Справа №938/911/23
Провадження № 2/938/49/24
26 лютого 2024 року селище Верховина
Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі
головуючого судді Чекан Н.М.
з участю секретаря судового засідання Івасюк Г.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-
На розгляд Верховинського районного суду Івано-Франківської області поступила позовна заява від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі від його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на дитину, починаючи стягнення з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.
Підставою звернення до суду є те, що сторони уклали шлюб 09.11.2021 року у Ворохтянській селищній раді Надвірнянського району Івано-Франківської області, актовий запис № 18. У шлюбі у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причиною звернення до суду стало те, що вони з чоловіком втратили почуття любові та взаємоповаги. Кожен з них живе окремим життям, має власні інтереси. Вони не знаходять порозуміння як у поглядах на виховання дитини, так і у вирішенні простих побутових питань, що спричиняє виникнення конфліктів і скандалів. Протягом останнього року не проживають разом, не підтримують подружніх стосунків та не ведуть спільного господарства. Сім'я фактично не існує. Примирення між ними не можливе. Чоловік не допомагає ні у вихованні, ні в утриманні дитини. Їй допомагають її батьки, з якими вона і проживає, тому просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини.
Ухвалою суду 21.11.2023 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с. 32), подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та не заперечувала щодо проведення заочного розгляду справи (а.с.20).
Такі дії не суперечать вимогам ст. 211 ЦПК України, згідно з якою учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином двічі шляхом опублікування оголошення на офіційному сайті судової влади України (а.с. 44), причини неявки не повідомив, відзиву не подав.
Зокрема, судові повістки на 14.12.2023 року, 15.01.2024 року, 30.01.2024 року копія ухвали від 21.11.2023 року та позовна заява з додатками повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», судова повістка на 26.02.2024 року, як вбачається зі сайту Урпошти, знаходиться у поштовому відділенні (а.с. 21 - 24, 37 - 39, 40 - 42, 36 зворот).
Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
У ч. 2 ст. 247 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У ч. 1 ст. 280 ЦПК України закріплено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
У ст. 281 ЦПК України передбачено, що про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Ухвалою суду від 26.02.2024 року постановлено проведення заочного розгляду цієї справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до переконання про задоволення позову з таких підстав.
Право на звернення до суду закріплено у Конституції України, відповідно до ст. 124 якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Згідно з вимогами ст. ст.77,81 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, спір виник з приводу сімейних відносин щодо припинення шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини.
Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 09.11.2021 року у Ворохтянській селищній раді Надвірнянського району Івано-Франківської області, актовий запис № 18, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 5,6).
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 13.01.2022 року складено актовий запис №7 Верховинським віділом державної реєстрації актів цивільного стану у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністертства Юстиції (м.Івано-Франківськ), що стверджується копіює свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 8).
Згідно зі ст.112 Сімейного Кодексу (далі - СК) України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
За змістом ст.55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження, є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (ч.ч.3,4 ст. 56 СК).
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Позивач скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу, оскільки відповідач застосовує домашнє насильство щодо неї.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем.
На підставі наведеного, з урахуванням особливого характеру сімейних відносин та їх об'єктивну недоступність для оточуючих, беручи до уваги, що позивач не бажає зберегти їх сім'ю та наполягає на розлученні, суд не може покласти на неї обов'язок збереження сім'ї при наявності категоричного заперечення цього.
Таким чином, суд вважає встановленим, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача, а тому шлюб між ними необхідно припинити шляхом його розірвання.
Щодо стягнення аліментів на утримання дитини слід зазначити, що, розглядаючи дану позовну вимогу в цій цивільній справі, суд керується принципом забезпечення найкращих інтересів дитини, який визначений у п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Україною 27.02.1991 року. Цією нормою передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Так, положеннями ст. 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Згідно з ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних обов'язків, що закріплений у ч.2 ст.51 Конституції України та в ст.180 СК України.
У ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до роз'яснень, що надані у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
У ч. 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно зі ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Обставини, які суд повинен врахувати при визначенні розміру аліментів, передбачені ч. 1 ст. 182 СК України. Ці обставини стосуються як дитини, так і платника аліментів: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом ч. 2 зазначеної статті розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2024 року - 2563 гривень.
Враховуючи, що дитина сторін віком до 6 років, то прожитковий мінімум в розрахунку на місяць становить становить 2563 гривень, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тобто не менше - 1281,5 гривень на дитину.
Верховний Суд у постанові від 11.03.2020 року по справі №759/10277/18 зазначив, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів і ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Тобто Верховний Суд уважає, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Зважаючи на вищевказане, враховуючи, що заявлена вимога про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, це мінімальний розмір аліментів , то суд вважає за необхідне задоволити цю позовну вимогу.
Такий розмір аліментів не є надмірним та є необхідним для забезпечення гармонійного розвитку і розумних потреб дитини, оскільки аліменти - це платіж, спрямований саме на утримання дитини, який повинен бути достатнім для цього. Разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов'язання, яке є в обох із батьків і має бути рівним та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі необхідному для її життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, який мала дитина до виникнення спору про стягнення аліментів, і який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
У ч. 1 ст. 191 СК України передбачено, що аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно з ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Оскільки позивач звернулася до суду з вимогами - 20.11.2023 року, тому з 21.11.2023 року слід присудити стягнення аліментів і до досягнення дитиною повноліття.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення. В ст. 430 ЦПК України закріплено, що суд допускає негайне виконання рішень у справі про стягнення аліментів - у межах суми платежів за 1 місяць.
Враховуючи вищевказані вимоги законодавства, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення у межах суми платежів за 1 місяць.
У ст. 265 ЦПК України закріплено, що у рішенні суду зазначаються розподіл судових витрат.
Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Оскільки, позивач при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину звільнена від сплати судового збору на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір», то, враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 1073,60 гривень судового збору.
Судові витрати за позовною вимогою про розірвання шлюбу за клопотання позивача залишаються за нею (а.с.28).
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 110-112, 113 СК України, ст. ст.142, 258-259, 263-265, 282 ЦПК України, -
Позов задоволити.
Шлюб, зареєстрований у Ворохтянській селищній раді Надвірнянського району Івано-Франківської області 09.11.2021 року, про що складено актовий запис №18, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - розірвати.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі від його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Стягнення аліментів на утримання дитини розпочати з 21.11.2023 року і до досягнення нею повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави в сумі 1073,60 (одну тисячу сімдесят три гривні 60 копійок) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Найменування та ім'я сторін, їх місцезнаходження та проживання :
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_4 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Наталія ЧЕКАН