печерський районний суд міста києва
Справа № 757/40602/16-ц
21 листопада 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Підпалого В.В.
при секретарі - Каракоха В.О.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
У серпні 2016 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання договору купівлі-продажу недійсним, згідно вимог якого Позивач просить суд, з урахуванням уточненої позовної заяви, визнати недійсним договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 05.11.2010 р., укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в частині передачі прав вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_1 , що виникли перед ПАТ «ОТП Банк» на підставі Кредитного договору № СМ-SМЕ 001/291/2007 від 19.10.2007 р. та Кредитного договору № CNL-007/110/2007 від 26.06.2007 р.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.09.2016 р. у справі відкрито провадження, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
19.10.2016 р. на адресу суду надійшли заперечення на позовну заяву від представника відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
29.01.2018 р. на адресу суду надійшла уточнена позовна заява від представника позивача.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.06.2018 р. витребувано докази по справі.
26.02.2018 р. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.12.2020 р. клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено частково.
26.10.2021 на адресу суду надійшли докази на виконання вимог ухвали Печерського районного суду від 08.12.2020 р.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2022 р. закрито підготовче провадження тп призначено розгляд справи по суті.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явились, надали суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.
Представник відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
Представник відповідача ПАТ «ОТП Банк» в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судовим розглядом встановлено, що 26.06.2007 р. між ПТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CNL-007/110/2007, також 19.10.2007 р. між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СМ-SМЕ 001/291/2007.
05.11.2010 р. між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено Договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого Банк відступив, а Факторингова компанія прийняла права вимоги за Кредитними договорами № CNL-007/110/2007 та № СМ-SМЕ 001/291/2007.
Згідно п. 3.1 ст. 3 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю «В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець продає (переуступає) Покупцю права на Кредитний портфель, який включає в себе Кредитні договори (перелік яких міститься в додатку № 1 до цього Договору), а Покупець приймає такий Кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь Продавця винагороду.
Згідно з витягом з додатку № 1 до Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05.11.2010 р. ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» було передано зобов'язання ОСОБА_1 , що виникли перед ПАТ «ОТП Банк».
Згідно ст. 1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю «кредитний портфель» - права вимоги до Боржників 9 їх Поручителів) щодо сплати загальної суми заборгованості Боржників перед Продавцем за Кредитним договорами, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму такого боргу, усі та будь-які штрафні санкції (у разі їх наявності) на Дату набрання чинності, а також права, зазначені у ст. 3.3 цього Договору.
Позивач вважає, що Договір купівлі - продажу кредитного портфелю є недійсним в частині передачі прав вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_1 , що виникли перед ПАТ «ОТП Банк» на підставі Кредитного договору № СМ-SМЕ 001/291/2007 від 19.10.2007 р. та Кредитного договору CNL-007/110/2007 від 26.06.2007 р., оскільки це не відповідає вимогам п.п.2 п.1 Розпорядження Держаної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 р. № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», чим порушеного його права.
Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, що визначено п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).
Частиною 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, що є одним із головних елементів угоди і правочину).
Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти) зазначені на розсуд сторін і породжені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно договір є недійсним, як такий, що не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 13.03.2019 р. у справі № 905/635/18 наведена позиція, відповідно до якої у разі заміни кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов'язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов'язання, тобто такого зобов'язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора.
Однак, звертаючись до суду, позивач не обґрунтувала, у чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи інтересів, та не надала відповідних доказів, які б це підтверджували
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Відповідно до ч.1 ст. 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Позивач не спростовує самого факту укладення ним Кредитного договору № СМ-SМЕ 001/291/2007 від 19.10.2007 р. та Кредитного договору CNL-007/110/2007 від 26.06.2007 р. та не заперечує факту невиконання грошових зобов'язань за цими договорами.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 жовтня 2022 р. по справі № 333/5602/20 «Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Разом з тим, при вирішені спорів про визнання правочинів недійсними, оцінюючи обґрунтованість застосування такого способу захисту як оспорення правочину, суду необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені оспорюваним правочином, оскільки недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.10.2020 р. у справі № 910/12787/17, на висновки якої систематично посилається у своїх постановах Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду, зазначено, що «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин».
Більше того, Верховним Судом України у постанові від 03.09.2014 р. по справі № 6-84цс14 викладена правова позиція, згідно якої «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».
Окрім роз'яснення того, що саме має бути встановлене судом для визначення наявності права особи на звернення до суду. Верховний Суд виходить з висновку про те що відсутність порушеного права та інтересу позивача є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, і не потребує встановлення обґрунтованості позовних вимог.
Відповідний правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 р. по справі № 1527/13038/12, від 17.03.2021 р. по справі № 1328/8858/12, від 14.04.2021 р. по справі № 520/1742/18, від 17.11.2022 р. по справі № 161/8464/21 та інших.
Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єкти Оскільки, позивач не обґрунтував чим саме були порушені його права, свободи та інтереси і у чому полягатиме їх захист в разі задоволення позову.
Отже, Позивач не надав доказів, чим саме були порушені його права, свободи та інтереси і у чому полягатиме їх захист в разі задоволення позову.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов до висновку, що вимоги Позивача не знайшли свого підтвердження, отже у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 19, 76-81, 128, 258-259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання договору купівлі-продажу недійсним, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Підпалий