65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3199/23
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ УКРАЇНА» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд 14, код ЄДРПОУ 38948033)
До відповідача: Приватного підприємства "БОГУСЛАВСЬКЕ" (67100, Одеська обл., Великомихайлівський р-н, Селикомихайлівська селищна рада, комплекс будівель і споруд №6, код ЄДРПОУ 30817070)
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Толкунова М.Г.
Представники:
Від позивача: Заматов Р.В. - на підставі довіреності № 79 від 10.12.2022 р.;
Від відповідача: Лях Р.М. - на підставі ордера серії ВТ №1038493 від 22.08.2023р.
В засіданні брали участь:
Від позивача: Заматов Р.В. - на підставі довіреності № 79 від 10.12.2022 р.;
Від відповідача: не з'явився.
Суть спору: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю (далі -ТОВ) «АГРІЇ УКРАЇНА», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства (далі - ПП) "БОГУСЛАВСЬКЕ" про стягнення штрафу у розмірі 381 393 грн., збитків у розмірі 317 827 грн 51 коп.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.07.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/3199/23, вирішено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.08.2023р. Протокольною ухвалою суду від 22.08.2023р. відкладено підготовче засідання на 12.09.2023р. Ухвалою суду від 12.09.2023р. відкладено підготовче засідання 26.09.2023р. Протокольною ухвалою суду від 26.09.2023р. відкладено підготовче засідання на 12.10.2023р. Протокольною ухвалою суду від 12.10.2023р. відкладено підготовче засідання на 19.10.2023р. Ухвалою суду від 19.10.2023р. відкладено підготовче засідання на 30.11.2023р. Ухвалою суду від 11.12.2023р. призначено розгляд справи на 09.01.2024р. Ухвалою суду від 09.01.2024р. закрито підготовче провадження у справі №916/3199/23 та призначено розгляд справи по суті на 30.01.2024р. Ухвалою суду від 30.01.2024р. відкладено розгляд справи по суті на 15.02.2024р.
Суд вважає за необхідне зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи все викладене вище, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
Представник позивача позовну заяву підтримує, наполягає на задоволенні позову з мотивів, викладених у позовній заяві.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, з підстав, які викладено у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 26.09.2023р. Крім того, відповідач просить суд зменшити розмір штрафу до 1 грн з підстав, викладених у заяві, що надійшла до суду 12.10.2023р.
Позивач у справі - ТОВ «АГРІЇ Україна», зазначив, 24.01.2022р. між ним, як Продавцем, та ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ», як Покупцем, був укладений Договір купівлі-продажу №22 НХ 025 ОДОВ, відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов'язався поставити та передати у власність Покупця товар, найменування та асортимент якого вказуються в Специфікації / додатку до даного Договору, яка становить його невід'ємну частину, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість згідно умов цього Договору.
Відповідно до Специфікації №3 ЗК від 24.01.2022р. Покупцю було поставлено 31.01.2022р. товар на суму 1 471 276 грн 80 коп. ( з ПДВ), що підтверджується видатковими накладними №АІ00000545, АІ00000546, АІ00000547. У зв'язку із першою подією 31.01.2022р. ТОВ «АГРІЇ Україна» було виписано відповідачу податкові накладні №1600, 1601 та сплачено до бюджету ПДВ на суму 294 255 грн 36 коп. При цьому, Покупець набув право на збільшення податкового кредиту на вказану суму. В подальшому, Покупець повернув товар у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними №№1,5,9,10. За таких обставин, враховуючи зміну структури поставки по податковим накладним 1600,1601 позивач 18.03.2022р. виписав відповідачу розрахунки коригування (РК) №3055,3057 та направив їх ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» у той же день. Вказані РК було отримано відповідачем 22.06.2022р., що підтверджується квитанціями, сформованими програмою «Медок» та скріншотами з «Медок».
Відповідно до специфікації №6 ПК від 24.01.2022р. Покупцю було поставлено товар на суму 492 521 грн 28 коп. (з ПДВ), що підтверджується видатковими накладними АІ00000874, АІ00000875. У зв'язку із першою подією 07.02.2022р. ТОВ «АГРІЇ Україна» було виписано відповідачу податкові накладні №305, 306 та сплачено до бюджету ПДВ на суму 98 504 грн 26 коп. При цьому, Покупець набув право на збільшення податкового кредиту на вказану суму. В подальшому, Покупець повернув товар у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними №№3,4. За таких обставин, враховуючи зміну структури поставки по податковим накладним №305,306 позивач 29.04.2022р. виписав відповідачу розрахунки коригування (РК) №3056,3058 та направив їх ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» у той же день. Вказані РК було отримано відповідачем 22.06.2022р., що підтверджується квитанціями, сформованими програмою «Медок» та скріншотами з «Медок».
Відповідно до специфікації №1 ПК від 24.01.2022р. Покупцю було поставлено товар на суму 1 313 534 грн 59 коп. (з ПДВ), що підтверджується видатковими накладними АІ00000542, АІ00000543, АІ00000544. У зв'язку із першою подією 31.01.2022р. ТОВ «АГРІЇ Україна» було виписано відповідачу податкову накладну №1598 та сплачено до бюджету ПДВ на суму 262 706 грн 92 коп. При цьому, Покупець набув право на збільшення податкового кредиту на вказану суму. В подальшому, Покупець повернув товар у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними №№2,6,7,8. За таких обставин, враховуючи зміну структури поставки по податковій накладній №1598 позивач 31.01.2022р. виписав відповідачу розрахунок коригування (РК) №3059 та направив його ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» у той же день. Вказаний РК було отримано відповідачем 22.06.2022р., що підтверджується квитанціями, сформованими програмою «Медок» та скріншотами з «Медок».
Позивач зазначає, що як ТОВ «АГРІЇ Україна», так і ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» в бухгалтерському обліку використовують систему «Медок». При цьому, «Медок» позивача при відправленні документів контрагентам має чотири статусу документів : 1- «Відправлено контрагенту»; 2- «Доставлено контрагенту»; 3- «Затверджено контрагентом»; 4- «Зареєстровано в ЄРПН»; 5- «Відхилено контрагентом»; а також статус - « НЕ прийнято в ДПС». Розрахунки коригування (РК) готує позивач, на які накладаються електронний підпис особи, відповідальної за підписання РК, та печатка підприємства, потім «Медок» направляється відповідачу для подальшого відправлення ним РК на реєстрацію в Єдиний реєстр податкових накладних (ЄРПН). Після направлення РК відповідачу через «Медок» позивача з'являється статус документа «Відправлено контрагенту». Після отримання документа відповідачем (після факту надходження документа на електронний комунікаційний пристрій відповідача) у позивача в «Медок» з'являється статус документа «Доставлено контрагенту», про що позивач отримує повідомлення про «Доставку документа адресату», а на РК накладається статус «Документ доставлено контрагенту». Після отримання РК від позивача відповідач накладає на документ електронні підписи відповідальної за підписання РК особи і печатку підприємства, та відправляє документ на реєстрацію в ЄРПН. У разі відсутності помилок в РК документ автоматично реєструється в ЄРПН. При цьому, в «Медок» позивача надходить квитанція №1 про прийняття документу в ЄРПН з датою реєстрації та реєстраційним номером, а статус документа змінюється на «Зареєстровано в ЄРПН». Якщо відповідач не бажає відправляти РК на реєстрацію в ЄРПН, він може відхилити його, вказавши причину такого відхилення, після чого у «Медок» позивач отримує «Повідомлення про відхилення документу адресатом», а статус РК змінюється на «Відхилено контрагентом».
Позивач вважає, що у даному випадку ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» погодилося з отриманими документами, адже не відхилило їх вказавши причину. При цьому, ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» не виконало свої обов'язки щодо реєстрації отриманих РК у встановлений законодавством термін.
Також, позивач зазначив, що згідно інформації з електронної сплатформи «Медок» позивача вбачається, що ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» по Специфікаціям №1,3,6 РК зареєстровано частково: по Специфікації №1 - РК 3059 на суму 416 716 грн 99 коп. - ПДВ - 69 452 грн 93 коп.; по Специфікації №3- РК 3055 на суму 697 410 грн - ПДВ 116 235 грн; РК 3057 на суму 300 316 грн 80 коп. - ПДВ 50 052 грн 80 коп.; по Специфікації №6- РК 3056 на суму 98 334 грн - ПДВ - 16 389 грн.; РК 3058 на суму 394 187 грн 28 коп. - ПДВ 65 697 грн 88 коп.
За таких обставин, позивач дійшов висновку про те, що ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» не зареєстровано РК на загальну суму 1 906 965 грн 07 коп.
Позивач зазначає, що відповідно до п.8.19 Договору купівлі-продажу №22 НХ 025 ОДОВ у випадку надання Продавцем розрахунків коригувань до податкових накладних Покупець зобов'язаний зареєструвати їх в єдиному державному реєстрі протягом 15 днів з дати отримання такого розрахунку. У випадку порушення зазначених термінів на реєстрацію Покупець зобов'язаний сплатити на вимогу Продавця штраф у розмірі 20% від загальної суми розрахунку коригування, який не буде вчасно зареєстрований.
Враховуючи зазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 381 393 грн.
Крім того, позивач зазначає, що невиконання Покупцем свого зобов'язання з реєстрації РК до податкових накладних як то передбачено п. 8.1 9 Договору та положеннями абз.14 п.201.10 ст.201, абз.4,5 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, протягом 365 днів призвело до завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) у Продавця на загальну суму 1 906 965 грн 07 коп. (без ПДВ 1 589 137 грн 56 коп.).
Позивач вважає, що у даному випадку у діях відповідача наявні всі елементи складу господарського правопорушення : протиправна поведінка (бездіяльність), яка полягає у невчиненні дій щодо реєстрації РК на загальну суму 1 906 965 грн 07 коп. (без ПДВ 1 589 137 грн 56 коп.) в порушення п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України та умов Договору; шкідливий результат поведінки ( сума ПДВ, на яку Продавець був позбавлений можливості зменшити свою оплату до бюджету.; причинний зв'язок між протиправною бездіяльністю відповідача та збитками позивача.
Посилаючись на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного суду від 05.06.2019р. у справі №908/1568/18, Об'єднаної Палати Верховного Суду від 03.08.2018р. у справі №917/877/17, позивач зазначив, що для встановлення вини відповідача акт перевірки ДПС не потрібен, оскільки згідно чинних положень ст.201 Податкового кодексу України проведення перевірки не є підставою для включення платником податків (покупцем) сум податку до складу податкового кредиту.
При цьому, позивач зазначив, що хоча обовязок покупця зареєструвати РК до податкової накладної є обовязком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обовязком перед продавцем, невиконання цього обовязку може завдати продавцю збитків . Тому, належним способом захисту для продавця може бути звернення до покупця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обовязку щодо складення та реєстрації належним чином РК до податкових накладних
Оскільки ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» не виконало свого обов'язку та вимог податкового законодавства та не зареєструвало РК до податкових накладних, ТОВ «АГРІЇ Україна» було позбавлено права на зменшення податкового зобов'язання на суму 317 827 грн 51 коп. (ПДВ від сум незареєстрованих РК до податкових накладних №№3059,3055, 3057, 3036, 3058 ).
У якості нормативного обгрунтування стягнення збитків позивач також посилається на положення ч.ч.1,2 ст.22, ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України.
Також, позивач зазначив, що з метою досудового врегулювання спору направив на адресу ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» вимогу про сплату штрафу та завданої шкоди, яку було отримано останнім 19.06.2023р. Але, ані штраф, ані збитки відповідачем сплачено не було, у зв'язку із чим ТОВ «АГРІЇ Україна» було вимушене звернутися до суду з даним позовом.
Враховуючи все викладене, ТОВ «АГРІЇ Україна» просить суд стягнути з ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» штраф у розмірі 381 393 грн та збитки у розмірі 317 827 грн 51 коп.
Щодо зменшення розміру штрафу до 1 грн представник позивача у судовому засіданні зазначив, що у даному випадку відсутні підстави для зменшення штрафу, адже відповідач не надав до суду будь-яких доказів щодо існування виняткових обставин, оцінивши які суд мав би підстави для такого зменшення, не надав доказів щодо свого майнового стану або наявності будь-яких інших причин, що унеможливили виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.
На думку позивача, існування інших судових справ жодним чином не свідчить про наявність підстав для зменшення розміру заявленого штрафу.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, посилаючись на те, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу госполарського правопорушення : протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
При цьому, відповідач вважає, що суд господарської юрисдикції у спорі між двома суб'єктами господарювання не може встановлювати факт порушення норм податкового законодавства, допущених при реєстрації податкових накладних чи розрахунків коригування, тобто, у відносинах, що виникли між платником податку та державою. Сторони господарського договору, навіть будучи платниками податків, зокрема ПДВ, не мають прямих податкових відносин між собою, і, відповідно, податкове порушення стосується обов'язків платника перед державою, яка адмініструє податки, а не прав та законних інтересів іншого платника податку (навіть якщо таке податкове порушення похідним чином впливає на розмір його податкового кредиту).
Посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 18.01.2022р. у справі №910/20686/20, від 07.06.2023р. у справі №916/334/22 відповідач зазначив, що факт вчинення податкового правопорушення у справі про стягнення збитків з платника податків, зокрема, за обставин, коли цей платник податків (відповідач, продавець товарів) вніс коригування кількісних і вартісних показників відповідної податкової накладної, може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, а подані у справу до позову докази, які підтверджують виконання господарських операцій, докази у вигляді податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу у зобов'язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов'язання.
Крім того, відповідач у клопотанні про зменшення штрафних санкцій зазначив, що позовна вимога про стягнення штраф у розмірі 381 393 грн є необгрунтованою та неадекватною у зв'язку із погашенням ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» заборгованості за Договором №22 НХ 025 ОДОВ від 24.01.2022р.
Крім того, відповідач зауважив, що між сторонами у справі існували усталені господарські відносини та було укладено декілька договорів на поставку товару, за якими позивач ініціював низку судових та позасудових процесів з метою стягнення з ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» як найбільшої суми коштів, попри виконання останнім своїх зобов'язань.
ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» вважає, що поведінка позивача порушує правила добросовісності - однієї із основоположних засад цивільних та господарських правовідносин.
При цьому, відповідач вважає, що ТОВ «АГРІЇ Україна» не було дотримано балансу інтересів сторін при зверненні до суду із даним позовом, а тому такий розмір штрафних санкцій є непропорційним розміру заборгованості відповідача, яка на момент звернення до суду була погашена, та є неадекватним.
Враховуючи положення ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, ст.233 Господарського кодексу України, відповідач просить суд зменшити розмір штрафу до 1 грн, посилаючись на те, що підприємство здійснює свою діяльність у сфері аграрного виробництва, а саме - вирощує соняшникові культури не зважаючи на бойові дії, обстріли цивільної, енергетичної інфраструктури, часті пожежі на полях, знищення врожаїв, засухи тощо, а також виконує свої зобов'язання, хоча і з недотриманням строків.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представника позивача, на підставі чинного законодавства України, судом встановлено, що 24.01.2022 р. між ТОВ «АГРІЇ Україна» (Продавець) та ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» ( Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу №22 НХ 025 ОДОВ, відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов'язався поставити та передати у власність Покупця товар, найменування та асортимент якого вказуються в Специфікації / додатку до даного Договору, яка становить його невід'ємну частину, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість згідно умов цього Договору.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, на підставі Договору купівлі-продажу №22 НХ 025 ОДОВ у сторін виникли взаємні права та обов'язки щодо купівлі-продажу товару.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України законодавець також встановив, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За умовами п.8.1 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Поставка товару здійснюється на умовах та за адресою, узгодженими сторонами додатково у відповідності з положеннями ІНКОТЕРМС в редакції 2010р. з урахуванням умов цього Договору ( п.3.7 Договору).
Товар вважається прийняти Покупцем за кількістю та якістю в момент отримання товару представником Покупця від представника Продавця /перевізника у відповідності до видаткової накладної. Датою поставки (відвантаження) товару Покупцю визнається дата складення Продавцем видаткової накладної, зазначена в її тексті.
Згідно п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем). У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
За матеріалами справи убачається ( і відповідач проти цього не заперечував), що відповідно до Специфікації №3 ЗК від 24.01.2022р. Покупцю було поставлено 31.01.2022р. товар на суму 1 471 276 грн 80 коп. ( з ПДВ), що підтверджується видатковими накладними №АІ00000545, АІ00000546, АІ00000547. У зв'язку із першою подією 31.01.2022р. ТОВ «АГРІЇ Україна» було виписано відповідачу податкові накладні №1600, 1601 та сплачено до бюджету ПДВ на суму 294 255 грн 36 коп. При цьому, Покупець набув право на збільшення податкового кредиту на вказану суму. В подальшому, Покупець повернув товар у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними №№1,5,9,10. За таких обставин, враховуючи зміну структури поставки по податковим накладним 1600,1601 позивач 18.03.2022р. виписав відповідачу розрахунки коригування (РК) №3055,3057 та направив їх ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» у той же день. Вказані РК було отримано відповідачем 22.06.2022р., що підтверджується квитанціями, сформованими програмою «Медок» та скріншотами з «Медок».
Відповідно до специфікації №6 ПК від 24.01.2022р. Покупцю було поставлено товар на суму 492 521 грн 28 коп. (з ПДВ), що підтверджується видатковими накладними АІ00000874, АІ00000875. У зв'язку із першою подією 07.02.2022р. ТОВ «АГРІЇ Україна» було виписано відповідачу податкові накладні №305, 306 та сплачено до бюджету ПДВ на суму 98 504 грн 26 коп. При цьому, Покупець набув право на збільшення податкового кредиту на вказану суму. В подальшому, Покупець повернув товар у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними №№3,4. За таких обставин, враховуючи зміну структури поставки по податковим накладним №305,306 позивач 29.04.2022р. виписав відповідачу розрахунки коригування (РК) №3056,3058 та направив їх ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» у той же день. Вказані РК було отримано відповідачем 22.06.2022р., що підтверджується квитанціями, сформованими програмою «Медок» та скріншотами з «Медок».
Відповідно до специфікації №1 ПК від 24.01.2022р. Покупцю було поставлено товар на суму 1 313 534 грн 59 коп. (з ПДВ), що підтверджується видатковими накладними АІ00000542, АІ00000543, АІ00000544. У зв'язку із першою подією 31.01.2022р. ТОВ «АГРІЇ Україна» було виписано відповідачу податкову накладну №1598 та сплачено до бюджету ПДВ на суму 262 706 грн 92 коп. При цьому, Покупець набув право на збільшення податкового кредиту на вказану суму. В подальшому, Покупець повернув товар у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними №№2,6,7,8. За таких обставин, враховуючи зміну структури поставки по податковій накладній №1598 позивач 31.01.2022р. виписав відповідачу розрахунок коригування (РК) №3059 та направив його ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» у той же день. Вказаний РК було отримано відповідачем 22.06.2022р., що підтверджується квитанціями, сформованими програмою «Медок» та скріншотами з «Медок».
За умовами п.8.19 Договору купівлі-продажу №22 НХ 025 ОДОВ у випадку надання Продавцем розрахунків коригувань до податкових накладних Покупець зобов'язаний зареєструвати їх в єдиному державному реєстрі протягом 15 днів з дати отримання такого розрахунку. У випадку порушення зазначених термінів на реєстрацію Покупець зобов'язаний сплатити на вимогу Продавця штраф у розмірі 20% від загальної суми розрахунку коригування, який не буде вчасно зареєстрований.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, судом встановлено, що згідно інформації з електронної платформи «Медок» позивача вбачається, що ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» по Специфікаціям №1,3,6 РК зареєстровано частково: по Специфікації №1 - РК 3059 на суму 416 716 грн 99 коп. - ПДВ - 69 452 грн 93 коп.; по Специфікації №3- РК 3055 на суму 697 410 грн - ПДВ 116 235 грн; РК 3057 на суму 300 316 грн 80 коп. - ПДВ 50 052 грн 80 коп.; по Специфікації №6- РК 3056 на суму 98 334 грн - ПДВ - 16 389 грн.; РК 3058 на суму 394 187 грн 28 коп. - ПДВ 65 697 грн 88 коп.
За таких обставин, ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» не зареєстровано РК на загальну суму 1 906 965 грн 07 коп., у зв'язку із чим, виходячи з умов п.8.19 Договору, наявні підстави для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 381 393 грн.
Щодо вимоги про стягнення з ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» збитків у розмірі 317 827 грн 51 коп., суд зазначає наступне.
Згідно з п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, це або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За приписами п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Разом з тим, як вже зазначалося вище, п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
За матеріалами справи, відповідач не виконав свої зобов'язання до Договором щодо реєстрації розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку із чим ТОВ «АГРІЇ Україна» було позбавлене права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 317 827 грн 51 коп.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими, зокрема, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
Згідно ч.ч.1,2 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
За ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За приписами ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з п. 1 ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст.611 Цивільного кодексу України та ст.224 Господарського кодексу України є порушення зобов'язання.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За матеріалами справи, позивач доводить наявность підстав для стягнення збитків у розмірі 317 827 грн 51 коп. посиланням на обставини вчинення відповідачем порушення господарського зобов'язання, встановленого п.8.19 укладеного сторонами Договору та податкового законодавства, яке полягає у порушенні норм податкового законодавства при здійсненні реєстрації розрахунків коригування до податкової накладної.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2023р. у справі №916/334/22 звернув увагу на те, що хоча обов'язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов'язку у господарському договорі такий обов'язок стає також господарсько-договірним зобов'язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків.
Також, у зазначеній поставі Верховний Суд щодо твердження про вчинення відповідачем податкового правопорушення, звернув увагу, що суд господарської юрисдикції у спорі між двома суб'єктами господарювання не може встановлювати факт порушення норм податкового законодавства, допущених при реєстрації податкових накладних чи розрахунків коригування, тобто у відносинах, що виникли між платником податку та державою.
Згідно зі ст.109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Сторони господарського договору, навіть будучи платниками податків, зокрема ПДВ, не мають прямих податкових відносин між собою, і відповідно податкове порушення стосується обов'язків платника перед державою, яка адмініструє податки, а не прав та законних інтересів іншого платника податку (навіть якщо таке податкове порушення похідним чином впливає на розмір його податкового кредиту).
Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
Але, у даному випадку, як вже зазначалося вище, має місце невиконання відповідачем своїх зобов'язань, передбачених умовами Договору, що може мати наслідком спричинення збитків Продавцю товару.
Вимагаючи відшкодування збитків у виді неодержаного доходу особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
У постанові від 07.06.2023р. у справі №916/334/22 Верховний Суд зауважив, що факт відсутності реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.
Виходячи з наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що у даному випадку, за умови належного виконання Покупцем своїх зобов'язань за п.8.19 Договору купівлі-продажу №22 НХ 025 ОДОВ щодо реєстрації в єдиному державному реєстрі розрахунків коригування протягом 15 днів з дати отримання такого розрахунку., позивач у справі, як Продавець товару був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 317 827 грн 51 коп., що свідчить про спричинення ТОВ «АГРІЇ Україна» збитків на зазначену суму.
Враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» збитків у розмірі 317 827 грн 51 коп.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу до 1 грн, суд дійшов наступного висновку.
Дійсно, згідно з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, вирішуючи таке питання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Передбачене ст.233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України право суду на зменшення неустойки може бути реалізоване судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Відповідно до ст.549 цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Отже, законодавець передбачив можливість зменшення судом штрафа, пені.
Слід зауважити, що за своєю правовою природою штрафні санкції виконують саме стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу та є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018р. у справі №913/89/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 14.01.2020р. у справі №911/873/19, від 10.02.2020р. у справі №910/1175/19.
Однак, суд має враховувати, що застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Крім того, правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
При цьому, відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.01.2022р. у справі № 904/3886/21.
В обгрунтування клопотання про зменшення розміру штрафу відповідач послався на наявність інших справ, у яких ТОВ «АГРІЇ Україна» звернувся до суду з позовами до ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» про стягнення, що відповідач вважає порушенням правил добросовісності, а також на виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.
У даній справі, суд вважає, що відповідачем не наведено та не надано належних та допустимих доказів наявності виняткових обставин, враховуючи які суд міг би застосувати положення ст.551 Цивільного кодексу України, ст.233 Господарського кодексу України та зменшити розмір штрафу.
Щодо розподілу судових витрат та стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.123 ГПК України Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За приписами ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Першою заявою по суті спору, поданою позивачем до суду, була позовна заява, що надійшла до суду 21.07.2023р., та у додатку до якої ТОВ «АГРІЇ Україна» навело попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести у зв'язку із розглядом даної справи, до складу яких входять витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Також, до позову було додано копію договору №15/05 від 15.05.2023р., укладеного між ТОВ «АГРІЇ Україна» (Клієнт) та адвокатом Заматовим Романом Валерійовичем, розрахунок адвокатських послуг, акт виконаних послуг від 19.07.2023р.
У ст.126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Таким чином, виходячи з матеріалів справи, позивачем було надано до суду докази на підтвердження понесених судових витрат у встановлений законодавством строк.
Суд зазначає, що згідно з п. 12 ч.3 ст.2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За змістом ч.3 ст.237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ).
За змістом ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема,ст.903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у ч.2 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ;(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 р. у справі № 910/4201/19, від 02.02.2023р. у справі №915/606/21.
Відповідно до п.1.1 Договору №15/05 про надання правової допомоги від 15.05.2023р. Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу з усіх питань, пов'язаних з поданням Клієнтом до Господарського суду Одеської області позову про стягнення з ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» штрафу та збитків по договору №22 НХ 025 ОДОВ від 24.01.2022р.
Строк дії договору - до 31.12.2025р.
У розділі 4 договору №15/05 сторони домовилися. що юридичну допомогу, що надається Адвокатом, Клієнт оплачує в гривнях, шляхом перерахування суми, що визначена в актах виконаних робіт, що складається з розрахунку фактично витраченого часу осіб, призначених для надання правової допомоги, без ПДВ, у відповідності до розрахунку. Ціна за 1 годину роботи складає 2 000 грн. Оплата за даним договором здійснюється протягом 30 днів після складання повного тексту судового рішення, яке набрало законної сили.
Згідно розрахунку адвокатських послуг до договору №15/05, Адвокат надає послуги: складання і подання позовної заяви протягом 2 год. на суму 4 000 грн, підготовка додатків до позову протягом 1 год. на суму 2 000 грн, складання і відправлення вимоги протягом 1 год. на суму 2 000 грн, участь у судовому засіданні протягом 1 год на суму 2 000 грн. Загальна вартість адвокатських послуг становить 10 000 грн.
Факт виконання обумовлених договором послуг підтверджується актом виконаних послуг, що підписаний сторонами без зауважень.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц звернула увагу не те, що: 1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу; 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 26.02.2015 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями ст. 59 Конституції України".
За таких обставин, відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).
У ст.ст.13, 14 ГПК України закріплені положення щодо таких принципів господарського судочинства, як змагальність та диспозитивність.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, у даному випадку є розумними та обґрунтованими, адже, саме за наслідком проведеної адвокатом Заматовим Р. роботи судом було задоволено позовні вимоги ТОВ «АГРІЇ Україна» у повному обсязі.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ПП «БОГУСЛАВСЬКЕ» витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
ЄСПЛ у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України»).
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Виходячи з викладеного, на думку суду, АТ «ОПЗ» не доведено наявність обставин, які б могли бути підставою для зменшення розміру нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних витрат.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІЇ Україна» до Приватного підприємства "БОГУСЛАВСЬКЕ" про стягнення штрафу у розмірі 381 393 грн., збитків у розмірі 317 827 грн 51 коп. - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства "БОГУСЛАВСЬКЕ" (67100, Одеська обл., Великомихайлівський р-н, Селикомихайлівська селищна рада, комплекс будівель і споруд №6, код ЄДРПОУ 30817070) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІЇ УКРАЇНА» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд 14, код ЄДРПОУ 38948033) штраф у розмірі 381 393 грн, збитки у розмірі 317 827 грн 51 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 489 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 26 лютого 2024 р.
Суддя Н.В. Рога