Справа № 761/9/24
Провадження №1-кп/761/2597/2024
іменем України
11 січня 2024 року місто Київ
Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Шевченківського районного суду міста Києва, обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62023100130000079, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.01.2023 відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, учасника бойових дій, військовослужбовця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
установив:
І. Історія провадження.
02.01.2024 до Шевченківського районного суду міста Києва від прокурора Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_5 надійшов (вх. № 86) обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 62023100130000079, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.01.2023, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2024 визначено головуючим суддю Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 02.01.2024 у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання, на розгляд у якому винесено питання, регламентовані ст. ст. 314-316 КПК України.
Ухвалою суду від 04.01.2024 у даному кримінальному провадженні призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акта.
II. Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним.
18.03.2017 ОСОБА_3 уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу, строком на три роки. В подальшому дію вказаного контракту, шляхом укладання нових контрактів було продовжено до 18.03.2022.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.12.2020 №4 солдата ОСОБА_7 призначеного наказом Командувача сил логістики Збройних Сил України (по особовому складу) від 25.11.2020 року №36-РС на посаду водія автомобільного взводу автомобільної роти автомобільного батальйону, з 1 грудня 2020 року зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення.
Наказом командира НОМЕР_2 окремої аеромобільної бригади від 25.03.2021 №11-РС солдата ОСОБА_3 призначено на посаду водія-електрика польової лазні взводу забезпечення роти матеріального забезпечення.
Вимогами ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Положення ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 17 Закону України «Про оборону України» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 год 30 хв 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по 14.02.2024.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 №44 відповідно до абзацу 3 пункту 2 частини 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України солдата ОСОБА_3 продовжено понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації.
Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом на особливий період, солдат ОСОБА_3 відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, додержуватися військової дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, не допускати негідних вчинків, у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
28.08.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2022 №230 (по стройовій частині) з 29.08.2022, солдата ОСОБА_3 направлено у військову частину НОМЕР_3 .
Однак, під час дії воєнного стану військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 у порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з особистих мотивів, та з метою тимчасово ухилитись від військової служби без поважних причин, 29.08.2022 до військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) не з'явився, після чого проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби.
ІІІ. Правова кваліфікація дій обвинуваченого.
Так, ОСОБА_3 не з'явився вчасно на службу, без поважних причин, в умовах воєнного стану, як військовослужбовець (крім строкової служби), тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.
IV. Позиції сторін та інших учасників судового провадження.
Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, визнав у повному обсязі та зазначив, що дійсно, за вказаних в обвинувальному акті обставин, він вчинив вказане кримінально каране діяння.
Обвинувачений ОСОБА_3 , зокрема, заявив, що він у повній мірі усвідомив кримінально-протиправний характер своїх дій, щиро розкаявся у вчиненому, просив суд суворо не карати.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні обставини, визначенні в обвинувальному акті підтримав в повному обсязі та просив визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_6 просила призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням строком 1 (один) рік, оскільки останній визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, а також адвокат зазначила про відсутність настання тяжких наслідків у зв'язку з вчиненням кримінального правопорушення.
V. Положення закону, якими керувався суд.
За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частина третя та четверта статті 349 КПК України - суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадків, передбачених частиною третьою статті 323 та статтею 381 цього Кодексу.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 407 КК України самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Згідно з ч. 2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Згідно зі ст. 66 КК України пом'якшуючими обставинами, зокрема є щире каяття обвинуваченого, яке полягає у визнанні обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення, у тому числі його час, місце та спосіб вчинення. Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
VI. Висновки та мотиви суду.
Після роз'яснення учасникам судового розгляду наслідків застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, вони підтвердили відсутність оспорюваних ними обставин по справі та погодилися, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Показання обвинуваченого ОСОБА_3 відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованому йому стороною обвинувачення кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, який надійшов до провадження суду, обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, із врахуванням заяви прокурора про відмову від допиту в судовому засіданні свідків, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються та вирішив обмежитись допитом обвинуваченого ОСОБА_3 та дослідженням характеризуючих матеріалів.
Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 не оспорюючи час, місце, спосіб, мотив і мету, форму вини за кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 5 ст. 407 КК України, щиро розкаявся, запевнив, що зробив для себе належні висновки, просив суворо його не карати, зазначив, що має на меті подальше проходження військової служби у Збройних силах України для захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд вважає «поза розумним сумнівом» доведеним пред'явлене ОСОБА_3 обвинувачення та кваліфікує дії останнього за ч. 5 ст. 407 КК України, як не з'явлення вчасно на службу, без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби).
Так, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_3 покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує:
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно приписів ст. 12 КК України, відповідно є тяжким (ч. 5 ст. 407 КК України);
- особу винного, який на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, маючого місце реєстрації та проживання, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину та матір похилого віку, учасника бойових дій, військовослужбовця, раніше не судимого;
- обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Так, згідно зі ст. 66 КК України суд визнає пом'якшуючою обставиною щире каяття.
Обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою вину, висловив щирий жаль з приводу вчинених дій та осуд своєї поведінки, проявив готовність понести кримінальну відповідальність за вчинене, обіцяв у майбутньому нічого протиправного не вчиняти.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України не встановлено.
Підстав для застосування положень ст. ст. 69, 70, 71 КК України суд не знаходить.
Крім того, при призначенні покарання, суд також враховує особливості й обставини вчинення злочину: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 під час та після вчинення злочинних дій.
На підставі викладеного, з урахуванням особи обвинуваченого та критичним відношенням винного до вчиненого, суд вважає за пропорційне призначити покарання ОСОБА_3 у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
При цьому суд враховує, що обвинувачений має позитивні характеристики з місця проживання та місця проходження військової служби. Відповідно до службової характеристики ОСОБА_3 за час проходження служби у в/ч НОМЕР_4 зарекомендував себе грамотним, дисциплінованим та сумлінним військовослужбовцем. Також обвинувачений ОСОБА_3 був нагороджений грамотами за добросовісне відношення та бездоганне виконання службових обов'язків, високі показники в бойовій підготовці, міцну військову дисципліну та за сумлінне виконання службових обов'язків в ході проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Також, беручи до уваги, те, що ОСОБА_3 є особою раніше не судимою, одруженим, маючим на утриманні малолітню дитину та мати похилого віку, зважаючи на його щире каяття, а також і те, що він активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, шляхом надання вичерпних показів у судовому засіданні, є учасником бойових дій, військовослужбовець, має бажання продовжувати військову службу, суд вважає за необхідне звільнити його від відбування призначеного судом основного покарання на підставі ч. 1 ст. 75 КК України (в редакції статті, чинній на час вчинення кримінального правопорушення), вважаючи можливим його виправлення без реального відбування покарання з випробуванням тривалістю на 3 (три) роки.
При цьому, суд враховує, що на час оголошення вироку у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який наразі триває.
З метою убезпечення Збройних Сил України військовослужбовцями, суд вважає недоцільним обмежувати волю обвинуваченого, та надає останньому можливість здійснювати подальший захист України від військової агресії з боку російської федерації, оскільки він має практичні навички та досвід, отримані під час проходження військової служби, а його поведінка під час судового розгляду свідчить про його бажання захищати Вітчизну.
Суд при звільненні від відбування покарання з випробуванням покладає на обвинуваченого, відповідно до ст. 76 КК України, такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до органу, який здійснює контроль за виконанням вироку; повідомляти уповноважений орган, який здійснює контроль за виконанням вироку, про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом, який здійснює контроль за виконанням вироку.
Відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України, на період проходження військової служби нагляд за ОСОБА_3 , як особою, звільненою від відбування покарання з випробуванням, здійснюється командиром військової частини за місцем проходження служби, а у разі звільнення з військової служби - уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання засудженого.
Саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
У суду достатньо підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням про що вже наведено вище.
Втім щодо застосування судом ретроактивно інституту звільнення від відбування покарання, передбаченого ст.ст. 75, 76 КК України, то слід зауважити про таке.
За загальним розумінням ретроактивність - це зворотна сила закону, тобто розповсюдження його дії на випадки, що мали місце до його вступу в силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що, зокрема, іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.
На підставі п. 2 ч. 2 Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-ІХ, що набрав чинності 27 січня 2023 року, частину першу статті 75 КК України після слів «кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією» доповнено словами та цифрами «кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці».
Отже, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, а саме після 27 січня 2023 року застосування положень ст. 75 КК України в разі засудження особи, у тому числі за ст. 407 КК України, є неможливим, оскільки беззаперечно свідчитиме про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
Разом з тим, як було встановлено, вчинення триваючого злочину обвинуваченим було розпочато 28.08.2022, й закон не передбачає жодних заборон у застосуванні положень ст. 5 КК України до інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, як до закону про кримінальну відповідальність, яким іншим чином поліпшує становище особи.
Щодо «закону про кримінальну відповідальність», яке використано у ст. 5 КК України, то воно не використовується у суто вузькому розумінні - лише як санкція статті із передбаченими у ній видами покарань.
Закон про кримінальну відповідальність це не лише Кримінальний кодекс України у цілому, а його окремі структурні елементи (норми): розділи, статті, частини статей, пункти, абзаци, речення, словосполучення, слова і цифри тощо.
Положення частини 1 ст. 75 КК України (в редакції Закону України від 01.12.2022 № 2812-ІХ), що діяла станом на 18 вересня 2022 року й надалі, до 27 січня 2023 року, не мала застережень до кримінальних правопорушень за ст. 407 КК України.
Положеннями ч. 4 ст. 5 КК України передбачено, що якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Отже, відповідно, закон, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної сили.
Якщо з часу вчинення злочину і до часу засудження особи закон про кримінальну відповідальність змінювався більш ніж один раз, то застосовуватися має найбільш сприятливий для винного закон з усіх, що були чинними у цей період.
Також цей триваючий злочин почався під час дії попередньої редакції закону і вчинювався також під час дії нового закону, який іншим чином погіршує становище особи, тому суд застосовує положення ч. 1 ст. 75 КК України в редакції Закону України від 01.12.2022 № 2812-ІХ, що за період вчинення злочину обвинуваченим змінювалися один раз в бік погіршення, що не можуть мати для нього зворотної сили.
VII. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Процесуальні витрати у провадженні відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Речові докази у провадженні судом не досліджувались та про вирішення їх долі перед судом питання не порушувалось.
Обраний під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід скасувати.
Керуючись статтями 2, 7, 349, 368 - 371, 373, 374, 376, 532 Кримінального процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю на 3 (три) роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до органу, який здійснює контроль за виконанням вироку;
- повідомляти уповноважений орган, який здійснює контроль за виконанням вироку, про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом, який здійснює контроль за виконанням вироку.
Відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України, на період проходження військової служби нагляд за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особою, звільненою від відбування покарання з випробуванням, покласти на командира військової частини за місцем проходження служби, а у разі звільнення з військової служби - на уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання засудженого.
Обраний під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасувати, а обвинуваченого ОСОБА_3 звільнити з-під варти негайно у залі суду.
Вирок може бути оскаржено, з урахуванням положень ч. 2 ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо вирок ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам судового провадження.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Головуючий суддя ОСОБА_1