановою від 02.08.2010 року міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції було відкрито виконавче провадження за № 20566310 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частина заробітку платника аліментів, щомісячно, починаючи з 18.06.2010 року та до досягнення дитиною повноліття на підставі виконавчого листа від 23.07.2023 року № 2- 10782 ( а. с. 23 ), яке на даний час перебуває на виконанні у Білоцерківському ВДВС.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданого старшим державним виконавцем ВДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), станом на 01.06.2023 року згідно матеріалів виконавчого провадження заборгованість зі сплати аліментів становить 103,46 грн. ( а. а. 24-25 ).
Встановлено, що після припинення фактичних шлюбних відносин у 2010 році між позивачем та відповідачем, син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишився проживати разом з відповідачем, місцем реєстрації останнього: АДРЕСА_1 , про що свідчить Витяг з реєстру територіальної громади від 14.06.2023 року ( а. с. 18 ).
Рішенням від 08.06.2021 року № 411 Виконавчого комітету БМР Київської області позивачу, за його заявою до служби у справах дітей, в зв'язку з протиправною поведінкою матері сина яка перешкоджала будь-якими засобами у спілкуванні позивача з сином, було встановлено порядок участі у вихованні та особистому спілкуванні з сином ОСОБА_5 , також було повідомлено матір дитини - ОСОБА_3 , що вона не має права перешкоджати батькові, який проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у вихованні сина у дні та години, визначені пунктом 1 рішення ( а. с. 21-22 ).
Встановлено, що 27.05.2023 року після того як син позивача, ОСОБА_5 , поскаржився позивачу ( батьку ) на ганебне ставлення та протиправну поведінку матері та вітчима відносно нього, позивач звернувся до Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області з заявою про притягнення останніх до кримінальної відповідальності ( а. с. 33 ).
27.05.2023 року працівниками поліції у неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 було відібрано пояснення щодо обставин події 27.05.2023 року, в яких він пояснив, що 27.05.2023 близько 13:00 год. за місцем проживання по АДРЕСА_1 , вітчим ( ОСОБА_9 ) прийшов в стані алкогольного сп'яніння до дому, після чого став чіплятись до нього, ображав та схопивши наніс декілька ударів по обличчю, згодом почав виганяти з квартири, при цьому мати його не захищала, а також ображала. ОСОБА_5 пішов до батька, перед цим зателефонувавши та попередивши, що його вигнали з дому і він іде до нього (батька). Згодом ОСОБА_9 телефонував і ОСОБА_5 і позивачу ( батьку ) з погрозами про фізичну розправу над ними та з погрозою вбити ( а. с. 34-35 ).
Згідно пояснень ОСОБА_1 від 27.05.2023 року, відібраних інспектором СЮП ВП Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області, останній зазначив, що 27.05.2023 року близько 14 години 30 хвилин йому зателефонував його син та повідомив, що його вигнали з квартири вітчим ОСОБА_9 та мати ОСОБА_3 та повідомив, що йде до нього. Близько 16 години йому зателефонував син та сказав, що йому погрожує вітчим фізичною розправою. О 17 годині він прийшов до свого місця проживання та через 5 хвилин прийшов його син зі своїм другом ОСОБА_12 , розповіли йому особисто, що трапилося та він дав сину футболку. Близько 19 години син повернувся з прогулянки та повідомив, що його вітчим телефонував та погрожував йому та батькові, що поб'є їх. Вітчим знаходився під будинком та постійно казав виходити до нього. Вийшовши з будинку, вітчим сина побачивши його почав бігти на нього з пляшкою в руках та ліз в бійку. Їх розборонив невідомий йому чоловік ( а. с. 36-37 ).
Постановами від 09.06.2023 року Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в справах № 357/6814/23 3/357/3420/23, та № 357/6815/23 3/357/3421/23, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності зате, що 27.05.2023 близько 15:00 год. на АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 вчинила сварку з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в ході якої голосно кричала, висловлювався нецензурною лайкою на його адресу, чим вчинила домашнє насильство психологічного характеру, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП; ОСОБА_9 27.05.2023 р. близько 15:00 год. на АДРЕСА_1 , вчинив сварку з пасинком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в ході якої висловлювався нецензурною лайкою на його адресу та порвав на ньому футболку, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП; також останні визнали свою винуватість у інкримінованих їм правопорушеннях, за що останніх було піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу ( а. с. 28-29, 30-31 ).
Вищевказані особи, які притягувалися до адміністративної відповідальності, ОСОБА_3 та ОСОБА_9 в судовому засіданні свою винуватість визнали в повному обсязі.
Вказані постанови набрали законної сили 20.06.2023 року.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України ).
Встановлено та не спростовано, що з 27.05.2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач просив визначити місце проживання його сина разом з ним, припинити стягнення з нього аліментів та стягувати аліменти з відповідача на його користь на утримання дитини.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
У статті 150 СК України передбачені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Так, у вказаній статті зазначено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Згідно з ч. 1-2 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення, але насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов'язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз'єднання, проте не є абсолютним. Возз'єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов'язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, § 102).
Як встановлено матеріалами справи та не спростовано сторонами по справі, після припинення шлюбних відносин між позивачем та відповідачем, син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишився проживати разом із відповідачем ( матір'ю ) по справі.
Так, на сьогодні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , досяг певного віку, здатний сформулювати власні погляди.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.
Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).
Відповідно до статті 3 Конвенції про здійснення прав дітей 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року, дитина має процесуальне право бути поінформованою та висловлювати свою думку під час розгляду справи, що стосується її.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Як вже було встановлено судом, то сама дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в судовому засіданні висловив своє бажання проживати з батьком.
При цьому зазначив, що він дійсно з травня місяця 2023 року проживає з батьком, в нього добрі склалися стосунки з дружиною батька, для нього створені належні умови, є окрема кімната з усіма необхідним. Підтвердив, що дійсно він пішов до батька після того, як відносно нього з боку матері та вітчима здійснено насильство, в його адресу висловлювалися нецензурною лайкою, а в подальшому вітчим порвав на ньому футболку, роздягнув та вигнав голого з квартири.
Окрім цього, судом встановлено, що мати дитини забороняє батьку спілкуватися та приймати активну участь у житті дитини, тим самим не виконує рішенням від 08.06.2021 року № 411 Виконавчого комітету БМР Київської області, яким було встановлено порядок участі у вихованні та особистому спілкуванні батьком з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У висновках Верховного Суду, висловлених в постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 477/253/19, зазначено, що суд не може передати дитину на проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу.
В свою чергу, матеріали справи дають змогу суду дійти висновку, що позивач має можливість піклуватися сином, який виявив бажання проживати з ним, оскільки останній характеризується позитивно, про що свідчить характеристика, видана ТОВ Уктрансміст» від 09.06.2023 року за № 43 ( а. с. 26 ), має дохід, що підтверджується довідкою про доходи, виданої 12.06.2023 року за № 45 ТОВ «Укртрансміст» ( а. с. 27 ).
До того ж, як встановлено в судовому засіданні та підтверджено самою дитиною, в помешканні батька, має окрему кімнату, в якій наявні всі необхідні зручності для проживання та належного розвитку.
Суд, може відмовити матері / батьку в позові щодо визначення місця проживання дитини з нею / ним, якщо новий чоловік / дружина не налагодили відносини з дитиною, оскільки останній доведеться адаптуватися до нового соціального середовища, що може негативно вплинути на її психологічний стан.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка висловлена в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 574/886/18, провадження № 61- 15091св19.
Як було встановлено та підтверджено дитиною, в нього скалися теплі, дружні стосунки з дружиною батька ОСОБА_13 .
Рішенням виконавчого комітету Білоцерківською міської ради Київської області від 30 січня 2024 року за № 65, орган опіки та піклування дійшов висновку та вважає доцільним і таким, що відповідає інтересам дитини, проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із його батьком ОСОБА_1 ( а. с. 66 ).
Вищевказане рішення виконавчого комітету БМР Київської області було винесено з урахуванням всіх обставин, в тому числі, які мали місце 27.05.2023 року.
Також, у вищевказаному рішенні зазначено, що під час бесіди працівниками служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області з матір'ю ОСОБА_5 , остання повідомила, що син вийшов із-під її контролю, перестав слухатися і тому вона не заперечує проти його проживання з батьком.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною (зазначене викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження №14-327цс18).
В свою чергу, відповідач не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дитини з батьком суперечитиме найкращому забезпеченню інтересів дитини, а суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком матиме для дитини негативний вплив необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 204/8432/19, провадження № 61-14486св21.
Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов'язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.
Як було зазначено вище, відповідач по справі, мати дитина притягувалася до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за вчинення домашнього насильства психологічного характеру відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Крім того, з пояснень дитини, мати разом з вітчимом зловживають спірними напоями.
В свою чергу, суд зазначає, що батько/мати дитини, який/яка, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про її здоров'я, стан розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Зазначена правова позиція мститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2021 року у справі № № 542/1428/1.
Враховуючи вищевикладене та встановлені обставини під час розгляду справи, виходячи з того, як буде найкраще для дитини, суд вважає, що на даний час проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде відповідати саме інтересам дитини, позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному, а відтак, заявлені вимоги в частині визначення місця проживання дитини є такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог позивача в частині звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від сплати аліментів на утримання сина призначених за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 року (справа № 2-10782) з 01.06.2023 року та припинення виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 року за виконавчим листом № 2-10782 від 23.07.2010 року, суд приходить до наступного.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Відповідно до ст. 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до п.17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.
