Справа № 357/1404/24
Провадження № 2/357/1629/24
іменем України
26 лютого 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Вальчук М. В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та коштів на особисте утримання, -
В січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та коштів на особисте утримання, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 мають двох спільних малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . На теперішній час, відповідач добровільно брати участь в утриманні спільної малолітньої дитини ОСОБА_3 відмовляється, участі у вихованні не бере. Але, відповідач наразі є працездатною особою, інших дітей чи непрацездатних членів сім'ї на утриманні не має. Позивач самостійно утримує та виховує двох дітей, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку та єдиним її доходом є щомісячна одноразова допомога при народженні однієї дитини та допомога малозабезпеченим сім'ям, що у сукупності на місяцьстановить 7014 грн. Самостійно утримувати двох малолітніх дітей в неї не має матеріальної можливості. Тому, просила суд стягнути з ОСОБА_5 на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку ( доходу ), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення даного позову і до досягнення дитиною повноліття та стягнути аліменти на особисте утримання в розмір 1/4 частини з усіх видів заробітку ( доходу ), щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягнення ОСОБА_6 трирічного віку ( а. с. 1-4 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2024 року (а. с. 16), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
22 січня 2024 року здійснено запити стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 20).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 28 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Згідно паспортних даних, позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 5 ).
Зазначене місце реєстрації позивача підтверджується і Витягом з реєстру територіальної громади від 10.01.2024 року ( а. с. 8 ).
До того ж, за вищевказаної адресою місця реєстрації позивача, зареєстровані діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчать Витяги з реєстру територіальної громади ( а. с. 9, 10 ).
Тому, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що дана цивільна справа підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 23 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (викликом) сторін на 26 лютого 2024 року (а. с. 21-22).
16 лютого 2024 року за вх. № 9041 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 25 ).
З отриманої інформації вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 08.04.1987 року.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 , кожна окремо, підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в ній, просили вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, просив суд стягувати з нього аліменти в розмірі визначеним законом.
Після надання з боку учасників справи пояснень та відповідей на поставлені питання, у справі було оголошено перерву до 14 години 45 хвилин 26.02.2024 року ( а. с. 26-28 ).
Після перерви, учасники в судове засідання не з'явилися, надали суду заяви, отримані судом 26.02.2024 року про розгляд справи у їх відсутність ( а. с. 30-32 ).
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів ( ч. 3 ст. 211 ЦПК України ).
В свою чергу, сторони по справі скористувалися вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники справи не з'явилися в судове засіданні після оголошеної перерви, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, враховуючи пояснення, надані учасниками справи в судовому засіданні 26.02.2024 року до оголошення перерви, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
В судовому засіданні встановлено, що сторони по справі, мають двох малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвами про народження останніх, де батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( а. с. 6, 7 ).
Згідно паспортних даних, позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 5 ).
За вищевказаної адресою місця реєстрації позивача, зареєстровані діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчать Витяги з реєстру територіальної громади ( а. с. 9, 10 ).
Звертаючись до суду з вищевказаною позовною заявою позивач наголошувала, що відповідач добровільно брати участь в утриманні спільної малолітньої дитини ОСОБА_3 відмовляється, участі у вихованні не бере, хоча має таку можливість, а самостійно утримувати двох малолітніх дітей в неї не має матеріальної можливості, що змусило її звернутися до суду з вказаним позовом.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положення статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» зазначають: кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до положення ст. 3 «Конвенції про права дитини» від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплений конституційний обов'язок батьків утримувати своїх дітей.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові Цивільного касаційного суду Верховного Суду від 04.07.2018 р. по справі № 490/4522/16-ц.
Згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина перша статті 184 СК України).
На підставі ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим і в інших випадках, якщо суд прийде до висновку, що визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) платника є неможливим, ускладненим або суттєво порушує інтереси однієї із сторін. При встановленні розміру аліментів у твердій грошовій сумі виплата аліментів на дитину проводиться щомісячно, що встановлено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (п. 17).
Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
За змістом вищенаведеної норми суд визначає аліменти у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором за заявою одержувача аліментів, і водночас змінює спосіб стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів.
При цьому закон не визначає необхідних умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.
Такий правовий висновок міститься і в постанові КЦС ВС від 11.03.2020 № 759/10277/1 (61-22317св19).
Однак, іноді суди порушують принцип диспозитивності та виходять за межі позовних вимог, що в свою чергу дає підстави визнавати такі рішення незаконними.
Тому, постановами КЦС ВС від 04.07.2018 року справа № 490/4522/16-ц, провадження № 61-21571св18 та КЦС ВС від 11.03.2020 справа № 759/10277/1, провадження 61-22317св19, переглядаючи рішенням судів нижчої інстанції, останні були скасовані.
Так, в постанові КЦС ВС від 11.03.2020 справа № 759/10277/1, провадження 61-22317св19, колегія суддів Верховного Суду погоджується із доводами касаційної скарги, що апеляційний суд, змінивши спосіб присудження аліментів, вийшов за межі позовних вимог та розглянув вимогу, що не була предметом розгляду у суді першої інстанції. При цьому апеляційним судом порушено положення частини третьої статті 181 СК України, оскільки спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив порушення норм матеріального права, зокрема статей 181, 182, 184 СК України, оскільки надав перевагу посиланням відповідача на його скрутне матеріальне становище, залишаючи поза увагою інтереси дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення. Крім того, належних доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі відповідачем не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення, тощо.
Відсутність офіційних доходів у батьків не позбавляють їх від обов'язку утримувати неповнолітню дитину.
Законом не передбачено звільнення платника аліментів від зобов'язання щомісячної сплати аліментів на утримання дитини в разі втрати роботи чи перебуванні в статусі безробітного.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду роз'яснив, що батько не може бути звільнений від сплати аліментів на тій підставі, що він не працює і на його утриманні знаходиться непрацездатна мати. Вказані факти також не є достатньою підставою для зменшення присудженого нижчими судами розміру аліментів.
Відповідна постанова у справі № 234/6207/17 (№ 61-7802св18) була ухвалена 15 травня 2018 року.
Отже, нормами чинного законодавства визначено, що відсутність доходів не знімає з боржника обов'язки по сплаті аліментів.
До того ж, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц, провадження № 61-46794св18.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Отже, батьки рівні не тільки в правах на дитину, але і в обов'язках щодо її забезпечення.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Як встановлено в судовому засіданні та не спростовано матеріалами справи, малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає разом із позивачем ( матір'ю ).
Так, відповідач визнав позовні вимоги позивача частково, просив суд стягувати з нього аліменти визначені законом.
В свою чергу, відповідач в судовому засіданні підтвердив, що він є працевлаштований та дійсно отримує дохід на місяць в середньому близько 8000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі:на одну дитину - однієї чверті,на двох дітей - однієї третини,на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України ).
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину визначається Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину є встановленою Законом гарантією для забезпечення інтересів дитини.
Згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” (далі - Закон) з 1 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, збільшено з 2093 грн до 2361 грн.
Прожитковий мінімум - сума грошей, якої має вистачити для задоволення потреб першої необхідності. Зокрема для купівлі харчових продуктів, непродовольчих товарів та оплати низки послуг.
У законі йдеться, що прожитковий мінімум має забезпечити нормальне функціонування людини, тобто збереження здоров'я, соціально-культурні потреби.
В Україні величина прожиткового мінімуму встановлюється на законодавчому рівні в Державному бюджеті.
Величина прожиткового мінімуму також визначається окремо для різних соціальних груп:діти до 6 років - 2563 грн.;діти від 6 до 18 років - 3196 грн.; працездатні особи - 3028 грн.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, з відповідача ОСОБА_2 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08.07.2015 року стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку ( доходу ), однак не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.05.2015 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вказане рішення суду набрало законної сили 20.07.2015 року.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України ).
Отже, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Такої позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 грудня 2021 року у справі № 681/15/21, провадження № 61-15542св21.
Отже, при визначенні розміру аліментів, суд оцінює надані докази в їх сукупності, виходячи з принципу розумності, при цьому виходить також із захисту інтересів дитини, забезпеченням необхідних для її життєдіяльності, збереження рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується для забезпечення гармонійного розвитку, прожитковий мінімум на дитину відповідного віку, часткового визнання позову з боку відповідача та враховуючи вимоги діючого законодавства.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 підлягають частковому задоволенню та з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підлягають стягненню аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку ( доходу ), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 19.01.2024 року і до повноліття дитини.
Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги.
Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Згідно ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів.
Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Дана правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 462/4973/15-ц.
В даному випадку, мати дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, а батько дитини відповідно у разі погіршення матеріального становища вимогу про зменшення розміру аліментів.
Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача аліменти на особисте утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку ( доходу ), щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову та до досягнення ОСОБА_3 трирічного віку, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 84 Сімейного кодексу України, право на утримання має вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, незалежно від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Водночас суд звертає увагу, що ст. 84 СК України закріплює право на одержання матеріальної допомоги до досягнення дитиною трирічного віку саме за дружиною, жінкою, а не за одним з батьків, з яким залишилась проживати дитина.
На переконання суду, таке рішення законодавця пояснюється тим, що до досягнення дитиною трирічного віку саме жінка, як матір, перебуває у більш слабкому, більш уразливому становищі, що покладає на батька дитини додатковий обов'язок щодо надання такій жінці матеріальної допомоги.
Відтак, у ст. 84 СК України фактично закріплена презумпція можливості батька дитини надавати матеріальну допомогу матері дитини, спростування якої покладається саме на батька. Тобто саме на батька покладається тягар доказування відсутності у нього можливості надавати таку допомогу.
Таким чином, сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини.
З наявної у матеріалах справи копії довідки, яка видана ОСОБА_1 від 10.01.2024 року за вих. № 50 Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради вбачається, що позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Білоцерківської міської ради та отримує державну соціальнудопомогу малозабезпеченим сім'ям (а. с. 14).
Окрім цього, з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого ( перерахованого ) податку та військового збору від 10.01.2024 року вбачається, що позивачу Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради нараховується та отримується останньою державна допомога при народженні дитини в розмірі 860,00 грн. ( а. с. 11 ).
Отже, встановлено та не спростовано, що позивач ОСОБА_1 дійсно на даний час перебуває у відпустці по догляду за дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення сином 3-х річного віку, а тому потребує матеріальної допомоги.
Якщо підставою для сплати аліментів є вагітність або проживання з дитиною до 3-х років або з дитиною з інвалідністю, то згідно з законом, працездатність або рівень доходу того з подружжя, на користь якого стягуються аліменти, не має значення.
Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині - матері незалежно від цієї обставини.
Отже, чоловік/дружина, з якою проживає дитина до досягнення дитиною 3 років, має право на утримання під час шлюбу і в разі розірвання шлюбу.
Встановлено та не спростовано, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з матір'ю, позивачем по справі.
Отже, враховуючи можливість відповідача працювати ( його працездатність ) та надавати матеріальну допомогу, що не було спростовано з боку останнього, позивач має право на своє особисте утримання до досягнення дитиною трьох річного віку та правомірно звернулася до суду з вказаними вимогами.
Однак, суд не може погодитися в повному обсязі з вимоги позивача щодо стягнення аліментів на особисте утримання у розмірі 1/4 частина з усіх видів заробітку ( доходу ) останнього, оцінюючи докази в їх сукупності та виходячи при цьому із принципу розумності, майнового стану відповідача, дійшов висновку щодо можливого стягнення з відповідача аліментів на утримання позивача, однак зменшивши до 1/6 частки, яка є справедливою і не буде накладати непропорційний фінансовий тягар на відповідача та буде необхідним та достатнім для забезпечення позивача.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Так, позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою у 2024 році.
З 1 січня 2024 року відповідно до Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» ставки судового збору змінюються.
Як визначено у Законі, судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення заборгованості, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Отже, при зверненні до суду з позовною заявою про стягнення аліментів з відповідача, позивач ОСОБА_1 у відповідності до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнена від сплати судового збору.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує, що оскільки позивача звільнено від сплати судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати у сумі 1211,20 гривень ( одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок ), ставки судового збору, які діяли на час звернення до суду.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 179, ст. ст. 180-184, ч.1 ст. 191, ч. 1 ст. 192 СК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 28, 76, 77, 81, 82, 89, 133, 141, 187,211, 247, 263-265, 273, 274, 353-355, п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства», ст. 51 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», Конвенцією ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, Законом України «Про судовий збір», суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та коштів на особисте утримання, - задовольнити частково.
Стягувати з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку ( доходу ), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 19.01.2024 року і до повноліття дитини.
Стягувати з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 19.01.2024 року і до досягнення дитиною - сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , трьох років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 включно.
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 збір на користь держави в сумі 1211,20 гривень ( одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок ).
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць - підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 , паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ).
Повне судове рішенняскладено 26 лютого 2024 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов