21.02.24
22-ц/812/368/24
Єдиний унікальний номер судової справи: 490/6301/23
Номер провадження 22-ц/812/368/24 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
21 лютого 2024 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Глобус»
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 грудня 2023 року, ухваленого під головуванням судді - Шолох Л.М., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Глобус» (надалі - АТ «КБ «Глобус») до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
У липні 2019 року АТ «КБ «Глобус» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 07 грудня 2017 року між ПАТ «КБ «Глобус» та відповідачем ОСОБА_2 07 грудня 2017 року укладено Договір про відкриття поточного рахунку та обслуговування платіжної картки шляхом подачі заяви-анкети № 13/332.
Відповідно до умов, погоджених сторонами сума ліміту овердрафту становить 250 000 грн, строк дії овердрафту 12 місяців, з 08 грудня 2017 року до 06 грудня 2018 року, фіксована процентна ставка 36,00% річних, процентна ставка в пільговий період кредитування (річних) 0,000001%.
Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, між тим позичальник ОСОБА_1 умов щодо своєчасного погашення кредитних коштів не виконував у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 216 340, 66 грн. в тому числі: строкова заборгованість по кредиту - 183 028,82 грн., строкова заборгованість по процентам - 4 693,56 грн., прострочена заборгованість по процентам - 28 218,28 грн., штраф зав порушення термінів погашення процентів за користування овердрафтом в межах ліміту дозволеного овердрафту - 400 грн.
Посилаючись на викладені обставини, АТ КБ «Глобус» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором про відкриття поточного рахунку та обслуговування платіжної картки від 07 грудня 2017 року у розмірі 216 340,66 грн. та судові витрати.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач звертаючись до суду з позовом не надав розрахунку заборгованості у сумі 216 340,66 грн яку він просить стягнути. Надані на запит суду розрахунки заборгованості не дають можливості перевірити правильність нарахування суми заборгованості, оскільки з цих розрахунків не можливо встановити, які саме суми були розподілені на погашення заборгованості за кредитом та на суми процентів.
Також, ухвалою суду, з метою надання пояснень щодо суми заборгованості відповідача, було визнано явку представника позивача у судове засідання обов'язковою, однак, представник позивача надав заяву з проханням справу розглядати без його участі.
Заява про розгляд справи без її участі є безумовним правом сторони у справі, однак у даному випадку явка представника позивача визнана обов'язковою задля встановлення суми заборгованості, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Крім того, суд зауважує, що у листі від 20 жовтня 2021 року представник позивача зазначив, що передчасне надання розрахунку заборгованості ОСОБА_1 є неможливим. На думку суду така поведінка позивача є такою, що не сприяє повному та об'єктивному розгляду справи.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, АТ «КБ «Глобус» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача 212 379,28 грн кредитної заборгованості та судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що військовий стан, порушена логістика та з метою збереження життя та здоров'я уповноважений представник АТ «КБ «Глобус» був позбавлений можливості приймати участь у судових засіданнях, до того ж на кожне судове засідання були подані заяви про розгляд справи за відсутності представника та надані усі необхідні та витребувані судом документи. Також судом першої інстанції не було досліджено надані позивачем на вимогу суду розрахунки та виписки по рахункам, які відповідають вимогам чинного законодавства. Крім того, суд не звернув уваги на те, що позивачем було здійснене нарахування процентів за користування кредитом відповідно до укладеного договору та норм діючого законодавства України.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання, сторони не з'явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника АТ «КБ «Глобус» надійшла заява про розгляд справи у відсутність його представника.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частини першої статті 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина першій статті 634 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що між ПАТ «КБ «Глобус» та відповідачем ОСОБА_2 07 грудня 2017 року укладено Договір про відкриття поточного рахунку та обслуговування платіжної картки шляхом подачі заяви-анкети № 13/332 (а.с.10).
Відповідно до умов, погоджених сторонами сума ліміту овердрафту становить 250 000 грн, строк дії овердрафту 12 місяців, з 08 грудня 2017 року до 06 грудня 2018 року, фіксована процентна ставка 36,00%, процентна ставка в пільговий період кредитування (річних) 0,000001%.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на невиконання ОСОБА_1 умов щодо своєчасного погашення кредитних коштів у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 216 340, 66 грн. в тому числі: строкова заборгованість по кредиту - 183 028,82 грн., строкова заборгованість по процентам - 4 693,56 грн., прострочена заборгованість по процентам - 28 218,28 грн., штраф за порушення термінів погашення процентів за користування овердрафтом в межах ліміту дозволеного овердрафту - 400 грн.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначала про те, що ОСОБА_1 здійснює оплату кредитних коштів, а відтак є не зрозумілим утворення заборгованості за кредитним договором, оскільки матеріли справи не містять розрахунку заборгованості.
Ухвалами суду від 20 травня 2021 року та від 06 серпня 2021 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мотельчук Ю.І. було витребувано у АТ «КБ «Глобус» детальний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 грудня 2017 року станом на час розгляду справи у суді із визначенням за періодами: сум простроченого кредиту; сум прострочених відсотків із визначенням порядку їх нарахування; сум нарахованого штрафу із визначенням порядку її нарахування та виписку по договору станом на час розгляду справи у суді (а.с. 85-87, 92-93).
АТ «КБ «Глобус» на вимогу суду були надані розрахунки заборгованості станом на 01 серпня 2021 року та станом на 01 жовтня 2021 року, а також виписку по договору (а.с. 98-110, 116-120).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що надані на запит суду розрахунки заборгованості не дають можливості перевірити правильність нарахування суми заборгованості, оскільки з цих розрахунків не можливо встановити, які саме суми були розподілені на погашення заборгованості за кредитом та на суми процентів.
Між тим, з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», пунктів 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписка з банкового рахунку є первинним документом, що підтверджує здійснені по банківському рахунку операції.
Верховний Суд у справі № 554/4300/16-ц наголосив, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки по картковим рахункам можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором
За такого, надана позивачем виписка з банківському рахунку є належним доказом оскільки відображає рух коштів та доводить активне користування відповідачем кредитними коштами, а також суми, які зараховані на погашення заборгованості за тілом кредиту та нарахованих відсотків.
Крім того, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 01 жовтня 2021 року заборгованість за тілом кредиту становить 123 479,99 грон., заборгованість за відсотками - 88 899,29 грн., які нараховані виходячи з відсоткової ставки 46,8 % річних та за період з 15 лютого 2019 року по 01 вересня 2021 року.
Отже, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість станом на 01 жовтня 2021 року у розмірі 212 379,28 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту становить 123 479,99 грон., заборгованість за відсотками - 88 899,29 грн.,
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами кредитного договору сторони погодили, що кредит надається строком на 12 місяців - до 06 грудня 2018 року включно.
Відтак, у межах строку кредитування до 06 грудня 2018 року позичальник мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти відповідно графіку розрахунків до цього Договору. Починаючи з 07 грудня 2018 року, позичальник мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме такі висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс18).
Разом з тим, позивач посилається на те, що у договорі на відкриття поточного рахунку та обслуговування платіжної картки ПАТ «КБ «Глобус» (для фізичних осіб), затверджений рішенням Правління від 25 вересня 2017 року сторони домовились, що у випадку зміни економічної ситуації, погіршення фінансового стану банківської системи чи з метою недопущення збитковості даної послуги Банк вправі вносити зміни, доповнення до цього Договору, включаючи зміну Тарифів на послуги, що надаються держателю ПК (п. 5.1.1.).
Пропозиції Банку щодо зміни умов Договору та/або Тарифів доводяться до відома Клієнта шляхом розміщення (оголошення) пропозиції щодо зміни умов Договору на дошках об'яв головного офісу Банку та його відділень, що розміщуються в загальнодоступних місцях для Клієнтів, або в мережі Інтернет на сайті Банку (п.5.1.2.).
Між тим, як встановлено у справі, даний Договір не було особисто підписано позичальником, крім того, належних доказів на підтвердження ознайомлення позичальника зі зміною відсоткової ставки, аніж та, яка зазначена у анкеті - заяві, та за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, матеріали справи не містять.
Разом з тим, поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Якщо грошове зобов'язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов'язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов'язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов'язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.
Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов'язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов'язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.
Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.
Між тим, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
Тобто твердження позивача про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння ним правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
Надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16, провадження № 12-16гс22)
Як вбачається з анкети-заяви від 07 грудня 2017 року, сторони чітко та недвозначно визначили, що відсоткова ставка з 07 грудня 2017 року по 06 грудня 2018 року становить 36% річних, а поза межами строку кредитування процентна ставка не визначена.
За такого, у АТ «КБ «Глобус» відсутнє право щодо нарахування відсотків після сплину строку кредитування з 07 грудня 2018 року по 01 вересня 2021 року у розмірі 88 899,29 грн., а відтак і не підлягають стягненню з відповідача.
Між тим, яка вбачається з виписки та розрахунку заборгованості, починаючи з 15 лютого 2019 року по 10 березня 2020 року позивачем було сплачено 103 790,17 грн., які АТ «КБ» Глобус» неправомірно було зараховано на погашення відсотків, а відтак сплачена сума підлягає зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.
Таким чином, заборгованість за договором про відкриття поточного рахунку та обслуговування платіжної картки від 07 грудня 2017 року станом на 01 жовтня 2021 року становить 19 689, 82 грн. (123 479,99 грн. - 103 790,17 грн.), яка складається з заборгованості за кредитом.
За таких обставин, рішення суду на підставі п.1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про відкриття поточного рахунку та обслуговування платіжної картки від 07 грудня 2017 року станом на 01 жовтня 2021 року у розмірі 19 689, 82 грн., яка складається з заборгованості за кредитом.
На підставі ч.13 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам 992, 23 грн. (295,30 грн. - за подання позову (216 340, 66 грн. х 1,5% х 9,1 % (19 689,82 грн.: 216 340,66 грн. х 100%) + 452,69 грн. - за подання апеляційної скарги (4 867,66 грн. х 9,3% (19 689,82 грн. : 212 379,28 грн. х 100%) + 244,24 грн. - за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 24 січня 2023 року ( 2 684 грн. х 9,3%).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Глобус» - задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Глобус» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Центральним РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 27 вересня 1996 року) на користь Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Глобус» (код ЄДРПОУ 35591059) заборгованість за договором про відкриття поточного рахунку та обслуговування платіжної картки від 07 грудня 2017 року станом на 01 жовтня 2021 року у розмірі 19 689, 82 грн., яка складається з заборгованості за кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Глобус» судовий збір у розмірі 992, 23 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: В.І. Темнікова
Н.О. Тищук
Повний текст постанови складено 26 лютого 2024 року.