Дата документу 23.02.2024Справа № 554/1373/24
Провадження № 3/554/518/2024
«23» лютого 2024 року м. Полтава
Суддя Октябрського районного суду м. Полтави Сметаніна А.В., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області у відношенні:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полтава, громадянина України, місце роботи - невідоме, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - невідомий,
- за ч.1 ст. 173-2 КУпАП,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 31.01.2024 року серії ВАД №36918, 31.01.2024 року, приблизно о 17 год. 00 хв., ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї матері ОСОБА_2 , а саме: ображав, нецензурно висловлювався, зчинив гармидер в домі, розкидав побутову техніку на кухні, чим могла бути завдана шкода її психічному здоров'ю.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, з невідомої суду причини, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом направлення СМС - повістки на номер телефону НОМЕР_1 , що вказаний в протоколі про адміністративне правопорушення. Відповідно до довідки про доставку СМС, судову повістку ОСОБА_1 отримав 12.02.2024 року. Про причини неявки ОСОБА_1 не повідомляв, жодних клопотань чи заяв від нього не надходило.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності правопорушника ОСОБА_1 суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенноюі незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІУ "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку та встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідних актах законодавства України, мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами. Однак у ч. 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції". Із моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов'язань відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції ЄСПЛ, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У пункті 29 рішення по справі "Надточій проти України" Суд зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Проте, відповідно до практики Європейського суду, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумінні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Важливе значення мають і висновки у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" - заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 знав про складення протоколу про адміністративне правопорушення, а отже й про судове провадження відносно нього, однак ним не цікавився, жодних заходів, направлених на обізнаність щодо стану відомого йому судового провадження не вчиняв, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи відносно нього в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, жодних заяв чи клопотань не направляв, а отже не добросовісно користувався належними йому процесуальними правами та не виконував належним чином процесуальні обов'язки, в зв'язку з чим, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності правопорушника ОСОБА_1 на підставі наявних у справі доказів.
Крім цього, відповідно до ч.2 с. 268 КУпАП при розгляді справ про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до наступних висновків:
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. ст. 245, 252, 280 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вимогами ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов?язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складення протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
На підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП до протоколу додано протокол прийняття заяви; форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 , згідно якої був визначений низький рівень небезпеки; терміновий заборонний припис стосовно кривдника від 31.01.2024 року.
Надавши оцінку зібраним по справі доказам, суд приходить до висновку, що протокол про адміністративне правопорушення, а також надані до нього документи не є достатніми доказами, котрі дають підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Так, диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисного вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 №2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року №2229-VIII психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Разом з тим, до матеріалів справи, окрім протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства та термінового заборонного припису стосовно кривдника, жодного доказу на підтвердження вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно своєї матері не додано.
Сам протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП, є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення.
Проте, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
Крім того, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
В протоколі про адміністративні правопорушення не зазначено наслідків, які були спричинені чи могли бути спричинені цим правопорушенням, та в чому саме вони полягали, хоча, за змістом диспозиції ст. 173-2 КУпАП, встановлення і відображення у протоколі наслідків, які утворюють об'єктивну сторону змісту правопорушення, є обов'язковим.
З протоколу про прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, де зафіксовані покази потерпілої ОСОБА_2 , вбачається, що 31.01.2024 року, приблизно о 17 год. 00 хв., за місцем проживання, її син ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, спровокував конфлікт між ними, в ході якого висловлював погрози та нецензурну лайку в її сторону, зчинив гармидер в квартирі, зокрема на кухні. Внаслідок цих його дій, їй стало зле, піднявся тиск, викликали швидку.
Належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність обставин, передбачених диспозицією частини першої статті 173-2 КУпАП, зокрема щодо наслідків дій ОСОБА_1 для психологічного стану його матері не надано, а в даному випадку доказуванню підлягає реальність сприйняття відповідних дій кривдника постраждалою особою як таких, що посягають на їх безпеку чи безпеку третіх осіб, створюють емоційну невпевненість, нездатність захистити себе. Ці дані можливо встановити і на підставі пояснень постраждалої особи та кривдника, але вони обов'язково мають бути зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення (які саме дії, бездіяльність, висловлювання кривдника призвели до яких конкретно наслідків для постраждалої особи).
Згідно положень ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У відповідності до п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
У п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, ст. 62 Конституції України закріплено одне з найважливіших положень демократичної, правової держави презумпцію невинуватості, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути притягнута до відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Спираючись на положення ч.1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (рішення від 20.09.2016 р. заява №926/08), суд доходить висновку, що направлений до суду матеріал про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, отже, суд, враховуючи вищезазначене, позбавлений можливості самостійно надати оцінку відомостям в частині доведеності чи недоведеності обставин, відображених у протоколі про адміністративне правопорушення, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, вважаю за необхідне провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 1, 7, 9, ч.1 ст. 173-2, ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280, 283, 284, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - закрити, у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави протягом 10 днів з дня винесення постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Октябрського районного
суду м. Полтави: А.В. Сметаніна