19 лютого 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1002/23
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., при секретарі Ткачовій А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094) про визнання грошових вимог до боржника,
у справі
За заявою боржника,
Боржник: ОСОБА_1 ,
РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
За участю:
Керуючого реструктуризацією - арбітражної керуючої Белінської Наталії Олександрівни, код НОМЕР_3, вул. М.Оводова, 38, к.304, м. Вінниця, 21050, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
Кредитора - Акціонерного товариства "Таскомбанк", код ЄДРПОУ 09806443, вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, 01032, e-mail: info@tascombank.com.ua,
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи
за участю представників учасників:
від заявника ОСОБА_2 ,
арбітражна керуюча Белінська Н.О.
У судовому засіданні відповідно до ч.6 ст.233 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Обставини справи:
У провадженні перебуває справа про неплатоспроможність фізичної особи - ОСОБА_1 , провадження у якій відкрито 08.08.23.
Ухвалою суду від 20.11.23 постановлено:
затвердити план реструктуризації боргів у справі №927/1002/23 про неплатоспроможність фізичної особи - ОСОБА_1 станом на 04.10.23;
перерахувати з депозитного рахунку Господарського суду Чернігівської області основну грошову винагороду арбітражній керуючій Белінській Наталії Олександрівні за виконання повноважень керуючого реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 у справі №927/1002/23 у розмірі 20 130 грн 00 коп. за наступними реквізитами: №рахунку НОМЕР_2 в АТ "ПУМБ", Отримувач: Белінська Н.О., код НОМЕР_3 ;
-припинити повноваження керуючого реструктуризацією - арбітражної керуючої Белінської Наталії Олександрівни (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 190 від 03.05.22, РНОКПП НОМЕР_3 , вул. Миколи Оводова, буд. 38, кім. 304, м. Вінниця, 21050, е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
15.01.24 до суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094) надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника у розмірі 31 842,14 грн (в т.ч. 30 564,12 за тілом кредиту, 1278,00 грн за відсотками).
Ухвалою суду від 31.01.24 вказану заяву призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.02.24 на 10:00 та запропоновано боржнику по справі - фізичній особі ОСОБА_1 надати відзив на заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання грошових вимог.
Вказану ухвалу від 31.01.24 направлено до електронних кабінетів учасників справи та заявника, та відповідно до наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного листа отримано останніми 31.01.24.
До початку судового засідання 14.02.24 від боржника - ОСОБА_1 надійшов відзив на заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (б/н від 13.02.24) про визнання грошових вимог, відповідно до змісту якого останній не визнає грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" з огляду на наступне:
- обов'язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено саме на кредитора;
- саме первинними документами або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору щодо заборгованості боржника перед кредитором підтверджується заборгованість суб'єкта господарювання, її розмір і саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов'язання боржника та визнання грошових вимог кредитора;
-однак заявником не долучено до заяви первинного документа кредитного договору;
-посилаючись на практику Верховного суду, зазначає, що у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі);
-заявник, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17.02.12, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід" ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісію за користування кредитом;
-роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування;
-у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (2007 рік) до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову;
-за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин;
-надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору;
-вимоги банку не можуть бути визнані у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору;
- банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов'язання;
-заявником не було надано суду доказів, які б у своїй сукупності дали змогу встановити наявність зобов'язань ОСОБА_1 перед АТ КБ"ПриватБанк", а отже, відсутні правові підстави для визнання кредиторських вимог у розмірі 31 842,14 грн;
-посилаючись на приписи ст. 223 Господарького кодексу України, ст.ст. 16, 256 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 113, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, просить застосувати строки позовної давності під час розгляду грошових вимог кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк.
16.02.24 від заявника - Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" надійшли пояснення на відзив ОСОБА_1 на заяву про визнання грошових вимог, відповідно до яких вважає безпідставними доводи боржника стосовно пропуску банком позовної давності, оскільки відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг строку позовної давності переривається, зокрема, вчиненнням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Отже, враховуючи, що останній раз погашення кредиторських вимог по договору кредитування від 17.02.12 боржником було здійснено 30.07.23 на суму 976,33 грн з призначенням платежу «погашення обов'язкового платежу», про що свідчить банківська виписка, зазначене свідчить про переривання строку позовної давності в силу положень законодавства.
Судом надані відзив та пояснення з додатками залучено до матеріалів справи та прийнято до розгляду.
У судовому засіданні в режимі відеоконференції прийняли участь представник заявника та арбітражна керуюча Белінська Н.О.
Представник Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" підтримав заяву про визнання грошових вимог до боржника та просив суд її задовольнити, виклавши суть заяви та надавши пояснення стосовно заперечень боржника, зокрема щодо строку позовної давності.
Присутня арбітражна керуюча Белінська Н.О. не заперечила щодо задоволення вказаної заяви.
Додаткових заяв та клопотань не надійшло.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши фактичні обставини справи, заява Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Згідно абз. 5 ч. 1 ст. 1 Кодексу грошове зобов'язання (борг) - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 1 Кодексу, зокрема, кредитор - юридична або фізична особа, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
У свою чергу, обов'язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено саме на кредитора (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №904/4608/21).
До такого обов'язку також належить подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. А неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора.
При цьому, суд зазначає, що у справі про неплатоспроможність господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.01.2023 у справі №910/15200/21).
Наведені висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ (відповідно до пункту 4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство), оскільки Кодекс (статті 45-47) містить аналогічне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.
Така позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.12.2021 у справі № 905/857/19, від 20.12.2021 у справі № 922/1775/19, від 09.06.2022 у справі № 910/14927/20.
Верховний Суд зауважує, що заяви з кредиторськими вимогами судам слід розглядати із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
У свою чергу докази відповідно до ст. ст. 76-79 ГПК України повинні бути належними на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, розглянувши відповідну заяву АТ КБ «Приватбанк» із вимогами до боржника, а також документи, що її підтверджують, судом встановлено наступне.
17.02.2012 року боржник звернувся до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та з метою отримання банківських послуг підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Приватбанк» в якій, зокрема, зазначено, що ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) погоджується із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами використання, основними умовами обслуговування та кредитування, розміщеними в рекламному буклеті, складають між боржником та банком договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 ознайомився із договором про надання банківських послуг до його укладання і погоджується з його умовами, про що свідчить підпис на Анкеті.
ОСОБА_1 активно користувався банківськими послугами, що, зокрема, додатково підтверджується численними Анкетами-заявами клієнта-фізичної особи про приєднання до Умов та Правил наданні банківських послуг. При цьому, у зазначених анкетах-заявах Позичальник підтвердив своїм підписом, що:
- при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг та зобов'язався самостійно ознайомлюватись із "Умовами та правилами надання банківських послуг";
- при укладаннi Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договiр, умови якого встановленi однiєю iз сторiн у формулярах або iнших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цiлому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У пункті 7.11 постанови від 16.06.2020 по справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок стосовно застосування цієї статті та вказала, що підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Крім того, 22.02.2021 року ОСОБА_1 підписав та отримав паспорт споживчого кредиту, який містить такі істотні умови договору, як строк, суму, відсоткову ставку, комісії та додаткові послуги.
Також, одночасно із вищезазначеним свідченням приєднання до угоди Позичальника, дія Договору підтверджується фактом користування ним картковим рахунком та використання кредитних коштів, що повністю узгоджується з ч. 2. ст. 642 ЦК України, згідно якої особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
Виконання Позичальником Договору вбачається також із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.
Отже, підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений Договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).
На підтвердження використання боржником кредитних коштів, заявником надано суду банківську виписку за період з 01.01.1999 по 07.08.2023, із змісту якої вбачається станом на 22.11.23 витрати боржника у розмірі 325 193,76 грн, надходження грошових коштів 294 629,64 грн, баланс на кінець періоду: -30 564,12 грн.
Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до змісту ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 1069 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст. 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
З урахуванням положень п. 2 ст. 1 ЦК України відносини повинні бути засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Крім того, ст. 627 ЦК України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 73 ЦПК України).
Звертаючись до суду з заявою про визнання кредиторських вимог кредитор надав до суду Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, паспорт споживчого кредиту, виписку за договором №б/н за період 01.01.1999-07.08.2023 та розрахунок заборгованості за договором б/н від 17.02.12 станом на 31.05.15, станом на 30.06.19, станом на 07.08.23.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
При цьому, відповідно до ст. 336 розділу І Переліку типових документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012р. №578/5, банківська виписка має статус первинного документу.
Таким чином, з наданих позивачем виписок по рахунку вбачається наявність дебетового сальдо на поточному рахунку відповідача, на якому обліковується прострочена заборгованість за кредитом та відсутність його погашень.
Отже, з огляду на наявні у справі банківські виписки по рахунку, а також встановлені обставини справи щодо наявної заборгованості останнього у розмірі 31842,14 грн., господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог кредитора в частині визнання та включення до реєстру вимог кредиторів боржника вимог за кредитом (тілом кредиту) в розмірі 30 564,12 грн та заборгованості за відсотками за період з 01.07.23 по 07.08.23 в сумі 1278,02 грн.
Окрім того, суд критично відноситься до заперечень боржника стосовно заборгованості АТ Комерційний Банк «ПриватБанк», оскільки при зверненні до суду із заявою про неплатоспроможність фізичною особою ОСОБА_1 самостійно визначено наявність кредиторської заборгованості у останнього приблизно на 463 596,37 грн перед 4 банками та 13 мікрофінансовими установами, в тому числі, перед АТ Комерційний Банк «ПриватБанк» за договором кредитування від 17.02.12 та надано інформацію за відповідним договором (а.с. 27-28 т.1).
Щодо заяви боржника про застосування строків позовної давності, господарський суд виходить з наступного.
Боржник у запереченнях на заяву кредитора про визнання грошових вимог заявив про застосування позовної давності до вимог кредитора.
Пред'явлення позову як форми захисту суб'єктивного права є одним з етапів здійснення матеріального права. Втім, хоча позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їх захисту в суді і в ЦК України йдеться саме про позовну давність, проте встановлені законом строки застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову, зокрема у справах про банкрутство.
Чинний КУзПБ введений в дію з 21.10.2019, не встановлює спеціальних норм, які регулюють застосування позовної давності у справах про банкрутство, в тому числі її застосування при розгляді кредиторських вимог до боржника. Таких норм не містить і ГК України.
Водночас частиною 1 ст. 3 ГПК України визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
ЦК України як основний акт цивільного законодавства не містить вичерпного переліку вимог, на які позовна давність не поширюється. Водночас оскільки позовна давність є інститутом цивільного права, вона може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 ГК України).
За змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/10116/18 та від 01.10.2019 у справі № 910/12604/18).
Тому у вирішенні питання застосування позовної давності у справі про банкрутство необхідно керуватися нормами ЦК України, глава 19 "Позовна давність" якого включена до книги першої "Загальні положення", а отже, її положення поширюються не лише на договірні, а й на інші цивільні правовідносини.
У справі, що розглядається, кредитор звернувся до суду за захистом своїх прав шляхом подання заяви з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство.
Тобто кредитор звернувся до суду в розумінні статті 16 ЦК України з вимогою про захист свого майнового права та інтересу.
За таких умов положення про позовну давність поширюються і на майнові вимоги кредиторів, заявлені до боржника у справі про його банкрутство.
Ураховуючи наведене, у справі про банкрутство при розгляді кредиторських грошових вимог до боржника застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 «Позовна давність» ЦК України.
Близького за змістом підходу щодо застосування позовної давності у справі про банкрутство дотримується Верховний Суд України у постанові від 13.01.2016 у справі № 922/5094/14, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.03.2020 у справі № 14/325"б".
У ст. 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Відповідно до п. 4.4.1. постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарський спорів у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:
визнання пред'явленої претензії;
зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;
письмове прохання відстрочити сплату боргу;
підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;
письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;
часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Також в постанові від 27.04.2016 у справі № 3-269гс16 Верховний Суд України зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Відповідно до ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів).
Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечено сторонами, останнє погашення заборгованості за вказаним кредитним договором б/н від 17.02.12 відбулося 30.07.23, тобто строк позовної давності вважається таким, що перервався.
Таким чином, АТ Комерційний Банк «ПриватБанк» звернувся із заявою 10.01.24, тобто в межах строку позовної давності.
Враховуючи викладене, суд вважає вимоги кредитора правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають визнанню у загальному розмірі 31 842,14 грн з включенням відповідно до ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім того, за звернення до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника, заявником був сплачений судовий збір у розмірі 5 368,00 грн. згідно платіжної доручення №IHB90B4258 від 10.01.24.
Сплачений кредитором судовий збір у розмірі 5368,00 грн. підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства - позачергово.
Відповідно до ч.4 ст. 45 Кодексу для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.
Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.
Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Таким чином, враховуючи те, що заява АТ КБ "ПриватБанк" надійшла до суду вже після закінчення строку, встановленого ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредитора діють наслідки передбачені ч. 4 ст. 45 Кодексу.
Враховуючи визнання грошових вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" постала необхідність призначення керуючого реструктуризацією та вирішення питання про внесення змін до плану реструктуризації.
Судом з'ясовано, що ухвалою від 20.11.23 затверджено план реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 та припинено повноваження арбітражного керуючого Белінської Н.О. як керуючого реструктуризацією боржника - фізичної особи ОСОБА_1 .
У судовому засіданні арбітражна керуюча Белінськоа Н.О. не заперечила стосовно призначення керуючою реструктуризацією у справі № 927/1002/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Кодекс України з процедур банкрутства не встановлює порядок призначення арбітражного керуючого у вказаному випадку.
