26.02.24
22-ц/812/181/24
Справа №490/1113/13-ц
Провадження № 22-ц/812/181/24
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
20 лютого 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,
за участі представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Гусака О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2023 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гуденко О.А., повний текст складено 23 жовтня 2023 року, за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню по справі №490/1113/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню по справі №490/1113/13-ц за позовом ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обґрунтовуючи заяву вказувала, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2013 року на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в солідарному порядку стягнуто заборгованість по кредитному договору № 010/01-04/08-392 від 03 липня 2008 року в сумі 97 166,03 дол. США (що складає еквівалент за курсом НБУ -776648 грн. 08 коп.), яка складається з заборгованості по кредиту - 86 332,19 дол.США (що складає еквівалент за курсом НБУ - 690053 грн. 19 коп.), прострочена заборгованість за кредитом - 4777,65 дол. США (що складає еквівалент за курсом НБУ - 38 187 грн. 76 коп.), заборгованості по відсоткам - 5727,97 дол.США (що складає еквівалент за курсом НБУ - 45 783 грн. 66 коп.), пені за несвоєчасну сплату кредиту - 148,02 дол.США (що складає еквівалент за курсом НБУ - 1183 грн. 12 коп.), пені за несвоєчасну сплату процентів - 180,20 дол.США (що складає еквівалент за курсом НБУ - 1440 грн. 34 коп.).
На підставі вказаного рішення суду Центральним районним судом м. Миколаєва було видано виконавчі листи №490/1113/13-ц про стягнення вказаної заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ..
Після ухвалення рішення суду про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», нею за погодженням з банком - іпотекодержателем, було продано предмет іпотеки, кошти від реалізації нерухомості у розмірі 400 007 грн. були внесені на погашення заборгованості за кредитним договором поза межами примусового виконання рішення суду від 28 березня 2013 року.
Проте стягувачем все одно було пред'явлено до виконання виконавчий лист.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2020 року замінено стягувача у виконавчому провадженні на правонаступника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Форінт».
На думку боржника, оскільки первісним стягувачем в порядку статті 36 Закону України «Про іпотеку» було вчинено продаж предмету іпотеки, переданого в рахунок забезпечення виконання вимог за вказаним кредитним договором, то відбулося позасудове врегулювання спору, після чого наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
За таких обставин вважала, що наявні матеріально-правові підстави для задоволення заяви, в зв'язку з недійсністю вимог кредитора щодо виконання боржником основного зобов'язання.
Тому, просила визнати виконавчий лист, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва по справі № 490/1113/13-ц від 23 червня 2013 року таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню - задоволено частково.
Визнано виконавчий лист, виданий 23 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва у цивільній справі № 490/1113/13-ц таким, що частково не підлягає виконанню на суму 400 007 грн.00 коп., залишивши суму до примусового виконання 376 641 грн.08 коп. (без врахування проведеного стягнення за час примусового виконання рішення суду).
В задоволенні решти вимог заяви - відмовлено.
Поновлено виконання виконавчого листа, виданого 23 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва по справі № 490/1113/13-ц, у виконавчому провадженні №71372794, яке перебуває в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Химича О.М. з урахуванням вищенаведеного - з часу набрання ухвалою суду законної сили.
Постановляючи ухвалу суд першої інстанції вказав, що заявник не довела фактів викладених у заяві про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з врахуванням вимог статей 81, 432 ЦПК України, а тому не має підстав вважати, що на цей час відсутній повністю обов'язок боржника ОСОБА_3 за кредитним договором № 010/01-04/08-392 від 03 липня 2008 року, в забезпечення виконання зобов'язань за яким між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір від 03 липня 2008 року в силу положень частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку», а отже що наявні підстави згідно зі статтею 432 ЦПК України для визнання таким, що не повністю підлягає виконанню, виконавчого листа, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 23.06.2013р. у справі № 490/1113/13-ц.
Оскільки матеріалами справи підтверджується, що на рахунок стягувача у квітні 2013 року, після ухвалення судового рішення на виконання якого виданий оспорюваний виконавчий лист, надійшли кошти на погашення кредитної заборгованості в розмірі 400 007 грн., що не було враховано при відкритті виконавчого провадження, тому в зв'язку із зміною загального розміру заборгованості, виконавчий лист слід визнати таким, що частково не підлягає виконанню на суму 400 007 грн., залишивши суму до примусового виконання 376 641 грн.08 коп. (без врахування проведеного стягнення за час примусового виконання рішення суду).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на те, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в ухвалі суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що свідчить про незаконність і необґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, просила про її скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення її заяви у повному обсязі.
Вказує, що в обґрунтування ухвали суду від 16 жовтня 2023 року суд посилається, зокрема, на те, що продаж предмета іпотеки було здійснено в порядку п.4.2.4. іпотечного договору від 03 липня 2008 року. Вказане твердження суду є безпідставним, оскільки відповідно до п.4.2.4. іпотечного договору передбачено право іпотекодавця реалізувати з письмової згоди іпотекодержателя предмет іпотеки з одночасним погашенням суми боргу або за умови одночасної заміни проданого предмета іпотеки іншим майном. Однак, умовою продажу нерухомого майна - майстерні, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та виступало предметом іпотеки за іпотечним договором від 03 липня 2008 року, не було погашення суми боргу в повному обсязі або одночасна заміна проданого предмета іпотеки іншим майном. Вказане свідчить про незаконність і необґрунтованість посилання суду в обґрунтування оскаржуваної ухвали на п.4.2.4. іпотечного договору від 03 липня 2008 року.
Отже, вищезазначене свідчить, що на даний час відсутній повністю обов'язок ОСОБА_3 за кредитним договором № 010/01-04/08-392 від 03 липня 2008 року, в забезпечення виконання зобов'язань за яким між ВАТ«Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір від 03 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіною О.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 1944, що згідно зі статтею 432 ЦПК України є підставою для визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 23 червня 2013 року у справі № 490/1113/13-ц.
Правом на подачу відзиву учасники справи не скористалася.
У судовому засіданні представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Гусак О.М. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення.
Боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , стягувач у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляд справи без їх участі відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника боржника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина1 статті 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвала суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 03 липня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та приватним нотаріусом Рябоконь К.Л. було укладено кредитний договір №010/01-04/08-392, відповідно до якого позивач надав відповідачу ОСОБА_4 кредит у сумі 97 000,00 доларів США призначений на фінансування інвестиційних витрат, а саме: реконструкцію та ремонт офісного приміщення майстерні, що знаходить ся за адресою АДРЕСА_1 . Дата остаточного погашення кредиту - 02 липня 2018 року. Процентна ставка за користування кредитом складає 14,75 % річних. Після чого сторонами укладалися неодноразово додаткові угоди до цього договору ( т.1 а.с.17-23, 24-41).
Відповідно до п.1.1.3 умов Договору, виконання зобов'язань відповідачем ОСОБА_4 за цим Договором забезпечується заставою: 1.1.3.3 іпотекою майстерні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на момент укладання цього Договору належить Позичальнику на праві власності.
Цього ж дня між Банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотечний договір.
За умовами п.1.2 цього договору в іпотеку передано нерухоме майно: майстерня, загальною площею 57.90 кв.м. основною площею. 41.0 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцеві на підставі договору купівлі- продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Літвінчук А.А. 10 травня 2008 року( т.3 а.с.25-29).
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2013 року на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в солідарному порядку стягнуто заборгованість по кредитному договору № 010/01-04/08-392 від 03 липня 2008 року, в сумі 97 166,03 дол. США (що складає еквівалент за курсом НБУ - 776 648 грн. 08 коп.), яка складається з заборгованості по кредиту 86 332,19 дол. США (що складає еквівалент за курсом НБУ - 690053 грн.19коп.), прострочена заборгованість за кредитом 4777,65 дол. США (що складає еквівалент за курсом НБУ 38 187 грн.76 коп.), заборгованості по відсоткам 5727,97 дол. США (що складає еквівалент за курсом НБУ- 45783 грн.66 коп.), пені за несвоєчасну сплату кредиту 148,02 дол. США (що складає еквівалент за курсом НБУ 1183 грн.12 коп.), пені за несвоєчасну сплату процентів 180,20 дол. США (що складає еквівалент за курсом НБУ- 1440 грн. 34 коп.).
23 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист № 490/1113/13-ц.
08 грудня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь ПАТ «Вектор Банк» своє право вимоги на борг за кредитним договором № 010/01-04/08-392 від 03 липня 2008 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 , а також за договором поруки №010/01-04/08-392/2 від 03 липня 2009 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 ( т.1 а.с.119-129,130, 132-135,136).
В подальшому, 08 грудня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «ФК «Форінт» були укладені договір факторингу на борг та договір відступлення прав за договорами поруки, відповідно до умов яких ПАТ «Вектор Банк» відступило на користь ТОВ «ФК «Форінт» свої права вимоги за кредитним договором №010/01-04/08-392 від 03 липня 2008 року до позичальника ОСОБА_4 , та за договором поруки №010/01-04/08/392/2 від 31 липня 2009 року до поручителя ОСОБА_2 ( т.1 а.с.137-145,146,148-150,151).
Станом на 23 січня 2020 року в Центральному відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Центральний ВДВС у м. Миколаєві) перебувало виконавче провадження № 52448599 про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості на підставі виконавчого листа № 490/1113/13-ц, відкрите на підставі постанови державного виконавця 04 жовтня 2016 року.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року замінено сторону стягувача по справі №490/1113/13-ц за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» ( т.1 а.с.163-164, т.2 а.с.129-134).
Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 08 жовтня 2020 року, актовий запис №38 ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_1 ( т.1 а.с.188).
Матеріалами справи підтверджується, що на час звернення до суду з цією заявою відносно боржника ОСОБА_3 було наявне виконавче провадження №52448599 ВПВР УЗПВР у Миколаївській області ПМУМЮ ( м. Одеса) (т.1 а.с.184-187).
На теперішній час виконавчий документ перебуває на виконання приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Химича О.М., який постановою від 22 березня 2023 року відкрив виконавче провадження № 71372794 з виконання оскаржуваного виконавчого листа та проводить виконавчі дії.
Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 08 жовтня 2020 року, актовий запис №38 ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_1 ( т.1 а.с.188).
За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. При цьому метою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є унеможливлення подальшого проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом та закінчення виконавчого провадження (пункт 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20.
У постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 вказано, що законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, норм чинного законодавства, саме ОСОБА_1 як заявниця та особа, яка стверджує про добровільне виконання судового рішення, повинна довести обставини, на які вона посилається.
ОСОБА_5 , звертаючись до суду із заявою про визнання виконавчого листа такими, що не підлягає виконанню, посилалось на те, що звернення продаж предмету іпотеки відбувся з метою задоволення вимог іпотекодержателя в порядку досудового врегулювання встановленого статтею 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції на день укладання договору купівлі-продажу.
Так, згідно зі статті 33 Закону України «Про іпотеку», тут і далі в редакції чинній на 04 квітня 2013 року, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частини 3 цієї статті в редакції станом на час продажу предмету іпотеки, Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
-передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
-право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, Закон України «Про іпотеку» не передбачав такого способу позасудового врегулювання, як надання дозволу іпотекодавцеві добровільно або за власною ініціативою продати предмет іпотеки.
Відповідно до частини 4 цієї статті, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Пунктом п.6.5. іпотечного договори від 03 липня 2008 року, укладеного між відкритим АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіною О.Г. і зареєстрованого в реєстрі за № 1944, сторони іпотечного договору визначили можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя .
Відповідно до пункту 6.5.2 розділу 6 «Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки» цього Договору, іпотекодержатель має право організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладання договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем, який укладається за письмовою згодою з іпотекодержателем в порядку, визначеному статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». При цьому, кошти за придбану нерухомість покупець сплачує на банківські рахунки іпотекодержателя.
Згідно з п.6.6. цього Договору право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, встановленого відповідно до цього Договору, належить іпотекодержателю.
Відповідно до п. 3.1.7 цього договору, у випадках, якщо суми від продажу предмета іпотеки та суми від реалізації іншого майна (заставного) не буде достатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, він має право в судовому порядку вимагати отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна іпотекодавця.
Пунктом 4.2.4 Розділу «Права та обов'язки сторін» цього іпотечного договору, іпотекодавець має право реалізувати з письмової згоди іпотекодержателя предмет іпотеки з одночасним погашенням суми боргу тощо.
Згідно зі статті 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотекодержатель має організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем або продати від свого імені, якщо це передбачено іпотечним договором або іпотекодержатель та іпотекодавець досягли відповідної згоди шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому кошти за придбану нерухомість покупець сплачує на банківські рахунки іпотекодержателя.
Іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до дня продажу предмета іпотеки відповідно до умов цієї статті письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку обтяження на нерухомість та/або
об'єкт незавершеного будівництва, що є предметом іпотеки. Ці особи мають переважне право на придбання предмета іпотеки відповідно до пріоритету їх зареєстрованих прав. Ціна продажу предмета іпотеки має бути встановлена за згодою між іпотекодержателем та іпотекодавцем.
Після продажу предмета іпотеки та розподілу коштів в установленому законом порядку вимоги інших осіб на предмет іпотеки є недійсними.
За матеріалами справи, у зв'язку з реалізацією нерухомого майна, що виступає забезпеченням за кредитним договором № 010/01-04/08-392 від 03 липня 2008 року в рахунок погашення боргу на підставі Протоколу прийняття рішення Малого комітету з проблемних кредитів № 140-0-0-00/6/14-158 від 04 квітня 2013року, представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» 29 квітня 2023 року звернувся з листом до приватного нотаріуса Бороздіної О.Г. із проханням внести запис про виключення обтяження з Державного реєстру речових прав - нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ( т.1 а.с. 182).
Згідно з протоколом прийняття рішення Малого комітету з проблемних кредитів № 140-0-0-00/6/14-158 від 04 квітня 2013 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» була погоджена вартість нерухомого майна - нежитлового приміщення, яке розташоване у АДРЕСА_1 , яка належить позичальнику ОСОБА_4 , з метою його подальшого продажу іпотекодавцем на добровільних умовах за загальною ціною 400 000 грн.; вирішено зняти заборону з нерухомого майна - нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , після надходження до банку грошових коштів у розмірі не менше 400000 грн. - на часткове погашення основної суми кредитної заборгованості (тіла кредиту позичальника в РБА. При цьому вирішено наступний кредитний огляд провести 10 жовтня 2013 року( т.3 а.с.113).
29 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Аптека 101» було укладено договір купівлі-продажу предмету іпотеки- майстерній, що розташована за АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіною О.Г. ТОВ «Аптека101» сплатило грошові кошти за придбане нерухоме майно в сумі 400 007 грн. 00 коп. на рахунок акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується платіжним дорученням № 614 від 29 квітня 2013 року та листом АТ «Райффайзен Банк» № 188/2/275 від 21 квітня 2023 року( т.3 а.с.132,133).
Отже, ні протокол Малого комітету банку від 04 квітня 2013 року, ні лист Банку до приватного нотаріуса від 29 квітня 2013 року не містять інформації про те, що реалізація предмету іпотеки була організована іпотекодержателем, навпаки містяться інформація про добровільний продаж предмета іпотеки з метою часткового погашення боргу, що може свідчити і про продаж предмету іпотеки і самим іпотекодателем в порядку п. 4.2.4 іпотечного договору, а не в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Більш того, судове рішення про стягнення заборгованості ухвалено до укладання договору купівлі-продажу, то реалізація предмету іпотеки свідчить, що продаж здійснювався з метою добровільного виконання судового рішення. Отримана від реалізації іпотечного майна сума є значно меншою від суми стягнутої за рішенням суду, а відтак отримання у червні 2013 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» виконавчого документу свідчить про те, що судове рішення повністю боржником не виконано.
За такого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість вважати встановленим, що відбулося позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, після завершення якого будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Відсутності між Банком та ОСОБА_1 договору (про припинення зобов'язань, прощення боргу, тощо) щодо врегулювання залишку заборгованості та наявності невиконання зобов'язань за кредитним договором від 03 липня 2008 року, унеможливлює визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у повному обсязі.
Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про часткове визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, оскільки ОСОБА_1 при зверненні до суду із відповідною заявою не доведено, що нею було виконано рішення суду у повному обсязі, внаслідок чого її обов'язок припинився, або її обов'язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями статті 432 ЦПК України.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом 1 інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Крім того, наведені у апеляційних скаргах доводи зводяться лише до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо їх оцінки.
У відповідності статті 375 ЦПК України апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, що виникли в даному випадку та застосував закон, що їх регулює. За наслідком апеляційного перегляду порушень матеріального чи процесуального закону судом першої інстанції не встановлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі судове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скаргах доводами колегія суддів не вбачає, оскільки їх доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний тест постанови складено 26 лютого 2024 року.