21.02.24
22-ц/812/21/24
Справа № 476/135/22
Провадження № 22-ц/812/21/24
21 лютого 2023 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Крамаренко Т.В., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Євроінс Україна"» на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Чернякової Н.В. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Євроінс Україна"» про стягнення страхового відшкодування, -
В квітні 2022 року позивач через свого представника звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Євроінс Україна"» про стягнення страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 08:00 год. на автомобільній дорозі Р-55 «Одеса-Вознесенськ-Новий Буг» мала місце дорожньо - транспортна пригода, де відбулось зіткнення між автомобілем «ВАЗ-21083», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобілем «ЗАЗ-1102», номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 , внаслідок чого ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «ЗАЗ-1102» ОСОБА_4 була зареєстрована у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Євроінс Україна"» (далі - Відповідач) за полісом №АМ1798235.
12 липня 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої доньки померлого ОСОБА_2 через представника ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» звернулася із заявою про виплату страхового відшкодування до відповідача, а саме відшкодування моральної шкоди та відшкодування на утримання.
06 травня 2020 року ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» було долучено лист з проханням надати інформацію про перелік документів, які необхідно долучити для отримання страхового відшкодування.
28 травня 2020 року відповідач листом № 314 повідомив ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» про відмову у виплаті страхового відшкодування в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2
03 червня 2020 року відповідач листом №1681/ДВЗ повідомив про вимогу надати: заяву про зміну напрямку виплати страхового відшкодування з банківськими реквізитами в форматі iban та документ, що підтверджує притягнення до відповідальності водія забезпеченого транспортного засобу за порушення Правил дорожнього руху, що призвело до ДТП, внаслідок якого пасажир автомобіля ЗАЗ-1102, р.н. НОМЕР_2 ,- ОСОБА_5 загинув.
17 червня 2020 року ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» було долучено лист з оновленим розрахунковим рахунком стандарту iban.
Відтак останнім днем для виплати страхового відшкодування згідно з встановленого законом строку є 09 жовтня 2019 року. Проте, станом на 22.02.2022 р. виплати страхового відшкодування позивачем не отримано.
Вважає таку поведінку відповідача відмовою у виплаті страхового відшкодування, оскільки законом не передбачено обов'язку заявника подавати документ, що підтверджує притягнення до відповідальності водія забезпеченого транспортного засобу.
З огляду на положення статті 509 ЦК України та з урахуванням вимог статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168, ч.2 ст. 1187 ЦК України за загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду, в той же час ст. 1187 ЦК України передбачено об'єктивну (безвинну) цивільно-правову відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка завдана внаслідок його експлуатації третій особі. Крім того, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Страховий випадок настав з моменту скоєння ДТП забезпеченим у відповідача транспортним засобом та як наслідок отриманням потерпілим тілесних ушкоджень.
Проаналізувавши положення ст. 999, ч.5 ст. 1187, ст.1200 ЦК України, ст.5,6, 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, позивач посилається на те, що Закон встановлює обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-д (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року справі № 601/1304/15- ц (провадження № 61-332Ібсв 18).
Відповідачем не доведено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому володілець джерела підвищеної небезпеки за встановлених обставин зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.
П.35.1. та п. 35.2. ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено перелік документів, які надаються для отримання страхового відшкодування потерпілий чи іншій особі, яка має право на отримання відшкодування. Подання інших документів, в тому числі вироку суду, яким встановлено вину водія забезпеченого транспортного засобу в скоєнні ДТП цією статтею не передбачено.
Крім цього, згідно п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами КПК України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами КПК України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до п.36.5 ст. 36 Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Оскільки строк для прийняття рішення у відповідача закінчився 09 жовтня 2019 року, просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 пеню в сумі 28803,17 грн. Також, посилаючись на положення ст. 625 ЦК України, просить стягнути інфляційні втрати в сумі 31648,95 грн та 3% річних від простроченої суми в розмірі 12734,50 грн.
Отже, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, володільцем джерела підвищеної небезпеки автомобілем ЗАЗ-1102», номерний знак НОМЕР_2 , водієм ОСОБА_4 , відповідальність якого була застрахована відповідачем, була завдана шкода позивачу, яка пов'язана з відшкодуванням моральної шкоди та відшкодування на утримання у зв'язку з втратою годувальника внаслідок дорожньо- транспортної пригоди за його участі.
На підставі викладеного, просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 22338 грн відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 134028 грн відшкодування на утримання та 22338 грн відшкодування моральної шкоди. Також просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 пеню в сумі 28803,17 грн, інфляційні втрати в сумі 31648,95 грн, три проценти річних від простроченої суми в сумі 12734,50 грн та судові витрати у справі.
Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2022 року позов задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 - 22 338 грн відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - 134028грн відшкодування на утримання та 22338 грн відшкодування моральної шкоди, а також на користь ОСОБА_1 - 28 803 грн 17 коп. пені, 31648 грн 95 коп. інфляційних втрат, 12 734 грн 50 коп. три проценти річних.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ІНФОРМАЦІЯ_2 мала місце дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої відбулося зіткнення між автомобілем ВАЗ-21083 номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобілем ЗАЗ-1102 номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 , внаслідок якої пасажир автомобіля ЗАЗ-1102 ОСОБА_5 загинув.
До Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.07.2018 року за № 12018150190001337 внесено відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с. 14). Чоловік позивачки та батько ОСОБА_2 - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 15).
Із матеріалів справи слідує, що у провадженні Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с. 27).
На момент смерті батька ОСОБА_5 донька була малолітньою (а.с. 20). Відповідно до довідки № 9874 від 14.09.2018 року ОСОБА_5 був зареєстрований за місцем проживання разом з позивачкою ОСОБА_1 та донькою ОСОБА_2 (а.с. 26).
Цивільно-правова відповідальність автомобіля ЗАЗ-1102 номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_4 , застрахована у ПрАТ «СК «Євроінс Україна» за полісом №АМ1798235 (а.с. 27).
Проаналізувавши положення частин першої і другої статті 509 ЦК України
та статей 11, 22, 23, 599, 999, 1166-1168, 1187, 1200, п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України, статей 3, 5, 6, 22, 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у постановах Верховного Суду: від 05.06.2019 у справі № 466/4412/15-ц; від 15.08.2019 у справі № 756/16649/13-ц; від 02.10.2019 у справі № 447/2438/16-ц; від 11.12.2019 справі № 601/1304/15-ц, суд першої інстанції констатував, що відповідачем не доведено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому володілець джерела підвищеної небезпеки за встановлених обставин зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.
Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що володільцем джерела підвищеної небезпеки - автомобілем ЗАЗ-1102 номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 , відповідальність якого була застрахована відповідачем ПАТ "СК "Євроінс Україна", була завдана шкода ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка пов'язана з відшкодуванням моральної шкоди та відшкодуванням на утримання у зв'язку з втратою годувальника внаслідок ДТП, яку зобов'язаний виплатити страховик замість завдавача шкоди.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 становила 3723грн. Отже, загальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 44676 грн. (12 мін. заробітних плат x 3723 грн.), яка має бути розділена на 2 рівні частини між дружиною та донькою потерпілого. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що стягненню підлягає страхове відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 22338 грн та на користь ОСОБА_2 у розмірі 22338 грн.
Також суд виходив з того, що представник позивачів в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся до відповідача ПАТ "СК "Євроінс Україна" із заявою про виплату страхового відшкодування та надав відповідні документи передбачені ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Подання інших документів, в тому числі вироку суду, яким встановлено вину водія забезпеченого транспортного засобу в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди цією статтею не передбачено.
Проаналізувавши положення ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 625 ЦК України, правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, суд зазначив, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Доводи представника відповідача про те, що до цього часу здійснюється розгляд кримінального провадження за фактом ДТП, тому відповідно до положень ч. 2 ст. 36 Закону для відповідача не настав строк на прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, суд першої інстанції відхилив, оскільки за встановлених обставин, наявність чи відсутність вироку (виправдального чи обвинувального) щодо водія забезпеченого транспортного засобу не впливає на обов'язок ПАТ "СК "Євроінс Україна" виплатити страхове відшкодування потерпілій особі.
Суд погодився з наданим стороною позивача розрахунком пені в розмірі 28803,17 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 12734,50 грн. та інфляційних втрат в розмірі 31648,95 грн. (а.с. 5-7), враховуючи також відсутність альтернативних розрахунків, зокрема, від відповідача та вважав, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення судових витрат, суд виходив з того, що представник позивачки у позовній заяві зазначав, що розмір судових витрат становить 10000 грн, однак матеріали справи не містять жодного документа про узгоджену з позивачкою вартість наданих адвокатом послуг. До того ж, представником позивачки не надано суду підтвердження понесених витрат, договір про надання правової допомоги та первинні бухгалтерські документи, що підтверджують сплату та отримання адвокатом грошових коштів. В додатках до позовної заяви вказані документи відсутні, а також в період з 08.04.2022 до суду жодних документів не надходило.
З огляду на відсутність жодного документа, який підтверджував факт узгодження з позивачкою розміру витрат на правову допомогу, врахувавши правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.08.2022 у справі №711/1783/20, суд вважав, що вимога про стягнення судових витрат не підлягає задоволенню.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, а також невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 06 вересня 2017 року між ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» та ОСОБА_6 був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1798235. Забезпеченим транспортним засобом згідно договору страхування № АМ/1798235 виступає «ЗАЗ 1102», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
19 липня 2019 року до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» із заявою про виплату страхового відшкодування звернувся керівник ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» ОСОБА_7, що діє від імені та в інтересах позивачки, в якому повідомив Страховика про ДТП, що мала місце 14.07.2018р. на автодорозі Р-55 Одеса - Вознесенськ - Новий Буг, за участю транспортного засобу «ВАЗ 21083», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та транспортного засобу «ЗАЗ 1102», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 .
В результаті вказаної ДТП пасажир транспортного засобу «ЗАЗ 1102», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_5 отримав травми, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно отриманої апелянтом 19 липня 2019 року заяви про виплату страхового відшкодування, ОСОБА_7 вказував на необхідність здійснення виплат: моральної шкоди на користь позивача (дружини потерпілої особи) в розмірі 22 338 грн; моральної шкоди у розмірі 22338 грн на користь позивача, як законного представника малолітньої ОСОБА_2 (доньки потерпілої особи); відшкодування у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 134 028 грн на користь позивача, як законного представника малолітньої ОСОБА_2 (доньки потерпілої особи).
При цьому, як в заяві на виплату страхового відшкодування, отриманій скаржником 19.07.2019 р., так і в заяві за вих. № 705/11767 від 17.06.2020 р. керівником ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» ОСОБА_12, а в подальшому і ОСОБА_8 , наголошувалося на необхідності здійснення страхового відшкодування не на картковий (банківський) рахунок позивачки, а на банківський рахунок ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування».
Однак, згідно наданих заявником документів, законним представником малолітньої ОСОБА_2 (доньки потерпілої особи) є позивачка.
Надана керівником ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» посвідчена секретарем виконкому Великосербулівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області довіреність від 01.08.2018р., не передбачає права уповноваженої особи (ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування») на отримання відшкодування, належного малолітній особі ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. б) п. 35.2, ст. 35 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» до заяви додається документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником.
Отже, ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування», на виконання ст. 35 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» не було надано апелянту документа, що посвідчував би право заявника на отримання страхового відшкодування, належного доньці потерпілої особи (частини моральної шкоди на відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника), проте суд цьому належної правової оцінки не надав.
Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що з наданих керівником ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» документів, зокрема, витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань, вбачається, що за фактом вищезазначеної ДТП, органами Національної поліції України 14.07.2018 р. було розпочато досудове розслідування (номер кримінального провадження 12018150190001337 від 14.07.2018 р. ) за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України. Однак, станом на 05 грудня 2022 року ПрАТ «СК «Євроінс Україна» не отримувало рішення суду про закриття кримінального провадження № 12018150190001337 від 14.07.2018 р. (чи іншого процесуального документа правоохоронного органу про закриття кримінального провадження), яке набрало законної сили, відносно ДТП, що мала місце 14.07.2018 р. на автодорозі Р-55 Одеса - Вознесенськ - Новий Буг, за участю транспортного засобу «ВАЗ 21083», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_3 , та транспортного засобу «ЗАЗ 1102», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 .
За загальним правилом завдана шкода відшкодовується відповідною особою, яка її заподіяла, якщо дії особи були неправомірними, наявний причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями за наявною шкодою та вина відповідно особи. Отже, підставою для майнової відповідальності особи є сукупність наступних складових: 1) неправомірність рішень, дій або бездіяльності особи, 2) існування майнової шкоди та 3) причинний зв'язок між неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особи та спричиненою майновою шкодою.
Тобто, саме ці обставини, в тому числі і вина ОСОБА_4 в ДТП, що спричинило смерть ОСОБА_5 , підлягали доказуванню в даній цивільній справі.
Не погоджуючись з висновком суду про те, що відповідачем не доведено, що ДТП трапилась внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому володілець джерела підвищеної небезпеки за встановлених обставин зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини, апелянт зазначає, що наявність умислу потерпілого або непереборної сили якраз і може бути встановлено судом при розгляді ДТП в кримінальній справі. Так само рішенням суду в кримінальній справі можуть бути встановлені і інші обставини, які можуть вплинути на права та обов'язки як осіб, що претендують на отримання страхового відшкодування, так і скаржника, наприклад встановлення обопільної вини, факт відшкодування виною особою витрат на лікування, на поховання, та інші обставини.
Також апелянт не погоджується із рішенням суду і в частині задоволених позовних вимог про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання. На переконання апелянта, відповідальність страховика, передбачена п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про ОСЦІПВВНТЗ» та ч. 2 ст. 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов'язання відбулося з його вини, як боржника у даних правовідносинах.
Однак, суд першої інстанції, в порушення норм матеріального права не звернув уваги, що після отримання 19.07.2019 р. заяви на виплату страхового відшкодування скаржником було припинено перебіг строку для прийняття страховиком рішення щодо виплати позивачу страхового відшкодування до дати набрання рішенням у такій справі/провадженні законної сили та повідомлення про даний факт страховика, як це передбачено абз. 4 п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ».
Не було надано судом першої інстанції оцінки також тому, що відомості щодо результату розгляду кримінальної справи за фактом ДТП у матеріалах справи відсутні, а тому, керуючись п. 36.2 ст. 36 Закону «Про ОСЦПВВНТЗ», строк на прийняття обґрунтованого рішення по справі щодо здійснення / відмови у здійсненні позивачу страхового відшкодування було припинено скаржником. При цьому, лише з моменту набрання законної сили рішенням суду за результатами розгляду кримінального провадження № 12018150190001337 від 14.07.2018 р. у скаржника настане строк для виконання грошового зобов'язання та можливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання.
Відтак, на думку апелянта, вирішуючи позовні вимоги про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про їх задоволення з огляду на те, що на момент звернення позивача до суду з позовом між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «Євроінс Україна» не виникло боргових зобов'язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» та ч, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Отже, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки нормам матеріального права, поверхнево дослідив фактичні матеріали справи, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про обґрунтованість та законність пред'явлених позовних вимог до ПрАТ «СК «Євроінс Україна».
Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому на підставі аналізу положень статей 6, 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, частин першої і другої статті 509, статей 11, 22, 23, 599,1166-1168, 1187 ЦК України, зазначено, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність яких є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі№ 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
Досудовим розслідування не доведено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому володілець джерела підвищеної небезпеки за встановлених обставин зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.
Враховуючи викладене, а також положення п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», вважає, що результати розгляду справи №473/3772/18 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України жодним чином не вплинуть на обов'язок відповідача здійснити виплату страхового відшкодування.
Щодо права відповідача зупинити розгляд заяви до моменту отримання рішення у кримінальній справі, то представник позивача зазначає, що положеннями пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-ІУ передбачено, що страховик - (МТСБУ) у разі визнання вимог заявника обґрунтованими зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. Тобто вказана норма Закону встановлює обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, та не дає право страховику на зупинення розгляду заяви про виплату страхового відшкодування поза межами 90-денного строку з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування.
Крім того, вказує, що банківські реквізити позивача були надіслані відповідачу 17.06.2020 р., що підтверджується листом, який є в матеріалах справи, про що вказано у рішенні суду першої інстанції.
На підставі викладеного вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Учасники процесу до судового засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
В попередніх судових засіданнях представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги. Представник позивача не визнала доводи апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду- без змін, надавши пояснення аналогічні змісту відзиву на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Таким вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з наступного.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності цей Закон визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Згідно зі статтею 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно- правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Згідно із ст. 22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Згідно з п. 27.2. ст. 27 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до п. 27.3. ст. 27 Закону України «Про ОСЦІПВВНТЗ» страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "г" пункту 41,1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам;) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 08:00 год. на автомобільній дорозі Р-55 «Одеса-Вознесенськ- Новий Буг» відбулось зіткнення між автомобілем «ВАЗ-21083», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобілем «ЗАЗ-1102», номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 , внаслідок чого ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Чоловік позивачки ОСОБА_5 їхав в автомобілі ЗАЗ-1102, номерний знак НОМЕР_2 , за кермом якого був ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 був залучений до участі у справі судом першої інстанції у якості третьої особи без самостійних вимог. Іншим учасником ДТП, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 був водій автомобіля ВАЗ-21083, номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_3 , який до участі у справі залучений не був.
Відповідно до частин першої і другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
З огляду на вказані положення статті 509 ЦК України та з урахуванням вимог статей 11, 22, 23, 599,1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди у повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу, при русі транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 1188 ЦК України).
Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України).
У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб (пункт 36.3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Як зазначено в правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 щодо застосування частини першої та другої ст. 1188 ЦК України, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкода може бути завдана як власникам (володільцям), наприклад, транспортних засобів, так і третім особам, зокрема пасажирам, пішоходам. Загальні особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені у частині першій статті 1188 ЦК України, а особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки третім особам, - частиною другою цієї статті. Приписи останньої та пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» застосовні у тому разі, якщо декілька осіб є саме відповідальними за завдану шкоду, тобто якщо вони спільними неправомірними діями чи бездіяльністю її завдали. За таких умов не має значення вина кожного з них у завданні шкоди. Останню вони зобов'язані відшкодувати у відповідній пропорції незалежно від вини.
Отже, припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов'язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.
Припис пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов'язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов'язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров'ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали.
Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (частина перша статті 1190 ЦК України). Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (стаття 541 ЦК України).
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України). Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частина перша статті 544 ЦК України).
Отже, у разі, якщо потерпілий від взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що стала наслідком неправомірних дій або бездіяльності власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, заявить вимогу про відшкодування неподільної шкоди (як-от шкоди, завданої здоров'ю, моральної шкоди) одним із таких власників (володільців), і той відшкодує цю шкоду у повному обсязі, він отримає право зворотної вимоги до інших власників (володільців) у відповідній частці. За змістом припису пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ» частки відповідальних за завдання неподільної шкоди страхувальників (їхніх страховиків або Моторного (транспортного) страхового бюро України) є рівними.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 констатувала про необхідність конкретизувати висновки про застосування частини другої статті 1188 ЦК України, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 2 липня 2019 року № 689/1388/16-к і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17, таким чином:
«За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний не тоді, коли встановлена вина кожного з власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі (тобто не тоді, коли встановлено невжиття залежних від цих власників (володільців) заходів для запобігання заподіянню такої шкоди), а тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв'язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі). Встановлення неправомірності діяння кожного з власників (володільців), які спільно завдали шкоди третій особі внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, достатньо для покладення на цих власників (володільців) солідарного обов'язку з відшкодування шкоди».
За змістом частини другої статті 1188 ЦК України іншою особою, якій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки власники (володільці), наприклад, транспортних засобів спільно завдали шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу, від зіткнення із яким іншого транспортного засобу завдано шкоди. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 44), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 8 червня 2021 року у справі № 487/8206/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 40), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 92), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 67)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, при вирішенні даної справи правові висновки, викладені у справах № 466/4412/15-ц; № 756/16649/13-ц; № 447/2438/16-ц; № 601/1304/15-ц, на які посилався суд приймаючи рішення у справі, повинні застосовуватися з урахуванням уточнень, викладених в у постанові ВП Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19. Більш того, у цих справах шкода була завдана тільки одним транспортним засобом, тому у них не вирішувалося питання щодо відповідальності декількох заподіювачів шкоди на підставі саме частини другої статті 1188 ЦК України та не формулювався висновок щодо змісту цього припису і не вирішувався на його основі спір, зокрема не оцінювалися діяння кожного із учасників ДТП на предмет правомірності чи неправомірності.
На час прийняття рішення судом першої інстанції в матеріалах справи були відсутні не тільки будь-які докази стосовно правомірності поведінки кожного із власників (володільців) автомобілів, які стали учасниками ДТП (зокрема, щодо того хто із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв'язку з чим відбулася взаємодія транспортних засобів та була завдана шкода третій особі), а навіть опис дій, які вчинили учасники ДТП. А один із учасників ДПТ, а саме водій автомобіля ВАЗ-21083, номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_3 взагалі не був залучений до участі у справі. Відсутні були в матеріалах справи також належні докази щодо причинно-наслідкового зв'язку між діями кожного із учасників ДПТ та наслідками ДПТ. Не зазначено опис дій кожного із учасників ДТП що передували зіткненню транспортних засобів також в позовній заяві.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ухвалою суду від 27 грудня 2023 року до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено ОСОБА_3 .
Згідно наданого апеляційному суду оправдальному вироку Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 грудня 2022 року, залишеного без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, яка є у вільному доступі в Єдиному ДРСР, а тому використовується апеляційним судом під час розгляду даної справи, ОСОБА_4 органом досудового розслідування обвинувачувався в тому, що ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 08.00 год, керуючи технічно несправним автомобілем «ЗАЗ 1102» реєстраційний номер НОМЕР_2 , технічна несправність якого полягала у технічній несправності ходової частини, а саме: у встановлені шин різних моделей з різними малюнками протектора, яка виникла до настання ДТП, рухався по сухій асфальтованій проїжджій частині автодороги Р-55 «Одесса-Вознесенськ-Новий Буг», із двостороннім рухом, яка має по одній смузі руху у кожному напрямку в Вознесенському районі Миколаївської області з боку смт Єланець у напрямку м. Вознесенська, з допустимою швидкістю 70 км/год, в салоні у якого знаходились пасажири ОСОБА_5 та ОСОБА_9 . Під час руху у вищезазначеному напрямку, водій ОСОБА_4 грубо порушив вимоги п.п.2.3 «Б», 10.1 та 12.3 ПДР України, а саме: проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася та її змін, перед зміною напрямку свого руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на зустрічну смугу руху для свого руху, по якій з боку м. Вознесенська у напрямку смт. Єланець рухався автомобіль ВАЗ 21083 реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , не надав останньому перевагу в русі та допустив зіткнення з вказаним автомобілем в межах смуги руху, як рухатись з боку м. Вознесенська у напрямку смт Єланець, зустрічної смуги для свого руху. В результаті дорожньо-транспортної пригоди вищевказані транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. Пасажир автомобіля «ЗАЗ 1102» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень помер. Водій автомобіля «ВАЗ 21083» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Отже, згідно обвинувального акту водій ОСОБА_10 обвинувачується в тому, що він порушив п.п. 2.3 (б), 10.1, 12.3, ПДР України, а саме проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася та її змін, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на зустрічну смугу для свого руху, не надав перевагу в русі автомобілю ВАЗ 21083 реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-21083 реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до зазначеного в вироку суду висновку експерта №194 від 06.09.2018 року смерть ОСОБА_5 настала внаслідок багато осколкового та багато фрагментарного перелому правої стегнової кістки, який ускладнився жировою емболією малого та великого кіл кровообігу. Тілесні ушкодження виникли до госпіталізації у Вознесенську ЦРЛ, куди він поступив 14.07.2018 року о 10 год. 10 хв. Мається прямий причинний зв'язок між тілесними ушкодженнями та настанням смерті. Не виключається вірогідність утворення тілесних ушкоджень у постраждалого внаслідок зіткнення передньою правою частиною легкового автомобіля, в салоні якого постраждалий перебував на передньому сидінні, з передньою правою частиною іншого легкового автомобіля, що рухався у зустрічному напрямку та ударі (ударах) об деталі (деталями) салону автомобіля.
Отже, наслідки ДТП (у даному випадку смерть ОСОБА_5 ) знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку із зіткнення передньою правою частиною легкового автомобіля, в салоні якого постраждалий перебував на передньому сидінні, з передньою правою частиною іншого легкового автомобіля, що рухався у зустрічному напрямку та ударі (ударах) об деталі (деталями) салону автомобіля.
Проте, як убачається з ухвали Миколаївського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, апеляційним судом, який погодився з висновком суду першої інстанції, викладеним в вироку суду, було встановлено, що у дорожній обстановці, яка мала місце 14.07.2018 р., водій автомобіля ВАЗ ОСОБА_3 першим змінив напрямок руху, чим створив перешкоду для руху водію ОСОБА_4 , який був вимушений вчиняти дії, спрямовані на уникнення зіткнення з автомобілем ВАЗ, який виїхав на його смугу руху. Дані обставини були підтверджені показаннями ОСОБА_4 , а також свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_9 . Так, свідок ОСОБА_11 , який їхав в автомобілі ВАЗ, пояснив, що водій автомобіля ВАЗ ОСОБА_3 біля с. Малосолоне відволікся, повернувся до нього та щось розповідав йому і в цей час виїхав на зустрічну смугу руху. Саме свідок ОСОБА_11 побачив метрах в п'ятнадцяти від них автомобіль, який їде їм на зустріч. Водій зустрічного автомобіля крутнув руль спочатку вправо. Тоді ОСОБА_11 крикнув водію автомобіля ВАЗ «Куди» і після цього він почав повертати в свою смугу руху, але водій зустрічного автомобіля в цей момент також повернув вліво і трапилось зіткнення автомобілів.
Такі пояснення були підтверджені даними протоколів слідчих експериментів за участі ОСОБА_4 від 10.09.2018 р., свідка ОСОБА_9 від 10.09.2018 р., свідка ОСОБА_11 від 10.09.2018 р. та висновком експертів № 17535/17771/20-52 від 08.07.2022 р., згідно якого місце зіткнення автомобілів розташовувалось на осьовій лінії розмітки або біля неї, в межах осипу ґрунту з нижніх частин транспортних засобів, при цьому лівий борт автомобіля ВАЗ мав розташовуватись не лівіше рівня слідів заносу (позиція 7) відносно напрямку руху автомобіля ВАЗ перед даною ДТП, автомобіль ВАЗ перебував передньою частиною в зоні розташування подряпин 6 та 8. Факт розташування передньої частини автомобіля ВАЗ в зоні розташування подряпин 6 та 8, згідно схеми до протоколу огляду місця ДТП, свідчить про те що саме водій автомобіля ВАЗ виїхав на зустрічну смугу руху, так як позначки 6, 7 та 8 на схемі знаходяться саме в межах смуги руху зі сторони смт Єланець в напрямку м. Вознесенська по якій рухався автомобіль під керуванням ОСОБА_4 . Даний висновок експертів складений за результатами оцінки усіх доказів, досліджених саме під час судового розгляду кримінального провадження, а також додатково наданих експертам, за їх клопотанням, правого переднього колеса автомобіля ЗАЗ, флеш накопичувача з фотознімками з місця ДТП, компакт-диску з фотознімками з місця ДТП. Крім того, в висновку враховано обставини контактування транспортних засобів, встановлені з показань ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , безпосередньо під час судового розгляду, які не відповідали вихідним даним, наданим експертам під час проведення автотехнічної експертизи по дослідженню обставин дорожньо-транспортної пригоди № 18-865 від 25.09.2018 р. та транспортно-трасологічної експертизи № 470 від 28.08.2018 р.
Згідно з висновком експертів № 17535/17771/20-52 від 08.07.2022р., ОСОБА_4 міг не мати технічної можливості своїми односторонніми діями попередити зіткнення з автомобілем ВАЗ. Технічна можливість уникнути зіткнення транспортних засобів не залежала від дій лише водія ОСОБА_4 , а полягала у зупинці обох транспортних засобів до місця зіткнення. З урахуванням результатів дослідження у експертів не має підстав технічного характеру вважати дії водія ОСОБА_4 , такими що не відповідали вимогам п.12.3 ПДР. В дорожній ситуації, що склалась, водію автомобіля ВАЗ ОСОБА_3 необхідно було діяти у відповідності до вимог дорожньої розмітки 1.1. «вузька суцільна смуга», вимог п.1.5 ПДР та вимог п.12.9. б ПДР.
З огляду на викладене, судом під час розгляду кримінальної справи було встановлено, що обвинувачення про порушення ОСОБА_4 вимог пунктів 2.3 «б», 10.1 та 12.3 ПДР України, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої ОСОБА_5 загинув, а ОСОБА_3 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, є неспроможними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і спростовуються наявними в ній доказами.
Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду кримінальної справи встановлено відсутність неправомірних дій водія ОСОБА_4 під час ДТП та порушення ним правил безпеки дорожнього руху, передбачених пунктами 2.3 «б», 10.1 та 12.3 ПДР України, у зв'язку з якими відбулася б взаємодія транспортних засобів та була завдана шкода третій особі.
Що стосується посилання на те, що водій ОСОБА_4 порушив правила експлуатації транспорту, керуючи технічно несправним автомобілем, слід зазначити наступне.
Згідно встановлених судом в оправдальному вироку Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 грудня 2022 року обставин з посиланням на висновок експерта №468 від 15.08.2018 року, на момент ДТП рульове керування автомобіля 3АЗ 1102 реєстраційний номер НОМЕР_2 знаходилось в працездатному стані. Ходова частина автомобіля знаходилася в технічно несправному та працездатному стані. Технічна несправність ходової частини автомобіля, що полягає у встановленні шин різних моделей з різними малюнками протектора, виникла до ДТП. Технічну не справність ходової частини автомобіля водій міг виявити завчасно перед виїздом, при цьому дана несправність не відповідає вимогам п.31.4.5 «г» ПДР України.
Згідно п.31.4.5 «г» ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: на одну вісь транспортного засобу встановлено, зокрема, шини різних моделей з різними малюнками протектора для легкових автомобілів, різними типами малюнків протектора - для вантажних автомобілів.
Однак, даних про те, що вказане порушення ПДР знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку з зіткненням транспортних засобів та завданням ОСОБА_5 тілесними ушкодженнями, матеріали справи не містять.
Отже, водій автомобіля, у якому знаходився ОСОБА_5 , хоч і став учасником ДТП, але його поведінка, не була протиправною і його дії не знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з наслідками ДТП. Тому не можна вважати, що він спільно з іншим учасником ДТП завдав шкоду ОСОБА_5 . За такого, підстава для його особистої чи солідарної відповідальності з іншим учасником ДТП перед позивачкою та дочкою потерпілого незалежно від їхньої вини відсутня.
Інші позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних, як похідні від вимог про стягнення страхового відшкодування, також задоволенню не підлягають.
До іншого учасника ДТП позовні вимоги у даній праві заявлені не були.
Отже, доводи апеляційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Євроінс Україна"» задовольнити.
Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Євроінс Україна"» про стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 26 лютого 2024 року