Справа № 138/557/24
Провадження №:1-кс/138/199/24
24 лютого 2024 року м. Могилів-Подільський
Слідчий суддя Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 , з участю:
секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
підозрюваного ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Могилів-Подільського міськрайонного суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв'язку клопотання старшого слідчого СВ Могилів-Подільського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_6 по кримінальному провадженню № 12024020160000104 від 21.02.2024 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, Одеської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта вища, одруженого, працюючого, раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, -
23.02.2024 старший слідчий ОСОБА_6 звернувся до міськрайонного суду з вказаним клопотанням по кримінальному провадженню № 12024020160000104 від 21.02.2024 року, з наступних підстав:
досудовим розслідуванням встановлено, що майстер-сержант ОСОБА_7 , згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №404-ос від 26.06.2023 проходить службу на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » І категорії (тип « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто ОСОБА_7 при виконанні службових завдань за своєю посадою постійно здійснює функції представника влади, у зв'язку з чим є службовою особою, яка займає відповідальне становище.
Згідно ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
24.02.2022 указом Президента України № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію та постановлено здійснити призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу. Поряд з цим, згідно ст. 22 даного Закону, передбачено, що граничний вік перебування на військовій службі (в тому числі в резерві), встановлюється для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду - до 60 років.
Пунктом 6 частини 1 статті 8 даного Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Враховуючи вказане, на період введення воєнного стану в Україні, на законодавчому рівні заборонено виїзд за межі території України осіб, які підлягають мобілізації для несення військової служби, відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до статей 7, 9 Закону України «Про прикордонний контроль», уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України перевіряють паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При чому обов'язково з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону, а також здійснюється перевірка за базами даних.
Так, 21.02.2024 близько 22 години 35 хвилин під час несення служби на пункті пропуску «Могилів-Подільський - Отачь», який розташований за адресою: Вінницька область, м. Могилів-Подільський, площа Соборна, 7, до кімнати проведення співбесід, з метою роз'яснення останньому підстав відмови у перетині державного кордону інспектором прикордонної служби 1 категорії відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 був запрошений ОСОБА_4 . У подальшому під час доведення ОСОБА_4 рішення про відмову у пропуску через державний кордон, останній, маючи на меті перетнути державний кордон України за будь-яких обставин та схилити ОСОБА_7 до вчинення неправомірних дій, а саме не складання відповідного рішення про відмову у пропуску через державний кордон, за відповідну винагороду, передав ОСОБА_7 кошти в сумі 500 доларів США, поклавши їх до поданих раніше документів, а саме: паспорту громадянина для виїзду за кордон та військового квитку, як винагороду за вказані незаконні дії.
У свою чергу ОСОБА_7 негайно про це сповістила безпосереднього керівника та у подальшому діяла у відповідності до Закону України «Про запобігання корупції».
ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України - надання службовій особі, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй службового становища.
Відомості про вказану подію внесено до ЄРДР за № 12024020160000104 від 22.02.2024, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.
Громадянина України ОСОБА_4 о 00 годині 38 хвилин 22.02.2024 затримано в порядку статті 208 Кримінального процесуального Кодексу України, предмет неправомірної вигоди вилучено, у зв'язку з чим, кримінально-протиправну діяльність останнього припинено.
Коміссарову ОСОБА_8 22.02.2024 повідомлено про підозру у чиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.
Причетність підозрюваного ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- Рапортом чергового Могилів-Подільського РВП ОСОБА_9 від 21.02.2024 згідно якого встановлено факт вчинення ОСОБА_4 злочину;
- Оглядом місця події від 22.02.2024 під час проведення якого було виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 500 доларів США;
- Протоколом затримання ОСОБА_4 в порядку ст. 208 КПК України;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_7 від 22.02.2024 згідно якого встановлено факт вчинення ОСОБА_4 злочину;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 22.02.2024 згідно якого встановлено факт вчинення ОСОБА_4 злочину;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 22.02.2024 згідно якого встановлено факт вчинення ОСОБА_4 злочину;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 22.02.2024 згідно якого встановлено факт вчинення ОСОБА_4 злочину;
- Протоколом огляду відеозапису з камери спостереження на пункті пропуску від 22.02.2024 згідно якого встановлено факт вчинення ОСОБА_4 злочину.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 вказаної статті, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Підставами вважати, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду є те, що він є не місцевим, жителем іншої області, за час військового стану та території України неодноразово виїздив за кордон, а тому може вільно пересуватись як по території України так і за її межами, має багато знайомих які проживають за межами Вінницької області, що може сприяти його переховуванню.
Крім того, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачено кримінальну відповідальність у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна.
Також, ОСОБА_4 може безперешкодно впливати на свідків у вказаному проваджені, залякуючи їх, з метою зміни показів, та подальшого ухилення від кримінальної відповідальності та уникнення покарання.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення в сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути не взявши особу під варту. Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику втечі.
Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винним з огляду на вірогідність переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу та свідків, унеможливлюють обрання більш м'якого запобіжного заходу.
З метою забезпечення дієвості даного кримінального провадження є доцільним застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Сторона обвинувачення вважає, що відсутні підстави для обрання більш м'якого запобіжного заходу, жодна особа не висловила намір особистої поруки за обвинуваченого і вказані заходи не є дієвими у даному провадженні та не забезпечать виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків і дадуть можливість переховуватись підозрюваному, вчиняти інші кримінальні правопорушення та незаконно впливати на потерпілого та свідків.
На підставі вищевикладеного, слідчий за погодженням з прокурором просить застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 ум. Одеса, громадянина України, українця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на 60 діб.
Прокурор ОСОБА_3 вважає, що є усі підстави для задоволення клопотання, та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного. Ризики, викладені у клопотанні обґрунтовані та підтверджуються наданими суду доказами.
Підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечували проти обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили обрати більш м'який запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту. Захисник підозрюваного також зазначив, що в матеріалах клопотання відсутні будь-які докази які підтверджують, що ОСОБА_7 є відповідальною особою, так як вона є службовою особою категорії «В», що передбачено ЗУ «Про державну службу». А отже підозра, яка вручена ОСОБА_4 , у вчиненні ним злочину за ч. 3 ст. 369 КК України є необґрунтованою. Ніяких доказів щодо ризиків зазначених в клопотанні до матеріалів прокурор не надав. Підозрюваний раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, працевлаштований, неодноразово виїздив за кордон під час військового стану і повертався назад в Україну, так як є моряком. Вину визнав, в скоєному щиро розкаюється.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши зміст клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання про застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав:
ОСОБА_4 повідомлений про підозру у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, за який передбачене покарання зокрема у виді позбавлення волі строком до 8 років з конфіскацією майна.
Відповідно до ст.5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантується кожному право на свободу та особисту недоторканість.
Згідно ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п'ятою ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також зокрема запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків , які дають достатні підстави судді, вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першої цієї статті.
Згідно з ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, кримінального правопорушення; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; тощо, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовується відповідні обставини.
В силу положень ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК України, про що 22.02.2024 вручено повідомлення про підозру останньому, раніше не судимий.
Враховуючи обставини передбачені ст.178 КПК України, зокрема особу підозрюваного, який має постійне місце проживання та реєстрації, працює. При цьому, слідчому судді не надано доказів того, що ОСОБА_4 може ухилятись від явки до органу досудового розслідування та суду, продовжує вчиняти злочини, може впливати на свідків у кримінальному провадженні, раніше ухилявся від слідства, суду чи виконання судових рішень.
Відповідно п.3 абз.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 року № 4, запобіжні заходи застосовується за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають з норм КПК України, і його належної поведінки. В п. 13.3 вищевказаної Постанови роз'яснено, що обов'язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Це можливо, коли особа немає постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв'язки негативного характеру, порушила умови запобіжного характеру, не пов'язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень.
Відповідно до мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2003 року №14-рп/2003 в справі №1-23/2003, тяжкість злочину законом не визначається, як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту, і при цьому, за своєю правовою природою запобіжний захід не є кримінальним покаранням.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Згідно ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу слідчий суддя бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема такі приписи: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (п.80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якшого запобіжного заходу» (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 р. у справі «Хайредінов проти України»).
Відповідно до п. «с» ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що підозра ОСОБА_4 у вчиненні даного кримінального правопорушення, за відсутності фактичних даних, які б свідчили про те, що інші більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити його належної поведінки та виконання процесуальних обов'язків, передбачених КПК України, не є підставою для обрання найбільш суворої міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме: тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі; у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
Разом з тим, у відповідності до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про практику Суду як джерело права. У ч.5, ст.9 КПК України зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При цьому рішення Європейського суду з прав людини містять положення відносно того, що посилання на тяжкість обвинувачень як головний чинник при оцінці ймовірності того, що підозрюваний переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини - є недостатнім.
Оскільки, слідчим у клопотанні не були доведені обставини, зазначені у п. 1,3 ч.1 ст.194 КПК України, а саме наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, слідчий суддя приходить до висновку, що в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно відмовити та обрати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Крім того, доводи слідчого та прокурора про тяжкість скоєного ОСОБА_4 кримінального правопорушення мають місце, але самі по собі не можуть бути безумовною підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та враховуються у сукупності з іншими обставинами у кримінальному провадженні, та тим що постановою слідчого СВ Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_13 паспорт громадянина України для виїзду за кордон та військовий квиток на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні та поміщено до кімнати зберігання речових доказів Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області, що унеможливить виїзд ОСОБА_4 за межі України.
Перевіривши доводи слідчого, викладені у клопотанні на предмет наявності ризиків, вважаю, що одного лише зазначення в клопотанні про застосування запобіжного заходу про те, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, без достатнього обґрунтування, є недостатнім. За таких обставин, необхідності обмеження права особи на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України, ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини в контексті зазначеного кримінального провадження немає, а тому, враховуючи дані про особу підозрюваного в їх сукупності, з урахуванням вище вказаних обставин, вважаю за необхідне, застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який в повній мірі забезпечить запобіганню ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Зазначене вище на думку слідчого судді, дає підстави для часткового задоволення зазначеного клопотання, а саме, відмовити у обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та вважає за необхідне обрати менш суворий запобіжний захід, у вигляді домашнього арешту, з покладанням на підозрюваного обов'язків передбачених п.п. 1-3 ч.5 ст.194 КПК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч.3 ст. 369 КК України, ст. 131, 132, 176-178, 182, 184, 186, 193, 194, 200, 369-372 КПК України, -
Клопотання старшого слідчого СВ Могилів-Подільського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою- задовольнити частково.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на строк 60 (шістдесят) діб до 21 квітня 2024 року включно, заборонивши підозрюваному залишати житло з 23 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом дії запобіжного заходу прибувати на виклик до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, та проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Дана ухвала діє до 21 квітня 2024 року включно.
Виконання ухвали доручити Могилів-Подільському РВП ГУНП у Вінницькій області, Одеському районному управлінню поліції № 1 ГУНП у Одеській області (вул. Ак. Філатова, 15, корпус А, м. Одеса, Одеська область, 65080).
Копію даної ухвали направити прокурору Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону для здійснення контролю за її виконанням.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_14