Номер провадження: 22-ц/813/5205/23
Справа № 509/4737/21
Головуючий у першій інстанції Кочко В. К.
Доповідач Лозко Ю. П.
19.12.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат - Гусельщикова М.А.
на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2022 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою,
встановив:
У вересні 2021 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним вище позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь матеріальну шкоду в сумі 142 910,05 грн, витрати на проведення оцінки завданої шкоди транспортному засобу автомобілю марки MERСEDES-BENZ AMG GT 63 S в сумі 3 460 грн, моральну шкоду в сумі 20 000 грн, витрати на оренду (найм) транспортного засобу у розмірі 60 000,00 грн та його нотаріальне посвідчення у розмірі 4 500 грн, інші судові витрати, документальне підтвердження яких буде надано в порядку вимог частини 8 статті 141 ЦПК України.
Позовні вимоги обґрунтовані такими обставинами.
22 червня 2021 року о 17 год. 25 хв. за місцем: Овідіопольський район, село Сухий Лиман, Іллічівська дорога, 3/1, водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , керуючи транспортним засобом DAF 95 XF 430, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по Іллічівській дорозі в порушення вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху, не дотримався безпечної дистанції та швидкості руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем MERСEDES-BENZ AMG GT 63 S, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується схемою місця ДТП від 22 червня 2021 року та протоколом серії ДПР18 № 166246 від 22 червня 2021 р., оформленими відділом поліції № 2 Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області.
23 липня 2021 року суддею Овідіопольського районного суду Одеської області прийнято постанову у справі №509/3631/21, якою ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні вказаного вище адміністративного правопорушення.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобілю DAF 95 XF 430, номерний знак НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована в Приватному акціонерному товариству «Cтрахова компанія «ЄВРОІНС УКРАЇНА», що підтверджується договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Полісом № 201281517 та Полісом 201281532, зареєстрованими в Єдиній централізованій базі 17 вересня 2020 року. Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого), зазначеним вище страховим договором встановлено в розмірі сто тридцяти тисяч гривень, з визначенням франшизи у розмірі 2600 гривень.
24 червня 2021 року позивачка повідомила ПрАТ «СК «ЄВРОІНС УКРАЇНА», про настання страхового випадку.
Враховуючи, що позивачка є власницею автомобілю MERСEDES-BENZ AMG GT 63 S, реєстраційний номер НОМЕР_2 , якій заподіяна шкода, тому являється потерпілою стороною внаслідок ДТП та має право на отримання страхового відшкодування.
21 липня 2021 року позивачкою до ПрАТ «СК «ЄВРОІНС УКРАЇНА» подана заява про страхове відшкодування.
03 серпня 2021 року ПрАТ «СК «ЄВРОІНС УКРАЇНА» прийнято рішення по події, яка мала місце 22 червня 2021 року, та проведено нарахування виплати страхового відшкодування (не включаючи розміру 2600 грн франшизи, та суми ПДВ) в розмірі 127 400 грн.
23 червня 2021 року направлені листи повідомлення до ПрАТ «СК «ЄВРОІНС УКРАЇНА» та відокремленого підрозділу «Одеська обласна дирекція ПрАТ «СК «ЄВРОІНС УКРАЇНА» за № 9/2021 та № 10/2021 про проведення 01 липня 2021 року о 11:00 год. компанією «Автомобільний Дім Одеса», що є офіційним представником MERCEDES-BENZ, місцезнаходження: 67663, Одеська обл., Біляївський район, село Усатове, Ленінградське шосе, 27-А, за участю офіційних представників «Автомобільний Дім Одеса» та незалежних експертів, огляду транспортного засобу, якому завдані механічні ушкодження, а саме: автомобіль MERCEDES-BENZ AMG GT 63S, реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок порушень правил дорожнього руху транспортним засобом, яким керував громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на предмет об'єктивної, неупередженої, незалежної та комплексної оцінки завданої шкоди.
За результатами спільного огляду транспортного засобу, автомобілю MERCEDES-BENZ AMG GT 63 S, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 31 червня 2021 року складений звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу.
Висновком оціночного дослідження від 31 червня 2021 року, розмір матеріальної шкоди, завданий власнику автомобіля MERCEDES-BENZ AMG GT 63 S, реєстраційний номер НОМЕР_2 , склав 270 310,05 грн.
Позивачка вважає, що оскільки вина відповідача щодо пошкодження її транспортного засобу встановлена постановою Овідіопольського районного суду Одеської області по справі №509/3631/21 від 23 липня 2021 року, кошти необхідні позивачці на ремонт транспортного засобу підтверджені належним чином, страхові відшкодування не в повній мірі покриють всі витрати, тому саме з відповідача підлягає стягненню різниця між максимальними страховими виплатами у розмірі 127 400 грн та витратами за результатами експертизи у розмірі 270 310,05 гривень (розрахунок суми 270 310,05 - 127 400 = 142 910,05).
Виходячи з моральних страждань перенесених позивачкою, які виразилися в порушені звичайного укладу її життя, вона мала прикладати додаткових зусиль для відновлення належного їй транспортного засобу, виникла необхідність орендувати інший транспортний засіб на час простою пошкодженого транспортного засобу, враховуючи принцип виваженості, розумності та справедливості, позивачка просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 20 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, 60 000 грн за оренду транспортного засобу та 4500,00 грн. за нотаріальне посвідчення договору оренди (найму) транспортного засобу, витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 142 910,05 грн, витрати на проведення оцінки завданої шкоди транспортному засобу автомобілю Mercedes-Benz AMG GT 63 S в сумі 3460 грн, моральну шкоду в сумі 20 000 грн, витрати на оренду (найм) транспортного засобу у розмірі 60 000 грн та його нотаріальне посвідчення у розмірі 4500 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн, судовий збір у сумі 2981,21 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Гусельщикова М.А. звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2022 року у частині задоволених позовних вимог і ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у їх задоволенні.
За доводами апеляційної скарги поза увагою суду залишилось те, що на підтвердження понесеного матеріального збитку позивачкою було надано лише звіт про визначення вартості, який не може бути віднесений до засобів доказування, визначених ст. 76 ЦПК України; судом першої інстанції проігноровано клопотання відповідача про проведення у справі експертизи; щодо стягнення на користь позивачки моральної шкоди, ОСОБА_1 зазначає, що стягнутий судом розмір такої шкоди не є розумний та справедливим, не відповідає перенесеним позивачкою стражданням; також є недоведеним та неспівмірним розмір стягнутих судом на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу.
26 листопада 2023 року через систему “Електроний суд” представник позивачки - адвокат Ковчук В.М. направила до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечуючи проти її задоволення наполягала на законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду. Так адвокат позивачки зазначила, що відповідач та його представник мали право зробити (замовити) власну експертизу пошкодженого транспортного засобу позивачки як під час досудового врегулювання спору, так і під час розгляду судом цієї справи, однак, цим правом сторона відповідача не скористалась. Також зазначає, що позивачка мала повне право орендувати авто того ж класу чи марки, якою вона користувалась до ДТП спричиненого винними діями ОСОБА_1 , тому припущення та доводи відповідача про можливість використання ОСОБА_2 іншого транспортного засобу, більш дешевшого, є недоцільним, твердження ж скаржника про відсутність договору про надання правової допомоги та відповідних доказів не відповідає дійсності.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Приписами п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України регламентовано, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, з огляду на положення ч.1 ст. 369 ЦПК України, розгляд цієї справи призначено на 19 грудня 2023 року в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, зважаючи на те, що у цій справі позивачкою заявлено вимоги виключно майнового характеру та ця справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (142910,05 грн.) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову (227000,00 грн), тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає не в повній мірі, з огляду на таке.
Судом встановлені і підтверджуються матеріалами справи такі обставини у справі.
22 червня 2021 року о 17 год. 25 хв. за місцем: Овідіопольський район, село Сухий Лиман, Іллічівська дорога, 3/1, водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , керуючи транспортним засобом DAF 95 XF 430, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по Іллічівській дорозі в порушення вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху, не дотримався безпечної дистанції та швидкості руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем MERСEDES-BENZ AMG GT 63 S, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується схемою місця ДТП від 22 червня 2021 року та протоколом серії ДПР18 № 166246 від 22 червня 2021 року, оформленими відділом поліції № 2 Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області.
23 липня 2021 року постановою судді Овідіопольського районного суду Одеської області у справі №509/3631/21, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобілю DAF 95 XF 430, номерний знак НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована в Приватному акціонерному товариству «Cтрахова компанія «ЄВРОІНС УКРАЇНА», що підтверджується договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Полісом № 201281517 та Полісом 201281532, зареєстрованими в Єдиній централізованій базі 17.09.2020 року. Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого), зазначеним вище страховим договором встановлено в розмірі сто тридцяти тисяч гривень, з визначенням франшизи у розмірі 2600 гривень.
Про настання страхового випадку 24 червня 2021 року позивачка повідомила ПрАТ «СК «ЄВРОІНС УКРАЇНА», про що свідчить повідомлення № 39016 про ДТП за участю транспортного засобу, власник якого може бути визнаний потерпілою особою.
Позивачка є власником автомобілю MERСEDES-BENZ AMG GT 63 S, реєстраційний номер НОМЕР_2 , якому заподіяна шкода, тому являється потерпілою стороною внаслідок ДТП та має право на отримання страхового відшкодування.
За результатами огляду транспортного засобу, автомобілю MERCEDES-BENZ AMG GT 63 S, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 31 червня 2021 року складений звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу. Висновком оціночного дослідження від 31 червня 2021 року, розмір матеріальної шкоди, завданий власнику автомобіля MERCEDES-BENZ AMG GT 63 S, реєстраційний номер НОМЕР_2 , склав 270 310,05 грн.
21 липня 2021 року до ПрАТ «СК «ЄВРОІНС УКРАЇНА» подана заява про страхове відшкодування.
03 серпня 2021 року ПрАТ «СК «ЄВРОІНС УКРАЇНА» прийняло рішення по події, яка мала місце 22 червня 2021 року, та проведено нарахування виплати страхового відшкодування (не включаючи розміру 2600,00 грн. франшизи, та сума ПДВ) в розмірі 127 400 грн. 00 коп.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про страхування» страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем.
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з мстою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку з'ясовується судом, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.
Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, яка завдала шкоду, можливе лише за умови, що згідно з Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки різниці між виплаченим страховим відшкодуванням та завданою шкодою, у вказаному вище розмірі з наведених в оскаржуваному рішенні підстав.
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника в якості доводів апеляційної скарги стосовно того, що звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого позивачці, як власнику вказаного вище автомобіля, який складений 31 червня 2021 року не може бути віднесений до засобів доказів визначених ст. 76 ЦПК України, оскільки такі доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції і без посилення на обставини, які не були враховані судом під час вирішення цієї справи в частині вимог про стягнення матеріальної шкоди. Разом з цим колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження обставин якими він заперечує проти таких вимог позивачки.
Водночас апеляційний суд не погоджується із розміром стягнутих з відповідача витрат за проведення товарознавчого дослідження виходячи з такого.
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на свою користь, серед іншого, понесені нею витрати на проведення оцінки шкоди, завданої транспортному засобу, що належить їй у сумі 3 460 грн, якепроводилось сумісно офіційними представниками «Автомобільний Дім Одеса», що є офіційним представником MERCEDES-BENZ, та незалежними експертами, проте матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження цих обставин.
Так, у матеріалах справи міститься звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 31 червня 2021 року складений СПД ОСОБА_4 . Також позивачкою надано квитанцію до прибуткового касового ордеру №450 від 13 липня 2021 року про прийняття СПД ОСОБА_4 від ОСОБА_2 2 500 грн за дослідження МВ AMB GT635 ( т. 1 а.с.31).
З акту виконаних робіт, що міститься в матеріалах справи ( т.1 а.с.32) філії «Автомобільний Дім Одеса» ПрАТ «Одеса-Авто», із зазначенням їх вартості у розмірі 960 грн убачається, що ФІЛІЄЮ було проведено роботи зі “Складання рахунку”, водночас з такого акту неможливо встановити факт проведення ФІЛІЄЮ будь-яких робіт, результати яких було б враховано СПД ОСОБА_4 при складанні звіту про визначення вартості матеріального збитку.
Отже, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню документально підтверджені витрати за проведення вказаного дослідження в розмірі 2 500 грн.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо недоведеності позивачкою підстав позову про стягнення понесених витрат у зв'язку з орендою автомобілю у розмірі 60 000 грн, колегія суддів зауважує про таке.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За частиною другою статті 22 ЦК збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права.
Слід враховувати, що стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц, від 26 жовтня 2023 року у справі № 757/35570/21-ц та інших.
На підтвердження підстав позову у вказаній частині, щодо понесення витрат пов'язаних з орендою автомобіля, позивачкою суду надано нотаріально посвідчений договір найму ( оренди) транспортного засобу від 04 серпня 2021 року відповідно до умов якого, ОСОБА_2 орендувала легковий автомобіль MERСEDES-BENZ Е 400, 2017 року випуску, строком на один місяць до другого вересня 2021 року з оплатою 2000 грн за добу. Сума договору складає 60 000 грн ( т.1 а.с.58-59).
Як убачається з довідки №9 виданої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І.І., 04 серпня 2021 року за нотаріальне посвідчення вказаного договору ОСОБА_2 сплачено 4 500 грн без ПДВ ( т.1 а.с. 60 зв.)
Отже позивачкою доведено суду обставини, якими обґрунтовуються такі вимоги, зокрема, протиправної поведінки відповідача, витрат в розмірі 60 000 гривень яких зазнала позивачка у зв'язку з пошкодженням належного їй транспортного засобу і неможливості користуватися ним певний час, в результаті дорожньо - транспортної пригоди, що відбулась з винних дій відповідача, тому колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у цій частині позову та стягнення з відповідача понесені позивачкою витрати на оренду ( найм) транспортного засобу у розмірі 60 000 гривень, та витрати у сумі 4 500 гривень понесені останньою за нотаріальне посвідчення вказаного договору.
Стосовно доводів скаржника про те, що позивачкою не доведено підстав позову в частині заподіяння їй моральної шкоди, яку вона оцінює у вказаному вище розмірі, та незаконності висновків суду про наявність підстав для задоволення таких вимог, колегія суддів зважає на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Вирішуючи спір у цій частині позову, суд першої інстанції на підставі оцінених доказів, що містяться у справі, встановивши, що протиправними діями відповідача позивачці спричинено моральну шкоду, дійшов правильного висновку про те, що у відповідності до вимог статті 1167 ЦК України відповідач зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду позивачці.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди заявлений позивачкою, і який стягнутий судом першої інстанції не в повній мірі узгоджується з розміром моральних страждань позивачки з урахуванням усіх встановлених у справі обставин.
Тому, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди потрібно змінити, зменшивши розмір стягнутої з відповідача на користь позивачки моральної шкоди.
При визначенні розміру стягнення з відповідача на відшкодування позивачці моральної шкоди колегія суддів приймає до уваги ступінь вини відповідача, глибину фізичних страждань позивачки, обсяг її душевних страждань, розмір завданої моральної шкоди та її тривалість, і вважає за необхідне визначити розмір грошової компенсації з урахуванням розумності та справедливості 2 000 гривень, що узгоджується з розміром моральних страждань позивачки.
Вказане спростовує доводи скаржника про недоведеність позивачкою підстав позову у вказаній частині.
Заподіяння ОСОБА_2 моральної шкоди не з вини відповідача суду не надано.
Доказів які б спростували висновки суду про наявність підстав для відшкодування позивачці спричинену винними діями відповідача моральної шкоди останнім не надано.
Також апеляційний суд часткового погоджується із доводами ОСОБА_1 щодо необґрунтованості та неспівмірності заявленого позивачкою та стягнутого судом розміру витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з такого.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді надано:
- Договір про надання правової допомоги від 22 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Ковчук В.М.;
- Акти наданих послуг за №01 від 07 вересня 2021 року та №02 від 27 травня 2022 року, складений ОСОБА_2 та адвокатом Ковчук В.М.;
- Ордер Серії ОД 588707 на ім'я ОСОБА_2 , виданий адвокатом Ковчук В.М.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожному гарантується право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Витрати на правову допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів тощо), що узгоджується з правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною в ухвалах від 21 вересня 2016 року у справі №654/2765/15-ц; та від 26 квітня 2017 року у справі № 335/6590/15-ц.
За правилами оцінки доказів, встановлених ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна та інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі №916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі №922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі №915/237/18).
Згідно правової позиції Великої Палати у справі № 910/12876/19, в рамках якої, Верховний Суд визначив в якості належних та допустимих доказів розміру витрат на правничу допомогу, зокрема, умови договору про надання послуг (погодинні ставки працівників адвокатського об'єднання відповідно до займаної посади та максимально можливі суми витрат, які може понести клієнт, за розгляд справи адвокатським об'єднанням в кожній з 3-ох інстанцій); · витрачений час на певний вид робіт (підготовка додаткових пояснень, підготовка до судових засідань, аналіз матеріалів судової справи, тощо); ·докази, надані відповідачем на підтвердження реальності витрат (протокол наданих послуг, акт надання послуг, рахунок на оплату, копія платіжного доручення).
Частиною 4 статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України)
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
З матеріалів справи убачається, що відповідачем ОСОБА_1 заявлено про неспівмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу та його недоведеність.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18.
Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Верховний Суд у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30 вересня 2020 року, провадження №61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Отже колегія суддів вважає неможливим втручання у узгоджений позивачкою із адвокатом яка здійснювала її представництво у суді першої інстанції, у п.п.6,1 Договору, розмір гонорару за надання правничої допомоги у розмірі 1 000 грн за годину витраченого робочого часу, ( т. 1 а.с. 185) зважаючи на висновки, викладені у пункті 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та пункті 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19, відповідно до яких розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не має права втручатися у ці правовідносини.
При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до ст.19 закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:
надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення;
надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні;
представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні;
представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами;
представництво інтересів фіз- і юросіб, держави, органів держвлади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Отже складання повідомлень про проведення експертизи, прибуття та участь при проведенні огляду транспортного засобу, прибуття у судове засідання, подання заяв, зазначені у Акті №01 від 07 вересня 2021 року Акті №02 від 27 травня 2022 року не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в ст.ст.1, 19 закону №5076-VI, а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.
Також колегія суддів зауважує про відсутність у вказаних вище Актах детального (погодинного) опису робіт (наданих послуг), що унеможливлює перевірку обґрунтованості зазначеного адвокатом часу, витраченого на надання окремих видів послуг, яка є необхідною для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат.
Згідно правової позиції Великої Палати у справі № 910/12876/19, в рамках якої, Верховний Суд визначив в якості належних та допустимих доказів розміру витрат на правничу допомогу, зокрема, умови договору про надання послуг (погодинні ставки працівників адвокатського об'єднання відповідно до займаної посади та максимально можливі суми витрат, які може понести клієнт, за розгляд справи адвокатським об'єднанням в кожній з 3-ох інстанцій); витрачений час на певний вид робіт (підготовка додаткових пояснень, підготовка до судових засідань, аналіз матеріалів судової справи, тощо); ·докази, надані відповідачем на підтвердження реальності витрат (протокол наданих послуг, акт надання послуг, рахунок на оплату, копія платіжного доручення).
З наведених вище підстав колегія суддів відхиляє і посилання у переліку наданих послуг на “тощо” та “інші процесуальні дії”, зважаючи на неможливість встановлення ані виду наданої послуги, ані витрачений на неї час.
Ураховуючи вказане, колегія суддів доходить висновку, що стягнення зазначених витрат у повному розмірі з огляду на встановлені вище обставини справи матиме надмірний характер, тож сума судових витрат за надання позивачці професійної правничої допомоги, стягнута з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає зменшенню з 45 000 грн до 7 000 грн.
Вказаним обставинам суд першої інстанції не надав належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу у вказаному вище розмірі.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було проігноровано клопотання відповідача про проведення у справі судової автотоварознавчої експертизи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як убачається із протоколу судового засідання від 03 лютого 2022 року ( т.1 а.с. 158 зв.) судом розглянуто таке клопотання сторони відповідача в задоволенні якого відмовлено.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду з вказаних вище підстав потрібно змінити.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи убачається, що за подання позовної заяви ОСОБА_2 сплатила 2470,70 грн судового збору, що підтверджується платіжним доручення №9244-2425-4116-5966 від 08 вересня 2021 року, та 475,80 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову, відповідно до платіжного доручення №9244-2433-8708-5034 від 08 вересня 2021 року.
Під час звернення до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_1 було сплачено 3 532,77 грн судового збору, згідно платіжного доручення №32528798800007001257 від 30 травня 2023 року.
З огляду на вказані вище висновки апеляційного суду про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, та зміни оскаржуваного рішення у вказаній вище частині, апеляційний суд доходить висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, понесені у суді першої інстанції у розмірі 2 710,78 грн пропорційно до задоволених вимог позовної заяви, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 282,62 грн, сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, пропорційно до обсягу задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2022 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди з 20 000 гривень до 2 000 гривень, розмір витрат за проведення оцінки завданої шкоди транспортному засобу автомобілю Mercedes-Benz AMG GT 63 S з 3 460 гривень до 2 500 гривень, розмір витрат на професійну правничу допомогу 45 000 гривень до 7 000 гривень, та розмір судового збору з 2981,21 гривень до 2 710,78 гривень.
В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір за розгляд справи в апеляційній інстанції в розмірі 282,62 грн.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
В.В. Кострицький