Справа № 948/2110/23
Номер провадження 2/948/66/24
16.02.2024 Машівський районний суд Полтавської області у складі :
головуючого - судді Косик С.М.,
за участю: секретаря Ткач Н.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Кульбацького Г.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Машівка цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»про визнання нікчемним типового договору розподілу природного газу та таким, що не є укладеним,
відповідно до ч. 1 ст. 268 ЦПК України в судовому засіданні 16.02.2024 суд проголосив вступну та резолютивну частину Рішення,-
у грудні 2023 року позивач звернувся до Машівського районного суду Полтавської області із вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що не звертався до Оператора ГРС за наданням послуг, а був вимушений підписати заяву-приєднання до умов типового договору, нав'язаний працівниками Карлівського управління газорозподільних систем АТ «Полтавагаз», шляхом видуманого витоку газу та від'єднання його помешкання від газопостачання в період низьких температур. ОСОБА_1 зазначає, що, як споживач, він не узгоджував з оператором ГРС на двосторонній основі ні умови договору, ні тариф, умови договору мають узгоджуватися всіма сторонами договору, оскільки типовий договір є рекомендованим, а не обов'язковим. Щомісяця оператор ГРС надсилає користувачам природного газу платіжні документи на оплату своїх послуг, однак, не надіслав повідомлення про зміни в його діяльності, зміну форми власності, в тім числі про поділ послуг, які надавалися ним відповідно умов типового договору, затвердженого постановою КМУ №938 від 05.07.2006. Оператор не запропонував споживачу розірвати типовий договір КМУ, не надіслав споживачу пропозицію для ознайомлення, узгодження та укладення договору приєднання до нового типового договору НКРЕКП.
Окрім того, позивач вказує, що договір НКРЕКП, який одночасно є договором приєднання та такий, що укладається з урахуванням вимог, а не відповідно вимог статтей Цивільного кодексу України, є сумнівним та нікчемним, типовий договір є рекомендованим, а не обов'язковим, а тому умови договору мають узгоджуватися всіма сторонами договору. В Типовому договорі НКРЕКП споживач позбавляється прав і умов, які має за Типовим договором КМУ, а також договір виключає і обмежує відповідальність Оператора ГРС за порушення зобов'язання та містить інші умови, явно обтяжливі для споживача. Таким чином, дії Оператора ГРС є порушенням прав та законних інтересів споживача, як побутового споживача, а також норм чинного законодавства.
У зв'язку з викладеним просить визнати факт ненадходження на реєстрацію до Міністерства юстиції України перелічених у позовній заяві постанов НКРЕКП; визнати наявність колізії та юридичної невизначеності нормативно-правових актів НКРЕКП та Закону України «Про НКРЕКП»; визнати НКРЕКП неналежним видавником нормативно-праових актів та звернутися до Конституційного Суду України; визнати типовий договір між ОСОБА_1 та АТ «Полтавагаз» від 10.11.2022 нікчемним та таким, що є неукладеним; заборонити АТ «Полтавагаз» надсилати повідомлення по оплаті за розподіл природного газу, від'єднувати газопостачання до його помешкання, окрім у визначених Законами України випадках; зобов'язати АТ «Полтавагаз» повернути сплачені ним кошти з 10.11.2022 року в сумі 1900,00 грн у зв'язку з незаконним збагаченням, шляхом введення в оману споживача.
У відзиві на позов представник відповідача просив відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» являється оператором ГРМ, яке здійснює діяльність з розподілу природного газу відповідно до ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, виданої згідно з постановою Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в межах території Полтавської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Полтавагаз». Згідно виписки є ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності АТ «Оператора газорозподільної системи «Полтавагаз» є розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи. Отже, АТ «ОГС «Полтавагаз» має право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території Полтавської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Полтавагаз», в тому числі в смт Машівка та с.Селещина, які територіально входять до складу Полтавської області.
Окрім того, як зазначає позивач, він користувався та продовжує користуватись природним газом, але не звертався до Оператора ГРМ за наданням послуг, а був вимушений підписати заяву-приєднання до умов типового договору шляхом шантажу. Правовідносини, які виникли між споживачем та відповідачем з приводу надання послуг з розподілу природного газу та їх оплати, врегульовано нормами цивільного законодавства, позивач ОСОБА_1 не подавав заяви до АТ «ОСГ «Полтавагаз» про припинення розподілу природного газу, а останній виконує свої зобов'язання належним чином, надаючи позивачу послуги з розподілу природного газу. Натомість ОСОБА_1 користуючись наданими послугами, свої зобов'язання перед відповідачем належним чином не виконує та не сплачує вартість отриманих ним послуг, внаслідок чого має заборгованість перед відповідачем. В даному випадку відповідно до п.7 гл.3 розділу VI Кодексу ГРМ позивач ОСОБА_1 вчинив всі необхідні дії, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу, що є фактом акцептування договору ОСОБА_1 . Позивач є побутовим споживачем природного газу, не заперечує факту користування та продовжує користуватись природним газом. На твердження в позовній заяві щодо підписання заяви-приєднання до умов типового договору шляхом шантажу з боку відповідача, ОСОБА_1 не надав жодного доказу.
Рішення Регулятора - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, відповідно Оператор ГРМ повинен виконувати рішення постанов НКРЕКП, які в судовому порядку не оскаржені та не скасовані, у визначеному законом порядку не визнані неконституційними, а тому Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та постанови НКРЕКП на даний момент є чинними та діючими.
Невірною є й інформація про відсутність акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності між Оператором ГРМ та споживачем, так як 10.11.2022р. між АТ «Полтавагаз» та споживачем ОСОБА_1 було підписано відповідний Акт № 16522428.
Що стосується безпідставності тарифу на розподіл природного газу на підставі того, що відповідна постанова не зареєстрована у відповідності до законодавства України, слід зазначити, що відповідач здійснює нарахування вартості за надані послуги керуючись Кодексом газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. № 2494, тарифів, встановлених на послуги розподілу природного газу для АТ «Полтавагаз», об'ємів споживання позивачем природного газу.
Порядок комерційного обліку природного газу по об'єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та Оператором ГРМ, з урахуванням вимог Кодексу ГРМ. Для визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ, а у разі відсутності лічильника газу приймаються дані лічильника газу побутового споживача. У разі неотримання Оператором ГРМ до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника газу визначається Оператором ГРМ на рівні планового місячного об'єму споживання на відповідний період що розраховується, виходячи з групи споживання побутового споживача з урахуванням вимог Кодексу ГРМ. Оператор ГРМ має право здійснювати контрольні зняття показів лічильника природного газу споживача та зобов'язаний не рідше одного разу на шість місяців здійснювати контрольне зняття показань лічильника газу та формувати об'єм розподілу і споживання природного газу по об'єкту споживача за розрахунковий місяць, в якому було здійснено контрольне зняття показань лічильника газу з урахуванням його фактичних показань. Оператор ГРМ відповідно до вимог Кодексву ГТС передає інформацію про об'єм та обсяг розподіленого споживачу ( спожитого ним) природного газу за відповідний період Оператору ГТС для проведення ним остаточного розподілу по постачальнику споживача, а визначені об'єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов'язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником.
Зазначає, що діяльність, яку здійснює АО «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» є цілком законна, між позивачем та АТ «Полтавагаз» укладено договір розподілу природного газу, який повністю відповідає чинному законодавству України та на підставі якого позивач продовжує отримувати послуги, за які повинен сплачувати кошти (а.с.92-101).
Позивач направив відповідь на відзив, який назвав запереченням на відзив, в якому зазначив, що Оператор ГРС «Полтавагаз» намагається вплинути на нього заключити договір приєднання та змусити платити за послугу розподілу газу з порушенням ним чинного законодавства та намагань введення в оману шляхом погроз та нелюдського ставлення до людей, привласнюючи собі мережі, природні багатства та вважає, що має право вимагати від Оператора ГРС законної діяльності.
Позивач вважає, що у Оператора ГРС АТ «Полтавагаз» немає законного права власності чи користування газорозподільними системами та місцевими (локальними) газопроводами, оскільки був перетворений (змінено форму власності) з державного підприємства в приватне та відсутні відомості про належність Оператора ГРС до суб'єктів господарювання державного сектору економіки та мати у власності або користуванні газорозподільні мережі та місцеві (локальні) газопроводи. АТ «Полтавагаз» не є державним підприємством навіть на 50%, а є приватною юридичною особою і тому не має права здійснювати господарську діяльність у державному секторі економіки.
Відповідно п.1 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем встановлено, що договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, в тім числі побутовими, об'єкти яких в установленому порядку підключені до ГРМ, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні Оператора ГРМ. Отже, останній має надати докази наявності у нього газорозподільної системи та місцевих (локальних) газопроводів для отримання ліцензії на право здійснення діяльності з розподілу природного газу за місцем проживання і користування газом споживача.
Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності між АТ «Одесагаз» та ним, споживачем, вважає відсутнім, оскільки він є невід'ємною частиною типового договору Оператора ГРС, а наданий відповідачем Акт розмежування, що доданий до відзиву на позов, підписаний іншою особою.
Також позивач вказує на відсутність у Оператора ГРС ліцензії та тарифу на розподіл - постанови НКРЕКП не зареєстровані в Міністерстві юстиції України. Законом «Про ліцензування видів господарської діяльності» та Законом «Про НКРЕКП» не передбачено ліцензування такого виду діяльності, як «розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи», який має Оператор ГРС відповідно КВЕД 35.22. Відповідно п.15 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП № 201 від 16.02.2017р. вказано, що до заяви про отримання ліцензії здобувачем надаються документи згідно з переліком, який є вичерпним, а оскільки АТ «Полтавагаз» не надав до суду документів, які підтверджують, що газову мережі в смт Машівка та с.Селещина перебувають на законних підставах у його власності чи користуванні, свідчить про незаконне користування місцевими (локальними) газопроводами. Відповідач на підтвердження наявності у нього ліцензії, не надав суду ні виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка надається ліцензіату безоплатно, ні Витягу з Ліцензійного реєстру, що ще раз свідчить про те, що ліцензія відповідачем не оформлена. Тобто постанова НКРЕКП «Про видачу ліцензії Оператору ГРС», на яку посилається відповідач, є не більш як об'ява про намір, а процедура надання ліцензії досі не закінчена, тому відповідач не має права здійснювати діяльність щодо розподілу газу, яка підлягає ліцензуванню. Факт існування постанови НКРЕКП «Про видачу ліцензії» не свідчить про те, що вона надає певні права відповідачу без здійснення дій, передбачених законодавством України, але Оператор ГРС вважає, що прийняття вище зазначеної постанови є достатнім підтвердженням видачі ліцензії.
Позивач стверджує, що він як користувач надрами та газовою інфраструктурою, не приймав умов типового договору, який нав'язав йому Оператор ГРС без наявності у нього, як споживача, можливості брати участь у визначенні умов договору, не узгоджувались та не конкретизувались тарифи, тобто порушено права споживача. Заява-приєднання не є самим договором та не може використовуватись оператором як примушення до виконання позивачем обов'язків оплати послуг.
Таким чином, із вище наведених обставин виявлено відсутність у Оператора ГРС газопроводів, ліцензії розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи, чинного тарифу, невідповідність типового договору Директивам ЄС та Господарському кодексу України, колізію та юридичну невизначеність у нормативно- правових актах та типовому договорі (а.с.112-126).
У судовому засіданні позивач підтримав позов з підстав, викладених у його змісті та пояснив, що договір розподілу природного газу є нікчемним, оскільки підписаний ним під примусом, погрозами про відключення газопостачання, умови договору сторонами не обговорювалися та не узгоджувалися. Також уважав, що він не зобов'язаний надавати доступ до житла та сплачувати за розподіл газу, оскільки це суперечить Конституції України. На сьогоднішній день попередження про відключення газопостачання не отримував, але в майбутньому відповідач може відключити його помешкання від газу, чим порушить його права. Також зазначив, що НКРЕКП не має повноважень видавати постанови, такі повноваження має тільки Кабінет Міністрів України.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов та пояснив, що відповідач підписав заяву-приєднання до договору розподілу природного газу, від постачання газу до його помешкання не відмовлявся, на даний час питання про відключення житла позивача не розглядається.
Суд, заслухавши сторони та дослідивши письмові докази, встановив такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.11.2022р. позивач ОСОБА_1 підписав заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача). Ознайомившись з умовами Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2498 на офіційному сайті НКРЕКП, сайті ПАТ «Полтавагаз» в мережі Інтернет за адресою: http:www.poltavagaz.com.ua та в друкованому виданні Всеукраїнська громадсько-політична газета «Зоря Полтавщини» в редакції від 25.12.2015, споживач приєднався до умов договору за персоніфікованими даними:
- персональний ЕІС-код як суб'єкта ринку природного газу: НОМЕР_2;
- назва та опис об'єкта: приватний будинок;
- адреса об'єкта: АДРЕСА_1 ;
- параметри лічильника газу: Ельстер ВК,G-4, №7616866;
- група споживання: (16) ІНДИВІДУАЛЬНІ для комплексного споживання (індивідуальне опалення та приготування їжі та/або підігрів води), з опалювальною площею від 100 до 250 м.кв. включно;
- перелік газових приладів: ПГ-4 - 2шт., ГК - 1шт., КЧМ - 1шт., Глушка - 1шт.;
- опалювальна площа: 106,4 м.кв.;
- кількість зареєстрованих осіб: 1;
- планові об'єми споживання газу у розрізі календарних місяців: січень (517), лютий (445), березень (353), квітень (147), травень (40), червень (34), липень (36), серпень (38), вересень (60), жовтень (224), листопад (374), грудень (499) (а.с.106).
Згідно картки абонента з квітня 2023р. по жовтень 2023р. ОСОБА_1 проводились нарахування за розподіл природного газу, оплата здійснювалася ним у травні та червні 2023р. у розмірі 1 900,00грн. (а.а.77).
Як вбачається з Акта № 16 522 428 від 10.11.2022р. позивач та АТ «Полтавагаз» визначили межу балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін по об'єкту споживача: житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , яка встановлена на точці врізки в розподільчий газопровід (а.с.107).
22.11.2023р. на запит позивача Кабінетом Міністрів України надано роз'яснення, що завдання, функції, повноваження Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг визначено Законом «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1540-VIII від 22.09.2016р. та яка набуває правового статусу центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, що не потребує процедур, пов'язаних з ліквідацією та реорганізацією державних органів (а.с.41-42).
24.11.2023р. Міністерством юстиції України ОСОБА_1 надано роз'яснення, щодо деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ерегетики та комунальних послуг (а.с.70-76).
За умов договору приєднання, який є публічним, послуга з розподілу природного газу - це послуга Оператора ГРМ, яка надається Споживачу та включає в себе забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи і розподіл (переміщення) належного Споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта Споживача (п.1.4 договору).
Відповідно до п.п.6.1.-6.4. договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.
До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта споживача відповідно до Кодексу газорозподільних систем, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими Регулятором для Оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.
Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.
Пунктом 6.6. договору визначено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який є побутовим, до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка Оператора ГРМ. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок Оператора ГРМ. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок Оператора ГРМ (а.с.45-64).
За нормами статті 5 Закону України «Про житлово-комунальніпослуги» до житлово-комунальних послуг належать, комунальні послуги, зокрема послуги з постачання та розподілу природного газу.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про житлово-комунальніпослуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є, зокрема споживачі (індивідуальні та колективні); виконавці комунальних послуг згідно п.1 ч.2 цієї статті - виконавцями комунальних послуг, зокрема, послуг з постачання та розподілу природного газу є постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об'єкти газоспоживання споживача.
За змістом пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»- індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до статті 40 Закону України «Про ринокприродного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.
Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками.
Договір розподілу природного газу є публічним.
За правилами частин першої, другої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно зі статтею 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Відповідно до пункту 1.3. Типового договору розподілу природного газу - фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Отже, ОСОБА_1 , підписавши 10.11.2022 заяву-приєднання, висловив звою згоду на приєднався до умов публічного договору розподілу природного газу.
Доводи позивача щодо існування договірних зобов'язань, які з ним відповідачем не погоджувалися, суд відхиляє. По-перше, такі твердження, фактично, зводяться до нерозуміння природи договору приєднання, який є публічним, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19.03.2021 №904/2073/19, не звільняє від його виконання; по-друге, позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що заява-приєднання підписана ним під тиском та введення відповідачем в оману.
Так, судом було досліджено матеріали цивільної справи за № 948/637/22 , в якій позов ОСОБА_1 до АТ «Полтавагаз» про визнання неправомірними дій Карлівського управління «Полтавагаз» з порушенням прав споживача було залишено без розгляду, у зв'язку з неявкою позивача ОСОБА_1 (а.с.109).
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення.
Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Відповідно до абз. другого ч.2 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Суд враховує, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови, що передбачено у пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Разом із цим забезпечення наведених прав споживачів кореспондується із положеннями абз.4,5 п.5 гл.3 розділу VІ Кодексу ГРС, яким визначено, що у разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має право подати до оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об'єкт.
Верховний Суд у постановах від 26.09.2018 по справі №750/12850/16-ц та від 06.11.2019 у справі №642/2858/16 виснував, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг само по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг та підлягає доказування.
Згідно статей 12, 13, 81 ЦПК України, обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Посилання позивача на відсутність у справі доказів на підтвердження наявності у відповідача права провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території Полтавської області, а також її перебування у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації товариства, суд відхиляє.
Так, АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» здійснює діяльність з розподілу природного газу відповідно до ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, виданої згідно з Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 15.06.2017 року №778 зі змінами внесеними Постановою НКРЕКП від 04.06.2019 №941, в межах території Полтавської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Полтавагаз», що оприлюднено на сайті Регулятора.
Щодо доводів позивача про те, що постанови НКРЕП не зареєстровані у Мін'юсті та не можуть бути застосовані, суд зазначає таке.
Так, відповідно до ч.1ст.1 та ч.3 ст.5 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг(далі-Регулятор),є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Рішення Регулятора не підлягають погодженню органами державної влади, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення Регулятора можуть бути оскаржені в судовому порядку. Оскарження рішень Регулятора не зупиняє їх виконання.
Згідно до п.2,3 ч.2 ст.3 цього Закону, Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.
Отже, з огляду на викладене, правові акти НКРЕП не підлягають реєстрації в Мін'юсті, мають юридичну силу і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку, а відтак постановами № 778 від 15.06.2017р., № 941 від 04.06.2019р. та № 2512 від 16.12.2020р. підтверджено перебування у власності відповідача газотранспортної системи та здійснення господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території Полтавської області та отримання ліцензії.
Позивачем не доведено, що підприємницька діяльність АТ «Полтавагаз» є нечесною, а його поведінка агресивною. Такі доводи є загальним цитуванням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», без зазначення, які саме права позивача порушені та у чому це полягає.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Враховуючи вищенаведене, оскільки відповідач не від'єднав помешкання позивача від газопостачання, а тому і вимога про заборону вчиняти такі дії задоволенню не підлягає.
Вимога про повернення відповідачем коштів в сумі 1900,00 грн, сплачених позивачем за розподіл природного газу задоволенню не підлягає з огляду на те, що позивач як споживач послуг з розподілу природного газу зобов'язаний оплатити вказану послугу.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
У відповідності з вимогами ст.141,142 ЦПК України, оскільки позивач є особою з інвалідністю 2 групи (а.с.79), судові витрати компенсуються за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 81, 141, 209-245, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»про визнання нікчемним типового договору розподілу природного газу та таким, що не є укладеним.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач:Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз», місцезнаходження: вул. В. Козака, 2-а, м. Полтава, код ЄДРПОУ 03351912.
Повний текст Рішення складений 21.02.2024.
Суддя С. М. Косик