Однак при поданні заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , боржник клопотав саме про призначення керуючою реструктуризацією арбітражної керуючої Белінської Н.О.
У справах про банкрутство (неплатоспроможність) суд застосовує положення ГПК України, зокрема щодо аналогії права (застосовує загальні засади права - ст. 11 ГПК України).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про призначення арбітражного керуючого, який раніше здійснював повноваження керуючого реструктуризацією у даній справі.
За змістом ч. 3 ст. 28 Кодексу України з процедур банкрутства, розпорядником майна, керуючим реструктуризацією, керуючим санацією, ліквідатором, керуючим реалізацією не можуть бути призначені арбітражні керуючі:
1) які є заінтересованими особами у цій справі;
2) які здійснювали раніше управління цим боржником - юридичною особою, крім випадків, коли з дня відсторонення від управління зазначеним боржником минуло не менше трьох років; 3) яким відмовлено в допуску до державної таємниці, якщо такий допуск є необхідним для виконання обов'язків, визначених цим Кодексом; 4) які мають реальний чи потенційний конфлікт інтересів; 6) які є близькими особами боржника - фізичної особи. До призначення арбітражним керуючим особа повинна подати до господарського суду заяву, в якій зазначається, що вона не належить до осіб, зазначених у цій частині.
Як вбачається із змісту поданої заяви, арбітражною керуючою повідомлено, вона не належить до жодної категорії осіб, зазначених у ч. 3 ст. 28 Кодексу України з процедур банкрутства.
Досвід діяльності арбітражного керуючого з грудня 2009 року.
До того ж арбітражний керуючий вказує, що має офіс у м. Вінниці та сучасну офісну техніку.
Відповідно до ч. 7 ст. 126 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд має право за вмотивованим клопотанням боржника чи кредитора змінити план погашення боргів у частині збільшення чи зменшення строку його виконання або розміру суми, яка щомісяця буде виділятися для погашення вимог кредиторів, чи суми, яка щомісяця залишається боржнику на задоволення побутових потреб (не менше розміру, встановленого статтею 124 цього Кодексу).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку призначити керуючим реструктуризацією боргів боржника арбітражного керуючого Белінську Н.О. та зобов'язати її провести збори кредиторів та розглянути питання щодо внесення змін в план реструктуризації.
Також з метою оперативності судового провадження та враховуючи наявність технічної можливості, суд вважає за необхідне забезпечити проведення судового засідання у справі №927/1002/23, призначеного на 20.03.23, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 12, 28, 30, 45, 48, 113, 124, 126, 133 Кодексу України з процедур банкрутства; ст.ст. 3, 11, 18, 42, 196, 197, 226, 232, 233, 234, ч. 1 ст. 235, 236, 255, 256, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання грошових вимог до боржника у розмірі 31 842,14 грн задовольнити повністю.
2.Визнати кредитором у справі № 927/1002/23 по відношенню до фізичної особи - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ):
Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094) у розмірі 31 842,14 - вимоги другої черги без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів, та 5368 грн витрат на сплату судового збору (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів).
3.Керуючим реструктуризацією боржника призначити арбітражну керуючу Белінську Наталію Олександрівну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №190 від 12.02.13, ід. код НОМЕР_3, 21050, м. Вінниця, вул. М.Оводова, 38, к.304, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
4.Зобов'язати керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутись протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду, для схвалення змін до затвердженого ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 31.01.24 Плану реструктуризації боргів у справі №927/1002/23 про неплатоспроможність фізичної особи - ОСОБА_1 станом на 04.10.23, з урахуванням визнаних судом у справі вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк".
5.Встановити строк для подання до суду затверджених зборами кредиторів змін до Плану реструктуризації боргів у справі №927/1002/23 про неплатоспроможність фізичної особи - ОСОБА_1 станом на 04.10.23 - до 15 березня 2024 року включно.
6.Призначити судове засідання на 20 березня 2024 р. на 11:00. Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Чернігівської області за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 20, зал судових засідань №201.
7.Роз'яснити учасникам справи про можливість участі у судовому засіданні згідно ч.ч. 1-4 ст. 197 ГПК України в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EasyCon", за умови звернення зацікавленої сторони із відповідною заявою.
8.Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
9.Ухвалу направити до електронних кабінетів боржника, керуючого реструктуризацією, кредиторів: АТ "Таскомбанк" та АТ Комерційний банк "ПриватБанк".
Повний текст ухвали складений та підписаний 26.02.23.
Суддя М.В. Фесюра
Веб адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/
Документи по справі можуть бути направлені на адресу суду: пр-т Миру, 20, м. Чернігів, 14000, та на електронну адресу Господарського суду Чернігівської області: Е-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua; тел. канцелярії (099)420-54-50.