З аналізу статей вбачається, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов'язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів.
Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті скасування їх присудження.
Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.
Відтак, з урахуванням предмета даного спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення по справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.
При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Як встановлено судом та зазначено вище, після подій, які мали місце 27.05.2023 року, дитина з того часу і по день розгляду справи, проживає разом з батьком ( позивачем ) та знаходиться на його повному утриманні.
Припинення аліментів здійснюється за загальними принципами стягнення аліментів, враховуючи, що аліменти є поточними місячними платежами для поточного забезпечення потреб дитини, а також з метою необґрунтованого перерахування відповідачу аліментів за той період, коли дитина з нею не проживала і знаходилась у платника аліментів, то припинення стягнення аліментів має бути з 01.06.2023 року, оскільки як зазначено вище, дитина почала проживати з платником аліментів з 27.05.2023 року.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках ( ч. 1 ст. 13 ЦПК України ).
Отже, стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні суперечить положенням статті 181 СК України за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Тому, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача щодо припинення стягнення з нього аліментів, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Крім того, припинення стягнення аліментів, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним.
Такої правової позиції дотримується КЦС ВС в постанові від 29.07.2020 р. у справі № 551/574/18.
Враховуючи проживання дитини разом з батьком, знаходження її на утриманні батька, дають законні підстави для звільнення його від сплати аліментів і для стягнення аліментів з матері дитини.
Аналогічної правової позиції дотримується ВС у справі № 22-ц/778/2932/18 в постанові від 17.08.18 р.
Згідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплений конституційний обов'язок батьків утримувати своїх дітей.
За ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
На підставі ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Відсутність офіційних доходів у батьків не позбавляють їх від обов'язку утримувати неповнолітню дитину.
Законом не передбачено звільнення платника аліментів від зобов'язання щомісячної сплати аліментів на утримання дитини в разі втрати роботи чи перебуванні в статусі безробітного.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду роз'яснив, що батько не може бути звільнений від сплати аліментів на тій підставі, що він не працює і на його утриманні знаходиться непрацездатна мати. Вказані факти також не є достатньою підставою для зменшення присудженого нижчими судами розміру аліментів.
Відповідна постанова у справі № 234/6207/17 (№ 61-7802св18) була ухвалена 15 травня 2018 року.
Отже, нормами чинного законодавства визначено, що відсутність доходів не знімає з боржника обов'язки по сплаті аліментів.
До того ж, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц, провадження № 61-46794св18.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Отже, батьки рівні не тільки в правах на дитину, але і в обов'язках щодо її забезпечення.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, при визначенні розміру аліментів, суд оцінює надані докази в їх сукупності, виходячи з принципу розумності, при цьому виходить також із захисту інтересів дитини, забезпеченням необхідних для її життєдіяльності, збереження рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується для забезпечення гармонійного розвитку, а також прожитковий мінімум на дитину відповідного віку.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини підлягають задоволенню та з відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підлягають стягненню аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку ( доходу ), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 05.10.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги.
Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Згідно ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів.
Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Дана правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 462/4973/15-ц.
В даному випадку, мати дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, а батько дитини відповідно у разі погіршення матеріального становища вимогу про зменшення розміру аліментів.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на оцінці всіх обставин у сукупності.
Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі N 404/3499/17, провадження N 61-9074св20.
З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
Поняття «судовий збір» надане у Законі України «Про судовий збір», відповідно до ст. 1 якого під судовим збором розуміється - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
При звернені до суду з вказаними позовними вимогами позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 2 147,20 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН 749 від 05.10.2023 року ( а. с. 10 ).
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 640/21330/18.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, враховуючи положення вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати понесенні останнім при зверненні до суду у розмірі 2 147,20 грн.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 29 ЦК України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 161, 179, 180, 181, 182, 183, 192 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80-83, 89, 133, 141, 187, 210, 263-265, 273, 280-289, п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, Законом України «Про судовий збір», суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів на неповнолітню дитину, - задовольнити.
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від сплати аліментів на утримання сина за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 року з 01.06.2023 року та припинити виконання вказаного рішення за виконавчим листом № 2-10782 від 23.07.2010 року.
Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку ( доходу ), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 05.10.2023 року ідо досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 147,20 гривень ( дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок ).
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць - підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду потягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 06.03.2012 року Білоцерківським МВМ № 1 ГУ МВС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_2 );
Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради: ( адреса місцезнаходження: 09107, Київська область, м. біла Церква, вул. Павла Скоропадського ( Першотравнева ), буд. 8, ЄДРПОУ: 35615529 ).
Повне судове рішення складено 27 лютого 2024 року.
Заочне рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов