22 лютого 2024 року м. Житомир справа № 240/1944/24
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у письмовому провадженні справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,
установив:
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - позивач, ГУ ПФУ в Житомирській області) звернулось у суд з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (далі - відповідач, Відділ ПВР УЗПВР у Житомирській області) від 15 січня 2024 року у ВП № 72569129 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн є необґрунтованою та підлягає скасуванню у зв'язку з виконанням ГУ ПФУ в Житомирській області рішення суду в повному обсязі у суровій відповідності до наведеного законодавства.
Ухвалою суду від 12 лютого 2024 року позов прийнято до провадження, вирішено, що справа буде розглядатися (формуватися та зберігатися) в електронній формі та призначено до розгляду в судовому засіданні з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 (далі - третя особа ОСОБА_1 ).
20 лютого 2024 року до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що обов'язок виконати рішення суду у спосіб та порядок передбачені рішенням суду виникає у боржника ще з моменту набуття рішенням законної сили, а процедура передбачена Законом України «Про виконавче провадження» закріплює примусове виконання такого рішення та не покладає на боржника нових обов'язків, тому він зобов'язаний виконати рішення суду у спосіб та порядок передбачений рішенням, а не симулювати його виконання у будь-який інший спосіб.
20 лютого 2024 року позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії розпорядження про проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року та 01 березня 2023 року.
Суд установив, що позивач є військовим пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон України №2262-ХІІ).
З 01 березня 2022 року ГУ ПФУ в Житомирській області на виконання приписів постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року провело перерахунок пенсії ОСОБА_1 .
З 01 березня 2023 року позивачу, на виконання приписів постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168 (далі - Постанова №168), проведено перерахунок пенсії та її розмір визначено у сумі 22465,28 грн. Однак її виплату обмежено максимальним розміром у сумі 20930,00 грн.
27 червня 2023 року набрало законної сили рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі № 240/34905/22, яким зобов'язано ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити з 01 липня 2022 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з врахуванням індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2022 року №118, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.
На виконання зазначеного рішення, ГУ ПФУ в Житомирській області 01 серпня 2023 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , згідно якого розмір пенсії з 01 березня 2022 року визначений у сумі 20899,00 грн і виплата у такому розмірі проведена до 28 лютого 2023 року.
З 01 березня 2023 року, з урахуванням приписів пункту 2 Постанови №168, виплата пенсії здійснюється із застосуванням обмеження її максимальним розміром у сумі 20930,00 грн.
17 жовтня 2023 року з метою перевірки виконання рішення суду державним виконавцем винесено вимогу №94955, якою зобов'язано ГУ ПФУ в Житомирській області виконати рішення суду.
На указану вимогу, ГУ ПФУ в Житомирській області листом від 26 жовтня 2023 року №0600-0307/8/114855, зокрема, повідомило, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі №240/34905/22 проведено ОСОБА_1 перерахунок та нарахування призначеної пенсії з 01 липня 2022 року з врахуванням індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2022 року №118, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат. У результаті перерахунку на виконання рішення суду загальний розмір пенсії з 01 липня 2022 року складає 20899,28 грн. Зміст мотивувальної й резолютивної частин рішення суду конкретизує встановлені судом зобов'язання, в межах яких органи Пенсійного фонду України виконують рішення судів. Під час виконання рішень суду дії Головного управління повинні узгоджуватися із зобов'язаннями визначеними судом. Після виконання рішення суду були проведені перерахунки на виконання нормативних документі, які не були предметом розгляду постанови суду.
За результатами ознайомлення з такою відповіддю, державний виконавець дійшов висновку про те, що рішення суду не виконано, оскільки в результаті перерахунку на виконання рішення суду ОСОБА_2 розмір пенсії з урахуванням виплати пенсії, встановленого статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі - Закон України №3668-VI), що становить десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність з 01 липня 2022 року становить 20270,00 грн та з 01 грудня 2022 року - 20390,00 грн відповідно, що є більше ніж розмір пенсії визначений на виконання рішення суду, тому виплата з 01 серпня 2023 року проводиться в розмірі 20930,00 грн, а тому 15 січня 2024 року прийняв постанову про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.
Пунктом 2 цієї постанови зобов'язано позивача виконати рішення протягом 10 робочих днів.
Уважаючи таке рішення протиправним, ГУ ПФУ в Житомирській області подало цей позов до суду.
У судовому засіданні представник позивач просила позов задовольнити. Зауважила, що рішення суду виконано належним чином.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, у відзиві заявив клопотання про розгляд справи без його участі.
Третя особа до суду не прибула, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Відповідно до приписів статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України 20 лютого 2024 року суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.
Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3447-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Також підкреслював, що органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення.
Так, у рішенні від 19 березня 1997 року по справі «Горнсбі проти Греції», ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Спеціальним законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1404-VIIІ).
У відповідності до статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIIІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України № 1404-VIIІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 63 Закону України № 1404-VIIІ, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 1 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів попередження про кримінальну відповідальність.
За змістом статті 75 Закону України № 1404-VIIІ, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правовою підставою накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання останнім судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Отже, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.
Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону України №1404-VIII.
Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Надаючи правову оцінку доводам позивача про відсутність правових підстав для проведення виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром після проведення 01 березня 2023 року її перерахунку, суд зауважує на таке.
Як установлено судом, на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі №240/34905/22, ГУ ПФУ в Житомирській області проведено нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування обмеження її максимальним розміром з 01 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року.
У подальшому, з 01 березня 2023 року, на виконання положень Постанови №168, проведено перерахунок пенсії, за результатами якого її розмір збільшився до 22465,28 грн.
Посилаючись на приписи пункту 2 Постанови №168, ГУ ПФУ в Житомирській області стверджує, що для проведення виплати пенсії без застосування обмеження її розміру, відсутні. Зауважує, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі №240/34905/22 не надавалося правової оцінки діям ГУ ПФУ в Житомирській області, вчиненим на виконання положень Постанови №168, а тому такі не можуть бути підставою для накладення штрафу за невиконання зазначеного судового рішення.
Згідно пункту 2 Постанови №168 з 1 березня 2023 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України №2262-ХІІ (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2022 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Надаючи правову оцінку застереженню у пункті 2 Постанови №168, суд звертає увагу на те, що за загальним правилом вирішення колізій, яке передбачене частиною 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 №7-рп/2016, яким визнано неконституційними положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, згідно з яким максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У спірних відносинах наведене положення Постанови № 168 суперечить приписам Закону України №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, які є спеціальними у спірних правовідносинах, які, на переконання суду, підлягають застосуванню органом Пенсійного фонду.
Також суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, згідно якої суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Суд зауважує, що 12 жовтня 2022 року Конституційний Суд України розглянув справу за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України № 3668-VI (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України) та ухвалив рішення, яким визнав оспорювані приписи названого Закону неконституційними.
Цим рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційними приписи статті 2 Закону України № 3668-VI, що поширюють свою дію на Закон України № 2262-ХІІ, з огляду на те, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, що мають бути забезпечені державою відповідно до спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
У пункті 3 резолютивної частини цього рішення Конституційний Суд України зазначив, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI , визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 12 квітня 2023 року.
Таким чином, оскільки визнано неконституційними положення частини 7 статті 43 Закону України № 2262-ХІІ, якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, та відсутність правових підстав для застосування до спірних відносин положень Закону України № 3668-VI, то дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром, у зв'язку із застосуванням Постанови № 168, є протиправними.
Отже, при перерахунку пенсії на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі №240/34905/22 з 01 серпня 2023 року, законодавче регулювання питання щодо обмеження розмірів пенсій, призначених за Законом України № 2262-ХІІ, для зазначеної категорії осіб вже було відсутнє.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що правові підстави для обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 відсутні.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Відповідач під час розгляду справи довів правомірність оскаржуваної постанови.
З огляду на викладене, ураховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд уважає їх недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 255, 272, 287, 292, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом десяти днів з дати його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис