Справа № 357/2938/15-ц
Провадження № 2-др/357/4/24
іменем України
(додаткова)
27 лютого 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участю секретаря - Вальчук М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква заяву представника скаржника ОСОБА_1 - адвоката Гапоненко Романа Івановича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» на бездіяльність відділу державної виконавчої служби та зобов'язання вчинити дії, -
25 липня 2023 року за вх. № 32903 судом отримано від представника скаржника ОСОБА_1 - адвоката Гапоненко Романа Івановича заяву про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» на бездіяльність відділу державної виконавчої служби та зобов'язання вчинити дії, мотивуючи тим, що 12.07.2023 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність відділу державної виконавчої служби та зобов'язання вчинити дії. Однак, судом не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, які поніс ОСОБА_1 підчас розгляду скарги по даній справі. Скаржником (та представником ОСОБА_1 ) у повній мірі дотримано ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Попередній ( орієнтовний ) розрахунок судових витрат по справі № 357/2938/15-ц (скаржник поніс і які очікував понести становили 20 000 грн. ) - міститься у матеріалах справи. З огляду на перелічене, надають до суду належним чином завірені копії документів, що підтверджують витрати на правову допомогу в сумі 20 000 грн. просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути із Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у загальному розмірі 20 000 грн.
Частина 3 статті 270 ЦПК України передбачає, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.07.2022 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та вказані матеріали передані для розгляду.
Розгляд вищевказаної заяви про ухвалення додаткового рішення було призначено в судове засідання на 11.09.2023 року враховуючи кількість справ, які перебувають в провадженні судді, що зумовлено фактичною кількістю працюючих суддів в суді, участю судді в розгляді кримінальних справ та перебування судді у відпустці.
Так, згідно наказу № 59/в/г від 13.07.2023 року, головуючий суддя у даній справі перебував у щорічній відпустці з 01.08.2023 року по 08.09.2023 року.
11 вересня 2023 року справа була знята з розгляду у зв'язку із витребуванням даної цивільної справи (28.07.2023 року ) та перебуванням на розгляді в Київському апеляційному суді.
Так, після розгляду апеляційної скарги на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2023року ( 13 грудня 2023 року ), матеріали повернулися до суду першої інстанції та отримані 18.02.2024 року, про що свідчить відповідний штамп суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Сторони в судове засідання не викликалися з урахуванням вимог ч. 4 ст. 270 ЦПК України, оскільки у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, обов'язкового виклику, вказана стаття не передбачає.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2023 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» на бездіяльність відділу державної виконавчої служби та зобов'язання вчинити дії було задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) щодо не зняття арешту з усього майна ОСОБА_1 та зобов'язано Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) зняти арешт накладений на все майно ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 53567836.
Зазначене судове рішення не набрало законної сили.
За змістом ч. 2 ст. 270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, які підтверджують точний розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд, за заявою такої сторони, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Однак, як вже зазначалось, така заява має бути озвучена до закінчення судових дебатів у справі (ч. 1 ст. 246 ЦПК). В такому разі судом призначається ще одне судове засідання, яке має бути проведено не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог, за результатом якого ухвалюється додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 кодексу (ч. 2, 3 ст. 246 ЦПК). Можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті передбачають і ч. 3 ст. 259 ЦПК (порядок ухвалення судових рішень) і п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК (додаткове рішення суду).
Статтею 246 ЦПК України передбачено, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Встановлено, що представником заявника - адвокатом Гапоненко Р.І. під час розгляду даної справи була зроблена заява щодо стягнення судових витрат за результатами розгляду справи і надання суду відповідних доказів понесених заявником протягом п'яти днів після ухвалення судом відповідного рішення.
Отже, до закінчення розгляду справи по суті, представником заявника було зроблено відповідну заяву.
Зазначена заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат, отримана судом 25.07.2022 року за вх. № 32903, що підтверджується відповідним штампом суду, але направлена до суду засобами поштового відправлення 13.07.2023 року, про що свідчить поштовий конверт.
Таким чином, скаржником ( його представником ) докази понесення витрат на правову допомогу були подані протягом п'яти днів після ухвалення судом відповідного рішення, у строки, передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Отже, згідно положень ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання, зокрема, про те як розподілити між сторонами судові витрати.
Судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази ( ч. 1 ст. 258 ЦПК України ).
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу до суду було надано: Договір № 03-22 про надання правової ( правничої ) допомоги від 08 травня 2023 року; Додаткова угода № 1 до Договору № 03-22 від 08.05.2023 року про надання правової ( правничої ) допомоги від 01 червня 2023 року; Додаток до Акту наданих послуг № 40 від 12.07.2023 року до Договору № 03-22 від 08.05.2023 року про надання правової ( правничої ) допомоги від 08.05.2023 року; Акт наданих послуг № 40 від 12.07.2023 року.
Згідно п. 3.1 Договору № 03-22 про надання правової ( правничої ) допомоги від 08 травня 2023 року, розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокатському бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, встановлюються в сумі 10 000 грн., що сплачується Клієнтом наступним чином: 5000 грн. протягом трьох днів з дати підписання договору; 5000 грн. протягом трьох днів з дати подання скарги до суду.
Додатковою угодою № 1 до Договору № 03-22 від 08.05.2023 року про надання правової ( правничої ) допомоги від 01 червня 2023 року змінено та доповнено п. 3.1 договору в наступній редакції: розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокатському бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, встановлюються в сумі 20 000 грн., що сплачується Клієнтом наступним чином: 5000 грн. протягом трьох днів з дати підписання договору; 5000 грн. протягом трьох днів з дати подання скарги до суду; 10000 грн. протягом трьох днів після відшкодування судових витрат за рахунок Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ).
Отже, зазначені документи свідчать про договірні відносини між ОСОБА_1 та АБ «Гаоненко Роман і партнери» стосовно надання правової допомоги та дійсно понесення з боку скаржника ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу.
В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Такий же правовий висновок містяться і постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Такий підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати впливає також із практики Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ ), яка є обов'язковою для застосування в Україні як джерело права в силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07 ) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені.
«115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження в Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними»( див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України», п. 97 ).
Такий висновок ЄСПЛ також викладений у вже зазначеному вище рішенні у справі «Савін проти України» ( Заява № 34725/08).
«96. Суд зазначає, що хоча заявник ще не оплатив адвокатські послуги, він зобов'язаний оплатити їх відповідно до договірних зобов'язань. Як вбачається з матеріалів справи, пан Крістенко представляв заявника протягом усього провадження у Суді, а тому має право вимагати оплати його послуг за договором. Відповідно Суд вважає ці витрати «фактичними» ( див. рішення від 08 жовтня 2009 року у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветіта та Ісрафілов проти Азербайджану», заява № 37083/03, п.106 ).
При цьому на необхідності розгляду витрат, які підлягають оплаті, як фактичних для цілей компенсації наголошується і в Практичних рекомендаціях ЄСПЛ від 28.03.2007 року.
Тож фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Відповідно, якщо договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визнання витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації стороні.
Судові витрати є інститутом галузі цивільного процесуального права України, відшкодування судових витрат є однією із засад ( принципів ) цивільного судочинства, а тому розповсюджується на всіх учасників цивільного судочинства.
Так, відшкодування судових витрат є також процесуальним правом сторін виконавчого провадження ( стягувача, скаржника ) у справах щодо подання скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі № 910/7520/20, в постанові від 12.05.2021 року у справі № 873/79/20.
У вищевказаній постанові від 11.11.2021 року Верховний Суд дійшов законності та обґрунтованості додаткового рішення щодо стягнення судових витрат з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Отже, як зазначено вище, дійсно між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Гапоненко Роман і партнери.» існують договірні відносини та відповідно у ОСОБА_1 виник договірний обов'язок щодо оплати витрат на правову допомогу, що підтверджується доданими до заяви про ухвалення додаткового рішення відповідними документами.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону N 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Під-час розгляду вищевказаної заяви, з боку сторони ( ВДВС ) не надходило жодних клопотань, як і клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
В цьому контексті Верховний Суд правильно зазначає, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №826/2689/15 від 09 квітня 2019 року).
Так, лише за заявою учасника справи ( в даному випадку Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд має можливість на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц.
В даній постанові Верховний Суд зазначив, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 (п.40).
Хоча, з доданих з боку представника скаржника до заяви про ухвалення додаткового рішення додатків вбачається, що заінтересованим особам Білоцерківському відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) та приватному акціонерному товариству «Українська пожежно-страхова компанія» 13.07.2023 року рекомендованим листом направлялася документи, згідно Опису: заява про ухвалення додаткового рішення; Договір № 03-22 про надання правової ( правничої ) допомоги від 08 травня 2023 року; Додаткова угода № 1 до Договору № 03-22 від 08.05.2023 року про надання правової ( правничої ) допомоги від 01 червня 2023 року; Додаток до Акту наданих послуг № 40 від 12.07.2023 року до Договору № 03-22 від 08.05.2023 року про надання правової ( правничої ) допомоги від 08.05.2023 року; Акт наданих послуг № 40 від 12.07.2023 року; копія ордеру та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Окрім цього, звертаючись до суду з вказаною вище скаргою, в ній зазначалося, що в процесі розгляду справи попередній ( орієнтовний ) розрахунок судових витрат по справі № 357/2938/15-ц (скаржник поніс і які очікував понести становили 20 000 грн. ).
Ознайомившись зі скаргою та надаючи свої пояснення в судовому засіданні 12.07.2023 року при розгляді скарги, представник ВДВС стосовно витрат на правову допомогу не висловлювався.
Крім того, отримання вказаної заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу з додатками з боку Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) свідчить і те, що на призначений розгляд даної заяви ще 11.09.2023 року, просили відкласти у зв'язку з перебування державного виконавця Шульги М.Ю. в провадженні якої перебуває ВП № 53567836 у щорічній основній відпустці.
Водночас, з боку Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) на адресу суду заяв та клопотань стосовно зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не надходило.
Не надходило такого клопотання і на час розгляду даної заяви.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, потрібно враховувати правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
Також, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи №904/4507/18.
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов'язаних із розглядом справи №910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є "фіксованим гонораром", визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ "Оболонь" сумі на предмет її обгрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».
За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо ( постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №808/1849/18 ).
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат ( постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21 ).
ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( ч. 1 ст. 89 ЦПК України ).
Враховуючи вищезазначене, розмір витрат скаржника на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.
Так, суд не може в повній мірі погодитися з сумою витрат на правову допомогу, яку просить стягнути скаржник ( 20 000 грн.), така сума є явно завищеною та не співмірною зі складністю справи, оскільки вказана категорія справи є досить поширеною та не потребує додаткової трати часу адвоката на вивчення практики, її узагальнення та формування позиції по справі.
Отже, суд перш за все має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково.
Крім того, у цьому випадку судом не вирішувався спір по суті, а лише надавалася оцінка діям/бездіяльності виконавчої служби щодо не знаття арешту, накладеного в межах виконавчого провадження, яка за своєю природою зводиться до вирішення судом питання законності дій або бездіяльності виконавчої служби, які регулюються Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7520/20.
В зазначеній постанові Верховний Суд вказав, доводи суду апеляційної інстанції, що зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги безпосередньо пов'язане з наявністю клопотання, є неправильними, оскільки перш за все суд має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України.
Таким чином, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмір 20 000 грн. не є співрозмірним та не відповідає критеріям розумності та справедливості.
Ураховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) на користь скаржника ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Також суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог шляхом ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення з Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 133, 134, 137, 141, 175, 178, 246, 247, 258, 263, 264, 270, 354, 355 ЦПК України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд, -
Заяву представника скаржника ОСОБА_1 - адвоката Гапоненко Романа Івановича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» на бездіяльність відділу державної виконавчої служби та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Стягнути з Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) ( ЄДРПОУ: 34846037, 09100, Київська область, м. Біла Церква, бульвар Олександрійський, буд. 94 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на професійну правничу ( правову ) допомогу в розмірі 10 000 ( десять тисяч ) гривень.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційної інстанції безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст додаткової ухвали складено 27 лютого 2024 року.
Додаткова ухвала надрукована в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов