Справа № 442/756/24
Провадження №3/442/305/2024
Іменем України
26 лютого 2024 року суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Курус Р.І., розглянувши матеріали, які надійшли з Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, проживаючого: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,
з участю секретаря судового засідання Федишина Б.І.,
правопорушника ОСОБА_1 , його представника - адвоката Тунського А.Р.,
потерпілої ОСОБА_2 ,
Відносно ОСОБА_1 25.01.2024 інспектором ВРПП Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області Мисишин М.С. було складено адміністративний протокол серія ВАД №556838 про те, що 25.01.2024 о 08.00 год. ОСОБА_1 порушив вимоги термінового забороненого припису від 24.01.2024 року серії АА №306380, а саме: заборону в будь який спосіб контактувати з потерпілою, здійснивши телефонний дзвінок до ОСОБА_2 , в ході якого ображав її нецензурною лайкою та погрожував вигнати її з дітьми з квартири.
Крім цього, відносно ОСОБА_1 25.01.2024 інспектором ВРПП Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області Федів О.В. було складено адміністративний протокол серія ВАД №026665 про те, що ОСОБА_1 25.01.2024 близько 08.00 год. зателефонував дружині ОСОБА_2 , яку в телефонній розмові ображав нецензурними словами та погрожував вигнати з квартири АДРЕСА_2 , внаслідок чого могла бути завдана шкода її здоров'ю.
Правопорушник свою провину у вчиненому не визнав, просить закрити провадження у справі за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення. Суду пояснив, що у 2018 році дружина повідомила йому про небажання з ним проживати і з цього часу у них почались непорозуміння. Близько півтори роки тому вони припинили спільне проживання, він не може спілкуватись з дітьми, не може до них додзвонитись, оскільки діти його заблокували в телефоні. Ввечері 24.01.2024 у вечірній час привіз продукти харчування своїм дітям, оскільки знав, що донька ОСОБА_3 хворіє. Дружина не хотіла його впустити, закрила двері на нижній замок, який був поламаний, викликала працівників поліції. Проте, останні не могли зайти через зіпсутий замок. Тому двері відкривав слюсар. Він поїхав геть. Через деякий час йому зателефонував поліцейський, щоб він повернувся. Коли він приїхав, поліцейський сказав йому розписатись в поясненнях і коли він це зробив, поліцейський повідомив, що стосовно нього винесено заборонний припис і йому заборонено приходити до місця проживання ОСОБА_2 . Копії припису йому не вручали і змісту такого він не знав. Крім цього, ніякого протоколу про вчинення ним домашнього насильства щодо нього в цей день не складалось.
На наступний день зранку він зателефонував дружині, щоб дізнатись як здоров'я молодшої доньки ОСОБА_3 , яка хворіла. Дружина повідомила, що донька погано спала. Більше з нею не говорив, погроз не висловлював, не лаявся. Не заперечив, що між ними є конфлікт з приводу поділу спільного майна подружжя.
Потерпіла ОСОБА_2 суду пояснила, що тривалий час у неї з її колишнім на даний час вже чоловіком ОСОБА_1 склались неприязні відносини, останній постійно її ображає, погрожує фізичною розправою і вона його боїться. Крім цього, їхні діти також бояться ОСОБА_1 , який неодноразово їм телефонував і ображав її нецензурною лайкою, а тому вона вирішила, що для дітей буде краще припинити з ним спілкування і діти його заблокували в телефонній книжці.
24.01.2024 до неї додому прийшов ОСОБА_1 , який нецензурно лаявся, намагався проникнути в квартиру, а тому вона викликала поліцію. Коли ті приїхали, ОСОБА_1 пішов геть поліцейські, в її присутності, та у відсутності ОСОБА_1 склали терміновий заборонний припис і повідомили їй, що в наступні 10 днів чоловік не зможе з нею спілкуватись. Проте, 25.01.2024, близько 8.10 год їй зателефонував ОСОБА_1 , спитав як здоров'я доньки ОСОБА_3 . Вона повідомила, що та мала поганий сон. Оскільки чоловік почав знову її ображати та лаятись, вона завершила з ним розмову. Вказує, що при цьому були присутні їхні старші діти - син ОСОБА_4 та донька ОСОБА_5 , які чули їхню розмову, оскільки вона, з метою аудіо запису розмови, включила була гучномовець. Близько 8.30 год., йдучи вулицею П.Орлика у відділок поліції, біля неї зупинився їхній автомобіль, з якого вийшов її чоловік, почав за нею бігти, вона втікала від нього, оскільки боялась. По дорозі зупинила наряд поліції, який відвіз її у відділок, де вона написала заяву про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності.
Адвокат Тунський А.Р. просить провадження закрити у зв'язку з відсутністю доказів на підтвердження наявності складу адміністративного правопорушення у діях його підзахисного.
Вислухавши показання учасників провадження, розглянувши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справі про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; наречені; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); дід (баба) та онук (онука); прадід (прабаба) та правнук (правнучка); вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); рідні брати і сестри; інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя.
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству
Відповідно до Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" насильство в сім'ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї стосовно іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічним насильством є така форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість; фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру; сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності; .
Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" від 07.12.2017 року визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.
Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП визначає, що вчинення насильства в сім'ї, - умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї.
Об'єктивна сторона даного правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї. Отже, об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Слід зазначити, що перш за все, насильством є застосування силових методів, або психологічного тиску за допомогою погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих, хто не може чинити опір, тобто перш за все це будь-яке застосування сили щодо беззахисних. Для визнання факту домашнього насильства слід звернутися до його ознак, якими є умисність - тобто наявність в діях наміру, спрямованого на досягнення бажаного результату; спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство по відношенню до своєї жертви. Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством.
Конфлікт - це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною потреб, інтересів, соціальних установок, планів тощо у свідомості окремої особи, яке виникає в міжособистісних взаємодіях окремих осіб чи груп. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Для конфлікту як способу взаємодії характерним є баланс (рівність) сил між його учасниками, владний баланс (симетричні відносини), що характеризується здатністю кожної зі сторін однаково впливати на процес конфлікту, відносною рівністю фізичних сил, соціально-психологічної адаптованості, соціального статусу, стану здоров'я, ментального розвитку тощо.
Різниця між конфліктом та насиллям, за вчинення якого передбачена відповідальність, полягає у тому, що у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди, а не прагненням розв'язати спір. При цьому маніпуляції можуть бути як стилем поведінки в конфлікті так і проявами домашнього насильства, як то газлайтинг - певні примушування постраждалої сумніватися в своїй адекватності та/чи в адекватності свого сприйняття навколишнього середовища, віктімблейдинг - явище/поведінка, в основі якої знаходиться звинувачення постраждалої у провокування насильства щодо неї або в тому, що відносно неї було вчинено насильство.
Самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання чи словесні образи не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі дії спрямовані на обмеження волевиявлення особи, при цьому такі дії повинні викликати у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Отже, системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
З пояснень правопорушника та потерпілої встановлено, що між ними існує спір щодо поділу спільного майна подружжя, щодо участі у спілкуванні з дітьми.
Отже, в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутнє порозуміння, наявне явне зіткнення протилежних інтересів, їх поглядів, цінностей, напруження і крайнє загострення суперечностей, яке може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
В провину ОСОБА_1 ставиться те, що 25.01.2024 о 08 год. 00 хв. він зателефонував дружині ОСОБА_2 , яку в телефонній розмові ображав нецензурними словами та погрожував вигнати з квартири, внаслідок чого могла бути завдана шкода її здоров'ю, а також в такий спосіб порушив винесений щодо нього заборонний припис.
Разом з тим, в протоколі серія ВАД №026665 відсутня інформація про вчинення порушником саме домашнього насильства, оскільки домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
В той же час, обставини домашнього насильства, описані у протоколі серії ВАД №026665 від 25.01.2024 не дозволяють суду зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, оскільки в ньому не зазначено не лише про характер вчиненого психологічного та фізичного насильства відносно ОСОБА_1 , а й про завдання внаслідок цього будь-якої шкоди її фізичному або психічному здоров'ю потерпілої.
За таких обставин, суд вважає, що на час інкримінованої події мав місце саме конфлікт між подружжям, при цьому жодних доказів того, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на вчинення саме домашнього насильства, обмеження волевиявлення потерпілої, могли викликати у неї побоювання за свою безпеку або спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, у тому числі і завдали шкоди психічному здоров'ю потерпілого - суду не надано, що за наведених ним обставин, не вказує на вчинення з боку ОСОБА_1 саме домашнього насильства, про що також свідчить і одночасне складання працівниками поліції адміністративних протоколів.
Більш того, з матеріалів справи не вбачається і умислу ОСОБА_1 на вчинення інкримінованого правопорушення, як обов'язкової складової частини адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Сам протокол не містить відомостей про наявність в його діях такого умислу.
До матеріалів справи в якості доказів долучено заява та письмові пояснення ОСОБА_2 , письмові пояснення ОСОБА_1 , дітей - ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , письмові пояснення ОСОБА_7 .
Проте, заява потерпілої ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, її письмові пояснення, а також пояснення неповнолітніх свідків - дітей подружжя ОСОБА_8 , які проживають разом з матір'ю, мають певну емоційну схильність до неї, а тому стали на її бік, підтверджують лише факт конфлікту між подружжям з приводу поділу спільного майна.
Разом з тим, письмові пояснення свідка ОСОБА_9 , яка є матір'ю потерпілої, вказують, що дійсно вона бачила свою дочку та ОСОБА_1 зранку 25.01.2024, проте останній не висловлював в сторони дочки будь-яких погроз чи нецензурних висловлювань.
Отже, на переконання суду, сам факт звернення ОСОБА_2 до поліції щодо домашнього насильства без належних та допустимих доказів - не достатнє підтвердження вчинення такого насильства. Те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є непорозуміння з приводу поділу майна та виховання спільних дітей, проте таке не підтверджує факту вчинення домашнього насильства.
Що стосується порушення ОСОБА_1 заборонного припису, то як пояснила в судовому засіданні потерпіла, заборонний припис складено поліцейським саме в її присутності та за відсутності ОСОБА_1 , а тому стверджувати про обізнаність правопорушника з його умовами неможливо.
Більше того, як встановлено під час розгляду справи, в телефонній розмові, яка відбулась 25.01.2024 близько 8 год ранку між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останній не висловлював будь-яких погроз та не вчиняв домашнього насильства, а лише цікавився здоров'ям їхньої малолітньої доньки, а тому таке спілкування не можна розцінювати як порушення заборонного припису.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.07.2019 р. у справі за №216/5226/16-а (2-а/216/33/17), притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі за №536/1703/17, адміністративне провадження №К/9901/3839/17 (ЄДРСРУ № 82707106).
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року ЄСПЛ звертає увагу, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Суд зазначає, що вказані та досліджені судом докази у своїй сукупності не доводять поза розумним сумнівом факт наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 1 КУпАП.
Відповідно п. 1 ст. 247 КУпАПпровадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
В даному випадку суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 1 КУпАП , а відтак провадження у справі підлягає закриттю.
Оскільки, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження по справі, судовий збір на підставіст. 40-1 КУпАПстягненню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 1, 9, 40-1, 204-3 ч. 1, 245, 251, 252, 247, 280 КУпАП, суддя
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1ст. 173-2 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Львівського апеляційного суду.
Постанова вступає в законну силу після закінчення строку на її оскарження та підлягає пред'явленню до виконання протягом трьох місяців.
Суддя Курус Р.І.