Справа № 541/643/24
Номер провадження 2-о/541/57/2024
іменем України
26 лютого 2024 року м.Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді Дністрян О.М.,
при секретарі Докуніній А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миргород цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на окупованій території, заінтересована особа: Миргородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, заінтересована особа: Миргородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Свою заяву мотивувала тим, що вона є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Лисичанськ Луганської області. На даний час здійснення реєстрації смерті відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» за останнім місцем проживання померлого неможливо, оскільки факт смерті відбувався на тимчасово окупованій території України. Встановлення факту смерті сина заявниці необхідно для державної реєстрації смерті в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Просила суд встановити факт смерті ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Лисичанськ Луганської області.
Заявниця до початку судового засідання подала заяву про розгляд справи за її відсутності, заяву підтримала та просила задовольнити.
Представник заінтересованої особи - Миргородського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції - в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, надали заяву про розгляд справи за відсутності їх представника, не заперечують проти задоволення заяви.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, вважає, що заява підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно зі ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. При цьому слід мати на увазі, що встановлення з зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті, яке полягає у з'ясуванні, насамперед, обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану, та від оголошення особи померлою.
В свою чергу, вимогами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до п.п. 1 п. 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом МЮУ 18.10.2000 № 52/5 (у ред. Наказу МЮУ 24.12.2010 № 3307/5) передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: 1) лікарське свідоцтво про смерть, форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; 2) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; 3) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; 4) рішення суду про оголошення особи померлою; 5) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; 6) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; 7) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
З матеріалів справи суд встановив, що заявниця ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження заявниці серія від 28.02.1950р., копія свідоцтва про одруження заявниці серія НОМЕР_1 від 07.08.1973р., копія свідоцтва про розірвання шлюбу заявниці серія НОМЕР_2 від 11.06.1974р., довідка відділу реєстрації актів цивільного стану Кремінського районного управління юстиції Луганської області від 13.06.2006р. щодо зміни прізвища заявниці, копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_3 від 10.05.2006р.).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Лисичанськ Луганської області, що підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть серія 43 №277000273 від 06.02.2024р. та довідкою про смерть №С-00070 від 13.02.2024р.
Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, який може бути прийнятий відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
При розгляді цієї справи суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Враховуючи, що отримати свідоцтво про смерть сина на бланку українського зразка в м. Лисичанськ Луганської області, яке є територією, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, заявниця не може, застосувати механізми передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів.
При цьому, в практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Відповідно до роз'яснень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ № 15 від 25 травня 1998 року) рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Відповідно до роз'яснень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ № 15 від 25.05.98) передбачено, що рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
За таких обставин, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки вона є громадянкою України, її відносини з померлим громадянином України ОСОБА_2 підтверджені документами, які є в матеріалах справи.
Таким чином, заявниця не має документу, передбаченого діючим законодавством України, для реєстрації смерті свого сина, що унеможливлює отримання нею свідоцтва про смерть в органах державної реєстрації актів цивільного стану України.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 має для заявниці юридичне значення, так як дозволяє реалізувати свої спадкові права.
Реєстрація смерті ОСОБА_2 в органах реєстрації актів цивільного стану на території України не проводилась, тому існують підстави в судовому порядку встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Лисичанськ Луганської області.
На підставі вищезазначеного та керуючись ст.ст. 4,13,18,259,264-265,315,316,317,354 ЦПК України, суд -
Заяву задовольнити.
Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - місто Сєвєродонецьк Луганської області, місце реєстрації - АДРЕСА_1 , місце смерті - Україна, Луганська область, місто Лисичанськ, причина смерті - вогнепальні вибухові осколкові поранення голови, тулуба та кінцівок з пошкодженням кісток скелета та магістральних судин.
Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Суддя: О. М. Дністрян