г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/5853/23
Номер провадження 2/213/478/24
23 лютого 2024 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Мазуренко В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу №213/5853/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заробітної плати у виді одноразової допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника,
Представник позивача звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 25 жовтня 1966 року по 23 жовтня 1968 року, з 26 лютого 1971 року по 25 березня 1982 року та з 31 березня 1983 року по 18 січня 2008 року позивач працював на Інгулецькому ГЗК. Звільнений з роботи 18 січня 2008 року за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію. Станом на момент звільнення йому підприємством сплачено одноразову допомогу у розмірі 2 236,05 грн. Однак при звільненні роботодавець зобов'язаний був виплатити йому одноразову допомогу у розмірі тримісячної середньої заробітної плати. Вважає, що відповідач зобов'язаний доплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі 2 924,40 грн, а також сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку. За період з 19 січня 2008 року по 21 грудня 2023 року його розмір становить 229 926,60 грн, але, враховуючи принцип справедливості і співмірності просить стягнути суму 100 000,00 грн.
Представник позивача зазначає, що згідно з Угодою гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, яка була чинною на день звільнення позивача й положення якої розповсюджувалися на відповідача встановлено, що Угода набирає чинності з 1 січня 2007 року і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. Відповідно до п.6.1 Угоди встановлено обов'язок роботодавця виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботу на підприємстві, але не менше: при стажі від 7,5 до 15 років - середньомісячної заробітної плати; від 15 до 20 років - двомісячної заробітної плати; від 20 і більше років - тримісячної заробітної плати. Статтями 5,9 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються та сторін, які їх уклали. Вимоги угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі. Оскільки відповідач відноситься до підприємств металургійної і гірничодобувної промисловості України, на нього розповсюджуються умови Угоди та поширюються на позивача як на такого, який уклав трудовий договір з підприємством гірничо-металургійного комплексу України.
Строк виконання зобов'язання відповідача визначено ст.47 КЗпП України, згідно з якою власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, передбачені ст.116 КЗпП України, норми якої позивачем були порушені, тому установа, організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст.117 КЗпП).
Враховуючи, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена позивачу у зв'язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, які входять до структури заробітної плати, право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком в силу ч.2 ст.233 КЗпП України.
Від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначає, що не погоджується із твердженнями позивача. Зазначає, що відповідач не є стороною Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу на 2007-2008 роки та її підписантом, тому її положення не поширюється на відповідача. Твердження позивача щодо того, що він мав право при звільненні на вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат вважає безпідставними і необґрунтованими. Стверджує, що одноразова допомога не відноситься до оплати праці та посилання позивача на ст.97 КЗпП України та ст.15 ЗУ "Про оплату праці" є безпідставними. Також вказує, що заявлений позивачем розмірі суми середнього заробітку за затримку розрахунку при розмірі 100 000,00 грн не є співмірною суми одноразової допомоги у розмірі 2 924,40 грн.
Також зазначає, що починаючи з 19 липня 2022 року обов'язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки період, за який з роботодавця може бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку, обмежений у шість місяців.
Просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а в разі прийняття рішення про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосувати принцип співмірності між заявленою сумою та сумою, що буде стягнута.
Крім того, представником відповідача заявлено про застосування строку позовної давності, оскільки до позовних вимог позивача повинна застосовуватися позовна давність строком у три місяці.
Представником позивача надано відповідь на відзив, де зазначає, що допомога, яка мала бути виплачена позивачу у зв'язку із виходом на пенсію, входить до виплат, на які працівник має право згідно з умовами Галузевої угоди при звільненні на пенсію, тому в силу положень ч.2 ст.233 КЗпП України звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком. Доводи відповідача, що ПРАТ «ІНГЗК» не є підписантом Галузевої угоди не відповідають дійсності, оскільки одним із підписантів був Генеральний директор «Метінвест ХОЛДИНГ», до складу якого входить ІНГЗК. Оскільки позивач на момент виходу на пенсію мав понад 30 років стажу на нього розповсюджується дія п.6.1 Галузевої угоди. Вважає застосування нової редакції ч.1 ст.117 КЗпП України безпідставними, оскільки права позивача на повний розрахунок при звільненні були порушені у січні 2008 року, тому на момент виникнення спірних правовідносин була чинна редакція ч.1 ст.117 КЗпП України, яка не обмежувала середній заробіток за час затримки шестимісячним строком.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Ухвалою від 26 грудня 2023 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 працював на Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті. Звільнений за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію за ст.38 КЗпП України. Його загальний стаж роботи становить понад 20 років.
Згідно з довідкою від 07 грудня 2023 року за останні 2 місяці перед звільненням, за листопад-грудень 2007 року заробітна плата ОСОБА_1 склала 2 395,29 грн: за листопад 2007 року - 1 493,02 грн, за грудень 2007 року - 902,27 грн; відпрацьовано 238,90 годин. Середньогодинна заробітна плата позивача становила 10,03 грн, середньомісячна заробітна плата за два останні місяці перед звільненням становила 1 720,15 грн.
Із наданої позивачем копії розрахункової відомості видно, що у січні 2008 року позивачу була виплачена одноразова допомога при виході на пенсію у розмірі 2 236,05 грн.
Встановленим обставинам відповідають правовідносини, які регулюють трудові відносини.
Відповідно до ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніш наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними у даному випадку є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені на момент звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19).
Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці», госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.
Положеннями ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.
Галузева угода гірничо - металургійного комплексу України на 2007-2008 роки діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності, а також у частині, обумовленій окремими пунктами, - на осіб, що потребують особливої соціальної підтримки згідно з п.6.14, яким передбачено, що сторона власника за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов'язується поширювати окремі соціальні пільги та гарантії: зокрема, на непрацюючих пенсіонерів підприємства (п.1.4).
Відповідно до п.1.13 Угоди, вона набуває чинності з 01 січня 2007 року і діє до укладення нової або перегляду цієї угоди в цілому або окремих її положень, і вона зберігає чинність у випадку зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого її укладено (п.1.5).
Пунктом 6.1 розділу VI «Соціальні гарантії» зазначеної Угоди на 2007-2008 роки, передбачено виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на підприємстві, але не менше тримісячної середньої заробітної плати при стажі від 20 років і більше.
Частиною 1 ст.233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів. Однак, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, судом встановлено таке.
З тексту Галузевої угоди видно, що її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фонду державного майна України, Федерації металургів України, господарських об'єднань, та профспілкою трудящих металургійної і гірничо-добувної промисловості України в особі Центрального комітету ПУГУ, тому застосовується до врегулювання даних спірних правовідносин між сторонами у справі.
Також суд враховує судову практику у справах даної категорії, зокрема у справі №212/908/17-ц, в якій Верховний Суд України визнав необхідність застосування до спірних правовідносин умов Галузевої Угоди, виконання якої є обов'язком відповідача.
Оскільки позивач на момент виходу на пенсію мав стаж роботи на підприємстві відповідача понад 20 років, на нього розповсюджується дія пункту 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний був виплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат. Оскільки така умова не була дотримана роботодавцем, суд вважає, що позивач правомірно звернувся до відповідача з такою вимогою.
Щодо розміру невиплаченої позивачу при звільненні заробітної плати, суд погоджується із зазначеним в позовній заяві розрахунком, проведеним відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100, згідно з яким середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, у даному випадку такою подією є звільнення позивача.
Середньомісячна заробітна плата позивача на момент звільнення згідно з довідкою становила 1 720,15 грн, тому тримісячний її розмір становить 5 160,45 грн. Відповідач в січні 2008 року виплатив позивачу одноразову вихідну допомогу в розмірі 2 236,05 грн, тим самим недоплативши йому 2 924,40 грн, у зв'язку з чим суд вважає, що саме така сума підлягає стягненню з відповідача.
Щодо вимог стягнення позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд вважає, що, оскільки позивачу не були виплачені всі належні йому суми у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки механізм здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки його виплати визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Згідно з цією постановою, під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплати. Обчислення середньої заробітної плати при нарахуванні виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати (пункт 5 вказаного Порядку).
Згідно з довідкою підприємства, за останні 2 місяці перед звільненням, за листопад-грудень 2007 року заробітна плата ОСОБА_1 склала 2 395,29 грн: за листопад 2007 року - 1 493,02 грн, за грудень 2007 року - 902,27 грн; відпрацьовано 238,90 годин. Середньогодинна заробітна плата позивача становила 10,03 грн, середньомісячна заробітна плата за два останні місяці перед звільненням становила 1 720,15 грн, планова кількість робочих змін за два останніх місяці перед звільненням: листопад 2007 року - 22 зміни, грудень 2007 року - 21 зміна.
Середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці перед звільненням (листопад, грудень 2007 року) становить 55,70 грн і цей показник необхідно враховувати при обчисленні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку. А тому за весь період затримки, який становить 4 128 робочих днів - з 19 січня 2008 року (наступний день після звільнення) по 21 грудня 2023 (дата здійснення розрахунку позивачем), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 229 929,60 грн (55,70 грн х 4 128 днів).
З урахуванням принципу співмірності із заявленою сумою невиплаченої заробітної плати (вихідної допомоги) та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за можливе зменшити розмір відшкодувань, визначений статтю 117 КЗпП України. Так, розмір простроченої заборгованості, що виникла через несвоєчасну виплату позивачу сум розрахунку при звільненні, становить 2 924,40 грн.
При цьому, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку просить стягнути позивач, значно перевищує суму невиплаченої позивачу одноразової вихідної допомоги.
Тому, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, де зазначено, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця, у зв'язку з чим, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, зокрема розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, суд вважає, що буде співмірним, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку - 20 000,00 грн.
Щодо тверджень представника відповідача про те, що з роботодавця може бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку, який обмежений у шість місяців суд зазначає таке.
Законом України від 01 липня 2022 року N 2352-IX, що набрав чинності 19 липня 2022 року, стаття 117 КЗпП викладена в іншій редакції.
За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції Закону N 2352-IX від 01 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Тому суд не може прийняти до уваги доводи представника відповідача, що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не більш як за 6 місяців, оскільки відповідачем допущено затримку розрахунку за період з 19 січня 2008 року по 21 грудня 2023 року та до цього періоду затримки підлягають застосуванню норми статті 117 в редакції яка не містила обмеження 6-ти місячним строком, а отже, до вказаного періоду затримки розрахунку, стягненню підлягає середній заробіток за весь зазначений період без обмеження будь-яким строком.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності до даних позовних вимог, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці», роз'яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Слід зауважити, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2022 року (справа № 755/12623/19), 27 січня 2020 року (справа №682/3060/16-ц).
Частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів.
Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи, що позивач дізнався про порушення свого права на отримання належного розміру вихідної допомоги при звільненні у листопаді 2023 року, до суду звернувся 22 грудня 2023 року, суд вважає, що строки звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника не пропущені.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 239,12 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 10, 12, 19, 23,76-81,89,95,141,258-259,263-265,274, 279,352,354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у виді одноразової допомоги при звільненні у розмірі 2 924 (дві тисячі дев'ятсот двадцять чотири) гривні 40 копійок.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2008 року по 21 грудня 2023 року у розмірі 20 000 (двадцяти тисяч) гривень 00 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» судовий збір в сумі 239 (двісті тридцять дев'ять) гривень 12 копійок в дохід держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 0019090, вул. Рудна, 47, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.
Дата складення повного тексту судового рішення - 23 лютого 2024 року.
Суддя В.В.Мазуренко