Справа №760/25891/21
2/760/6147/24
23 лютого 2024 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Кушнір С.І.,
секретар судового засідання - Федоренко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» 23.09.2021 р. звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Договором №200823-21882-6 від 23.08.2020 р. станом на 16.09.2021 року у розмірі 20401, 50 грн., а також судові витрати у розмірі 2270, 00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 8000, 00 грн.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором №200823-21882-6 від 23.08.2020 р., позивач ТОВ «Фінансова компанія «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» посилається на наступне.
Так, відповідно до укладеного договору №200823-21882-6 від 23.08.2020 р. між ТОВ «Фінансова компанія «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» та ОСОБА_1 , відповідач отримала кредит у розмірі 3500,00 грн., строком на 30 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7 % від суми кредиту за кожен день користування та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування», укладений Кредитний договір не відноситься до споживчого кредитування.
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами Кредитного договору, з правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням та отриманням кредиту. Зразок кредитного договору, правила надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, затвердженими наказом директора ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація», викладені для загального доступу в мережі Інтернет на сайті https://monetka.com.ua/uk/about_us.
При укладанні Кредитного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України і укладений з відповідачем договір є договором приєднання.
Одноразовий ідентифікатор 556294 направлявся відповідачу шляхом надсилання повідомлення на його мобільний номер НОМЕР_2 , який вказувався при реєстрації.
Відповідач зареєструвався на веб-сайті позивача в мережі Інтернет https://monetka.com.ua, для чого пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнив анкету-заяву з зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту), підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами Кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснив акцептування Кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Строк надання кредиту відповідно до п. 1.3. Кредитного договору становить 30 днів.
Відповідно до п. 2.4.1. Кредитного договору позичальник зобов'язується у встановлений строк (п. 1.3. Кредитного договору) повернути кредит та сплатити проценти за його користування.
Пунктом 4.10 Правил визначено, що датою повернення кредиту, так само як і датою сплати заборгованості, вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.
Позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі 3500,00 грн., строком на 30 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», що підтверджується чеком від 23.08.2020 р.
Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання по Договору не виконала, у зв'язку з чим станом на 16.09.2021 р. виникла заборгованість у розмірі 20401, 50 грн., яка складається з:
- 3500,00 грн. - заборгованість за кредитом;
- 2201,50 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками відповідно до пункту 1.2 кредитного договору за ставкою 1,7% за кожен день користування кредитом за період з 23.08.2020 року по 22.09.2020 року (включно);
- 14700,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до пункту 3.3 кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 30.09.2020 року по 27.01.2020 року (включно).
Виходячи з цього, невиконання відповідачем умов договору, позивач просить задовольнити позов.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 24.09.2021 р. зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом'янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.
Ухвалою суду від 16.11.2021 р., відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 20.09.2022 року позивача у справі ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» замінено на ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО».
Ухвалою суду від 20.09.2022 р. клопотання представника позивача про витребування у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформації задоволено частково.
19.04.2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Мальцева А.В. подала відзив на позовну заяву, у якому просила позовні вимоги в частині заборгованості по тілу кредиту визнала. Вказала, що відповідачка є учасницею бойових дій, а тому на неї розповсюджується дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в тому числі щодо заборони нарахування штрафних санкцій, пені за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, а також заборона нарахування процентів за користування кредитом. Тому позовні вимоги в частині нарахування та стягнення з неї відсотків є безпідставними.
Представник позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи позивача було повідомлено належним чином. До суду від представника позивача надійшла заява, відповідно до якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника та винесення заочного рішення.
Відповідач та її представник у судове засідання не з'явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином. До відзиву долучено клопотання про розгляд справи без участі сторони відповідача.
За правилами ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Виходячи з цього, враховуючи наявний в матеріалах справи відзив відповідача, суд вважає за можливе ухвалити рішення у справі на підставі наявних доказів.
Вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом встановлено, що 23 серпня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір №200823-21882-6, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 3500,00 грн., строком на 30 днів, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7 % від суми кредиту за кожен день користування та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту.
Кредитний договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Фінансова компанія «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» було перераховано на картковий рахунок відповідача позику в розмірі 3500,00 гривень, що підтверджується чеком №257337048 від 23.08.2020 р.
Предметом судового розгляду є стягнення заборгованості за договором позики, укладеним в електронній формі.
Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Фінансова компанія «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ»» перебувають в загальному доступі, опубліковані на сайті товариства.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Так, на підтвердження укладення договору №200823-21882-6 від 23.08.2020 р., позивачем надано Хронологію дій щодо його укладення та Анкету - заяву на кредит №564034, у якій відображено процес оформлення та розгляду заяви.
З огляду на викладене вище, враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд приходить до висновку, що укладення договору №200823-21882-6 від 23.08.2020 р. узгоджуються з вимогами ст. ст. 6 , 627 ЦК України та ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Із запропонованими умовами відповідач ознайомилася та погодилася з ними.
Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання ухвали суду надало відповідь від 20.09.2022 року, що на ім'я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , та виписку по рахунку за період з 23.08.2020 року по 24.08.2020 року, з якої вбачається, що 23.08.2020 року на картковий рахунок відповідача був зарахований переказ на суму 3500 гривень.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За змістом ст. ст. 526, 615 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Пунктом 1.2 договору сторони погодили процентну ставку за користування кредитом у розмірі - 1,5 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку, визначеного в п. 1.3 цього Договору.
Строк надання кредиту відповідно до п. 1.3. Кредитного договору становить 30 днів.
Відповідно до п. 2.4.1. Кредитного договору позичальник зобов'язується у встановлений строк (п. 1.3. Кредитного договору) повернути кредит та сплатити проценти за його користування.
Пунктом 4.10 Правил визначено, що датою повернення кредиту, так само як і датою сплати заборгованості, вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.
Згідно п. 3.3 Договору, у разі порушення строків повернення кредиту встановленим п. 1.3 Договору, позичальник сплачує Товариству плату за користування кредитом за підвищеною процентною ставкою у розмірі 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування кредитом понад встановлений строк.
У пункті 5.2.1 договору позики відповідач підтвердила, що вона ознайомлена, повністю розуміє, зобов'язується і погоджується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщено на сайті позикодавця.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Як встановлено судом, 16.09.2021 р. між ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс інновація» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» був укладений Договір №16/09/2021-Р/М про відступлення права вимоги. Відповідно до умов укладеного договору, ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс інновація» відступило ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО», а ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» набуло права вимоги за кредитними договорами позичальником за якими є ТОВ «ФК «Фінанс інновація», а новий кредитор набував у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги кредитора до боржників, в тому числі за кредитним договором №200823-21882-6 від 23.08.2020 р.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Порушення умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки ст. 629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов'язковості виконання договору.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Встановлено, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором порушила, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем.
З даних розрахунку заборгованості по кредитному договору №200823-21882-6 від 23.08.2020 року встановлено, що станом на 16.09.2021 р. виникла заборгованість у розмірі 20401,50 грн., яка складається з:
- 3500,00 грн. - заборгованість за кредитом;
- 2201,50 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками відповідно до пункту 1.2 кредитного договору за ставкою 1,7% за кожен день користування кредитом за період з 23.08.2020 року по 22.09.2020 року (включно);
- 14700,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до пункту 3.3 кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 30.09.2020 року по 27.01.2020 року (включно).
За змістом ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що позивач свої обов'язки за кредитним договором виконала повністю, а свої договірні зобов'язання відповідач належним чином не виконує, що не заперечувалось відповідачем у відзиві, внаслідок чого у неї перед позивачем виникла заборгованість.
Поряд з цим, відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Особливий період відповідно до абзацу п'ятого статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17 (провадження №11-609апп19) дійшла висновку, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
На підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VII, з 18 березня 2014 року в Україні розпочався особливий період, який триває на час розгляду справи.
Верховний Суд, під час застосування законодавства, що регулює спірні правовідносини, однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період». У постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №205/1993/17-ц (касаційне провадження №61-1664св17) установлено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію» (Указ «303/2014). Також у цій справі наголошується, що Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав. Окрім наведеної постанови, таку саму правову позицію сформульовано і в інших постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №131/1449/16-ц (касаційне провадження №61-4157св18); від 14.02.2018 у справі №727/2187/16-ц (касаційне провадження №61-3951св18); від 20.02.2018 у справі №640/4439/16-ц (касаційне провадження №61-4304св18) (Постанова №61-4304зпв18, 640/4439/16-ц); від 21.02.2018 у справі №211/1546/16-ц (касаційне провадження №61-4255св18) та ін.
Пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц, провадження №61-21025св18.
Згідно з пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Відповідно до п. п. 1 п. 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого 22.05.2020 року Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 », актовий запис №183.
Як вбачається з довідки №11/3620 від 27 червня 2022 року, старший солдат ОСОБА_1 перебувала на військовій службі з 28.12.2019 року по 25.06.2022 року.
Також відповідачка має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 , виданого 29.11.2018 року та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Вказані відомості дають підстави для застосування до даних правовідносин пільг, передбачених статтею 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як відповідачем надано достатні докази того, що в період нарахування заборгованості за користування кредитом вона перебувала на військовій службі.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи те, що відповідач має пільги передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вимога позивача щодо стягнення заборгованості по відсотках, яка нарахована з 23 серпня 2020 року по 22 вересня 2020 року, у загальному розмірі 16901, 50 грн. не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за договором №200823-21882-6 від 23.08.2020 р. в розмірі 3500,00 грн., а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 389,43 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 8000,00 грн., суд виходить з наступного.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат, зокрема: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01)).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, позивачем до суду, для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подано наступні документи: копію договору №01/06/2020-ФІ про надання юридичних послуг, укладеного 01.06.2020 року між ТОВ «ФК «ІННОВАЦІЯ» та ФОП «ОСОБА_2.; копію додаткового договору від 01.12.2020 року №1 до договору №01/06/2020-ФІ про надання юридичних послуг, укладеного 01.06.2020 року; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Руденка К.В. від 23.10.2018 року; копію акта приймання-передачі наданих послуг №69 від 28.04.2021 року до договору №01/06/2020-ФІ про надання юридичних послуг, укладеного 01.06.2020 року на загальну суму 8000, 00 грн.; копію платіжного доручення №1087 від 07.05.2020 року про оплату за юридичні послуги згідно акта №69 від 28.04.2021 року до договору №01/06/2020-ФІ про надання юридичних послуг, укладеного 01.06.2020 року.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечила проти заявленого позивачем розміру судових витрат. Вказала, що вони є неспівмірними з ціною позову та виконаною адвокатом роботою.
Суд враховуючи складність справи та наявність численної усталеної судової практики в аналогічних справах позивача, час, вказаний як витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціну позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, робить висновок про те, що слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача витрати на правничу допомогу, у розмірі 2000, 00 грн. так як саме такий розмір правової допомоги буде співмірним заявленим позовним вимогам.
За таких обставин, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 343,11 грн.
Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст. 11, 202, 205, 525, 526, 549, 610, 612, 622, 625, 629, 638, 641,644, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІАЛЬТО» (код ЄДРПОУ: 43492595, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4) суму заборгованості за договором №200823-21882-6 від 23.08.2020 р. в розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень 00 коп.; судовий збір в розмірі 389, 43 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 343, 11 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: С.І. Кушнір