23 лютого 2024 рокуСправа №160/34364/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
28.12.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Дніпровської міської ради щодо прийняття рішення Дніпровської міської ради від 20.07.2022 року №109/25 про відмову в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати рішення Дніпровської міської ради від 20.07.2022 року №109/25 про відмову в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Дніпровську міську раду надати дозвіл ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що позивачі є на праві спільної часткової власності належить об'єкт нерухомого майна, який розміщений за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачі звернулись до відповідача із клопотанням про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки. 20.07.2022 року відповідач рішенням №109/25 відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки. Позивачі наголошують, що в оскаржуваному рішенні зазначено про те, що його було ухвалено з урахуванням листів Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради та з урахуванням законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про автомобільні дороги», «Про місцеве самоврядування в Україні». Проте позивачі зауважують, що земельне законодавство України містить вичерпний перелік підстав для відмови, викладених у ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, та не передбачає таку підставу для відмови органу місцевого самоврядування в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як з причини невідповідності об'єкта вимогам листів органу місцевого самоврядування. Також позивачі зазначають, що в оскаржуваному рішенні не наведено жодної конкретної норми цих законів, яким би суперечило місцезнаходження будівлі, по фактичному розміщенню якої позивачі намагаються отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та не зазначено, в чому це порушення полягає. Крім цього позивачі зауважують, що в оскаржуваному рішенні не наведено, ані того, в межах яких саме «червоних ліній» нібито знаходиться об'єкт позивачів, ані документа, яким би були затверджені межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, та які нібито порушує об'єкт позивачів. Також позивачі наголошують, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки воно не відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством щодо створення такого виду документів, а отже, має бути скасоване. У зв'язку з вищевикладеним позивачі звернулись до суду з даною позовною заявою.
02.01.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
17.01.2024 року Дніпровська міська рада звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що оскаржуване рішення обґрунтовано не з причини «невідповідності об'єкта вимогам листів органу місцевого самоврядування», а з причини, передбаченої ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, а саме - невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. Відповідач зауважує, що у листі від 20.12.2023 року №8/13-1206 Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради зазначено, що за результатами розгляду клопотання від 21.10.2020 року вх. №36/5932 Головне архітектурно-планувальне управління Департаменту листами від 05.04.2021 року №4/16-906, від 10.02.2022 року №4/16-328 повідомило, що за матеріалами плану зонування території міста зазначена земельна ділянка розташована в зоні існуючої змішаної багатоквартирної житлової забудови (різної поверховості) Ж-7.крім цього відповідач зауважив, що відповідно до наданого топографічного матеріалу М 1:500 частина ділянки розташована в охоронних зонах газопроводів низького тиску Д=63 мм, Д= 100 мм, Д=325 мм, газопроводів середнього тиску Д=200 мм, Д=600 мм, які проходять по ділянці та уздовж неї. Також відповідач зазначив, що будівля по АДРЕСА_1 розміщена з порушенням нормативних відстаней до газопроводу низького тиску Д=325 мм та газопроводу середнього тиску Д=600 мм та визначена необхідність перенесення цих газопроводів на нормативні відстані. У зв'язку з чим відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
22.01.2024 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відповіддю на відзив.
В обґрунтування відповіді на відзив представник позивачів зазначив, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не зазначено, в чому саме полягає порушення, якої саме норми та якого нормативно-правового акту, не вказано, якою нормою визначено заборону щодо перебування об'єкту нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номери записів про право власності 15317813 та 15317909, реєстраційний номер майна 958654212101, в межах такої забудови. Крім цього зазначено, що залишається незрозумілим, в чому ж саме полягає порушення розташування Об'єкту в контексті даних норм, оскільки зазначені норми лише визначають правила розробки проекту розподілу території мікрорайону (кварталу) та відображення його складових і не встановлюють жодних заборон.
Вирішуючи питання щодо строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі було витребувано у відповідача докази надіслання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішення Дніпровської міської ради від 20.07.2022 року №109/25 за результатом розгляду клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21.10.2020 року вх.№36/5932.
На виконання означеної ухвали суду в частині витребування доказів відповідачем було подано до суду лист Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №4/13-64 від 02.02.2024 року із зазначенням інформації щодо витребуваних судом документів, як про це зазначає відповідач у клопотанні про долучення доказів.
З означеного листа випливає, що відповідач вважає, що позивач повинен був дізнатися про прийняття оскаржуваного рішення з дати оприлюднення вказаного рішення на офіційному веб-сайті відповідача.
Суд звертає увагу, що відповідачем не обґрунтована імперативна залежність обізнаності особи про індивідуальний акт органу місцевого самоврядування та факт оприлюднення даного індивідуального акту.
В свою чергу, в матеріалах справи наявні докази, які свідчать про фактичну обізнаність представника позивачів про прийняття відповідачем оскаржуваного рішення з моменту отримання відповіді Дніпровської міської ради на адвокатський запит від 20.12.2023 року.
Враховуючи той факт, що в матеріалах справи наявні докази безпосереднього ознайомлення представника позивачів з оскаржуваним рішенням після отримання відповіді Дніпровської міської ради на адвокатський запит від 20.12.2023 року, зважаючи на те, що відповідачем не наведено правового обґрунтування того, що особа є обізнаною про прийняття індивідуального акту з моменту його офіційного оприлюднення, суд доходить висновку, що позивачами фактично не пропущено строк звернення до суду.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
21.10.2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Дніпровської міської ради із клопотанням (вхід. №36/5932) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0045 га., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
20.07.2022 року Дніпровською міською радою прийнято рішення №109/25 про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі у зв'язку з невідповідністю розміщення об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та чинної містобудівної документації, ст.18 Закону України «Про автомобільні дороги», будівельним норма, державним стандартам та правилам.
Також у вказаному рішенні здійснено посилання, зокрема, на листи Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №4/16-906 від 05.04.2021 року та №4/16-328 від 10.02.2022 року.
З вказаних листів вбачається, що:
- відповідно до наданого топографічного плану розвитку міста зазначена ділянка розташована на існуючій території багатоквартирної житлової забудови;
- відповідно до наданого топографічного матеріалу частина ділянки розташована в охоронних зонах газопроводів низького тиску Д-63 мм., Д-100 мм., Д-325 мм., які перетинають ділянку та проходять вздовж неї;
- в управління в наявності лист ПАТ «Дніпрогаз» від 13.03.2017 року №Оу02.1-ЛВ-1754-0317, в якому зазначено, що будівля по АДРЕСА_1 розміщена з порушенням нормативних відстаней до газопроводу низького тиску Д-325 мм. та газопроводу середнього тиску Д-600 мм., визначена необхідність перенесення цих газопроводів на нормативні відстані;
- в управлінні відсутні відомості щодо приведення розміщення об'єкта у відповідність до вимог чинного законодавства України, будівельних норм, державних стандартів та правил;
- запитувана земельна ділянка розташована поряд з багатоквартирними житловими будинками з прибудинковими територіями, право землекористування щодо яких на цей час не оформлено;
- відповідно до ст.18 Закону України «Про автомобільні дороги» розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин в межах червоних ліній не допускається.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивачі звернулись до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до пунктів «а» та «б» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч.1 ст.118 Земельного кодексу України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.
Згідно з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
Згідно статті 18 Закону України «Про автомобільній дороги» складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування.
Межі вулиці за її шириною визначаються "червоними лініями". Розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" вулиці не допускається.
Суд зазначає, що оскаржуване рішення мотивовано невідповідністю місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, а саме: обставинами, які визначені у листах Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №4/16-906 від 05.04.2021 року та №4/16-328 від 10.02.2022 року.
Суд зауважує, що листи Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №4/16-906 від 05.04.2021 року та №4/16-328 від 10.02.2022 року містять, визначені ч.7 ст.118 ЗКУ, підстави відмови в наданні дозволу щодо розроблення проекту землеустрою, а саме:
- відповідно до наданого топографічного плану розвитку міста зазначена ділянка розташована на існуючій території багатоквартирної житлової забудови;
- відповідно до наданого топографічного матеріалу частина ділянки розташована в охоронних зонах газопроводів низького тиску Д-63 мм., Д-100 мм., Д-325 мм., які перетинають ділянку та проходять вздовж неї;
- в управління в наявності лист ПАТ «Дніпрогаз» від 13.03.2017 року №Оу02.1-ЛВ-1754-0317, в якому зазначено, що будівля по вул. Янтарна 75Б розміщена з порушенням нормативних відстаней до газопроводу низького тиску Д-325 мм. та газопроводу середнього тиску Д-600 мм., визначена необхідність перенесення цих газопроводів на нормативні відстані;
- в управлінні відсутні відомості щодо приведення розміщення об'єкта у відповідність до вимог чинного законодавства України, будівельних норм, державних стандартів та правил;
- запитувана земельна ділянка розташована поряд з багатоквартирними житловими будинками з прибудинковими територіями, право землекористування щодо яких на цей час не оформлено;
- відповідно до ст.18 Закону України «Про автомобільні дороги» розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин в межах червоних ліній не допускається.
Суд звертає увагу, що доказів на усунення вищезазначених невідповідностей місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, матеріали справи не містять.
В свою чергу, з доводів позивачів не вбачається, що вони звертались до відповідача із документами на підтвердження усунення невідповідностей місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Щодо посилання позивачів про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам, встановленим чинним законодавством, щодо створення такого виду документа, суд зазначає наступне.
Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу.
Означеної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 року по справі №826/9858/18.
При цьому, суд наголошує на необхідності дотримання встановленої законом процедури прийняття відповідного акту, проте, звертає увагу, що саме по собі порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Крім цього суд звертає увагу, що позивачі посилаються в позові на невідповідність оскаржуваного рішення Правилам організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18.06.2015 року (далі - Правила №1000/5).
Відповідно до п.1 розділу І Правил №1000/5 ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи).
Згідно п.2 Правил №1000/5 службовий документ - офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити.
Управлінський документ - службовий документ, спрямований на виконання установою функцій, що забезпечують її діяльність. До управлінських документів належать організаційно-розпорядчі, первинно-облікові, банківські, фінансові, звітно-статистичні, планові, ресурсні тощо.
Згідно статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Суд зазначає, що прийняття та оформлення оскаржуваного рішення в даному випадку не регулюється Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18.06.2015 року.
Таким чином означені доводи позивачів не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись ст.9, 72-77, 242-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,-
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський