22 лютого 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/27100/21
Провадження № 22-ц/4820/343/24
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2023 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
ОСОБА_2 зазначив, що 10 липня 2020 року сторони уклали договір позики, за умовами якого він позичив ОСОБА_3 15 750 доларів США на строк до 10 листопада 2020 року.
20 липня 2020 року сторони уклали ще один договір позики, згідно якого він позичив ОСОБА_3 4 200 доларів США строком до 20 листопада 2020 року.
У разі порушення строків повернення позики за цими договорами ОСОБА_3 зобов'язався сплатити позивачу пеню в розмірі 0,05% від розміру неповернутої частини позики за кожен день прострочення.
В період з 20 грудня 2020 року до 5 листопада 2021 року ОСОБА_3 частково сплатив борг за договором від 10 липня 2020 року у розмірі 12 088 доларів 20 центів США. Решта позики за двома договорами залишається неповернутою.
Оскільки ОСОБА_3 порушив зобов'язання за договорами позики, то станом на 23 лютого 2022 року він повинен сплатити позивачу борг: за договором від 10 липня 2020 року у розмірі 5 571 долар 57 центів США, з яких 3 662 долара США - основний борг, 1 640 доларів 27 центів США - пеня, 269 доларів 30 центів США - 3% річних; за договором від 20 липня 2020 року у розмірі 5 324 долари 79 центів США, з яких 4 200 доларів США - основний борг, 966 доларів США - пеня, 158 доларів 79 центів США - 3% річних.
За таких обставин ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 10 896 доларів 36 центів США заборгованості за договорами позики від 10 та 20 липня 2020 року.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 травня 2022 року позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 392 долара 89 центів США боргу та 2 721 грн 90 коп. судового збору.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2022 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 травня 2022 року скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 7 862 долара США, 2 606 доларів 27 центів США пені, 428 доларів 09 центів США трьох відсотків річних, а всього 10 896 доларів 36 центів США та 2 905 грн 96 коп. судового збору.
Суд керувався тим, що ОСОБА_3 не виконав зобов'язання за двома договорами позики та не повернув ОСОБА_2 частину коштів, а тому з нього на користь останнього слід присудити суми неповернутої позики. Оскільки ОСОБА_3 прострочив виконання грошового зобов'язання, то він має сплатити позивачу пеню та проценти від простроченої суми у заявленому розмірі.
Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що дружина ОСОБА_3 не давала згоди на укладення відповідачем договорів позики, які виходять за межі дрібних побутових правочинів, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, договори позики сфальшовані позивачем шляхом заміни перших аркушів цих договорів, у частині умов щодо штрафних санкцій і строку повернення позики. Оскільки зобов'язання за договорами позики виражені в іноземній валюті, то ОСОБА_3 не може нести відповідальність за прострочення цього зобов'язання у виді сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. Суд першої інстанції не дослідив оригінали договорів позики та не забезпечив відповідачу можливості подати відзив на позов.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість.
Щодо розгляду справи апеляційним судом за відсутності відповідача та його представниці
Відповідно до статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», заява №11681/85, рішення від 7 липня 1989 року, пункт 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є перешкодою для розгляду справи.
Ухвалою від 5 січня 2024 року справа призначена до розгляду в апеляційному суді на 22 лютого 2024 року о 13 годині.
5 січня 2024 року ОСОБА_3 одержав судову повістку про виклик у судове засідання, про що свідчить довідка про доставку електронного листа через підсистему «Електронний суд» (т. 2 а.с. 18). Тобто ОСОБА_3 був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді.
21 лютого 2024 року адвокатка Герасимчук І.Ю. звернулася до суду апеляційної інстанції з заявою про вступ у справу як представниці ОСОБА_3 . На підтвердження своїх повноважень адвокатка Герасимчук І.Ю. подала суду ордер на надання правничої допомоги серії АІ №1087835 від 14 лютого 2024 року.
Того ж дня адвокатка Герасимчук І.Ю. звернулася до апеляційного суду з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Одночасно адвокатка Герасимчук І.Ю. заявила клопотання про відкладення розгляду справи посилаючись на свою зайнятість в іншому судовому засіданні.
Ухвалою від 21 лютого 2024 року Хмельницький апеляційний суд визначив провести судове засідання, яке відбудеться 22 лютого 2024 року о 13 годині, за участю представниці ОСОБА_3 , адвокатки Герасимчук І.Ю., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Відповідач ОСОБА_3 і його представниця, адвокатка Герасимчук І.Ю., не з'явилися в судове засідання, при цьому остання не вийшла на відео зв'язок і не забезпечила проведення відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Оскільки поважність причини неявки відповідача ОСОБА_3 та його представниці, адвокатки Герасимчук І.Ю., не підтверджена, а ОСОБА_3 реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, то апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу в даному судовому засіданні.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Заслухавши учасника судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, а також не застосував положення пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду в частині стягнення пені підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, а в частині розміру основного боргу та трьох процентів річних підлягає зміні.
Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
10 липня 2020 року сторони уклали у простій письмовій формі договір позики (далі - договір від 10 липня 2020 року), за умовами якого ОСОБА_2 (далі за договором - Позикодавець) позичив ОСОБА_3 (далі за договором - Позичальник) 15 750 доларів США строком до 10 листопада 2020 року.
Пунктом 2 договору від 10 липня 2020 року встановлено, що Позикодавець надає позику одночасно з підписанням договору. Підписанням цього договору Позичальник підтверджує отримання суми позики в повному обсязі. Позикодавець передає всю позику одноразово.
Згідно пункту 4.1 договору від 10 липня 2020 року при порушенні Позичальником строків повернення позики, установлених договором, він повинен сплатити позикодавцю пеню в розмірі 0,05% від розміру неповернутої позики за кожен день прострочення.
20 липня 2020 року сторони уклали у простій письмовій формі договір позики (далі - договір від 20 липня 2020 року), за умовами якого ОСОБА_2 (далі за договором - Позикодавець) позичив ОСОБА_3 (далі за договором - Позичальник) 4 200 доларів США строком до 20 листопада 2020 року.
Пунктом 2 договору від 20 липня 2020 року встановлено, що Позикодавець надає позику одночасно з підписанням договору. Підписанням цього договору Позичальник підтверджує отримання суми позики в повному обсязі. Позикодавець передає всю позику одноразово.
Згідно пункту 4.1 договору від 20 липня 2020 року при порушенні Позичальником строків повернення позики, установлених договором, він повинен сплатити позикодавцю пеню в розмірі 0,05% від розміру неповернутої позики за кожен день прострочення.
Протягом 2020-2021 років ОСОБА_3 частково повернув ОСОБА_2 позику за договором від 10 липня 2020 року, зокрема: 20 грудня 2020 року - 1 786 доларів США, 21 грудня 2020 року - 1 772 долара США, 23 грудня 2020 року - 3 511 доларів США, 27 березня 2021 року - 1 000 доларів США, 1 квітня 2021 року - 1 983 долари США, 7 травня 2021 року - 541 долар США, 8 травня 2021 року - 541 долар США, 22 жовтня 2021 року - 954 долари 20 центів США, - а всього - 12 088 доларів 20 центів США. Сума неповернутої позики склала 3 661 долар 80 центів США.
За договором від 20 липня 2020 року ОСОБА_3 не повернув ОСОБА_2 позику у розмірі 4 200 доларів США до теперішнього часу.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом гідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
В силу частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Із положень 549 ЦК України слідує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як передбачено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, яка визнається укладеною з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Предметом виконання грошового зобов'язання за договором позики є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності договору позики, позичальник зобов'язаний повернути грошові кошти в установлений договором строк, а у разі порушення (прострочення) виконання зобов'язання - сплатити неустойку.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
У разі прострочення боржником грошового зобов'язання настають наслідки такого прострочення у виді нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних від простроченої суми. Ці нарахування входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зібрані докази вказують на те, що між сторонами були укладені два договори позики, за умовами яких ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 відповідно 15 750 доларів США та 4 200 доларів США. Факт передання ОСОБА_2 відповідачу грошових коштів підтверджується договором позики, що підписаний сторонами (пунктом 2).
ОСОБА_3 мав повернути позивачу позику за договором від 10 липня 2020 року - до 10 листопада 2020 року, а за договором від 20 липня 2020 року - до 20 листопада 2020 року. Наразі ОСОБА_3 повернув ОСОБА_2 частково позику за договором від 10 липня 2020 року у розмірі 12 088 доларів 20 центів США. Решта позики за обома договорами відповідачем не повернута.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що ОСОБА_3 не виконав зобов'язання за договорами позики, внаслідок чого з нього на користь ОСОБА_2 слід стягнути неповернуті кошти.
Разом із тим, суд неправильно визначив розмір неповернутої позики. З огляду на те, що за двома договорами ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 19 950 доларів США (15750+4200), а повернув лише 12 088 доларів 20 центів США боргу за договором від 10 липня 2020 року, то сума неповернутої позики склала 7 861 долар 80 центів США (19950,00-12088,20). Зокрема, за договором від 10 липня 2020 року борг склав 3 661 долар 80 центів США, а за договором від 20 липня 2020 року - 4 200 доларів США.
Твердження ОСОБА_3 про фальшування позивачем договорів позики є необґрунтованими. До того ж, суд першої інстанції залучив до справи та оглянув у судовому засіданні оригінали цих договорів (т. 1 а.с. 137-140), які не мають ознак підроблення документів.
Посилання ОСОБА_3 на те, що відсутність згоди його дружини на укладення договорів позики унеможливлює стягнення неповернутих коштів не ґрунтується на законі.
Так, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (стаття 65 Сімейного кодексу України).
Матеріали справи не містять даних про укладення ОСОБА_3 договорів позики в інтересах сім'ї та виникнення у його дружини зобов'язання з повернення позичених коштів, а остання не оспорює дійсність договорів позики як таких що укладені без її згоди. Отже, відсутність згоди дружини ОСОБА_3 на укладення договору від 10 липня 2020 року та договору від 20 липня 2020 року не має правового значення для вирішення спору.
Оскільки ОСОБА_3 прострочив виконання грошового зобов'язання з повернення позики, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з нього на користь ОСОБА_2 трьох процентів річних від простроченої суми.
Водночас суд неправильно обчислив розмір прострочених сум і строк їх прострочення, внаслідок чого неправильно визначено належну до стягнення суму прострочених процентів.
Враховуючи заявлений ОСОБА_2 період нарахування процентів від простроченої суми (за договором від 10 липня 2020 року - з 11 листопада 2020 року до 23 лютого 2022 року, за договором від 20 липня 2020 року - з 21 листопада 2020 року до 23 лютого 2022 року), а також терміни часткового повернення боргу за договором від 10 липня 2020 року, ОСОБА_3 прострочив виконання зобов'язання:
- за договором від 10 липня 2020 року:
15 750 доларів США - з 11 листопада до 19 грудня 2020 року (39 днів);
13 964 долари США - 20 грудня 2020 року (1 день);
12 192 долара США - з 21 до 22 грудня 2020 року (2 дні);
8 681 долар США - з 23 грудня 2020 року до 26 березня 2021 року (94 дні);
7 681 долар США - з 27 до 31 березня 2021 року (5 днів);
5 698 доларів США - з 1 квітня до 6 травня 2021 року (36 днів);
5 157 доларів США - 7 травня 2021 року (1 день);
4 616 доларів США - з 8 травня до 21 жовтня 2021 року (167 днів);
3 661 долар 80 центів США - з 22 жовтня 2021 року до 23 лютого 2022 року (125 днів);
- за договором від 20 липня 2020 року: з 21 листопада 2020 року до 23 лютого 2022 року (460 днів).
Відтак розмір процентів від простроченої суми склав:
- за договором від 10 липня 2020 року:
15750?3%?39:365=50,49;
13964?3%?1:365=1,15;
12192?3%?2:365=2,00;
8681?3%?94:365=67,07;
7681?3%?5:365=3,16;
5698?3%?36:365=16,86;
5157?3%?1:365=0,42;
4616?3%?167:365=63,36;
3661,80?3%?125:365=37,62, - тобто 242 долара 13 центів США;
- за договором від 30 липня 2020 року:
4200?3%?460:365, - тобто 158 доларів 79 центів США, а всього - 400 доларів 92 цента США (242,13+158,79).
ОСОБА_2 заявив позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_3 процентів від простроченої суми, а не інфляційних втрат. Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_3 інфляційних нарахувань, із огляду на те, що зобов'язання за договорами позики виражені в іноземній валюті, є безпідставними.
Суд першої інстанції загалом правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини.
Водночас, суд першої інстанції не врахував положення пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, згідно яких у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року на території України установлено карантин, продовжено дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211.
У подальшому протягом 2020-2023 років Кабінет Міністрів України продовжував дію вказаного карантину постановами від 22 липня 2020 року №641 і від 9 грудня 2020 року №1236. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 відмінено з 24 години 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, враховуючи зазначені норми, які встановлюють підстави звільнення позичальника від обов'язку сплати на користь позикодавця неустойки (пені), у разі порушення зобов'язання під час карантину, позов ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_4 пені за період з 11 липня 2020 року до 23 лютого 2022 року в сумі 2 606 доларів 27 центів США не підлягає задоволенню.
3.Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи
При вирішенні спору суд першої інстанції не з'ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства та зробив помилкові висновки щодо обсягу невиконаного ОСОБА_3 зобов'язання, розміру відповідальності відповідача за порушення грошового зобов'язання та наявності підстав для стягнення з нього пені, внаслідок чого ухвалене ним рішення не може залишатися в силі.
З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 7 861 долар 80 центів США позики та 400 доларів 92 цента США процентів від простроченої суми, а всього - 8 262 долара 72 цента США. Відтак, у цій частині вимог рішення суду підлягає зміні.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 2 606 доларів 27 центів США пені слід відмовити.
В решті висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.
Згідно з частиною четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, оскільки має місце неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо зміни розподілу судових витрат між сторонами
Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позов ОСОБА_2 заявлено з ціною 10 896 доларів 36 центів США і задоволено на 8 262 долара 72 цента США, тобто на 75,83% (8262,72?100:10896,36).
За подання позову ОСОБА_2 повинен був сплатити судовий збір у розмірі 3 983 грн 71 коп. (398370,92?1%). Натомість він вніс лише 2 905 грн 96 коп. (2721,90+184,06). Недоплачену суму судового збору за подання позову у розмірі 1077 грн 75 коп. слід стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави (3983,71-2905,96).
Позов ОСОБА_2 задоволено частково, внаслідок чого ОСОБА_3 має відшкодувати позивачу 3 021 грн 56 коп. судового збору за подання позову (8262,72?36,5686?1%).
Оскільки ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 5 січня 2024 року ОСОБА_3 звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, то з ОСОБА_2 в дохід держави слід стягнути 1 155 грн 44 коп. (398370,92?1%?150%?0,8?24,17%) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (від розміру незадоволених вимог).
Всього з ОСОБА_2 слід присудити судового збору в дохід держави у сумі 2 233 грн 19 коп. (1077,75+1155,44).
Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2023 року в частині стягнення пені скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, в частині основного боргу, трьох процентів річних і судового збору змінити.
Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання - АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 7 861 долар 80 центів США неповернутої позики та 400 доларів 92 цента США трьох процентів річних від простроченої суми, а всього - 8 262 долара 72 цента США.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 2 606 доларів 27 центів США пені відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання - АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 3 021 гривню 56 копійок судового збору за подання позову.
Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь держави (одержувач: Головне Управління Казначейства у місті Хмельницькому/Хмельницький МТГ (22030101), код отримувача (ЄДРПОУ) 37971775, рахунок UA608999980313181206080022775, Казначейство України (ЕАП), МФО 899998; призначення платежу: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050) 2 233 гривні 19 копійок судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 лютого 2024 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
Л.М. Грох
Т.О. Янчук
Головуючий у першій інстанції - Салоїд Н.М.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 27