Справа № 420/35456/23
26 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини) Державної прикордонної служби України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), в якому просить:
визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті одноразової грошової допомоги за період з 22.03.2023 по 06.12.2023 включно;
зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військову частину НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 22.03.2023 по 06.12.2023 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в періоди з 21.06.1994 по 02.04.1996, з 27.08.1996 по 21.03.2023 позивач проходив військову службу у Збройних силах України, у тому числі у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом від 21.03.2023 № 94-ос начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України позивача, майстра-сержанта, остання штатна посада - старшого техніка служби забезпечення пально-мастильними матеріалами відділу тилового забезпечення звільнено з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу».
Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонним загоном не проведено розрахунків щодо одноразової допомоги при звільненні в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачена Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 у справі №420/8989/23 зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. На виконання рішення суду 06.12.2023 НОМЕР_1 прикордонний загоном перерахував на банківський рахунок 165634,64 грн. 11.12.2023 позивач звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону з вимогою щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті одноразової грошової допомоги. Станом на день подачі позову відповіді на звернення не надходило.
Дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку при звільненні позивач вважає протиправними, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
У зв'язку із зверненням до суду з адміністративним позовом, який не відповідає вимогам процесуального законодавства, ухвалою суду від 25.12.2023 вказаний позов було залишено без руху з надання позивачу строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали.
Позивач ухвалу суду виконав, недоліки позову усунув.
Ухвалою від 08.01.2024 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
11.01.2024 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.
Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Компенсація не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.
Доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв'язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування ст.117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У наказі про виключення позивача зі списків частини зазначено, які саме виплати нараховуються. Наказ про виключення із списків частини позивача, який по суті є правовою підставою для здійснення нарахувань, пов'язаних із звільненням не оскаржений позивачем. Відтак, правові підстави для застосування ст. 117 КЗпП України при відсутності спору щодо нарахованих сум належних працівникові при звільнені, відсутні.
В подальшому, з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Позивач наказ про виключення його зі списків особового складу військової частини при розгляді цієї справи не оскаржує та не оскаржував раніше, з рапортом (заявою) про невиключення його зі списків особового складу військової частини.
Також відповідач зазначає, що в провадженні Одеського окружного адміністративного суду розглядається справа №420/34469/23 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону з аналогічними позовними вимогами.
З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
22.01.2024 до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що аргументи відповідача, наведені у відзиві, є необґрунтованими та непереконливими. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Позивач просить позов задовольнити.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом від 21.03.2023 № 94-ос начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , майстр-сержанта, старшого техніка служби забезпечення пально-мастильними матеріалами відділу тилового забезпечення звільнено з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу». Згідно вказаного наказу остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 21.03.2023.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2022 у справі № 420/8989/23 зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2022 у справі № 420/8989/23 на розрахунковий рахунок позивача 06.12.2023 перерахована сума грошового забезпечення у розмірі 165634,64 грн.
11.12.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив виплатити середній заробіток з а весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з 22.03.2023 по день фактичного розрахунку - 06.12.2023.
Станом на дату подання позову відповідач відповідь на заяву від 11.12.2023 не надав.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом №2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Як вже встановлено судом позивача було виключено зі списків особового складу військової частини 21.03.2023. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 420/8989/23 проведено лише 06.12.2023 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Оскільки позивач виключений зі списків особового складу військової частини 21.03.2023, тому початковою датою буде наступний день після виключення позивача зі списків військової частини, тобто 22.03.2023.
Оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 06.12.2023, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 05.12.2023 - день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому була виплачена індексація грошового забезпечення.
Оскільки позивач виключений зі списків 21.03.2023, а виплата одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 165634,64 грн відповідачем здійснена лише 06.12.2023, відповідно, час затримки розрахунку при звільненні буде період з 22.03.2023 (наступний день після виключення позивача зі списків військової частини) по 05.12.2023 включно (день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні) .
Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 22.03.2023 по 05.12.2023 є протиправною.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, проте у спосіб, відмінний від того, про який просив позивач, з огляду на таке.
Під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
В свою чергу дії - це юридичні факти, які пов'язані з волею суб'єктів правовідносин; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов'язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.
Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб'єктів, що відбуваються за волевиявленням суб'єкта правовідносин.
Судом встановлено, що позивачу невиплачено середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, Тобто, відповідачем вчинені активні дії, спрямовані на видачу оновленої довідки.
Аналізуючи викладене, суд вважає, що саме бездіяльністю відповідача, а не діями порушені права позивача.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (06.12.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX.
Таким чином, враховуючи, що непроведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст.117 КЗпП України.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 22.03.2023 по 06.12.2023 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
Наказом від 21.03.2023 № 94-ос начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , майстр-сержанта, старшого техніка служби забезпечення пально-мастильними матеріалами відділу тилового забезпечення звільнено з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу». Згідно вказаного наказу остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 21.03.2023.
Строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 22.03.2023, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 06.12.2023, виплативши на виконання рішення суду одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у сумі 165634,64 грн.
Згідно із наданою відповідачем довідкою про середній заробіток позивачу нараховано суму грошового забезпечення за січень-лютий 2023 року 9262,00 грн. (3662,78 грн + 5599,22 грн). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 59 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 156,98 грн (9262,00 грн/59 календарних днів).
Затримка розрахунку при звільненні становить 259 календарних днів (період з 22.03.2023 по 05.12.2023).
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (06.12.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 22.03.2023, проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарні дні (з 22.03.2023 по 21.09.2023).
Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 28884,32 грн (156,98 грн х 184 календарних днів).
Таким чином, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 28884,32 грн.
Доводи відповідача про те, що не підлягають застосуванню норми ст. 116, 117 КЗпП України не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
При цьому, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби військовослужбовців.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.
Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, тому застосування до спірних правовідносин підлягають приписи Кодексу законів про працю України.
За змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено вчасно грошове забезпечення, тому наступає відповідальність передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Щодо твердження відповідача про перебування в провадженні Одеського окружного адміністративного суду справи № 420/34469/23 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону з аналогічними позовними вимогами суд зазначає наступне.
Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Предметом позову у справі № 420/35456/23 є:
визнання протиправними дій НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті одноразової грошової допомоги за період з 22.03.2023 по 06.12.2023 включно;
зобов'язання НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 22.03.2023 по 06.12.2023 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Предметом позову у справі № 420/34469/23 є:
визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільнені по виплаті індексації грошового забезпечення;
стягнення з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2023 по 09.11.2023.
Таким чином, предмети позовів у справах № 420/35456/23 та № 420/35456/23 є різними.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті одноразової грошової допомоги за період з 22.03.2023 по 05.12.2023 включно.
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 14321831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті одноразової грошової допомоги у сумі 28884 (двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн 32 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 14321831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний