Справа № 331/3773/22
Провадження № 2-др/331/12/2024
16 лютого 2024 року м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Світлицької В.М.,
за участю секретаря - Солов'ян О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя заяву представника позивача ОСОБА_1 про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Територіальна громада в особі Запорізької міської ради, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вельможко Наталя Олександрівна про визнання приватизації недійсною, визнання недійсним розпорядження про передачу у власність нерухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, -
В провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя перебувала справа за позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи Департамент реєстраційних послуг ЗМР, Територіальна громада в особі ЗМР, приватний нотаріус Запорізького МНО Вельможко Н.О. про визнання приватизації недійсною, визнання недійсним розпорядження про передачу у власність нерухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.02.2024 року позов ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи Департамент реєстраційних послуг ЗМР, Територіальна громада в особі ЗМР, приватний нотаріус Запорізького МНО Вельможко Н.О. про визнання приватизації недійсною, визнання недійсним розпорядження про передачу у власність нерухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - задоволено; визнано недійсним розпорядження голови районної адміністрації ЗМР по Олександрівському району Мостового В. № 267р від 17.06.2021 р. «Про приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_1 »; визнано недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_5 та скасовано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_2 , видане 17.06.2021 року районною адміністрацією ЗМР по Олександрівському району на ім'я ОСОБА_5 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 19.08.2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , серія та номер: 418, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Вельможко Н.О., та припинено право власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 418, виданого 19.08.2021 року приватним нотаріусом Запорізького МНО Вельможко Н.О.; стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору по 1488,60 грн. з кожного.
10.02.2024 року представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову (правничу) допомогу та надано докази на підтвердження цих витрат.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Присутність сторін при винесенні додаткового рішення не є обов'язковою (ч.4 ст.270 ЦПК України).
Розглянувши матеріали цивільної справи, суд приходить висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення, у зв'язку із наступним.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З огляду на вказану норму закону, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів.
Так, представник позивача ОСОБА_1 в ході судових дебатів, відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, зробила заяву щодо подання доказів про розмір понесених витрат на правничу допомогу та протягом п'яти днів після ухвалення рішення, надала докази на підтвердження їх понесення.
На підтвердження понесених витрат надано: договір про надання правової допомоги від 28.12.2021 р.; додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 06.02.2024 р.; розрахунок обсягу та вартості послуг та розміру компенсації витрат по наданню правової (правничої) допомоги за Договором про надання правової допомоги б/н від 28.12.2021 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 07.02.2024 року; квитанція серії ААІ № 354924 від 07.02.2024 р., згідно яких загальна сума витрат понесених позивачем на правничу допомогу складає 30 900,00 гривень.
Під час розгляду справи представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 було подано заперечення проти стягнення понесених витрат на професійну правничу (правову) допомогу на користь ОСОБА_2 , посилаючись на відсутність доказів про понесення таких витрат позивачем.
З досліджених матеріалів справи вбачається, що 28.12.2021 року між адвокатом Слизовською М.Ю. та Хотінець Р.В. було укладено договір про надання правової допомоги.
Підписавши додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 06.02.2024 року сторони дійшли згоди про збільшення розміру гонорару за надану адвокатом професійну правничу допомогу за супровід цивільної справи № 331/3773/22, що становить 30 900,00 грн.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Щодо долученої до матеріалів справи квитанції № 354924 від 07.02.2024 року, яку представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 вважає такою, що не свідчить про оплату послуг адвоката, слід зазначити наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Отже, за змістом даної норми відшкодуванню підлягають як фактично понесені витрати на правничу допомогу, так й витрати, які сторона очікує понести у майбутньому.
У постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 міститься висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Доводи представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відносно того, що прохальна частина позову не містить вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, відповідно вони не можуть бути компенсовані судом, адже правила ЦПК України не надають суду права виходу за межі позовних вимог з власної ініціативи, суд відхиляє, оскільки до позовної заяви було додано попередній розрахунок судових витрат позивача. В подальшому між сторонами було підписано додаткову угоду відповідно до якої сторони погодили розмірі витрат на професійну правничу допомогу за супровід справи № 331/3773/22. Крім того, відсутність відповідного прохання про стягнення витрат на правничу допомогу не може слугувати підставою для відмови у розподілі судових витрат, оскільки вимогами чинного законодавства передбачено, що умовою для їх відшкодування є подача відповідних доказів, що свідчить про очікування особи, яка звертається до суду за захистом своїх прав щодо отримання компенсації витрат здійснених нею на правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 р. у справі № 910/906/18.
Верховний Суд у додатковій постанові у справі № 201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження № 61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
В той же час, суд вважає, що не підлягають стягненню включені до розрахунку витрати на послуги з представництва інтересів позивача у цивільній справі № 331/3773/22 в судових засіданнях, що були призначені на 03.04.2023 р., 19.04.2023 р., 06.11.2023 р., 04.12.2023 р., оскільки вони не проводилися, розгляд справи було відкладено.
Щодо витрат за ознайомлення з матеріалами справи, надання консультації та обговорення стратегії захисту клієнта, то такі дії є виключною ініціативою представника та на думку суду не відповідають критерію розумності та неминучості.
Враховуючи положення статті 141 ЦПК України, зважаючи на підставу та предмет позову, на співмірність витрат на правову допомогу та складність даної справи, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та обсяг фактично наданих послуг, враховуючи заперечення представника відповідача ОСОБА_4 , суд приходить до висновку, що заявлені витрати представником позивача у розмірі 30 900,00 грн. не відповідають критерію розумності, не співмірні із виконаною роботою, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, матиме надмірний характер, а тому суд вважає, що є підстави для зменшення цієї суми до 10 000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, з відповідачів на користь позивача ОСОБА_2 необхідно стягнути понесені нею судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 5 000,00 грн. з кожного, а тому заява підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 141, 260, 270 ЦПК України, суд
Заяву представника позивача ОСОБА_1 про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) суму витрат, понесених на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) суму витрат, понесених на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині заяви відмовити.
Додаткове рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.М. Світлицька