ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.02.2024Справа № 910/5316/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (вул. І. Федорова, 32-А, м. Київ, 03038)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" (вул. Велика Васильківська 102, м. Київ, 03150)
про стягнення 62 150,51 грн.
Представники сторін: не викликались.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення 62150,51 грн., а саме 36 719,93 грн. страхового відшкодування, 10 512,97 грн. пені, 2 091,53 грн. річних, 12 826,08 грн. втрат від інфляції, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно - правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-2820-00030 від 13.05.2020 року, в зв'язку чим на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність водія транспортного засобу MAN, державний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія «Євроінс Україна», позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 36 719,93 грн. в порядку суброгації, а також нараховані пеню, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5316/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також розмір заявлених позовних вимог господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Крім того, вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію по Полісу АР № 004502279 станом на 12.12.2020 року.
Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 14.04.2023 року у справі № 910/5316/23 через відділ діловодства суду 24.04.2023 року від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація № 01.37/27448/238 щодо Полісу АР № 4502279, яка судом долучена до матеріалів справи.
Також на виконання вимог ухвали суду від 14.04.2023 року через відділ діловодства суду 26.04.2023 року позивачем супровідним листом № 01.37/28214/23 від 26.04.2023 року надано письмові пояснення щодо визначення коефіцієнту фізичного зносу в розмірі 0,321, а також на підтвердження правових підстав керування гр. ОСОБА_1 транспортним засобом долучено копію наказу про прийняття на роботу на посаду водія автотранспортних засобів ТОВ «Сільпо-Фуд». Документи судом долучені до матеріалів справи.
В свою чергу, через канцелярію суду від відповідача 28.04.2023 року надійшов відзив на позовну заяву № 412-ЮР від 24.04.2023 року, в якому ПАТ «СК «Євроінс Україна» проти позовних вимог заперечує, посилаючись на ненадання позивачем документів, необхідних для прийняття відповідачем рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), а саме кольорових фотографій виявлених пошкоджень транспортного засобу "MERCEDES-BENZ Astros". державний реєстраційний № НОМЕР_2 , копії договору страхування з додатками, копії постанови про притягнення водія забезпеченого відповідачем транспортного засобу до адміністративної відповідальності, що зумовило пропуск встановленого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування. Додатково відповідачем зазначено про порушення позивачем порядку оцінки шкоди, заподіяної застрахованому транспортному засобу, позаяк позивачем не надано звіту про оцінку або висновку експерта, який в тому числі може відображати значення коефіцієнту фізичного зносу. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
Окрім цього, від відповідача 15.05.2023 року через канцелярію суду надійшли заперечення на відповідь на відзив № 495-ЮР від 10.05.2023 року, за змістом яких ПАТ «СК «Євроінс Україна» не погоджується з доводами позивача, наведеними у відповіді на відзив на позовну заяву, та зазначає, що позивачем надано до матеріалів справи тільки роздруківку постанови Дубенського міськрайонного суду Рівненської області про притягнення до адміністративної відповідальності страхувальника відповідача - ОСОБА_2 , отриману з Єдиного державного реєстру судових рішень, тобто вказаний доказ не може бути доказом на підтвердження позовних вимог. Заперечення на відповідь на відзив судом долучені до матеріалів справи.
Поряд із цим, судом встановлена відсутність в матеріалах справи самої відповіді позивача - ПАТ «СК «УСГ» на відзив відповідача № 412-ЮР від 24.04.2023 року.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 13.05.2020 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (страховик за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" був укладений Договір № 28-2820-00030 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті (далі - Договір страхування), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, зокрема, пов'язаних з володінням, користування і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та додатковим обладнанням (далі - КАСКО).
Як зазначено в Договорі страхування застрахованим транспортним засобом є наземний транспортний засіб, визначений Частиною 1 Договору, в комплектації, передбаченій підприємством - виробником для конкретної моделі транспортного засобу.
Так, згідно із додатком №1 до Договору страхування одним із забезпечених транспортних засобів є автомобіль марки "MERCEDES-BENZ", державний реєстраційний № НОМЕР_2 , 2018 року випуску.
Згідно з вказаним Додатком № 1 до Договору страхування страхова сума для зазначеного автомобіля становить 1 918 000,00 грн., франшиза становить 0,0 грн.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Строк дії Договору страхування для застрахованого транспортного засобу - з 24.06.2020 року по 23.06.2021 року (пункт 8 частини 1 Договору страхування).
Судом встановлено, що укладений Договір № 28-2820-00030 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 13.05.2020 року за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Судом встановлено згідно матеріалів справи, зокрема, відповідно до схеми місця ДТП та постанови Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03.02.2021 року у справі № 559/2763/20, що 12.12.2020 року о 04 год 15 хв на А/Д М-06 Київ-Чоп 401км+200м, на території АЗК «Аміс» водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем "MАN" державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , з напівпричепом "ВЕСТТ" державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив наїзд на автомобіль "MERCEDES-BENZ" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом «Schmitz SKO20», державний номер НОМЕР_5 , який перебував в нерухомому стані, чим порушив вимоги п. 10.9 Правил дорожнього руху України та скоїв правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, а також транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Відповідно до пункту 11.1 частини 1 Договору страхування страховим випадками є викрадення, ДТП, ПДТО, стихійне лихо, пожежа, вибух, падіння предметів, напад тварин.
Згідно п. 2.2.2. п.2 частини 2 Договору страхування ДТП (дорожньо - транспортна пригода) - подія, що сталася під час руху застрахованого та/або іншого транспортного засобу, внаслідок якої завдані пошкодження застрахованому транспортному засобу, в тому числі під час перевезення застрахованого транспортного засобу іншим транспортним засобом, буксирування застрахованого транспортного засобу або застрахованим транспортним засобом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно з п. 12.1 частини 2 Договору страхування розмір страхового відшкодування визначається виходячи з прямого розміру збитків, завданих страхувальнику в результаті страхового випадку, на підставі даних огляду пошкодженого транспортного засобу та/або додаткового обладнання, документів, зазначених в розділі 11 частини 2 договору. Розмір страхового відшкодування в будь - якому випадку не може перевищувати розмір страхової суми за відповідним видом страхування та відповідних лімітів, якщо такі встановлені.
Згідно частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
За умовами п. 10.5 Договору страхування страхувальник має письмово оформити та подати страховику заяву про настання страхового випадку (подію) не пізніше 3-х робочих днів з моменту її настання.
Так, 14 грудня 2020 року страхувальник за Договором страхування звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" із заявою № ДККА-74053 про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, копія якої наявна в матеріалах справи.
Згідно п. 15.1 частини 2 Договору страхування виплата страхового відшкодування (страхова виплата) здійснюється страховиком відповідно до умов цього Договору, Правил страхування та законодавства України, на підставі страхового акту та всіх необхідних і належним чином оформлених документів, зазначених в розділі 11 частини 2 цього Договору.
Страховик протягом 5(п'яти) робочих днів з дати отримання від страхувальника всіх необхідних документів, передбачених розділом 11 частини 2 Договору, приймає рішення (складає страховий акт) про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування (п. 15.6 Договору страхування).
Потягом 10 (десяти) робочих днів від дати складання страхового акту страховик повинен здійснити виплату страхового відшкодування (страхової виплати) (п. 15.8 Договору страхування).
Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно з рахунком СТО - ПАТ «АТП «Атлант» № 0015319 від 18.12.2020 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки "MERCEDES-BENZ" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , включаючи роботи та запасні частини, складає 42 504,19 грн. з ПДВ.
У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача із Заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 14.12.2020 року, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у загальній сумі 42 504,19 грн., про що складено відповідний страховий акт № ДККА-74053 від 04.01.2021 року на суму 42 504,19 грн. та розрахунок страхового відшкодування до нього, копії яких наявні в матеріалах справи.
За змістом вказаного страхового акту загальна вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу "MERCEDES-BENZ" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 42 504,19 грн., та становить вартість відновлювального ремонту згідно з рахунком СТО 0015319 від 18.12.2020 року на суму 42504,19 грн.
У відповідності до складеного страхового акту № ДККА-74053 від 04.01.2021 року позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 42 504, 19 грн. безпосередньому виконавцю відновлювального ремонту автомобіля марки "MERCEDES-BENZ" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 - ПАТ АТП «Атлант» платіжним дорученням № 47 від 04.01.2021 року на суму 42 504,19 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.
В свою чергу, заперечень щодо факту здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором страхування відповідачем суду не надано.
За таких обставин суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання ПАТ "Страхова компанія "УСГ" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в загальному розмірі 42 504,19 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного марки "MERCEDES-BENZ" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на розрахунковий рахунок ПАТ АТП «Атлант» як СТО, що здійснювало відновлювальний ремонт транспортного засобу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 року, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 року у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 року у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №910/22886/16 невірно вважати, що для вирахування страхового відшкодування (збитків) слід брати до уваги тільки Звіт суб'єкта оцінювання, складений згідно з Законом України «про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оскільки відповідно до абз. 10 частини 2 статті 7 цього Закону проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування саме у випадках, встановлених законом. При цьому, норми вказаного Закону не передбачають обов'язковість проведення оцінки для визначення збитків та розміру відшкодування саме за результатами дорожньо-транспортної пригоди.
Отже, наявність рахунку СТО - ПАТ «АТП «АТЛАНТ» № 0015319 від 18.12.2020 року та платіжного дорученням № 47 від 04.01.2021 року є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, в сумі 42 504,19 грн.
Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 12.12.2020 року за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки "MERCEDES-BENZ" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування, при цьому постановою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03.02.2021 року по справі № 559/2763/20 встановлено, що дорожньо - транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 правил дорожнього руху, у зв'язку з чим ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 року у справі № 910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Відтак, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
У відповідності до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пунктом 9 частини 1 статті 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "MАN", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 станом на 12.12.2020 року була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Євроінс Україна» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР-004502279 (далі - Поліс) із встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 130 000,00 грн., франшизи - 2600,00 грн. Поліс станом на момент скоєння ДТП 12.12.2020 року був чинний.
З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.
В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП, транспортним засобом марки "MАN", державний реєстраційний № НОМЕР_3 , встановлена у судовому порядку.
Отже, враховуючи норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова кампанія «УСГ», виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна», яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія автомобіля "MАN", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.
При цьому з урахуванням наявності полісу АР №4502279 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу "MАN", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна», до якого правомірно заявлено позов.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до частини 36.6. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
В силу статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 2600,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки "MERCEDES-BENZ" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно зменшено позивачем на суму франшизи у розмірі 2600,00 грн. та згідно наведеного в позовній заяві розрахунку з урахуванням визначеного позивачем коефіцієнту зносу 0,321, складає 36 719,93 грн.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Зокрема, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» № 43753 від 27.01.2021 року на виплату страхового відшкодування, копія якої наявна в матеріалах справи, та яка згідно наданого позивачем рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0303807322705 була отримана відповідачем 03.02.2021 року.
В свою чергу відповідач листом № 1488/ДВЗ від 06.05.2021 року повідомив позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування з посиланням на ненастання цивільно-правової відповідальності водія транспортного засобу "MАN", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", позаяк згідно наявних у відповідача документів водій вказаного автомобіля до адміністративної відповідальності за скоєння ДТП 12.12.2020 року не притягався, а також посилаючись на відсутність кольорових фотографій пошкодженого транспортного засобу та повного тексту Договору страхування.
Окрім цього, як зазначено у відзиві відповідачем, останній електронними листами від 08.04.2021 року та 21.04.2021 року звертався до позивача з проханням про надання кольорових (цифрових) фотографій виявлених пошкоджень автомобіля марки "MERCEDES-BENZ" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та Договору страхування.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки в порушення пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач у визначений законодавством строк відшкодування не здійснив, залишивши вимогу позивача без задоволення, останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 36 719,93 грн. в порядку суброгації.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору № 28-2820-00030 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 13.05.2020 року та Полісу АР № 4502279 та/або їх окремих положень суду не надано.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог відповідач у відзиві посилається, зокрема, на наявність сумнівів щодо вірності наданого позивачем та врахованого під час визначення заявленої до стягнення суми страхового відшкодування коефіцієнту зносу, оскільки розрахунок не є звітом про оцінку або висновком експерта, у зв'язку з чим суд зазначає, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Отже, страховик особи, винної у настанні страхового випадку, зобов'язаний здійснити виплату суми страхового відшкодування потерпілому лише в межах передбаченого договором (полісом) ліміту відповідальності за завдану майну шкоду.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395) (далі - Методика).
Згідно п. 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно з пунктом 1.6 Методики фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).
При цьому відповідно до розділу VIII Методики щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Водночас, відповідно до пункту 7.38, 7.39 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує визначених п. 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).
Винятком стосовно використання зазначених вимог є, зокрема, якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.
Окрім цього відповідно до п.п. а) п. 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, винятками стосовно використання зазначених вимог є КТЗ експлуатація в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний).
При цьому згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 року у справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 року у справі №910/5001/17, у разі, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Отже, виходячи з указаної норми, застосування коефіцієнту зносу на складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля є обов'язковим.
Так, позивач у письмових поясненнях, викладених у супровідному листі б/н від 26.04.2023 року зазначає, що річний нормативний пробіг для транспортного засобу Mercedes-Benz 1841 LS складає 69 900,0 тис. км, а аналогічний транспортний засіб марки "MERCEDES-BENZ" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2018 року випуску, який зазнав пошкоджень за участі транспортного засобу, застрахованого у відповідача, з урахуванням зазначених в акті огляду від 29.12.2020 року показань одометра - 442 254,00 тис. км, має на дату ДТП 12.12.2020 року річний фактичний пробіг 159 501,379 тис. км, що свідчить про експлуатацію транспортного засобу в інтенсивному режимі та є підставою для застосування коефіцієнту зносу.
Згідно з п. 8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, сума вартості відновлюваного ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ визначається за наступною формулою: Сврз =Ср+См+Сс*(1 - Ез), де Сврз - вартість відновлюваного ремонту з урахуванням зносу, Ср - вартість ремонтно-відновлюваних робіт, См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, Сс - вартість складників, що підлягають заміні під час ремонту, Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Як встановлено судом, у відповідності до наданого позивачем розрахунку коефіцієнту фізичного зносу ДТЗ, розрахованого згідно рахунку № 0015319 від 18.12.2020 року, коефіцієнт фізичного зносу автомобіля марки "MERCEDES-BENZ" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 складає 0,321, відтак Сврз (вартість відновлювального ремонту) = 24364,93 грн. (вартість робіт з ПДВ) + 8219,45 грн. (вартість матеріалів) + 9919,81грн. (вартість деталей, що замінюються з ПДВ без зносу)*(1-0,321) = 39 319,93 грн.
При цьому, власного розрахунку зносу з урахуванням Методики та фактичних обставин ДТП, а також заперечень щодо використаних під час відновлювального ремонту запчастин і матеріалів та проведених СТО робіт, відповідачем суду не надано.
Таким чином, з огляду на вищенаведені висновки суду щодо порядку визначення розміру заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту виходячи з фактичної (реальної) суми, встановленої відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та наявності передбачених Методикою підстав для нарахування коефіцієнту фізичного зносу, за відсутності здійснення відповідачем власного розрахунку страхового відшкодування, судом приймається до уваги наданий позивачем розрахунок вартості матеріальних збитків, завданих застрахованому останнім транспортному засобу марки "MERCEDES-BENZ" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під час ДТП 12.12.2020 року з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0,321, з урахуванням якого здійснюється розгляд справи.
Додатково в частині заперечень відповідача проти позову з посиланням на відсутність належних та допустимих доказів притягнення до адміністративної відповідальності водія забезпеченого ПАТ «СК «Євроінс Україна» транспортного засобу, оскільки, як зазначає відповідач, з наданої позивачем роздруківки з єдиного державного реєстру судових рішень постанови Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03.02.2021 року у справі № 559/2763/20 не можливо встановити склад учасників справи, реєстраційні номери транспортних засобів та особу, притягнутої до адміністративної відповідальності суд зазначає, що Господарським судом міста Києва самостійно отримано з ЄДР повний текст вказаної постанови та, відповідно, спростовано твердження про неясність відомостей такого судового рішення.
Окрім цього суд звертає увагу, що за умови неможливості самостійного надання/отримання доказів сторони не позбавлені права та можливості подати клопотання про витребування доказів судом в порядку ст. 81 ГПК України, що відповідачем як щодо постанови суду, так і щодо кольорових фото пошкоджень застрахованого позивачем автомобіля не було зроблено, а також наголошує на наявності в ЄДР станом на час надання відповіді позивачу № 1488/ДВЗ від 06.05.2021 року про відмову виплати повного тексту постанови суду від 03.02.2021 року про притягнення водія ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.
Додатково суд наголошує, що відповідач за наслідками отримання даної позовної заяви та доданих до неї документів, в тому числі повного тексту Договору страхування, не був позбавлений можливості встановити дійсні обставини настання ДТП та відповідно до статті 36 вказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування або за наявності відповідних підстав відмовити у такій виплаті.
В той же час, за змістом відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач акцентує увагу на позасудовій процедурі врегулювання питання виплати страхового відшкодування за наслідками звернення позивача з вимогою, в той час як під час розгляду справи відповідачем не надано письмових пояснень щодо неможливості встановлення факту настання страхового випадку, розміру завданих ДТП збитків та причино - наслідкового зв'язку між дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 12.12.2020 року, та отриманими автомобілем марки "MERCEDES-BENZ" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 пошкодженнями станом на час надання позивачеві відмови у виплаті страхового відшкодування листом № 1488/ДВЗ від 06.05.2021 року, а також не зазначено як про наявність можливих невідповідностей та/або сумнівів щодо змісту викладених у вимозі даних та фактів, так і про фактичний вплив кольорових фото пошкоджень саме на можливість прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.
Поряд із цим судом враховано, що визначений приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" 90-денний строк для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або прийняття вмотивованого рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) перш за все спрямований на забезпечення страховику можливості самостійного з'ясування всіх обставин настання страхового випадку, натомість, як свідчать матеріали справи, відповідачем самостійних дій щодо встановлення розміру страхового відшкодування та обґрунтованості вимог позивача про його виплату вчинено не було.
Зокрема, з огляду на наявність Постанови Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03.02.2021 року у справі № 559/2763/20 про притягнення вказаної особи до адміністративної відповідальності на час відмови ПАТ «СК «Євроінс Україна» у виплаті страхового відшкодування листом від 06.05.2021 року, а також враховуючи ненаведення обставин, які в розумінні ст. 37 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" можуть бути підставою для відмови у здійснення страхового відшкодування, а саме неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди, посилання відповідача на обставини відсутності на момент отримання вимоги позивача 03.02.2021 року доказів притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, за висновками суду за висновками суду є безпідставними.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 36719, 93 грн. страхового відшкодування підлягає задоволенню.
Поряд із цим суд зазначає, що згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Приписами пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а правовідношення з відшкодування шкоди в порядку суброгації, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Отже, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Як встановлено судом та зазначено в мотивувальній частині заначено рішення, позивачем було надіслано на адресу відповідача заяву № 43753 від 27.01.2021 року з вимогою здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 42504,19 грн, яку останній отримав 03.02.2021, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0315073639060.
Отже, з урахуванням приписів пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач зобов'язаний був прийняти рішення про виплату страхового відшкодування у строк до 04.05.2021 включно.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування у законодавчо визначений строк, позивачем на підставі пункту 36.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" нараховано пеню в сумі 10 512,97 грн. за період з 03.09.2022 року по 30.03.2023 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України проценти річних в сумі 2 091,53 грн. за період з 05.05.2021 року по 28.03.2023 року та втрати від інфляції в сумі 12 826,08 грн. за період травень 2021 року - лютий 2023 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції, позаяк відповідач заперечує проти позовних вимог в цілому.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Також суд зауважує, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд зазначає, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 року (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020 року, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020 року.
За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 року, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 року, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент ухвалення рішення у цій справі відмінений, відтак, строк нарахування пені, який був продовжений на строк дії карантину, після завершення карантину не є продовженим та нарахування пені можливе в період до 30.06.2023 року включно.
Зокрема, позивачем здійснено нарахування пені в межах продовжених Прикінцевими положеннями Господарського кодексу України строків, визначених статтею 232 вказаного кодексу.
При цьому строк виконання відповідачем зобов'язання з виплати страхового відшкодування обчислюється саме з урахуванням дати отримання вимоги позивача від 27.01.2021 року, а також приймаючи до уваги можливість самостійного вчинення відповідачем дій щодо з'ясування всіх обставин настання страхового випадку та прийняття відповідного рішення як до моменту звернення позивача до суду, так і під час судового розгляду, виходячи з наданих позивачем матеріалів та доказів.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, відсотків річних та втрат від інфляції судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 512,97 грн. пені, 2091,53 грн. процентів річних та 12 826,08 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню у заявлених позивачем сумам.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "2Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн., суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов'язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
Наразі, у відзиві відповідача на позовну заяву не міститься заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ПАТ «СК «УСГ» під час розгляду даної справи.
Як встановлено судом, на підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: Договір про надання правової (правничої) допомоги № 1-12/2022-К від 20.12.2022 року, укладений між ПАТ «Страхова компанія «УСГ» (клієнт за договором, позивач у справі) та Адвокатським бюро «Гедз» (адвокатське бюро); Акт виконаних робіт від 30.03.2023 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №10423/10 від 20.12.2021 року на ім'я Гедз Юлії Володимирівни; копію довіреності №0122-139 від 23.12.2022 року; копію платіжного доручення № 4810 від 30.03.2023 року на суму 25 000,00 грн.
За твердженням позивача, загальна сума оплачених та заявлених останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи № 910/5316/23, склала 5 000,00 грн.
За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).
В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз'яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно Договору про надання правової допомоги № 1-12/2022-К від 20.12.2022 року, укладеного між ПАТ «СК «УСГ» (клієнт за договором, позивач у справі) та Адвокатським бюро «Гедз» (адвокатське бюро за договором) (далі - Договір), клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором. Правова (правнича) допомога за цим Договором полягає в захисті інтересів клієнта перед третім и особам (пункт 1.1, 1.2 Договору).
Для надання правової (правничої) допомоги Клієнту, Адвокатське бюро призначає Гедз Юлію Володимирівну, яка є адвокатом (пункт 1.3 Договору).
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення 62 150,51 грн. страхового відшкодування підписана представником позивача Гедз Ю.В.
Згідно з умовами пункту 5.1 Договору за надання правової (правничої) допомоги Адвокатським бюро, у справах, де Клієнт виступає в якості позивача, Клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 5 000,00 грн. за кожну справу. Клієнт перераховує гонорар Адвокатському бюро не пізніше 3-х робочих днів після надання Адвокатським бюро акту викопаних робіт та рахунку до нього.
Відповідно до акту виконаних робіт від 30.03.2023 року, підписаного між позивачем та адвокатським бюро без зауважень, Адвокатське бюро надало, а Клієнт прийняв правничу допомогу пов'язану, зокрема, з поданням позовної заяви до Господарського суду міста Києва у страховій справі №ДККА-74053, Договір КАСКО № 28-2820-00030, страхувальник ТОВ «Сільпо-Фуд», відповідач ПАТ «СК «Євроінс Україна», винуватець ДТП Положенцев Є.Є., дата події - 12.12.2020 року.
Згідно з актом послуги щодо надання правової допомоги включають: 1) проведення консультації з Клієнтом щодо порядку та строків звернення з позовом до суду; 2) вчинення підготовчих дій, а саме: з'ясовано чи мали місце обставини (факти), про які вказує клієнт та якими доказами вони підтверджуються; з'ясовано чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; визначено правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин; визначено правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин; зібрано необхідні докази на підтвердження позовних вимог; проаналізовано та вивчено судову практику; 3) підготовлено позовну заяву для подачі до суду, в зв'язку з чим проведено дії з визначення підсудності; визначення складу учасників судового процесу; розрахунку ціни позову та розміру судових витрат; написання (складання) тексту позовної заяви по кожній зі справ.
На підставі платіжного доручення №4810 від 30.03.2023 року позивачем сплачено на користь Адвокатського бюро «Гедз» 25 000,00 грн. вартості послуг правової допомоги, у тому числі, 5 000,00 грн. - вартості послуг з надання правової допомоги, пов'язаних з розглядом даної справи № 910/5316/23.
Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Суд зазначає, що визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, Верховний Суд у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Поряд із цим в контексті понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.
Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
При цьому згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Наразі, судом враховано відсутність з боку відповідача жодних заперечень проти заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн., зокрема, щодо їх завищення та не співмірності зі складністю справи тощо, а також той факт, що заявлені до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн. позивачем сплачені в повному обсязі, факт їх оплати належним чином підтверджено матеріалами справи.
Наразі, з урахуванням предмету позову та фактичних обставин, зважаючи на нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, враховуючи те, що розгляд справи № 910/3477/23 здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, враховуючи незначну кількість доказів та невідповідність арифметичних розрахунків позивача приписам законодавства, наслідком чого є задоволення позовних вимог в частині, суд приходить до висновку про те, що розмір заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу позивачем завищено.
Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, в т.ч. акт виконаних робіт, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу і ухвалення судом рішення про повне задоволення позовних вимог, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 5000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" (вул. Велика Васильківська, 102, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 22868348) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (вул. І. Федорова, 32-А, м. Київ, 03038; код ЄДРПОУ 30859524) 36 719 (тридцять шість тисяч сімсот дев'ятнадцять) грн. 93 коп. страхового відшкодування, 12 826 (дванадцять тисяч вісімсот двадцять шість) грн. 08 коп. інфляційних витрат, 2 091 (дві тисячі дев'яносто одну) грн. 53 коп. 3% річних, 10 512 (десять тисяч п'ятсот дванадцять) грн. 97 коп. пені, 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору та 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 22 лютого 2024 року.
Суддя А.М. Селівон