Справа № 420/25110/23
26 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хом'якової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони в Одеській області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 з 24.02.2022 року додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони в Одеській області виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30 000 грн. на місяць, починаючи з 24.02.2022 року по 01.02.2023 року включно;
установити судовий контроль за виконанням рішення шляхом зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони в Одеській області протягом одного місяця з дня набрання чинності цим рішенням подати звіт про його виконання.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, з 25.03.2020 по теперішній час є співробітником Служби судової охорони у Одеській області. На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію” Кабінет Міністрів України виніс постанову від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, якою передбачено виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць. Позивач з 24.02.2022 проходив службу в ТУ ССО у Одеській області. За таких обставин, у період з 24.02.2022 по 01.02.2023 він мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022. Позивачем направлявся до відповідача запит щодо причин не нарахування та не виплат позивачеві додаткової щомісячної винагороди встановленої п.1 Постанови №168. У відповідь відповідач зазначив, що причиною невиплати була відсутність певного Порядку та коштів. При цьому, відповідач посилається на те, що 31.10.2022 наказом ДСА України №396 затверджено Порядок і Умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Ухвалою суду від 25.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 262 КАС України).
Ухвалою суду від 25.09.2023 року зупинено провадження по адміністративній справі 420/780/23 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі №260/3564/22.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень 10.10.2023 оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 по справі № 260/3564/22 про залишення в силі рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023. Вказана постанова набрала законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Ухвалою суду від 26.02.2024 поновлено провадження по справі.
Відповідач належним чином та своєчасно повідомлялися про встановлений ухвалою суду від 25.09.2023 строк для подання відзиву на позовну заяву. Відзив на адміністративний позов в установлений строк до суду не надходив.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Станом на час розгляду справи від відповідача не надходило жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву.
З огляду на зазначене суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 з 25.03.2020 по теперішній час є співробітником Служби судової охорони у Одеській області.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 р., №259/2022 від 18.04.2022 р., №341/2022 від 17.05.2022 р. та№ 573/2022 від 12.08.2022 р., №58/2023 від 06.02.2023 р. строк дії воєнного часу продовжувався.
У період з 24.02.2022 позивач проходив службу у Службі судової охорони у Одеській області. З 24.02.2022 позивач не отримував додаткову винагороду в розмірі 30000 грн., що підтверджується довідками про доходи № 138, 139 від 05.06.2023.
Позивач 02.06.2023 звернувся з рапортом щодо надання інформації стосовно додаткових виплат на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, надання довідок про грошове забезпечення за 2022-2023 роки, копії трудової книжки, довідки про проходження служби.
Листом Територіального управління Служби судової охорони в Одеській області № 46.03-300 від 08.06.2023 року надано відповідь позивачу, в якому зазначено, що ОСОБА_1 проходить службу з 25.03.2020 року по теперішній час. Видання наказів про виплату додаткової винагороди стало можливим лише після затвердження Порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди наказом ДСА України № 396 від 31.10.2022. Відповідачем вжито всіх необхідних дій для здійснення додаткових виплат на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, видані відповідні накази, але бюджетні кошти для виплати додаткової винагороди не надійшли.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд бере до уваги таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 161 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).
Згідно з частиною першою статті 165 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 289 від 3 квітня 2019 року затверджено схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони.
Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із схемою тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони та схемою тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони, затверджених цією постановою; а порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Відповідно до вимог пункту 3 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України № 384 від 26 серпня 2020 року, грошове забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби, інтенсивності та умов служби, почесного звання, спортивного звання.
Згідно з вимогами п. 4 вказаного Порядку грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за стаж служби. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги (п.п. 5-7 зазначеного Порядку).
Пунктами 9-10 Порядку передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Зміст вказаних норм дає підстави для висновків про те співробітники служби Судової охорони за рахунок коштів державного бюджету отримують грошове забезпечення у межах затверджених фондів оплати праці, яке складається із основних виплат, додаткових та одноразових виплат.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію”, Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнята постанова № 168, п. 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України № 350 від 22 березня 2022 року до згаданої постанови № 168 від 28 лютого 2022 року були внесені зміни, згідно з якими абзац перший пункту 1 після слів “та поліцейським” доповнено словами “, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка”.
Постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 року №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно замінено словами і цифрами додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць;
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: “Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення”;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом ДСА України від 31 жовтня 2022 року №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану.
Згідно з вимогами п. 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000 гривень співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 року №793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31 жовтня 2022 р. №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Судом встановлено, що вказані правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу як співробітнику Служби судової охорони вказаної додаткової винагороди та охоплюють період з 24.02.2022 по 01.02.2023.
З урахуванням вищезазначеного суд звертає увагу, що статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з вимогами ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці “Про захист заробітної плати” №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін “заробітна плата” означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
Згідно з вимогами ст. 165 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди.
Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі 30000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 7 липня 2022 року №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі “до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць”.
В обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до вимог частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 р. №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди “до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць” замість “ 30000 гривень щомісячно” не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом “пропорційність” із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Разом з тим, на сьогоднішній день, керівництвом ССО жодних дій по виконанню акта Кабінету Міністрів України, а саме абзацу другого пункту 1 Постанови №168, яка є обов'язковою до виконання на території України, не здійснено.
Жодних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, не видається, а відтак унаслідок протиправної бездіяльності позивач не має можливості отримати додаткову винагороду, установлену Постановою №168.
При цьому відмова ССО у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа “Кечко проти України”, заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).
Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.
За змістом пункту 9 частини першої статті 4, статті 5, частини четвертої статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
За таких обставин, суд визнає, що у період з 24 лютого 2022 року позивач мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30000,00 грн., встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року.
З урахуванням змін, внесених до постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 постановою КМУ № 43 від 20.01.2023, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони в Одеській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р., за період з 24.02.2022 р. по 18.07.2022 р. у розмірі 30 000 гривень щомісячно, починаючи з 19.07.2022 р. по 20.01.2023 р. - у розмірі до 30 000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Належним способом захисту судом порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити вказану винагороду, що узгоджується і з рішенням Верховного Суду від 06.04.2023 №Пз/990/4/22 (№260/3564/22) у зразковій справі щодо виплати додаткової винагороди службовцям Служби судової охорони. При цьому таке зобов'язання охоплює і позовну вимогу про зобов'язання відповідача винести наказ (накази) про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом покладення обов'язку на Територіальне управління Служби судової охорони в Одеській області подати у встановлений судом термін з моменту набрання законної сили звіт про виконання рішення суду у цій справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 КАС України, за приписами частини першої та другої суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини восьмої цієї ж статті судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини шостої статті 246 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині рішення у разі необхідності вказується про порядок і строк виконання рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу. Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинен бути вказаний обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття рішення у справі.
Разом з тим, вказаною нормою статті 382 КАС України передбачено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, суд наділений правом зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення лише у випадку, коли існують беззаперечні докази нехтування відповідачем вимогам суду.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили у порядку передбаченому статтею 382 КАС України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 77, 132, 134, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони в Одеській області (код ЄДРПОУ - 43163579) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за кожен місяць служби за період часу з 24.02.2022 по 18.07.2022 року, а з 19.07.2022 року по 20.01.2023 року в розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони в Одеській області (код ЄДРПОУ - 43163579) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 )додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 грн. за кожен місяць служби за період часу з 24.02.2022 по 18.07.2022 року, а з 19.07.2022 року по 20.01.2023 року в розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.В. Хом'якова